П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
17 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/21898/25
Перша інстанція: суддя Попов В.Ф.,
повний текст судового рішення
складено 16.02.2026, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді -Кравченка К.В.,
судді -Осіпова Ю.В.,
судді -Семенюка Г.В.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання призначити пенсію за віком, -
04.07.2025 ОСОБА_2 (надалі позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову у призначенні пенсії за віком від 08.04.2025 року №155250034176;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити призначення та виплату пенсії за віком із зарахуванням до загального стажу роботи періоду навчання з 01.09.1982 по 23.05.1983 та з 16.10.1983 по 27.02.1985 згідно диплому НОМЕР_1 та періодів роботи з 12.03.1985 по 28.12.2003 згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_2 .
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що відповідач протиправно не зарахував до його страхового стажу періоди навчання з 01.09.1982 по 23.05.1983 та з 16.10.1983 по 27.02.1985 згідно з дипломом НОМЕР_1 , та період роботи з 12.03.1985 по 28.12.2003 згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_2 , що позбавило позивача права на отримання пенсії за віком.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року, ухваленим в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, частково задоволений адміністративний позов ОСОБА_1 :
- визнане протиправним та скасоване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 08.04.2025 №155250034176;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1982 по 23.05.1983 та з 16.10.1983 по 27.02.1985 та період роботи з 12.03.1985 по 28.12.2003;
- у задоволені іншої частини позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України Донецькій області подало апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, та підлягає скасуванню з огляду на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими обставинами справи, що призвело до неправильного вирішення справи.
При цьому апелянт зазначає про недоліки в оформлені трудової книжки та набуття трудового стажу на території рф, що на думку апелянт є правомірною підставою для не зарахування періодів роботи з 12.03.1985 по 31.12.1992 та з 01.01.1993 по 31.12.2003 до страхового стажу. Звертає увагу апелянт і на те, що для зарахування періоду навчання з 01.09.1982 по 27.02.1985 згідно диплому від 28.02.1985 відсутні правові підстави, оскільки період навчання перетинається з військовою службою.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу посилаючись на доводи, що узгоджуються з висновками, викладеними в рішенні суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( у свідоцтві про народження та трудовій книжці наявне прізвище - ОСОБА_3 ), є громадянином України.
01.04.2025 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком.
04.04.2025 заяву за принципом екстериторіальності розглянуло Головне управління пенсійного фонду України в Донецькій області та прийняло рішення №155250034176, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії, оскільки страховий стаж позивача складає 20 років 11 місяців 23 дні з необхідних 32 роки.
До страхового стажу не зараховано:
- згідно трудової книжки від 11.03.1985 серія НОМЕР_2 період роботи з 12.03.1985 по 31.12.1992, оскільки наказ прийому на роботу дописано, на титульній сторінці трудової книжки дата народження дописана, 19.06.2003 зроблено запис про те, що запис 1, 2 недійсний та запис засвідчено печаткою рф, період роботи з 01.01.1993 по 31.12.2003 на території рф у зв'язку із припиненням з 01.01.2023 росією участі в угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992;
- згідно диплому від 28.02.1985 період навчання з 01.09.1982 по 27.02.1985, оскільки період навчання перетинається з військовою службою.
Вирішуючи спір та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що трудова книжка працівника є основним документом, що підтверджує його стаж роботи, але наявні в ній виправлення не спростовують повністю набутий позивачем період стажу; стаж позивача набутий ним на території рф до денонсації Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023; переривання навчання для проходження строкової служби не є підставою не врахування періоду навчання до страхового стажу.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (частина друга статті третьої Конституції України).
Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).
Відповідно до частин першої та другої статті сорок шостої Основного Закону України Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Закон України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 №1058-IV (надалі Закон №1058-IV в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Згідно зі ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV).
Статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (надалі Закон №1788-XII) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно зі ст. 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджений Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі - Порядок №637).
Згідно пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, саме трудова книжка працівника є основним документом, що підтверджує його стаж роботи.
Як вбачається з оскаржуваного рішення про відмову у призначені пенсії, період роботи з 12.03.1985 по 31.12.1992 не зарахований до стажу роботи позивача, оскільки наказ прийому на роботу дописано, на титульній сторінці трудової книжки дата народження дописана, 19.06.2003 зроблено запис про те, що запис 1, 2 недійсний та запис засвідчено печаткою рф.
Відповідно до запису №5 від 19.06.2003 - записи 1, 2 недействительны, 12.03.21985 «Зачислен на станцию скорой помощи в выездную бригаду на должность фельдшера»; 01.10.1989 «Переведен в психиатрическую бригаду фельдшером»), однак, як правильно встановив суд першої інстанції та не спростовано доводами апеляційної скарги запис №5 лише виправляє неточності записів №1 (зачислен на должность фельдшера выездной бригады), №2 (переведен фельдшером псих.бригады).
Отже, запис №5 не скасовує набутий позивачем період стажу з 12.03.1985 по 31.12.1992
За змістом титульної сторінки трудової книжки позивача, зокрема у графі «дата народження» відсутні будь які виправлення, а викладення року народження, місяця та числа у іншому порядку не є виправленням і не може розцінюватись як підробка чи свідчити про те, що ця трудова книжка не належить позивачу.
Апеляційний суд погоджується із посиланням суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17, в якій Верховний Суд вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.
Перевіряючи висновки суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги щодо періоду роботи з 01.01.1993 по 31.12.2003, апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону №1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
У відповідності до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
13.03.1992 між країнами СНД укладено Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. У преамбулі зазначено, що Уряди держав учасниць уклали цю Угоду: “виходячи з необхідності захисту прав громадян у галузі пенсійного забезпечення, усвідомлюючи, що кожна держава - учасниця Співдружності повинна нести безпосередню відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, визнаючи, що держави - учасниці Співдружності мають зобов'язання щодо непрацездатних осіб, які отримали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження до складу СРСР і реалізують це право на території держав - учасниць Угоди, визнаючи необхідність неухильного дотримання зобов'язань за міжнародними угодами, укладеними СРСР з питань пенсійного забезпечення".
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Згідно з абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14.01.1993, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення» (далі - Постанова №1328) постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у місті Москві.
Міністерство юстиції України у повідомленні від 10.01.2023, яке опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.
З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України необхідно дійти висновку, що денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов'язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.
Суд першої інстанції правильно наголосив на тому, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, осіб які працювали за межами України, у зв'язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.
За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі №820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно із Угодою, в тому числі щодо страхового стажу, отриманого громадянами до підписання Угоди.
Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в російській федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття стажу.
За наведених підстав суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо протиправності не врахування до страхового стажу періоду роботи позивача з 01.01.1993 по 31.12.2003.
Перевіряючи висновки суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги щодо періоду навчання з 01.09.1982 по 27.02.1985, апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до п. «д» ч. 1 ст. 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відповідно до копії диплому серії НОМЕР_1 , у 1982 році позивач вступив до Новоросійського медичного училища і в 1985 році закінчив повний курс навчання.
Відповідно до копії військового квитка НОМЕР_4 , позивач з 23 травня 1983 року по 15 жовтня 1983 року проходив військову службу.
Отже, період навчання позивача перетинається з військовою службою, однак переривання навчання для проходження строкової служби не є підставою не врахування позивачу періоду навчання до страхового стажу. При цьому, за змістом оскаржуваного рішення про відмову у призначенні пенсії, апелянт не зараховує весь період навчання позивача, тоді як він лише частково співпадає з періодом проходження військової служби.
Також, оскаржуване рішення про відмову у призначені пенсії не містить незгоду апелянта з тим, що позивач навчався за формою навчання відмінної від денної, а так само не містить будь-яких інших підстав для не зарахування спірного періоду до страхового стажу позивача, окрім як часткове співпадіння з періодом проходження позивачем військової служби.
За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що проходження позивачем військової служби відбулося з відповідною перервою періоду навчання в училищі, що жодним чином не перешкоджає обрахувати та врахувати тривалість як одного, так й іншого.
Щодо обраного судом першої інстанції способу відновлення порушеного права, апеляційний суд зазначає, що саме повторний розгляд заяви про призначення пенсії є належним способом відновлення порушеного права, оскільки необхідно врахувати стаж, про який зазначено у судовому рішенні, та здійснити індивідуальне обчислення розміру пенсії, що входить до компетенції органів Пенсійного фонду.
Враховуючи, що право позивача на призначення пенсії за віком було порушене саме апелянтом, суд першої інстанції правильно встановив, що саме цей орган Пенсійного фонду України належить зобов'язати відновити порушене право позивача.
Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 257, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 КАС України апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач К.В. Кравченко
Судді Ю.В. Осіпов Г.В. Семенюк