Справа № 640/20244/16-к Номер провадження 11-кп/814/223/26Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
15 квітня 2026 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
із секретарем - ОСОБА_5 ,
за участі прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження №42016220000000618 за апеляційною скаргою прокурора Харківської обласної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Київського районного суду м. Харкова від 06 вересня 2021 року,
встановила:
Цим вироком
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, не працюючого. одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину 2019 року народження, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 372 КК України, та виправдано.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат, речових доказів.
Органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 366, ч.2 ст. 15, ч.2 ст. 372 КК України.
Так, згідно з обвинувальним актом, ОСОБА_8 , що відповідно до наказу №55о/с від 11.02.2016 обіймає посаду оперуповноваженого Київського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області, маючи спеціальне звання старшого лейтенанта поліції та будучи службовою особою, працівником правоохоронного органу, з владними повноваженнями 20.08.2015, перебуваючи за місцем своєї роботи у приміщенні Київського ВП ГУ НП в Харківській області, розташованого за адресою: Харківська область, м. Харків, вул. Алчевських, 49, хибно розуміючи завдання Національної поліції України, з мотивів та з метою штучного збільшення показників про розкриття кримінальних правопорушень та створення уявлення про проведення слідчих дій, отримавши доручення старшого слідчого СВ Київського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області ОСОБА_10 , користуючись правами слідчого в порядку ст. 41 КПК України, склав завідомо недостовірні протоколи про проведення чотирьох слідчих дій про впізнання свідком ОСОБА_11 осіб за фотографіями та вніс завідомо неправдиві відомості до зазначених чотирьох протоколів пред'явлення осіб для впізнання за фотографією від 20.08.2015 у кримінальному провадженні №12015220490003577 від 28.07.2015 про нібито впізнання свідком ОСОБА_11 за фотографіями осіб, які скоювали кримінальні правопорушення, пов'язані з незаконними заволодіннями транспортними засобами.
Тобто, ОСОБА_8 , користуючись повноваженнями слідчого, сформувавши фіктивні докази, чотири протоколи впізнання осіб за фотографіями, передав їх старшому слідчому СВ Київського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області ОСОБА_10 для долучення до кримінального провадження №12015220490003577 від 28.07.2015.
Такі дії кваліфіковано за ч.1 ст.366 КК України як службове підроблення, тобто складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів та внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей.
За результатами досудового розслідування кримінального провадження №12015220490003577 від 28.07.2015 безпідставно та незаконно вказані чотири сфальсифіковані ОСОБА_8 протоколи про впізнання особи за фотографіями визнані доказами у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_12 за ч. 2 ст. 289 КК України та слугували однією з підстав повідомлення про підозру ОСОБА_12 про вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України.
Тобто, створивши завідомо підроблені протоколи впізнання, ОСОБА_8 вчинив закінчений замах на притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, поєднаного зі штучним створенням доказів обвинувачення.
Ці дії органом досудового розслідування кваліфіковано за ч.2 ст.15, ч.2 ст.372 КК України.
Виправдовуючи обвинуваченого у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, місцевий суд зазначив, що стороною обвинувачення не доведено, що у діяннях обвинуваченого ОСОБА_8 є склад кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 372 КК України.
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду скасувати у зв'язку з істотним порушенням кримінального процесуального закону і невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Свої вимоги обгрунтовує тим, що сторона обвинувачення надала наказ №55ос від 11.02.2016, який підтверджує, що на час вчинення інкримінованого кримінального правопорушення ОСОБА_8 був працівником правоохоронного органу.
Крім того, обвинувачений та ряд свідків підтвердили у судовому засіданні факт виконання ОСОБА_8 слідчих дій на доручення слідчого, тобто обвинувачений користувався правами слідчого відповідно до ст. 41 КПК України.
Також допитані у судовому засіданні свідки підтвердили, що протокол ОСОБА_8 складав за місцем роботи свідка на АЗС. Проте свідок зазначив, що на автозаправці ОСОБА_8 показував йому фотографії невідомих осіб, чи підписував він якісь протоколи, ОСОБА_11 не пам'ятає, а відповідно до інформації у книзі доставлених Київського ВП ГУНП у Харківській області ОСОБА_11 у день складення протоколу у ВП не було, що вказує на факт підробки протоколу ОСОБА_8 .
Просить взяти до уваги, що на час підробки протоколів ОСОБА_8 вирок відносно ОСОБА_12 не був ухвалений, тому вказівка суду на те, що щодо ОСОБА_12 існував обвинувальний вирок за ч. 2 ст. 289 КК України є неправдивими.
Крім того, судом не взято до уваги, що протоколи, підробка яких підтверджена висновком судової почеркознавчої експертизи №434 від 29.11.2016, що були надані ОСОБА_8 слідчому, стали однією із підстав притягнення ОСОБА_12 до кримінальної відповідальності. При цьому суд не взяв до уваги, що під час ухвалення вироку щодо ОСОБА_12 зазначені протоколи були визнані недопустимими доказами.
Інші учасники провадження вирок не оскаржували.
Заслухавши доповідача, прокурора в підтримку поданої ним апеляційної скарги, обвинуваченого та його захисника, які просили вирок суду залишити без змін, перевіривши доводи апеляційних скарг та матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла такого висновку.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто таким, що ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду і оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
При цьому, згідно з положеннями ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
В силу ч. 3 ст. 62 Конституції України, ст.17 КПК України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Винуватість особи має бути доведена стороною обвинувачення поза розумним сумнівом (ч. 2 ст. 17 КПК України).
Отже, при вирішенні питання про вину обвинуваченої особи, не можна виходити з припущень, а лише з належних доказів, які підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, за умов усунення всіх суперечностей, що мають місце та відсутності будь-яких сумнівів у тому, що вина обвинуваченої особи доведена.
У відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Суд першої інстанції, ухвалюючи виправдувальний вирок, зробив ґрунтовний аналіз доказів, що були надані стороною обвинувачення, та дійшов правомірного висновку про те, що вони не підтверджують вчинення ОСОБА_8 інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
Так, допитаний в якості свідка ОСОБА_13 у суді першої інстанції пояснив, що у 2018 році він працював на посаді прокурора ХМП№2 та підтримував державне обвинувачення по справі за обвинуваченням ОСОБА_12 , за ч. 2 ст. 289 КК України. У судовому засіданні свідок ОСОБА_11 повідомив, що за його участі не складалися протоколи впізнання осіб за фотознімками та протокол допиту вказаного свідка, тому зазначені протоколи були визнані судом недопустимими доказами. Повідомив також, що відносно ОСОБА_12 був винесений обвинувальний вирок. У вказаному кримінальному провадженні було допитано близько 5 свідків, обвинувачений знаходився під домашнім арештом, носив електронний браслет. Також до матеріалів кримінального провадження були долучені відеозаписи з камер спостереження з заправки, де було вчинено кримінальне правопорушення.
Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні розповів, що у 2015 році працював в Київському райвідділі поліції разом з ОСОБА_8 . Йому відомо, що ОСОБА_8 за дорученням слідчої ОСОБА_10 проводив впізнання по фотографіями у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_12 на території заправочної станції, оскільки свідок відмовлявся їхати до Київського райвідділу поліції. Вважає, що у ОСОБА_8 не було необхідності підробляти протокол впізнання, оскільки ОСОБА_12 скоїв цей злочин, будучи на домашньому арешті з носінням електронного браслету.
Свідок ОСОБА_15 пояснила суду, що до 2016 року працювала на посаді прокурора ХМП №2 і здійснювала процесуальне керівництво по кримінальному провадженню за обвинуваченням ОСОБА_12 . Пам'ятає, що під час одного з судових засідань ОСОБА_11 сказав, що ОСОБА_8 йому показували фотографії ОСОБА_12 в телефоні, але він не пам'ятає, чи ставив він свій підпис у протоколі. Також повідомив, що він не був у приміщенні Київського райвідділу поліції. Також зазначила, що у ОСОБА_12 був запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з носінням електронного браслету.
Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні повідомив, що в 2015 році він працював на заправці «ОККО» по вул. С. Ковпака, 24 в м. Харкові, оператором-касиром. Пам'ятає, що до нього приїздив оперуповноважений ОСОБА_8 та опитував його як свідка. Через деякий час, його викликали до Київського районного суду м. Харкова для дачі показань по справі про угон, проте він до відділку не їздив. Також сказав, що не знає обвинуваченого та не пам'ятає, чи проводилася за його участі така слідча дія як впізнання. Щодо підпису у протоколах повідомив, що підпис схожий на його, однак не пам'ятає щоб він його ставив у документі. Також вказав, що підпис у нього не завжди однаковий.
Свідок ОСОБА_10 пояснила у суді першої інстанції, що у 2015 році працювала на посаді ст. слідчого СВ Київського райвідділу поліції. Повідомила, що або вона, або прокурор надавали письмове доручення оперативним співробітникам про проведення окремих слідчих дій: встановлення свідків, допит свідків, впізнання особи за фотокартками у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_12 , у якому вона здійснювала розслідування, яке виконав ОСОБА_8 . Пам'ятає, що був протокол допиту свідка, був протокол вилучення відеозаписів, протокол впізнання. При цьому свідок ОСОБА_11 неодноразово в телефонному режимі викликався до Київського райвідділу поліції для проведення слідчих дій, але не з'являвся, тому була необхідність провести слідчі дії за місцем його роботи. Вважає, що у ОСОБА_8 не було причин підробляти підпис свідка, оскільки в кримінальному провадженні було достатньо доказів, що підтверджували вину обвинуваченого ОСОБА_12 .
Свідок ОСОБА_16 пояснив у суді, що був захисником ОСОБА_12 . В одному із судових засідань свідок ОСОБА_11 , за участі якого було складено протоколи впізнання, повідомив суду, що він не був у Київському райвідділі поліції та зазначив, що не підписував такі протоколи. Розповів, що до нього на АЗС приїжджав працівник поліції і лише показував фотографії ОСОБА_12 на мобільному телефоні. У подальшому суд протокол впізнання визнав недопустимим доказом, після чого адвокат, виявивши ознаки кримінального правопорушення, звернувся до прокуратури з заявою в порядку ст. 214 КПК України.
Свідок ОСОБА_17 пояснив, що з ОСОБА_8 він раніше був не знайомий, працює на будівництві. Розповів, що влітку 2015 року, коли він разом із знайомим заїхали на АЗС «ОККО» на вул. С. Ковпака в м. Харкові, працівник поліції ОСОБА_8 запросив його бути понятим. Після чого вони зайшли всередину АЗС, на столі співробітник поліції почав складати протокол та показав 4 фотографії, після чого в зазначеному протоколі розписалися він, водій та касир. Також описав зовнішній вигляд касира. Вказав, що під час складався протоколу, касир відлучався, для того, щоб розрахувати людей.
На підтвердження винуватості ОСОБА_8 у інкримінованих кримінальних правопорушеннях органом досудового розслідування надано такі письмові докази: копія наказу ГУ НП в Харківській області №55-о/с від 11.02.2016 про призначення ОСОБА_8 на посаду оперуповноваженого до Київського відділу поліції Головного Управління Національної поліції в Харківській області (м.Харків), копія журналу відвідувачів за 20.08.2015, протокол тимчасового доступу до речей і документів від 19.08.2016, згідно якого прокурору Харківської місцевої прокуратури №2 ОСОБА_13 надано з матеріалів кримінального провадження №12015220490003577 протоколи пред'явлення особи для впізнання свідку ОСОБА_11 , де він впізнає як осіб, які керували автомобілем ВАЗ - ОСОБА_12 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , складені оперуповноваженим ОСОБА_8 , довідка ФОП ОСОБА_21 про те, що ОСОБА_11 працював оператором АЗС, копія вироку Київського районного суду м. Харкова від 15.07.2016 по справі № 640/20583/15 стосовно ОСОБА_12 , висновок судово-почеркознавчої експертизи №434 від 29.11.2016 про те, що підписи від імені ОСОБА_11 у протоколах пред'явлення особи для впізнання за фотознімками за номерами 1,2,3,4 від 20.08.2015 виконані не ОСОБА_11 , а іншою особою. Рукописні записи у рядках «На запитання слідчого свідок (потерпілий) відповів» протоколів пред'явлення особи для впізнання за фотознімками №1,2,3,4 від 20.08.2015 виконані не ОСОБА_11 , а ОСОБА_8 . Вирішити питання «Чи виконано підписи від імені ОСОБА_11 у протоколах пред'явлення особи для впізнання №№ 1,2,3,4 за фотознімками від 20.08.2015, в кримінальному проваджені №12015220490003510 від 24.07.2015, ОСОБА_22 , ОСОБА_8 або іншою особою, не видалось можливим.
Також, згідно з поясненнями експерта, в дослідницькій частині, при порівнянні підписів, що досліджуються, почерків та підписів ОСОБА_10 , ОСОБА_8 встановлені окремі збіги та розбіжності ознак, однак їх об'єм та значущість ні по одному з порівнянь, недостатні для будь-якого категоричного або ймовірного (позитивного або негативного) висновку. Більшої кількості ознак виявити не надалося можливим в зв'язку з малим об'ємом графічного матеріалу, який міститься в досліджуваних підписах та відсутністю в розпорядженні експерта порівнянних за способом виконання зразків почерків ОСОБА_10 і ОСОБА_8 . Малий об'єм графічного матеріалу обумовлений відносною короткістю та простотою будови досліджуваних підписів, виконанням підписів з ретельним наслідуванням якимось справжнім підписам ОСОБА_11 , внаслідок чого ознаки почерку виконавця не проявилися в обсязі, необхідному для ідентифікації. Тому вирішити питання, чи виконані данні підписи ОСОБА_10 або ОСОБА_8 , не видалось можливим.
Тобто всупереч апеляційним доводам прокурора, зазначеним експертним висновком не встановлено, що саме ОСОБА_8 виконав підписи від імені ОСОБА_11 у протоколі пред'явлення особи для впізнання.
Оцінивши у сукупності зібрані та надані стороною обвинувачення докази, з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, а також кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, місцевий суд дійшов правильного висновку, що стороною обвинувачення не доведено в судовому засіданні, що у діянні обвинуваченого є склад кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч.2 ст. 15, ч.2 ст. 372 КК України, а саме, що він вчинив службове підроблення та закінчений замах на притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, поєднаного зі штучним створенням доказів обвинувачення.
Так, у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_8 свою вину не визнав, вказуючи, що у ході проведення оперативних заходів у кримінальному провадженні щодо незаконного заволодіння транспортним засобом був виявлений та затриманий громадянин ОСОБА_12 і слідчий, який розслідував цю справу, викликав свідка ОСОБА_11 , проте той не приходив для допиту та впізнання. Тоді слідчий дав йому доручення провести впізнання зі свідком ОСОБА_11 . Він поїхав на АЗС, де працював свідок, і провів впізнання, привіз протоколи впізнання слідчому. Дані свідка, понятих записував зі слів, документи не перевіряв, чи ставив свідок свій підпис в протоколі, не пам'ятає, розписувались всі учасники. Вказує, що складу злочину в його діях немає, умислу підроблення та штучного підвищення показників діяльності в нього не було, оскільки доказів провини ОСОБА_12 було достатньо і без протоколів впізнання.
Стаття 366 КК України ( в ред. станом на 20.08.2015 року, що інкриміновано обвинуваченому) передбачає відповідальність за складання, видачу службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей (службове підроблення).
Об'єктивна сторона службового підроблення полягає у перекручуванні істини в офіційному документі, вчиненому службовою особою з використанням свого службового становища. Цей злочин виявляється тільки в активній поведінці службової особи і може бути вчинений однією з декількох альтернативно передбачених в ч. 1 ст. 366 КК дій, а саме внесення до документів не правдивих відомостей, інше підроблення документів, складання неправдивих документів, видача неправдивих документів.
За висновками судової почеркознавчої експертизи №434 від 29.11.2016 підписи від імені ОСОБА_11 у протоколах пред'явлення особи для впізнання за фотознімками №1,2,3,4 від 20.08.2015 виконані не ОСОБА_11 , а іншою особою. Вирішити питання чи виконано підписи від імені ОСОБА_11 у протоколах пред'явлення особи для впізнання №1,2,3,4 за фотознімками від 20.08.2015, в кримінальному проваджені №12015220490003510 від 24.07.2015, ОСОБА_22 , ОСОБА_8 або іншою особою, не видалось можливим.
При цьому, суд зауважує, що всі сумніви повинні трактуватись на користь особи. Тому посилання у даній експертизі на те, що ОСОБА_8 виконані рукописні тексти, не можуть бути належним підтвердженням фіктивності даних протоколів або їх недостовірності.
Судом протягом усього розгляду справи були допитані свідки і надана їх показанням належна оцінка. Так, свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_23 підтвердили, що дійсно на автозаправці, де на той момент працював ОСОБА_11 , був ОСОБА_8 , показував фото осіб для впізнання. При цьому ОСОБА_11 пояснив, що він не пам'ятає, чи підписував протоколи, ОСОБА_23 зазначив, що був понятим і всі присутні, у тому числі другий понятий та касир ОСОБА_11 підписували протокол впізнання. При цьому звертає увагу на кількість фото, наданих для впізнання, їх розташування при проведенні слідчої дії. Підстав не довіряти зазначеному свідку колегія суддів не вбачає. Свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_15 повідомили, що під час судового розгляду провадження щодо ОСОБА_12 був допитаний свідок ОСОБА_11 , який повідомив, що не пам'ятає чи підписував протокол та які відповіді надавав на запитання працівника поліції. При цьому свідок ОСОБА_11 не заперечує факту приїзду на АЗС, де свідок працював, ОСОБА_8 , який показував йому фото ОСОБА_12 .
Тобто, ОСОБА_8 стверджує, що слідча дія - впізнання за участі ОСОБА_11 - була проведена, свідок ОСОБА_23 такий факт підтверджує, а свідок ОСОБА_11 не заперечує пред?явлення йому фотознімків та відібрання пояснень, лише вказує, що не пам?ятає, чи підписував процесуальні документи.
Отже, органом досудового розслідування не доведено, що протоколи впізнання та внесена до них інформація є завідомо недостовірними.
Крім того, дослідженими судом доказами не підтверджується місце вчинення ОСОБА_8 інкримінованих дій, а саме - приміщення Київського ВП ГУ НП в Харківській області, розташоване за адресою: Харківська область, м. Харків, вул. Алчевських, буд. 49, оскільки всі допитані свідки в судовому засіданні підтвердили, що ОСОБА_8 допитував свідка ОСОБА_11 та складав протоколи за місцем роботи свідка, тобто на АЗС, що не суперечить вимогам ст. 228 КПК України.
Враховуючи викладе, доводи сторони обвинувачення щодо підробки протоколів обвинуваченим у зв'язку з відсутністю даних про реєстрацію у Журналі обліку Київського ВП ГУНП у Харківській області про перебування у день проведення слідчої дії свідка ОСОБА_11 , є нікчемними.
Факт складання протоколів впізнання за місцем роботи свідка, а не у приміщенні відділу поліції, як зазначено у протоколах, не свідчить про недостовірність самої слідчої дії та фальсифікацію протоколів, а тому не може тягнути за собою відповідальність, передбачену ч.1 ст.366 КК України.
Також органом досудового розслідування не доведено умисел ОСОБА_8 на підробку документа з мотивів та з метою штучного збільшення показників про розкриття кримінальних правопорушень та створення уявлення про проведення слідчих дій, як вказано у обвинувальному акті, оскільки свідки та обвинувачений зазначили, що у матеріалах кримінального провадження щодо ОСОБА_12 було достатньо доказів для доведення його винуватості у суді окрім протоколів пред'явлення особи для впізнання.
Вирішуючи питання щодо доведеності провини ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 372 КК України, тобто закінчений замах на притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, поєднаного зі штучним створенням доказів обвинувачення, необхідно зазначити, що даний склад кримінального правопорушення є спеціальним видом службового зловживання і об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 372 КК України, вичерпується притягненням завідомо невинного до кримінальної відповідальності, яке включає до себе дві обов'язкові дії - винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого, пред'явлення їй обвинувачення.
Із суб'єктивної сторони злочин за ст. 372 КК України може бути вчинений лише з прямим умислом, оскільки суб'єкт діє завідомо і тим самим усвідомлює очевидність того, що притягує до відповідальності невинного.
Разом з тим, як зазначає ОСОБА_8 та свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_10 , щодо ОСОБА_12 вже на момент досудового розслідування було достатньо доказів про його причетність до кримінального правопорушення, що в подальшому підтверджено вироком суду, яким ОСОБА_12 засуджений за ч.2 ст.289 КК України. Тобто, на момент проведення впізнання осіб у ОСОБА_8 не було підстав вважати ОСОБА_12 завідомо невинуватим у вчиненні цього правопорушення.
За таких обставин місцевий суд дійшов правильного висновку про відсутність беззаперечних доказів того, що ОСОБА_8 вчинив службове підроблення та закінчений замах на притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, поєднаного зі штучним створенням доказів обвинувачення.
Колегія суддів погоджується з доводами прокурора про наявність у матеріалах провадження копії наказу №55 о/с від 11.02.2016 про звільнення ОСОБА_8 з посади оперуповноваженого Київського ВП ГУНП в Харківській області та переведення на іншу посаду. При цьому ОСОБА_8 факт перебування на посаді станом на момент складання протоколів впізнання та проведення цих слідчих дій не оспорював ні у суді першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду.
Разом з тим, з огляду на недоведеність наявності в діях ОСОБА_8 об'єктивної сторони інкримінованих правопорушень, дана обставина не впливає на висновок місцевого суду про необхідність виправдання ОСОБА_8 .
Суд першої інстанції детально дослідив усі докази, надані стороною обвинувачення, та вжив усіх можливих заходів у рамках кримінального провадження для з'ясування обставин та усунення протиріч.
Проте у ході судового розгляду не встановлені достатні докази для доведення винуватості ОСОБА_8 у суді і вичерпані можливості їх отримати. Тому висновок суду першої інстанції про недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень є правильним та обґрунтованим.
Істотних порушень процесуального закону місцевим судом допущено не було.
З огляду на вказане, колегія суддів дійшла висновку, що підстав для скасування вироку суду щодо ОСОБА_8 та призначення нового розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції, про що ставить питання прокурор, немає, а тому апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок Київського районного суду м. Харкова від 06 вересня 2021 року, щодо ОСОБА_8 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4