Номер провадження: 11-кп/813/562/26
Справа № 522/7888/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
13.04.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судових засідань - ОСОБА_5 ,
прокурорів - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
захисника - ОСОБА_9
обвинуваченої - ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12024162480000393 від 25.03.2024 року за апеляційною скаргою прокурора Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_6 на вирок Приморського районного суду м.Одеси від 03.10.2024 року щодо:
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, із середньо-спеціальною освітою, працевлаштованої, не одруженої, яка має на утриманні двох неповнолітніх дітей, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України,
встановив:
Оскарженим вироком суду першої інстанції ОСОБА_10 визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України, та їй призначено покарання із застосуванням положень ст.69 КК України, у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі, без конфіскації майна, на підставі ст.77 КК України.
На підставі ст.79 КК України ОСОБА_10 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 3 (три) роки.
На підставі п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України, на обвинувачену покладено наступні обов'язки:
1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Запобіжний захід у виді застави вироком суду скасовано та повернуто заставодавцю ОСОБА_11 грошові кошти в сумі 242240 гривень, сплачені в якості застави на рахунок ТУ ДСА в Одеській області (код отримувача - 26302945, банк отримувача ДКСУ, м. Київ), згідно ухвали Київського районного суду м. Одеси від 04.04.2024 року, відповідно до квитанції №9344-9439-7908-5689 від 11.06.2024 року.
Вироком суду вирішено питання щодо долі речових доказів та процесуальних витрат.
Оскарженим вироком суду ОСОБА_10 визнана винуватою в тому, що в останньої, починаючи з осені 2023 року, виник намір на збут наркозалежним особам особливо небезпечної психотропної речовини, обіг якої заборонено, шляхом їх відправки через відділення ТОВ «Нова Пошта».
Так, за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, реалізуючи злочинний умисел, ОСОБА_10 , діючи умисно, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, 29.03.2024 року о 13 годині 33 хвилин, знаходячись у відділенні № 34 ТзОВ «Торговий Дім «Міст Експрес» за адресою: м.Одеса, вул.Катерининська, 85 (салон мобільного зв'язку «Vodafone Україна») отримала поштове відправлення №716-2618099 із особливо небезпечною психотропною речовиною, обіг якої заборонено - PVP у невстановлених розмірах, та тим самим незаконно придбала особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено, яку почала зберігати за місцем мешкання, за адресою: АДРЕСА_2 для подальшого збуту. У подальшому 02.04.2024 рроку у період часу з 19 години 04 хвилини по 21 годину 50 хвилин, співробітниками поліції виявлено під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_2 та вилучено особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - PVP, загальним кількісним вмістом 355,79 г, що є особливо великими розмірами, а також особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - плодове тіло грибів, що містить псилоцин, масою 0,700 г, особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - MDMB-4en-PINACA (MDMB-PENINACA), кількісним вмістом 0,0038 г, особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонено - канабіс, загальна маса якого у висушеному стані становить 11,77г.
Таким чином, ОСОБА_10 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.307 КК України, за кваліфікуючими ознаками: незаконне придбання, зберігання з метою збуту особливо небезпечного наркотичного засобу, особливо небезпечних психотропних речовин у особливо великих розмірах.
Не погоджуючись з вироком суду, прокурор Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_10 покарання за ч.3 ст.307 КК України у виді 9 (дев'яти) років позбавлення волі з конфіскацією майна. В іншій частині прокурор просить вирок суду першої інстанції залишити без змін.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор посилається на неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої, внаслідок його м'якості та безпідставне застосування вимог ст.69, 79 КК України. Прокурор зазначає, що санкцією ч.3 ст.307 КК України, в редакції закону, яка діяла на момент вчинення злочину, так і на момент розгляду кримінального провадження судом першої інстанції, передбачено мінімальний розмір покарання у виді позбавлення волі строком на 9 (дев'ять) років. Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, відповідно до ст.69 КК України, може бути лише за наявності кількох (не менше двох) пом'якшуючих обставин і воно має бути умотивованим. Водночас, на думку прокурора, судом першої інстанції призначено покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої.
Іншими особами, які мають право на апеляційне оскарження, вирок суду першої інстанції в даному кримінальному провадженні не оскаржений.
Заслухавши суддю-доповідача; прокурорів, які підтримали апеляційну скаргу; думку захисника та обвинуваченої, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги; перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України (далі - КПК), вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Згідно з положеннями ст.2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачена ОСОБА_10 , в суді першої інстанції, не заперечувала фактичні обставини справи, повністю визнала свою провину в пред'явленому обвинуваченні за ч.3 ст.307 КК України, не заперечувала проти розгляду кримінального провадження в порядку ч.3 ст.349 КПК.
В апеляційній скарзі прокурор не оспорює встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи, доведеність вини ОСОБА_10 у вчинені злочину, передбаченого ч.3 ст.307 КК України.
Апеляційний суд визнає обґрунтованими висновки місцевого суду про доведеність винуватості обвинуваченої за встановлених судом першої інстанції та викладених у вироку обставин.
Порушень при вирішенні судом першої інстанції питання щодо дослідження доказів відносно тих обставин, які ніким не оспорюються, апеляційним судом не встановлено, а тому ці обставини, як і юридична кваліфікація скоєного ОСОБА_10 злочину не є предметом апеляційного розгляду.
Оцінюючи доводи прокурора про необхідність призначення обвинуваченій ОСОБА_10 реального покарання у виді позбавлення волі без застосування положень ст.ст.69, 79 КК України, колегія суддів дійшла таких висновків.
Статтею 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені в ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Згідно з ст.414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст.414 КПК, означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст.12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст.414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст.65 КК України, суд при виборі покарання зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Відповідно до ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
За правилами ч.1 ст.79 КК України у разі призначення покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім засуджених до позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкі і особливо тяжкі злочини, а також за корупційні кримінальні правопорушення, кримінальні правопорушення, пов'язані з корупцією, суд може звільнити таких засуджених від відбування як основного, так і додаткового покарання з установленням іспитового строку у межах строку, на який згідно із законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку.
Таке звільнення є спеціальним видом звільнення від відбування покарання з випробуванням і допускається лише щодо вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, та є правом, а не обов'язком суду.
Важливе значення для вирішення питання про можливість застосування цих положень закону мають відомості, що характеризують особу засудженої, її особистісні прояви у головних сферах життєдіяльності, соціально-демографічні властивості, спосіб життя, соціальні зв'язки, посткримінальна поведінка, наскільки її ціннісні орієнтири збігаються з загальноприйнятими у суспільстві нормами моралі, її соціально-психологічна характеристика тощо.
Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного суду від 13.11.2025 року (справа № 127/1845/24; провадження № 51-2902км25).
На думку колегії суддів, у даному кримінальному провадженні наявна сукупність обставин, що дають підстави для застосування при призначенні покарання обвинуваченій положень ст.ст.69, 79 КК України.
Призначаючи ОСОБА_10 покарання, місцевий суд, дотримуючись наведених вимог кримінального закону, врахував усі обставини даної справи: тяжкість вчиненого злочину, який є особливо тяжким, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 9 до 12 років; дані про особу винної, яка позитивно характеризується та раніше до кримінальної відповідальності не притягувалась; є громадянкою України; має середню спеціальну освіту; розлучена та самостійно виховує двох дітей 2007 та 2022 року народження; має на утриманні матір інваліда ІІІ групи.
В якості обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченої, місцевий суд врахував те, що: обвинувачена щиро розкаялась, визнала свою провину та активно сприяла розкриттю злочину; наявність на момент вчинення злочину на її утриманні двох неповнолітніх дітей та матері інваліда ІІІ групи, вчинення злочину в зв'язку зі збігом важких особистих обставин, а також відсутність попередніх судимостей.
Про наявність щирого каяття обвинуваченої свідчать її показання в судових засіданнях місцевого та апеляційного судів відповідно до яких, остання не лише повідомила про всі обставини вчиненого кримінального правопорушення, а й висловила щирий жаль щодо вчиненого, неодноразово повідомляла про усвідомлення неприпустимості та протиправності її дій, негативно оцінює вчинений нею злочин, наявність бажання виправити ситуацію, яка склалася.
Колегія суддів зауважує, що для правильного застосування ст.79 КК України суд має встановити не тільки факт наявності на утриманні жінки дитини віком до семи років, але й дати належну оцінку тяжкості та обсягу вчинених суспільно небезпечних діянь, всім даним про особу обвинуваченої, з'ясувати чи сприяє її спосіб життя забезпеченню інтересів дитини.
Вказаний висновок кореспондується з правовим висновком викладеним в постанові Верховного суду від 05.02.2019 року (справа № 335/7300/16-к; провадження № 51-899км18).
Колегія суддів враховує відсутність інформації, що після вчинення злочину, з березня 2024 року, обвинувачена ОСОБА_10 у поле зору правоохоронних органів за вчинення аналогічних злочинів в сфері незаконного обігу наркотичних засобів не потрапляла.
Навпаки, з 21.02.2025 року обвинувачена офіційно працевлаштувалась у ФОП ОСОБА_12 на посаду кухонного робітника, а за час роботи зарекомендувала себе як відповідальний, дисциплінований та сумлінний працівник.
На теперішній час обвинувачена, разом з малолітньою дитиною, проживає в м.Миколаєві, звідки була вимушена виїхати з початком повномасштабного вторгнення військ Російської Федерації на територію України, оскільки втратила житло.
Починаючи з 19.03.2026 року, обвинувачена працює робітником з догляду за тваринами до відділу копитно-хоботних тварин КУ «Миколаївський зоопарк».
Колегія суддів вважає, що посткримінальна поведінка обвинуваченої не може залишитись без позитивної оцінки суду при вирішенні питання щодо призначеного місцевим судом покарання, оскільки вона доводить щирість каяття обвинуваченої та дійсне, а не уявне бажання стати на шлях виправлення.
Колегія суддів також враховує відсутність негативних наслідків вчиненого ОСОБА_10 злочину, оскільки наркотична речовина не була випущена у вільний обіг.
З урахуванням наведених обставин колегія суддів вважає, що з метою забезпечення права малолітньої дитини обвинуваченої ОСОБА_10 на зростання в сімейному оточенні в надскладних умовах війни, обвинувачена може бути звільнена від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст.79 КК України.
При цьому, обвинувачена ОСОБА_10 заявила, що усвідомлює, що у разі вчинення нею впродовж іспитового строку нового кримінального правопорушення чи порушення правил встановлених органами пробації, вирок суду буде звернутий до виконання, а її направлено в місця позбавлення волі для відбування призначеного покарання, а також запевнила суд, що виправдає довіру держави та доведе своє виправлення, оскільки зобов'язана піклуватися за дітей та матір, та бажає бути корисною для суспільства.
Враховуючи наведене, на основі засад законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, з урахуванням конкретних обставин справи, особи обвинуваченої та її сімейного стану, за відсутності обставин, які обтяжують покарання та відсутності тяжких наслідків вчиненого злочину, колегія суддів приходить до висновку, що покарання, не пов'язане з ізоляцією обвинуваченої ОСОБА_10 від суспільства, із застосуванням положень ст.ст. 69, 79 КК України, буде відповідати положенням ст.65 КК України та за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, тобто таке покарання повністю досягне мети його призначення та призведе до позитивних змін в особистості обвинуваченої.
З огляду на вищевикладені обставини в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість апеляційної скарги прокурора, що свідчить про відсутність підстав для її задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.407 КПК, суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції має право залишити оскаржене судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 418, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу прокурора Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Вирок Приморського районного суду м.Одеси від 03.10.2024 року, яким ОСОБА_10 засуджена за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання нею законної сили.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4