Номер провадження: 22-ц/813/632/26
Справа № 498/2127/24
Головуючий у першій інстанції Чернецька Н. С.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
10.03.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Вадовської Л.М., Погорєлової С.О.,
за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 11 серпня 2025 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, -
У грудні 2024 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 22 травня 2024 року він уклав шлюб з відповідачем ОСОБА_1 , який був зареєстрований Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса), актовий запис № 580. Від шлюбу вони дітей не мають. Спільне життя з відповідачем не склалося у них різні погляди на сімейне життя та обов'язки, що поступово призвело до того, що вони стали чужими людьми в сенсі як дружина і чоловік. Можливості зберегти сім'ю немає. Подружні відносини між ними припинилися, тому вважає з доцільне юридично оформити фактичний стан речей та розірвати шлюб. Примирення між ними неможливо, оскільки не відповідає його інтересам. Тому позивач просить суд розірвати шлюб між ним та ОСОБА_1 , зареєстрований 22 травня 2024 року Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса), актовий запис № 580.
26 лютого 2025 року суддею Великомихайлівського районного суду Одеської області Чернецькою Н.С. було винесено ухвалу про надання сторонам по справі терміну для примирення строком на чотири місяці.
Рішенням Великомихайлівського районного суду Одеської області від 11 серпня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу - задоволено.
Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 22 травня 2024 року Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса), актовий запис № 580 - розірвано.
Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн. на користь ОСОБА_2 .
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 11 серпня 2025 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції мав розглянути принцип збереження родини в такий важкий для країни час, оскільки такі події дуже сильно впливають на психологічний та моральний стан кожної людини, і дослідити такі обставини, що під час розгляду справи Великомихайлівським районним судом Одеської області вони з Позивачем продовжували жити разом, спілкуватись, вести разом спільне господарство та піклувались один про одного. Збереження родини повинно було враховуватись, як цінність, яка застосовується до сімейних відносин.
Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання, призначене на 10.03.2026 року на 15:00 год. ОСОБА_1 не з'явилася.
10.03.2026 року на адресу суду від ОСОБА_1 надійшла заява про відкладення розгляду справи, у зв'язу з перебуванням на стаціонарному лікуванні.
Присутній в судовому засіданні ОСОБА_2 не заперечував проти розгляду справи за фактичної явки.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Проаналізувавши подане клопотання про відкладення, апеляційний суд приходить до висновку про відмову у задоволенні даного клопотання, оскільки відкладення розгляду справи, призведе до порушення строків, так як справа розглядається в судах з грудня 2024 року, а в апеляційному суді - з вересня 2025 року, тобто з перевищенням розумного строку в розумінні ст. ст. 210, 371 ЦПК України.
За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.
Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч.1 п.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду зазначеним вимогам відповідає.
Задовольняючи позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, після спливу строку на примирення, категорично наполягав на розірванні шлюбу суд приходить до висновку, що сім'я розпалася остаточно, шлюб носить формальний характер, подружні стосунки між сторонами не підтримуються, а тому позов про розірвання шлюбу підлягає задоволенню.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Судом встановлено, що сторони перебували в шлюбі, зареєстрованому 22 травня 2024 року Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса), актовий запис № 580, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 виданим 03 грудня 2024 року Великомихайлівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Роздільнянському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса).
Від спільного життя дітей не мають.
Колегія суддів виходить з наступного.
Згідно зі ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
За змістом ст. 3 СК України сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 7 СК України сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Сімейні відносини регулюються лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства. Регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя.
Статтею 24 СК України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Відповідно до частини першої статті 55 СК України дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.
Положеннями частин третьої, четвертої статті 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до частини першої статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Частиною 3 статті 105 СК України визначено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України.
Згідно з положеннями ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним з подружжя.
Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства (ст. 111 Кодексу).
Відповідно до статті 112 СК України при розірванні шлюбу за позовом одного з подружжя суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову, бере до уваги наявність малолітніх дітей та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
В силу ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
В порядку визначеному ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пунктах 10, 11 постанови Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя від 21 грудня 2007 року № 11 проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Виходячи з засад сімейного законодавства, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу. Такий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 08 листопада 2018 року у справі № 569/458/18.
Установлено, що сторони тривалий час не проживають разом, не підтримують шлюбні відносини і вжиті судом першої інстанції заходи щодо примирення подружжя ухвалою Великомихайлівського районного суду Одеської області від 26 лютого 2025 року не призвели до збереження сім'ї.
При цьому позивач категорично не бажає зберігати шлюб з відповідачем, про що зазначає в відзиві на апеляційну скаргу, а також у судовому засіданні суду апеляційної інстанції 10.03.2026 року, де заперечував проти збереження шлюбу, наполягав на його розірванні.
Встановивши вказані обставини районний суд задовольнив позов виходячи з того, що примушення до шлюбу не допускається, подружні стосунки між сторонами не підтримуються, примирення сторін не відбулось.
До того ж установлення дійсних причин розірвання шлюбу і фактичних взаємин подружжя має бути здійснено до того ступеню, наскільки це необхідно для установлення можливості подальшого збереження сім'ї.
Таким чином, колегія суддів погоджується, що примирення і подальше подружнє життя сторін є неможливим, оскільки сім'я фактично розпалась і подальше збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача, який не бажає перебувати в шлюбі з відповідачем, тобто на даний час не існує її вільної згоди на шлюб, а відтак наявні підстави для розірвання шлюбу.
При цьому колегія суддів зауважує, що чинне законодавство констатує, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, є порушенням права чоловіка, дружини на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
З огляду на вказане колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду з підстав наведених в апеляційній скарзі.
Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Таким чином, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які є підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").
Також, Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 11 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено: 02.04.2026 року.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: Л.М. Вадовська
С.О. Погорєлова