Справа № 463/920/26 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/811/782/26 Доповідач: ОСОБА_2
16 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання: ОСОБА_5
розглянувши в м. Львові у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах власника майна - ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 13 березня 2026 року про арешт майна,
з участю представника власника майна - адвоката ОСОБА_6
прокурора - ОСОБА_8 ,
слідчий Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Львові ОСОБА_9 за погодженням прокурора Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_8 звернувся до слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова із клопотанням про арешт майна у кримінальному провадженні за № 42025142400000090 від 18.09.2025 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.191, ч.5 ст.191 КК України.
Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду Львівської області від 13 березня 2026 року таке клопотання задоволено та накладено у кримінальному провадженні №42025142400000090 від 18.09.2025 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.191, ч.5 ст.191 КК України арешт на тимчасово вилучене майно 02.03.2026 року під час проведення обшуку на підставі ухвали слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 02.03.2026 року, за адресою АДРЕСА_1 , де фактично проживає ОСОБА_7 , а саме: мобільний телефон марки «Xiaomi» ІМЕІ: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 із сім картками операторів мобільного зв'язку НОМЕР_3 та НОМЕР_4 ; ноутбук марки «Dell Inspirion 3501», s/n 28203947607, інв. №КАП-161 із зарядним пристроєм; ноутбук марки «Asus S400C», s/n KCC-RMM-MSQ-NB-S400C, із пошкодженим екраном, зарядний пристрій.
Слідчий суддя, провівши аналіз правових підстав для арешту майна, звернув увагу на те, що майно, на яке слідчий за погодженням з прокурором просить накласти арешт, само по собі та в сукупності з іншими матеріалами кримінального провадження має суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні, а тому з метою збереження речових доказів, забезпечення проведення відповідних експертних досліджень, прийшов до обґрунтованого переконання про виниклу необхідність у накладенні арешту на майно.
На згадану ухвалу слідчого судді адвокат ОСОБА_6 в інтересах власника майна - ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 13 березня 2026 року та ухвалити нову ухвалу, якою відмовити повністю у задоволенні клопотання слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Львові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові ОСОБА_9 від 02 березня 2026 року про накладення арешту на тимчасово вилучене майно під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що висновки слідчого судді викладені у судовому рішенні не відповідають фактичним обставинам справи, що є підставою для скасування судового рішення судом апеляційної інстанції, оскільки такі порушення призвели до ухвалення необґрунтованого та несправедливого судового рішення.
Наголошує, що при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню (ст. 2 КПК України).
Стверджує, що при винесенні оскаржуваного судового рішення слідчим суддею не було дотримано вимог ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, клопотання про арешт майна розглянуто формально, у зв?язку із чим арешт майна не відповідає вимогам кримінального процесуального закону, а отже є необґрунтованим.
Заявляє, що слідчий у своєму клопотання жодним чином не наводить, яку доказову базу можуть мати вилучені речі та документи щодо яких він звернувся з клопотанням про арешт, тобто відсутні належні дані, які дають підстави вважати, що тимчасово вилучені під час обшуку речі та документи відповідають критеріям ст. 98 КПК України.
Звертає увагу на те, що судом першої інстанції не надано оцінки тому, що в рамках процесуальної мети у кримінальному провадженні №42025142400000090 від 18.09.2025 року, не можливо надавати оцінку особистій інформації яка знаходиться на вилученому телефоні та ноутбуках. Як вбачається із фабули кримінального провадження, таке здійснюється за ч.4 ст.191, ч.5 ст.191 КК України, щодо співпраці саме ТОВ «Ксенко Авто Продакшн» з НГ України. Проте, на думку апелянта, в клопотанні слідчого відсутні належні дані, які дають підстави вважати, що тимчасово вилучені під час обшуку речі та документи відповідають критеріям ст. 98 КПК України.
Зазначає, що підставою для проведення обшуку стало розслідування переплати на поставках автомобілів швидкої медичної допомоги марки Volkswagen Crafter типу А для однієї військової частини. На їх думку ОСОБА_10 Продакшн купило у імпортера Volkswagen вже готові автомобілі швидкої допомоги за 1,8 млн грн і перепродало їх по 3,2 млн грн за штуку. В свою чергу орган досудового розслідування декларує, що вартість цих авто мала б бути 1,87 млн грн. за штуку. Разом з цим, просить взяти до уваги, що завод Volkswagen не виготовляє автомобілі швидкої допомоги, а вказана органом досудового розслідування вартість не враховує витрат на переобладнання автомобіля, медичний салон та медичне обладнання. Також не враховує загальновиробничих витрат, прибутку та сплати податків.
Вважає, що слідчий суддя не надав оцінки тому, що ні слідчий ні прокурор не довів обґрунтованість підозри та не навів достатність доказів, що вказують на обгрунтовану потребу в арешті речей та документів, які були тимчасово вилучені під час вказаного обшуку що, а станом на момент звернення слідчого з клопотанням про накладення арешту, жодній посадовій особі ТОВ «Ксенко Авто Продакшн» підозра не вручена.
Резюмує, що застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження є явно неспівмірним з обмеженням права ОСОБА_7 права користування та розпорядження своїм майном. Слідчий суддя не звернув увагу на порушення ст. 171 КПК України та не оцінив розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для власника майна. Так, ТОВ «Ксенко Авто Продакшн» існує з 2020 року та постійно здійснює господарську діяльність, сплачує податки та збори, а також виплачує заробітну плату численним працівникам, здає всі звіти і очевидно не є сумнівною організацією. В свою чергу ОСОБА_7 являється головним бухгалтером ТОВ «Ксенко Авто Продакшн», а арешт вилучених технічних засобів повністю позбавляє можливості ТОВ «Ксенко Авто Продакшн» здійснювати свою господарську діяльність оскільки на вилученій техніці знаходяться всі необхідні документи та контакти що стосуються взаємодій з контрагентами підприємства та ведення звітності підприємства.
Заявляє, що вилучення мобільного телефону та ноутбуків було здійснено з порушенням норм КПК України, зокрема ч.2 ст. 168 КПК України. При цьому власник майна добровільно видав свою техніку та надав паролі до неї. З протоколу обшуку не вбачається, що слідчий залучав спеціаліста для встановлення факту наявності на вилучення технічних засобах інформації, яка стосується кримінального провадження.
Відтак вважає, що накладений арешт майна є необґрунтованим, а висновки слідчого судді, викладеній в оскаржуваній ухвалі не відповідають фактичним обставинам справи.
Заслухавши доповідача, думку адвоката ОСОБА_6 , який підтримав доводи апеляційної скарги та просив такі задоволити, думку прокурора ОСОБА_8 , який заперечив апеляційну скаргу та вважає оскаржувану ухвалу слідчого судді законною, обґрунтованою та вмотивованою, дослідивши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і мотивованим. Законним є рішення, постановлене компетентним судом згідно норм матеріального права із дотриманням вимог кримінального провадження, передбаченого цим Кодексом.
Відповідно до положень ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно з вимогами ст.ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати, зокрема, правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України), наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 КПК), розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Провівши системний аналіз матеріалів справи, колегія суддів приходить до висновку, що при постановленні оскарженої ухвали, слідчим суддею належним чином дотримано вказаних вимог кримінального процесуального закону.
З матеріалів справи вбачається, що детективами слідчий Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42025142400000090 від 18 вересня 2025 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.191, ч.5 ст.191 КК України.
Слідчий Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові звернувся до слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова із клопотанням, погодженим із прокурором, про накладення арешту на майно, яке було виявлено та вилучено 02.03.2026 року під час проведення обшуку у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , де фактично проживає ОСОБА_7 .
Задовольняючи клопотання сторони обвинувачення, слідчий суддя врахував правову підставу для арешту майна, наслідки арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності, завдання кримінального провадження, наявність об'єктивної необхідності та виправданість такого втручання у права і свободи особи, а також зазначену у клопотанні мету: забезпечення збереження речових доказів.
Під час розгляду клопотання сторони обвинувачення слідчий суддя також вірно встановив, що є достатні підстави вважати, що майно, на яке просять накласти арешт, відповідає вимогам ст.170 КПК України, а тому потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи власника майна.
Відповідно до ч.3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому п.1 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
З огляду на положення ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу на певне майно у вигляді приховування, пошкодження, псування, втрати, знищення, перетворення чи передачі такого майна, як речового доказу, що унеможливить подальшу фіксацію слідів, або інших відомостей, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, що призведе до уникнення відповідальності суб'єктів такого ймовірного правопорушення.
Таким чином, арешт майна з підстав, передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, по суті являє собою форму забезпечення доказів.
Згідно з постановою слідчого від 03 березня 2026 року, що міститься у матеріалах справи, виявлені у ході проведення обшуку речі, у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , де фактично проживає ОСОБА_7 , а саме; мобільний телефон марки «Xiaomi» ІМЕІ: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 із сім картками операторів мобільного зв'язку НОМЕР_3 та НОМЕР_4 ; ноутбук марки «Dell Inspirion 3501», s/n 28203947607, інв. №КАП-161 із зарядним пристроєм; ноутбук марки «Asus S400C», s/n KCC-RMM-MSQ-NB-S400C, із пошкодженим екраном, зарядний пристрій - визнано речовими доказами у кримінальному провадженні за № 2025142400000090 від 18.09.2025 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.191, ч.5 ст.191 КК України.
При цьому слідчим у клопотанні зазначено підставу накладення такого арешту, а саме: з метою збереження речових доказів. Таким чином майно відповідає критеріям, визначеним ч. 1 ст. 98 КПК України.
Отже, вимоги кримінального процесуального закону при задоволенні клопотання слідчого про арешт майна слідчим суддею першої інстанції було дотримано в повному обсязі.
Апеляційний суд вважає, що при вирішенні питання про арешт майна слідчим суддею на виконання вимог ч.2 ст.173 КПК України враховано можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, забезпечення проведення відповідних експертних досліджень, а також розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, що відповідає конституційним нормам.
Так, ЄСПЛ своїми рішеннями неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції» від 22 вересня 1994 року та «Кушоглу проти Болгарії», заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A № 52). Таким чином, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого 1986 року у справі «проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A № 98).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 7 червня 2007 року у справі «Смирнов проти України» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою майна у кримінальному провадженні належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку - вимагати охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей (майна) державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
На переконання апеляційного суду, слідчим суддею при ухваленні оскаржуваного рішення було враховано не лише вимоги щодо захисту фундаментальних прав власника майна, а й «справедливий баланс» між інтересом суспільства та приватним інтересом, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.
Слід звернути увагу, що застосовані слідчим суддею заходи забезпечення кримінального провадження, не мають на меті позбавлення ОСОБА_7 її власності, а лише спрямовані на тимчасове обмеження можливості відчуження, розпорядження та користування майном, яке є речовим доказом та арешт якого в сукупності з іншими матеріалами кримінального провадження має суттєве значення для встановлення важливих обставин у цьому кримінальному провадженні.
Доводи апелянта про відсутність підстав для накладення арешту на майно, у колегія суддів не бере до уваги, оскільки вказані апелянтом обставини належать до фактичних обставин кримінального провадження, а тому такі мають досліджуватися, у випадку, якщо кримінальне провадження надійде до суду, під час розгляду справи по суті в суді першої інстанції. Що стосується оцінки сукупності доказів - з точки зору вагомості, належності, достатності та взаємозв'язку, то така буде надана судом, відповідно до вимог ст.ст. 89, 94 КПК України, на стадії судового розгляду кримінального провадження по суті.
Твердження адвоката про формальний розгляд клопотання слідчого, колегія суддів вважає голослівним та таким, що зводиться до незгоди із прийнятим рішенням слідчим суддею.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини фактично дублюють доводи письмового заперечення адвоката ОСОБА_6 на клопотання слідчого судді, які були предметом дослідження слідчого судді, та отримали належну правову оцінку, з якою апеляційний суд погоджується.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32).
Під час розгляду клопотання сторони обвинувачення слідчий суддя правильно встановив, що є достатні підстави вважати, що майно, на яке просять накласти арешт, відповідає вимогам ч. 2 ст. 170 КПК України, а тому потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи власника майна, про які йдеться в клопотанні слідчого.
Апеляційні доводи про відсутність підозри будь-якій посадовій особі ТОВ «Ксенко Авто Продакшн» станом на момент звернення слідчого з клопотанням про накладення арешту не можуть бути підставою для скасування ухвали слідчого судді про арешт майна, оскільки на підставі аналізу ст. 170 КПК України, арешт майна до вручення підозри є законним у межах кримінального провадження задля збереження речових доказів або забезпечення майбутньої конфіскації.
Інші твердження захисника, наведені у апеляційній скарзі, фактично дублюють зміст його письмових заперечень на клопотання про арешт майна, які були предметом дослідження слідчого суді та отримали належну правову оцінку, з якою апеляційний суд погоджується.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32).
Таким чином, апеляційні доводи, на які покликається апелянт у поданій апеляційній скарзі, не спростовують висновків слідчого судді та не дають підстав для скасування ухвали слідчого судді.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді у ході апеляційного розгляду не встановлено.
З огляду на наведене, на переконання колегії суддів апеляційного суду, рішення слідчого судді є законним, оскільки ухвалене згідно з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, та обґрунтованим, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені достатніми даними, дослідженими та оціненими судом, тому апеляційна скарга з викладених в ній доводів задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів,
апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах власника майна - ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 13 березня 2026 року про арешт майна вилученого 02 березня 2026 року під час проведення обшуку у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 у ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4