П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
16 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/11863/25
Головуючий в 1 інстанції: Юхтенко Л.Р.
Дата і місце ухвалення: 16.12.2025р., м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бойка А.В.,
суддів : Тарновецького І.І.,
Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
В квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 25.04.2024р. по 17.04.2025р. включно;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 25.04.2024р. по 17.04.2025р. у сумі 83927,10 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 25.04.2024р. по 17.04.2025р. в сумі 83927,10 грн., з урахуванням обов'язкових відрахувань.
Не погоджуючись з вказаним рішенням військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 16.12.2025р., з ухваленням по справі нового судового рішення - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції не надано належної правової оцінки посиланням відповідача на те, що позивач був звільнений з військової служби наказом начальника НОМЕР_2 об'єднаного центру забезпечення (по особовому складу) від 23.04.2024р. №20-рс та виключений зі списків військової частини НОМЕР_1 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.04.2024р. №121. Водночас, умовою для виникнення у військової частини обов'язку щодо виплати військовослужбовцю грошової компенсації вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини є подання таким військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби. Із заявою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно під час проходження військової служби ОСОБА_1 звернувся лише 25.04.2024р., тобто після його фактичного звільнення з військової служби. Таким чином, у відповідача був відсутній обов'язок щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно станом на день виключення останнього зі списків особового складу військової частини у зв'язку з відсутністю волевиявлення останнього.
Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що у постановах від 27.01.2021р. по справі №340/680/20 та від 29.11.2021р. по справі №120/313/20-а Верховний Суд звернув увагу на те, що відсутність відповідного рапорту військовослужбовця, поданого під час проходження служби , виключає правові підстави для виплати військовою частиною грошової компенсації за неотримане речове майно під час звільнення й не тягне настання для неї відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Посилається апелянт і на не правильний обрахунок судом першої інстанції середньоденного розміру грошового забезпечення позивача та загальної суми середнього заробітку. Зокрема, зазначає, що враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», розмір середнього заробітку мав би становити (за період з 25.04.2024р. по 26.10.2024р., тобто за 185 днів) 82 667,84 грн. (453,66 грн. х 185 днів), а не 83927,10 грн., як про це зазначив суд першої інстанції.
Також, апелянт посилається на те, що при вирішенні спору судом першої інстанції не враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08.10.2025р. по справі №489/6074/23, де зазначено, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного:
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.04.2024р. №121 старшого солдата ОСОБА_1 , колишнього спеціаліста - оператора відділення протидії технічним засобам розвідки роти охорони, який знаходиться у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом начальника НОМЕР_2 об'єднаного центру забезпечення (по особовому складу) від 23.04.2024р. №20-РС з військової служби у запас за п.п. «г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 24 квітня 2024 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.08.2024р. по справі №420/16291/24 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації невикористаного речового майна за час проходження військової служби та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію невикористаного речового майна за час проходження військової служби.
На виконання судового рішення по справі №420/16291/24 відповідачем було нараховано та виплачено 17.04.2025р. на користь позивача грошову компенсацію невикористаного речового майна в розмірі 29233,42 грн.
ОСОБА_1 , стверджуючи, що за період з 25.04.2024р. по 17.04.2025р. має місце затримка розрахунку при звільненні, звернувся з даним позовом до суду про стягнення з військової частини НОМЕР_1 на його користь середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 25.04.2024р. по 17.04.2025р. в сумі 83927,10 грн., з урахуванням обов'язкових відрахувань.
Суд першої інстанції визнав обґрунтованими позовні вимоги та задовольнив їх у повному обсязі. Зокрема, суд зазначив, що матеріалами справи підтверджено, що на дату звільнення позивача з військової служби (24.04.2024р.) військовою частиною не був проведений з ним повний розрахунок при звільненні, зокрема, не виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію невикористаного речового майна за час проходження військової служби. А відтак, за висновками суду, наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин статей 116, 117 КЗпП України.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 з огляду на наступне.
Згідно статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 Кодексу передбачена відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні
Зокрема, передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив, що наказом від 24.04.2024р. №121 ОСОБА_1 з 24 квітня 2024 року виключено із списків особового складу частини, однак повний розрахунок з ним проведено 17.04.2025р., тобто має місце затримка розрахунку при звільненні.
Позиція апелянта ґрунтується на тому, що грошова компенсація за неотримане речове майно не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця, за затримку виплати якого під час звільнення останнього з військової служби має настати відповідальність, передбачена ст.117 КЗпП України.
Надаючи правову оцінку таким доводам апелянта колегія суддів виходить з наступного.
Механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначає відповідний порядок, затверджений Постановою КМУ №178 від 16.03.2016р.
Відповідно до пунктів 2-5 Порядку №178, виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця; переведення військовослужбовця до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв'язку, правоохоронних органів спеціального призначення і державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями для подальшого проходження військової служби з виключенням із списків особового складу військової частини.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
За приписами абзацу 3 пункту 242 розділу XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008р., особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Аналізуючи вищевказані правові норми, апеляційний суд дійшов висновку про те, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, в тому числі у разі звільнення з військової служби. При цьому, на день звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу військової частини особа має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
У постанові від 30.11.2020р. у справі №480/3105/19 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, проаналізувавши положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року №232 (далі - Інструкція №232) зауважив, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
Суд зазначив, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо, і лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації. Тож дійшов висновку про те, що речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
Судова палата вважала, що компенсацію за неотримане речове майно слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
Констатувала, що умовою для виникнення обов'язку виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини, є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
Тобто, якщо військовослужбовець під час проходження служби звертався до військової частини з рапортом про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, і така компенсація не виплачена йому під час проходження служби або у день виключення особи зі списків особового складу військової частини, то у цьому разі компенсація вважатиметься частиною «сум, що належать працівнику та підлягають виплаті у день звільнення». І, відповідно, невиплата такої компенсації у день виключення зі списків особового складу матиме наслідком застосування до відповідача санкції за невиплату відповідної суми при звільненні, передбачену статтею 117 КЗпП України.
Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем згоди на його виключення зі списків особового складу військової частини до проведення з ним усіх необхідних розрахунків (абзац 3 пункту 242 Положення №1153/2008).
Як вже зазначалося колегією суддів, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.08.2024р. по справі №420/16291/24, серед іншого, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію невикористаного речового майна за час проходження військової служби.
При цьому, вказаним рішенням встановлено, що із заявою про отримання довідки про вартість речового майна, що належить (належало) до видачі позивачу, нарахування та виплати грошової компенсації невикористаного речового майна за час проходження військової служби, ОСОБА_1 звернувся до військової частини НОМЕР_1 25 квітня 2024 року.
Зазначене дає колегії суддів підстави для висновку, що у відповідача був відсутній обов'язок щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно ОСОБА_1 станом на день виключення останнього зі списків особового складу військової частини (24.04.2024р.) у зв'язку з відсутністю волевиявлення останнього шляхом подання відповідного рапорту. А відтак, законні підстави для притягнення військової частини НОМЕР_1 до відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, відсутні.
У даному випадку компенсація вартості за неотримане речове майно не належала до складу належних звільненому працівникові сум при звільненні у розумінні ст. 116 КЗпП України.
Висновки колегії суддів узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20.03.2025р. по справі №400/5427/24.
При вирішенні спору суд першої інстанції не звернув уваги на вказані обставини, не правильно застосував норми матеріального права, що у відповідності до п.4 ч.1 ст.317 КАС України, є підставою для скасування рішення від 16.12.2025р., з ухваленням по справі нового судового рішення - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року скасувати.
Ухвалити по справі нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Суддя-доповідач А.В. Бойко
Судді І.І. Тарновецький О.А. Шевчук