Справа № 638/4249/26
Провадження № 2/638/6041/26
16 квітня 2026 року м. Харків
Шевченківський районний суд м. Харкова у складі головуючого судді Малахової О.В., розглянувши позовну заяву позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним,
ОСОБА_1 (далі - Позивачка), представник - ОСОБА_5 , звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (далі - Відповідачі), в якому просить визнати недійсним правочин вчинений 10.08.2017 року у вигляді надання нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_1 , як співвласника майна придбаного під час шлюбу на підставі Договору купівлі-продажу квартири посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Мохонько Ю.М. 01.08.2003 року, реєстраційний номер 1891258; визнати недійсним іпотечний договір від 10.08.2017 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Бондаренко Г.Ю., зареєстровано в реєстрі за № 1537.
Позовна заява надійшла до суду в електронному вигляді в системі «Електронний суд».
У відповідь на запит суду надійшла відповідь з реєстру територіальної громади міста Харкова та Єдиного державного демографічного реєстру про останнє відоме зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 - АДРЕСА_1 ; ОСОБА_3 - АДРЕСА_2 . Відомості про зареєстроване місце проживання ОСОБА_4 відсутні.
Суд, вирішуючи питання про відкриття провадження, встановив, що позовна заява не відповідає вимогам, визначеним статтями 175 та 177 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
Позивач у позовній заяві не зазначив відомості про відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти Сторін, а також відомості щодо ОСОБА_4 про реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, що є недотриманням вимог пункту 2 частини третьої статті 175 ЦПК України. Відсутність відомостей про реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України ОСОБА_4 не дозволяє суду встановити її зареєстроване місце проживання та повідомити належним чином про розгляд справи.
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.
Позивачка, вказуючи у позові як Відповідача ОСОБА_4 не вказала зміст позовних вимог до такого Відповідача, що не відповідає пункту 4 частини третьої статті 175 ЦПК України.
Згідно з пунктами 5, 8 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
Частиною п'ятою статті 177 ЦПК України визначено, що позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Відповідно до статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до статті 9 ЦПК України та частини першої статті 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» цивільне судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою.
Згідно зі статтею 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова.
Разом із тим Конституцією України статус державної мови надано українській мові (частина перша статті 10), це повністю відповідає державотворчій ролі української нації, що зазначено у преамбулі Конституції України, нації, яка історично проживає на території України, складає абсолютну більшість її населення і дала офіційну назву державі (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року № 10-рп/99).
Положення частини першої статті 10 Конституції України, за яким «державною мовою в Україні є українська мова», треба розуміти так, що українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п'ята статті 10 Конституції України).
Конституційний Суд України зазначав, що «публічними сферами, в яких застосовується державна мова, охоплюються насамперед сфери здійснення повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади, іншими державними органами та органами місцевого самоврядування (мова роботи, актів, діловодства і документації, мова взаємовідносин цих органів тощо). До сфер застосування державної мови можуть бути віднесені також інші сфери, які відповідно до частини п'ятої статті 10 та пункту 4 частини першої статті 92 Конституції України визначаються законами» (абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 14 грудня 1999 року № 10-рп/99).
25 квітня 2019 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», який набув чинності 16 липня 2019 року, та спрямований на посилення ролі офіційної мови.
Так, статтею 1 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» визначено, що єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова; порядок функціонування і застосування державної мови визначається виключно законом; статус української мови як єдиної державної мови передбачає обов'язковість її використання на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначені цим Законом; українська мова як єдина державна мова виконує функції мови міжетнічного спілкування, є гарантією захисту прав людини для кожного українського громадянина незалежно від його етнічного походження, а також є фактором єдності і національної безпеки України.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» цей закон регулює функціонування і застосування української мови як державної у сферах суспільного життя, визначених цим Законом, на всій території України. Дія цього Закону не поширюється на сферу приватного спілкування та здійснення релігійних обрядів. Порядок застосування кримськотатарської мови та інших мов корінних народів, національних меншин України у відповідних сферах суспільного життя визначається законом щодо порядку реалізації прав корінних народів, національних меншин України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Крім того, у рішенні «Менцен проти Латвії» (заява № 71074/01) Європейський суд з прав людини зазначив: «...що свобода використання мови як така не є однією з прав і свобод, які регулюються Конвенцією. Загальновизнаним є те, що не існує жорсткої лінії розмежування мовної політики від сфери, охопленої Конвенцією, а захід, вжитий в рамках такої політики, може стосуватися одного або декількох положень Конвенції. Разом з тим, фактом залишається те, що, за винятком конкретних прав, передбачених статтями 5 § 2 та 6 § 3 (а), (е), Конвенція сама по собі не гарантує права використання певної мови при комунікації з органами державної влади або право отримувати інформацію вільно обраною мовою. Отже, за умови поваги до прав, захищених Конвенцією, кожна Висока Договірна Сторона має право регулювати та встановлювати зобов'язання щодо використання своєї офіційної мови або мов у документах, що посвідчують особу та інших офіційних документах.
Відповідно до пункту 8 Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої Наказом Державної судової адміністрації України 20 серпня 2019 року № 814, у діловодстві суду можуть використовуватися вхідні документи, викладені іноземною мовою, забезпечені перекладом відповідно до вимог чинного законодавства.
До письмових доказів, викладених недержавною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку статті 79 Закону України «Про нотаріат».
Отже, документи, не перекладені з іноземної мови на українську мову та не засвідчені належним чином в порядку статті 79 Закону України «Про нотаріат» не є належними та допустимими доказами, оскільки неоформлені в установленому законом порядку.
Подібні за змістом висновки щодо належного оформлення доказів викладених іноземною мовою (зокрема російської), висловлені неодноразово Верховним Судом, зокрема і у постанові від 12 березня 2025 року у справі №910/20940/21.
Розглянувши додані до заяви документи суд встановив, що Позивачка, всупереч зазначеним вимогам, надала докази, зазначені додатком до заяви - «Копія епікриз-виписки з історії хвороби №16873.pdf.», викладені недержавною мовою без відповідного перекладу та не засвідчені належним чином в порядку статті 79 Закону України «Про нотаріат», не надає суду можливості встановити їх зміст та є недотриманням вимог частини четвертої статті 177 ЦПК України.
Крім того, у відповідності до частини четвертої статті 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, судовий збір справляється у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня становить 3328,00 грн.
Позивачка заявила вимогу немайнового характеру - визнати недійсним правочин вчинений 10.08.2017 року у вигляді надання нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_1 , як співвласника майна придбаного під час шлюбу на підставі Договору купівлі-продажу квартири посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Мохонько Ю.М. 01.08.2003 року, реєстраційний номер 1891258. У зв'язку з викладеним підлягає сплаті судовий збір у розмірі 1331,20 грн.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 лютого 2024 року по справі №990/150/23 підкреслила, що зміст позовних вимог - це максимально чітко і зрозуміло сформовані визначення способу захисту порушеного права, свободи чи інтересу у прохальній частині позову.
Згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19, майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої є благо, що підлягає грошовій оцінці. Будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього. Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.
Оскільки позовна вимога - визнати недійсним іпотечний договір від 10.08.2017 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Бондаренко Г.Ю., зареєстровано в реєстрі за № 1537 спрямована на захист інтересу, об'єктом якого є благо, що може бути виражене у грошовій формі, така вимога має майновий характер.
Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою судовий збір справляється 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З огляду, що у іпотечному договорі, який Позивач просить визнати недійсним, зазначається предмет договору виражений у грошовій оцінці - 432096,00 грн, підлягає сплаті судовий збір у розмір 1 відсоток ціни позову, що становить 4320,96 грн.
Отже, підлягає сплаті судовий збір у загальному розмірі 5652,16 грн.
Враховуючи, що позов поданий в електронній формі через підсистему «Електронний суд» для сплати судового збору застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір».
Позивач до позовної заяви не додав докази сплати судового збору, що не відповідає вимогам частини четвертої статті 177 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи зазначене, позовну заяву необхідно залишити без руху, надавши Позивачці строк для усунення недоліків, шляхом зазначення у позовній заяві відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти Сторін, а також відомості щодо ОСОБА_4 про реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України; вказати зміст позовних вимог до ОСОБА_4 , надання доказів, зазначених додатком до заяви - «Копія епікриз-виписки з історії хвороби №16873.pdf.», викладені державною мовою з відповідним перекладом та засвідчені належним чином в порядку статті 79 Закону України «Про нотаріат»; надання доказів сплати судового збору.
Керуючись статтями 95, 175, 177, 185, 258-261 ЦПК України, суд
Позовну заяву залишити без руху.
Встановити Позивачці 10-денний строк з дня отримання цієї ухвали для усунення зазначених недоліків.
Роз'яснити Позивачці, що у випадку неусунення зазначених вище недоліків заява вважатиметься неподаною та буде повернута.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя О.В. Малахова