Справа № 309/2822/25
Іменем України
20 квітня 2026 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.,
суддів: Собослоя Г.Г., Джуги С.Д.
розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними в матеріалах справи доказами, цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» на рішення Хустського районного суду Закарпатської області 15 жовтня 2025 року, повний текст якого складено 21 жовтня 2025 року, ухвалене суддею Орос Я.В., в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості
встановив:
У серпні 2025 року ТОВ «Авентус Україна» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 30.07.2024 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено Договір №8138527 про надання споживчого кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями та приймання (акцепту) умов, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до п.1.2.-1.4. Договору кредиту, сума (загальний розмір) кредиту становить 25 000,00 грн.
Кредит надається загальним строком на 360 днів за умови виконання Позичальником Графіку платежів, з 30.07.2024. Строк на який надається окрема частина кредиту встановлюється Графіком платежів. Повернення кредиту та процентів за користування кредитом має здійснюватися Позичальником зі встановленою періодичністю відповідно до Графіку платежів, наведеному у додатку №1 до Договору. Остаточний термін (дата) повернення кредиту, сплати комісії та процентів за користування кредитом: 26.11.2024 (дата остаточного погашення заборгованості).
Кредитні кошти надаються Позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти НОМЕР_1 .
Позикодавець на виконання умов Договору кредиту надав позичальнику грошові кошти у сумі 25 000,00 грн. шляхом перерахування на платіжну картку номер, якої надано позичальником та міститься в реквізитах договору кредиту, що підтверджується довідкою відповідної фінансової компанії про перерахування грошових коштів (додаються).
В свою чергу, позичальник своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконав. У зв'язку з неповерненням заборгованості та відповідно до Розрахунку заборгованості за Договором про споживчий кредит №8138527 від 30.07.2024, станом на дату здійснення розрахунку, заборгованість ОСОБА_1 становить 70 000,00 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом 25 000,00 грн.; заборгованості по відсотках - 45 000,00 грн.
Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 15 жовтня 2025 року, повний текст якого складено 21 жовтня 2025 року, позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Авентус Україна» суму заборгованості за кредитним договором №8138527 від 30.07.2024 в розмірі 47.625,50 грн. з яких - 25 000 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 22 625,50 грн. сума заборгованості за відсотками.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Авентус Україна» 1 648,20 гривень судового збору.
В задоволенні решти вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ТОВ «Авентус Україна» подало апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, в якій просить рішення в частині відмови у стягненні 22 374,50 гривень кредитної заборгованості та ухвалити в цій частині нове рішення щодо задоволення даної позовної вимоги.
Вважає рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено з порушенням норм процесуального та матеріального права.
При укладенні кредитного договору сторони добровільно, усвідомлено та за взаємною згодою погодили умови щодо стягнення відсотків у разі прострочення виконання зобов'язань позичальником. Відповідач не заявляв вимог про визнання таких умов договору недійсними, несправедливими чи такими, що порушують баланс прав сторін. Договір не визнано недійсним у судовому порядку, а тому він є обов'язковим для виконання.
Вказує, що зміни, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX, не містять жодної норми, яка б встановлювала обов'язок кредитодавця змінювати (зменшувати) вже погоджену сторонами договірну процентну ставку після укладення договору за відсутності змін до такого договору.
Згідно листа НБУ №14-0004/12907 від 19.02.2024 в такому зазначено, що за договорами про споживчий кредит, які укладатимуться зі споживачами після набрання чинності Законом № 3498-IX, у тому числі строк кредитування за якими триватиме після 21.08.2024, денна процентна ставка повинна розраховуватися на дату укладення договору про споживчий кредит з урахуванням законодавчих обмежень, встановлених саме на дату укладання такого договору, та залишається незмінною протягом усього строку кредитування за умови, що до договору не вносилися зміни щодо складових показників, які застосовуються для обчислення денної процентної ставки.
Таким чином, обмеження щодо максимальної денної процентної ставки застосовуються виходячи зі стану законодавства на момент укладення кредитного договору. На дату укладення спірного Кредитного договору діяла перехідна норма, яка встановлювала максимальний розмір денної процентної ставки на рівні 1,5% на день, у зв'язку з чим умови договору повністю відповідали чинному на той час законодавству.
У додаткових поясненнях ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Обласов С.А., зазначає, що суд першої інстанції при вирішенні справи не з'ясував чи дійсно саме відповідач підписав кредитний договір, та чи саме він отримав електронний підпис.
На переконання відповідача, позивачем не надано оригіналу кредитного договору, не надано платіжної інструкції на перерахування кредитних коштів відповідачу та не доведено існування правовідносин між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 .
Згідно ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду на те, що предметом оскарження в суді апеляційної інстанції є рішення суду у справі з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Апеляційним судом встановлено, що 30.07.2024 між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» було укладено договір № 8138527 про надання споживчого кредиту, який підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором А4627(а.с. 15-33). Згідно із п.п. 1.3, 1.4, 1.5 договору № 8138527 про надання споживчого кредиту сума кредиту (загальний розмір) складає 25000,00 грн., строк кредиту 360 днів, тип процентної ставки фіксована.
Відповідно до п. 1.5.1. договору стандартна процентна ставка становить 1,50 % в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4 цього договору.
Згідно із п. 2.1. договору, кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 .
Відповідно до п. 3.1. договору нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».
Підпунктом 3 п. 4.1. договору передбачено, що ТОВ «Авентус Україна» має право укладати договори щодо відступлення права вимоги за договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою без окремої згоди споживача.
Відповідно до довідки ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 2523_250516110355 від 16.05.2025, товариством повідомлено про успішний переказ коштів 30.07.2024 на суму 25 000,00 грн., маска картки № НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua - 467602595, призначення платежу: Зарахування 25 000 грн. на карту № НОМЕР_1 (а.с.55).
Відповідно до картки обліку договору №8138527 від 30.07.2024 (розрахунку заборгованості) (а. с. 43-54) відповідач ОСОБА_1 має заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 30.07.2024 №8138527 станом на 13.05.2025 в розмірі 70 000 грн., з яких: 25 000 грн. сума простроченого кредиту та 45 000 грн. сума процентів за користування кредитом.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного.
За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Відповідно до частин 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З доводів апеляційної скарги ТОВ «Авентус Україна» вбачається, що товариство оскаржує судове рішення тільки в частині відмови у стягненні 22 374,50 гривень кредитної заборгованості, а тому рішення суду першої інстанції в силу положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України переглядається апеляційним судом тільки в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Позивач вважає, що суд першої інстанції помилково послався на передбачені Законом України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» щодо максимальної денної процентної ставки, та неправильно розрахував суму заборгованості виходячи до внесених змін. На переконання товариства, слід враховувати лист НБУ №14-0004/12907 від 19.02.2024, з якого слідує, що обрахування денної процентної ставки здійснюється виходячи з дати укладення кредитного договору та встановлена умовами кредитування і не підлягає зміні.
З даними твердженнями позивача, колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.
Законом України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» внесено зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» щодо максимальної денної процентної ставки.
Так, пунктом 5 розділу I Закону України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX внесено зміни до Закону України від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII «Про споживче кредитування», зокрема статтю 8 доповнено частиною п'ятою, за правилами якої максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %; Прикінцеві та перехідні положення доповнено пунктом 17 такого змісту: «17. Тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %».
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3498-IX дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
У період з 24.12.2023 по 22.04.2024 максимальна денна процентна ставка становить 2,5% в день.
У період з 23.04.2024 по 21.08.2024 максимальна денна процентна ставка становить 1,5%.
Тобто, з 22.08.2024 по день звернення до суду з позовом максимальна денна процентна ставка відповідно до ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» становить 1%.
Оскільки кредитний договір було укладено 30.07.2024, тобто після набрання чинності 24.12.2023 Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», то на правовідносини між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 застосовуються ставки, які передбачені п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».
Лист НБУ №14-0004/12907 від 19.02.2024 знаходиться у вільному доступі на веб-сайті Всеукраїнської асоціації кредитних спілок та після ознайомлення з яким колегія суддів зазначає таке.
З вищезгаданого роз'яснення НБУ слідує, що денна процентна ставка залишається незмінною протягом усього строку кредитування за договором про споживчий кредит за умови, що до нього не вносилися зміни щодо складових показників.
Тобто, якщо пунктом п. 1.5.1. встановлено процентну ставку на рівні 1,5% від суми кредиту за кожний день, то така процентна ставка повинна залишатися незмінною протягом усього строку кредитування.
Однак, слід враховувати, що даний кредитний договір є споживчим, тобто на дані правовідносини поширюється також дія Закону України «Про захист прав споживачів».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суд увід 11.12.2024 у справі №753/25744/21 касаційний суд виснував, що держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.
З огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Згідно частини 1 та 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором(п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Так, кредитор передбачив процентну ставку 1,5% від суми кредиту, яка нараховується протягом 360 днів та за період з 30.07.2024 по 04.02.2025 нарахував відсотки на суму 45 000 гривень, що майже в два рази перевищує суму виданого кредиту.
На переконання суддів апеляційного суду, нарахування за майже 7 місяців процентів за користування кредитом в розмірі 45 000 гривень суперечить принципам добросовісності та призводить до істотного дисбалансу прав та обов'язків, що шкодить споживачу.
Дана позиція апеляційного суду також кореспондується з позицією Верховного Суду викладеною у Постанові від 12.02.2025 у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №679/1103/23. Так, у цій справі, касаційний суд виснував, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на до контрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Таким чином, держава повинна захищати права слабкої сторони кредитних правовідносин та не допускати ситуацій за яких банки чи фінансові установи кладуть на споживача непомірно великий тягар зі сплати невиправданих відсотків.
Лист НБУ щодо деяких положень Закону України «Про споживче кредитування», який стосуються ст. 8 та п. 17 Прикінцевих та перехідних положень є рекомендаційного характеру, оскільки НБУ не є законодавчим органом, тобто тільки ВРУ є тим органом, який формує законодавство, якого дотримується судова гілка влади під час здійснення правосуддя.
В даному випадку, апеляційний суд підтримує позицію суду першої інстанції щодо нарахування процентів за користування кредитом з 30.07.2024 по 28.08.2024 за яким застосована знижена процентна ставка 0,525% в день, а з 30.08.2024 по 24.02.2025 по процентній ставці 1% в день.
Тому, суд враховуючи дані процентні ставки правильно розрахував, що в період з 30.07.2024 по 28.08.2024 (30 днів), а тому 25 000 грн. х 0,525% х 30 днів = 3 937,50 грн.
А за другий період з 30.08.2024 по 24.02.2025 розрахунок слід проводити наступним чином: 25 000 грн. х 1% х 179 днів = 44 750,00 грн.
Таким нарахуванням буде дотримано баланс інтересів кредитора та споживача як слабкої сторони кредитних правовідносин, оскільки в такому випадку не буде допущено отримання кредитором невиправданих додаткових прибутків.
Крім цього, суд першої інстанції правомірно врахував, що відповідачем частково здійснено наступні платежі: 28.08.2024 - 3 937,50 грн., 29.09.2024 - 8 800 грн., 30.09.2024 - 3 200 грн., 27.10.2024 - 10 125 грн., що в загальній сумі становить 26 062,50 грн. та відніс дану суму в рахунок погашення заборгованості.
З вищезазначеного вбачається, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції в даній частині оскаржуваного судового рішення.
Щодо зазначеного відповідачем у додаткових поясненнях, то апеляційний суд вказує, що порушені ОСОБА_1 питання вже розглянуті, досліджені та встановлені судом першої інстанції та такі не є доводами апеляційної скарги та зводяться до непогодження з окремими положеннями оскаржуваного судового рішення, а тому апеляційний суд з урахуванням ч. 1 ст. 367 ЦПК України, не надає правової оцінки наведеному ОСОБА_1 у поданих ним додаткових поясненнях.
Отже, рішення суду першої інстанції, в оскаржуваній частині ухвалене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, з урахуванням актуальних законодавчих змін, а тому колегія суддів керуючись положенням ст. 375 ЦПК України, залишає апеляційну скаргу ТОВ «Авентус Україна» без задоволення, а рішення Хустського районного суду Закарпатської області 15 жовтня 2025 року - без змін.
Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна», залишити без задоволення.
Рішення Хустського районного суду Закарпатської області 15 жовтня 2025 року, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови суду складено 20 квітня 2026 року.
Суддя-доповідач:
Судді: