ф
17 квітня 2026 року
м. Київ
справа №160/37589/25
адміністративне провадження № К/990/16449/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І.В.,
суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2026 року у справі № 160/37589/25 за позовом ОСОБА_1 до Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управлення Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управлення Міністерства юстиції (м. Одеса), в якому просив:
визнати протиправною відмову, викладену у листі №46464241/4 від 29 грудня 2025 року;
стягнути на його користь безпідставно утримуваних коштів у розмірі 1969,00 гривень.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2026 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2026 року, в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із такими судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за вказаною касаційною скаргою, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
На підставі статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
За змістом частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
На підставі частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом оскарження у цій справі є відмова органу державної виконавчої служби щодо повернення коштів у розмірі 1969,00 грн.
Разом з тим, стаття 287 КАС України регулює особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
Водночас, відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
За такого правового врегулювання та обставин справи оскарження ухваленого у цій справі судового рішення у касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд відповідної касаційної скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм.
У касаційній скарзі позивач з посиланням на фундаментальне значення справи зазначає, що справа стосується системного питання, чи може чинність процедурного документа виконавця (постанови ДВС) блокувати дію матеріального закону (статті 1212 ЦК України) та право особи на реституцію.
Оскаржуючи судові рішення у справі щодо відмови органу державної виконавчої служби щодо повернення коштів, особливості провадження якої регулюються статтею 287 КАС України, скаржник не наводить належних доводів та обґрунтувань, що ця касаційна скарга стосується питання права, яке має значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Як слідує зі змісту касаційної скарги, скаржник не зазначає в чому саме полягає значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин заявником не обґрунтовано.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.
Отже, вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 248, 328, 287, 333, 359 КАС України, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2026 року у справі № 160/37589/25 за позовом ОСОБА_1 до Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управлення Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач СуддіІ.В. Желєзний А.В. Жук Ж.М. Мельник-Томенко