16 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 240/21464/25
адміністративне провадження № К/990/11326/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Блажівської Н.Є.,
суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області
на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року (суддя Приходько О.Г.)
та ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року (судді: Біла Л.М., Гонтарук В. М., Моніч Б.С.)
у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Житомирській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та рішень про застосування штрафних санкцій і пені,
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області (далі - ГУ ДПС), у якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних санкцій і пені.
Житомирський окружний адміністративний суд ухвалою від 22 вересня 2025 року позовну заяву прийняв до розгляду, відкрив провадження в адміністративній справі та ухвалив проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
7 жовтня 2025 року до суду через підсистему "Електронний суд" надійшло клопотання Відповідача про залишення без розгляду позовної заяви ФОП ОСОБА_1 в частині визнання протиправними та скасування рішень про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 26 червня 2025 року № 0145152406 та № 0145132406.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання ГУ ДПС про залишення без розгляду позовної заяви в частині заявлених позовних вимог про визнання протиправними та скасування рішення від 26 червня 2025 року №0145152406 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску та рішення від 26 червня 2025 року № 0145132406 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
ГУ ДПС подано апеляційну скаргу на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Житомирській області.
Постановляючи ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку лише у випадку, якщо оскарження таких ухвал прямо передбачено відповідними нормами Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), однак приписи статті 294 КАС України не містять норм, які передбачають можливість оскарження в апеляційному порядку ухвали про відмову в задоволенні клопотання про залишення позовної заяви в частині вимог без розгляду.
2. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
2.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)
У касаційній скарзі Відповідач стверджує про ухвалення оскаржуваних судових рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву ГУ ДПС про залишення такого позову без розгляду в частині.
Зазначає, що суд першої інстанції під час постановлення ухвали невірно застосував статті 123, 240 КАС України щодо дотримання процедури поновлення судом строку звернення до суду та статтю 293 КАС України щодо оскарження в апеляційному порядку ухвали суду окремо від рішення суду у випадках, визначених статтею 294 КАС України. Суд же апеляційної інстанції під час постановлення ухвали невірно застосував норму статті 299 КАС України щодо процедури оскарження судового рішення, яке підлягає апеляційному оскарженню згідно резолютивної частини оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Позивач процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.
3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
3.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, колегія суддів виходить з такого.
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства та гарантується приписами пункту 8 частини першої статті 129 Конституції України.
Відповідно до частини першої статті 3 КАС України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною другою статті 293 КАС України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. У разі подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, суд апеляційної інстанції повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню (частина третя статті 293 КАС України).
Так, статтею 294 КАС України встановлено перелік ухвал, на які можуть бути подані апеляційні скарги окремо від рішення суд.
Відповідно до зазначеної статті окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо: 1) забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів, скасування ухвали про забезпечення доказів; 2) забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, скасування забезпечення позову, відмови у забезпеченні позову, відмови у заміні заходу забезпечення позову або скасуванні забезпечення позову; 3) повернення заяви позивачеві (заявникові); 4) відмови у відкритті провадження у справі; 6) передачі справи на розгляд іншого суду; 7) відмови поновити або продовжити пропущений процесуальний строк; 8) затвердження умов примирення сторін; 9) призначення експертизи; 10) визначення розміру судових витрат; 11) зупинення провадження у справі; 12) залишення позову (заяви) без розгляду; 13) закриття провадження у справі; 14) внесення або відмови у внесенні виправлень у рішення; 15) відмови ухвалити додаткове рішення; 16) роз'яснення або відмови у роз'ясненні судового рішення; 17) відмови у відкритті провадження про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, відмови в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами; 18) відмови у поновленні пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання; 19) відстрочення і розстрочення, зміни або встановлення способу і порядку виконання судового рішення; 20) заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження; 21) повороту виконання рішення суду або відмови у повороті виконання рішення; 22) внесення чи відмови у внесенні виправлень до виконавчого документа, визнання чи відмови у визнанні виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 23) окрема ухвала; 24) стягнення штрафу в порядку процесуального примусу; 25) накладення штрафу та інших питань судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, постановлених судом відповідно до статті 382 цього Кодексу; 26) відмови у відкритті провадження за заявою про відновлення втраченого судового провадження; 27) відновлення або відмови у відновленні повністю або частково втраченого судового провадження; 28) залишення без задоволення заяви, поданої в порядку, визначеному статтею 383 цього Кодексу; 29) відмови у задоволенні заяви про зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення; 30) прийняття або відмови у прийнятті звіту суб'єкта владних повноважень про виконання судового рішення.
Суд звертає увагу на послідовні підходи викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 2 травня 2024 року у справі №140/19515/23 та від 26 грудня 2024 року у справі №140/19515/23 про те, що в переліку ухвал, визначеному статтею 294 КАС України, ухвала про відмову у залишенні позову без розгляду відсутня, тоді як передбачена можливість оскарження в апеляційному порядку лише ухвали про залишення позову без розгляду.
Також в зазначених постановах Суд звернув увагу на те, що право на апеляційне оскарження ухвал суду учасники справи можуть реалізувати у порядку, визначеному процесуальним законом, не зловживаючи їхніми процесуальними правами у спосіб подання апеляційної скарги на ухвалу, що не може бути оскаржена до ухвалення рішення щодо суті спору й окремо від такого рішення. Аргументи учасників процесу стосовно наявності підстав для залишення позову без розгляду мають розглядатися судом, якому такі аргументи заявлені, зокрема і на стадії апеляційного оскарження рішення, ухваленого щодо суті спору. Тобто, не виключається можливість для учасника справи подати свої заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, які включаються до апеляційної скарги на рішення суду, відповідно до вимог частини третьої статті 293 КАС України.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання ГУ ДПС про залишення без розгляду позовної заяви в частині.
Зазначену ухвалу суд першої інстанції постановив до ухвалення рішення щодо суті спору, а тому Відповідач має можливість викласти заперечення на цю ухвалу у скарзі на рішення суду по суті позовних вимог.
Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мельник проти України»).
Згідно з пунктом «d» статті 5 Рекомендацій (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію та поліпшення функціонування систем і процедур оскарження у цивільних і торговельних справах від 7 лютого 1995 року для забезпечення того, щоби суд апеляційної інстанції розглядав лише вагомі питання, державам слід відтермінувати реалізацію права на оскарження з низки проміжних питань до подання основної скарги у справі.
Встановлення у процесуальному законі переліку ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду стосовно суті спору, та відтермінування реалізації права на апеляційне оскарження з питань, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі (зокрема права на апеляційне оскарження ухвал про відмову у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду), до подання апеляційної скарги на рішення суду щодо суті спору є розумним обмеженням, що має на меті забезпечити розгляд справи впродовж розумного строку та запобігти зловживанням процесуальними правами, які можуть призводити до невиправданих зволікань під час такого розгляду. Тому означена мета є легітимною.
З огляду на те, що учасник справи не позбавляється права доступу до суду з апеляційною скаргою на ухвалу, яку не можна оскаржити в апеляційному порядку окремо від рішення щодо суті спору, оскільки має можливість її оскаржити разом з рішенням по суті спору, передбачені процесуальним законом обмеження права на апеляційне оскарження ухвали про відмову у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду не нівелюють для учасника справи можливість доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ настільки, щоб завдати шкоди самій суті цього права.
Отже, розуміння положень статті 294 КАС України, яке визнає неможливим оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про відмову у залишенні позову без розгляду, не буде означати звуження обсягу конституційного права на апеляційний перегляд, оскільки особа може реалізувати таке право, виклавши свої заперечення на таку ухвалу в апеляційній скарзі на кінцеве рішення у справі.
У такому разі доводи скаржника щодо дотримання строків розгляду справи мають бути досліджені судом апеляційної інстанції, який також має повноваження за наслідками розгляду апеляційної скарги залишити позов без розгляду.
Отже, як наслідок, не звужується право на судовий захист прав людини і громадянина, закріплене і гарантоване частиною першою статті 55 Конституції України.
З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Житомирського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року не підлягає оскарженню в апеляційному порядку до ухвалення судом рішення щодо суті спору й окремо від цього рішення.
Станом на час розгляду касаційної скарги рішення в цій справі судом першої інстанції ухвалено не було.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню.
Підсумовуючи наведене у сукупності, суд касаційної інстанції не вбачає правових підстав вважати, що суд апеляційної інстанції у цій справі неправильно застосував норми матеріального права чи порушив норми процесуального права.
Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду апеляційної інстанції. За таких обставин, з урахуванням наведеного у сукупності Суд не знайшов передбачених КАС України підстав для задоволення касаційної скарги Відповідача та скасування ухвали суду апеляційної інстанції.
Відповідач в касаційній скарзі просив Суд скасувати, як ухвалу суду апеляційної інстанції, так і ухвалу суду першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3, 4, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Таким чином, з огляду на викладене вище у сукупності ухвала Житомирського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року не підлягає перегляду судом касаційної інстанції.
3.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 345, 350, 355, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області без задоволення.
Ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року та Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуюча суддя Н.Є. Блажівська
Судді О.В. Білоус
І.Л. Желтобрюх