П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
17 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/40887/25
Головуючий І інстанції: Скупінська О.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Голуб В.А., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту ухвали суду - 15.12.2025р.) про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Одеській області, Центрального управління Служби безпеки України, Управління Служби безпеки України в Одеській області, Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону та Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
08.12.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до СУ ГУ НП в Одеській області, Центрального УСБУ, УСБУ в Одеській області, Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону та Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Центрального УСБУ та УСБУ в Одеській області щодо ненадання відповіді на запити від 27.11.2025р. відносно на підставі чого було направлено запити до Адміністрації Держприкордонслужби відносно нього;
- зобов'язати Центральне УСБУ та УСБУ в Одеській області надати йому відповідь на запити від 27.11.2025р., а саме інформацію на підставі якого доручення, документа або іншої обставини були подані запити ОСОБА_2 до Адміністрації Держприкордонслужби відносно нього, а також надати належним чином засвідчену копію доручення, чи іншого документа на підставі якого були здійснені вищезазначені запити;
- визнати протиправною бездіяльність СУ ГУ НП в Одеській області щодо ненадання відповіді на запит від 27.11.2025р. стосовно проведення (не проведення) негласних слідчих розшукових дій відносно нього;
- зобов'язати СУ ГУ НП в Одеській області надати йому відповідь на запит від 27.11.2025р., а саме інформацію про те, чи проводилися стосовно нього будь-які негласні слідчі (розшукові) дії, передбачені КПК України: у кримінальному провадженні №42025164690000014 від 20.02.2025р.; у будь-яких інших кримінальних провадженнях, у яких його дії, контакти, пересування, комунікації могли бути об'єктом фіксації. У разі, якщо такі НСРД проводилися, надати: 2.1. перелік видів НСРД, які проводилися стосовно нього; 2.2. дати початку, а також закінчення кожної НСРД; 2.3. найменування органу, який здійснював відповідну НСРД; 2.4. номер та дату ухвали слідчого судді, якою було надано дозвіл на проведення кожної НСРД, із зазначенням суду, який постановив відповідну ухвалу. У разі, якщо НСРД щодо нього не проводилися, надати письмову відповідь про відсутність будь-яких негласних слідчих (розшукових) дій щодо нього, з посиланням на службову інформацію, яка була використана для формування цієї відповіді. У разі, якщо НСРД проводилися, але інформація про них тимчасово не може бути розкрита: 4.1. послатися на конкретну норму закону, що обмежує розкриття інформації; 4.2. вказати, чи подавалося прокурором клопотання про відстрочення повідомлення особи згідно зі ст.253 КПК України; 4.3. надати номер та дату ухвали слідчого судді, якою було дозволено тимчасово не повідомляти його про проведення НСРД;
- визнати протиправною бездіяльність Центрального УСБУ та Департаменту військової контррозвідки СБУ щодо ненадання відповіді на запити від 27.11.2025р. стосовно проведення (не проведення) негласних слідчих розшукових дій відносно нього;
- зобов'язати Центральне УСБУ та Департаменту військової контррозвідки СБУ надати йому відповідь на запити від 27.11.2025р., а саме інформацію про те, чи проводилися стосовно нього будь-які негласні слідчі (розшукові) дії, передбачені КПК України: у кримінальному провадженні №42025164690000014 від 20.02.2025р.; у будь-яких інших кримінальних провадженнях, у яких дії, контакти, пересування або його комунікації могли бути об'єктом фіксації. У разі, якщо такі НСРД проводилися, надати: 2.1. перелік видів НСРД, які проводилися стосовно нього; 2.2. дати початку, а також закінчення кожної НСРД; 2.3. найменування органу, який здійснював відповідну НСРД; 2.4. номер та дату ухвали слідчого судді, якою було надано дозвіл на проведення кожної НСРД, із зазначенням суду, який постановив відповідну ухвалу. У разі, якщо НСРД відносно нього не проводилися, надати письмову відповідь про відсутність будь-яких негласних слідчих (розшукових) дій щодо нього, з посиланням на службову інформацію, яка була використана для формування цієї відповіді. У разі, якщо НСРД проводилися, але інформація про них тимчасово не може бути розкрита: 4.1. послатися на конкретну норму закону, що обмежує розкриття інформації; 4.2. вказати, чи подавалося прокурором клопотання про відстрочення повідомлення особи згідно зі ст.253 КПК України; 4.3. надати номер та дату ухвали слідчого судді, якою було дозволено тимчасово не повідомляти його про проведення НСРД;
- визнати протиправною бездіяльність Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері Південного регіону та Спеціалізованої прокуратури у сфері Південного регіону щодо ненадання відповіді на запит від 27.11.2025р. щодо проведення (не проведення) негласних слідчих розшукових дій відносно нього;
- зобов'язати Одеську спеціалізовану прокуратуру у сфері Південного регіону і Спеціалізовану прокуратуру у сфері Південного регіону надати йому відповідь на запит від 27.11.2025р., а саме інформацію про те, чи проводилися щодо нього будь-які негласні слідчі (розшукові) дії, передбачені КПК України: у кримінальному провадженні №42025164690000014 від 20.02.2025р.; у будь-яких інших кримінальних провадженнях, у яких його дії, контакти, пересування або комунікації могли бути об'єктом фіксації. У разі, якщо такі НСРД проводилися, надати: 2.1. перелік видів НСРД, які проводилися стосовно нього; 2.2. дати початку та закінчення кожної НСРД; 2.3. найменування органу, який здійснював відповідну НСРД; 2.4. номер та дату ухвали слідчого судді, якою було надано дозвіл на проведення кожної НСРД, із зазначенням суду, який постановив відповідну ухвалу. У разі, якщо НСРД відносно нього не проводилися, надати письмову відповідь про відсутність будь-яких негласних слідчих (розшукових) дій щодо нього, з посиланням на службову інформацію, яка була використана для формування цієї відповіді. У разі, якщо НСРД проводилися, але інформація про них тимчасово не може бути розкрита: 4.1. послатися на конкретну норму закону, що обмежує розкриття інформації; 4.2. вказати, чи подавалося прокурором клопотання про відстрочення повідомлення особи згідно зі ст.253 КПК України; 4.3. надати номер та дату ухвали слідчого судді, якою було дозволено тимчасово не повідомляти його про проведення НСРД;
- стягнути солідарно з СУ ГУ НП в Одеській області, Центрального УСБУ та УСБУ в Одеській області, Спеціалізованої прокуратури у сфері Південного регіону та Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, на його користь моральну шкоду у розмірі 40 000 грн.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року - відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.1 ст.170 КАС України.
Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою, позивач 30.12.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 15.12.2025р. та направили дану справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду по суті.
Доводи апелянта обґрунтовані тим, що він оскаржує дії відповідача, який, в порушення вимог ст.19 Закону України «Про звернення громадян», не розглянув та не надав відповіді на його письмові заяви, а висновки суду 1-ї інстанції про те, що у межах спірних правовідносин сторони у справі діють як учасники кримінального провадження (права і обов'язки яких визначені КПК України) - є безпідставними.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2026р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
21.01.2026р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
За правилами ч.1 ст.312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, за відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходь висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.
Так, відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Частиною 2 ст.124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006р. у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив про те, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Як передбачено у п.6 ч.1 ст.171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (п.1 ч.1 ст.170 КАС України).
Перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права в частині надання правової оцінки обґрунтованості підстав для відмови у відкритті провадження у даній справі, необхідно звернути увагу на наступне.
Завданням адміністративного судочинства, за приписами ч.1 ст.2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до ч.1 ст.3 КАС України, порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктами 1,2 ч.1 ст.4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій чи хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або ж зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.
Як передбачено ч.1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Визначення ж поняття суб'єкта владних повноважень міститься у п.7 ч.1 ст.4 КАС України, у відповідності до якої, суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова або ж службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій або ж бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на те, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин в їх сукупності. Більше того, зазначеним критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Так, характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їхнього виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, виражені у взаємних правах та обов'язках їхніх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема, пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. При цьому, участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Тобто, публічно-правовим спором у відповідності до КАС України є не будь-який публічно-правовий спір, а виключно той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.
Аналогічна права позиція була викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.02.2020р. у справі №243/4405/17 та від 19.05.2020р. у справі №916/1608/18.
Сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим і відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що спір, який виник між сторонами у даній справі, підлягає розгляду в порядку, передбаченому КПК України, адже захист прав заявника, з урахуванням обов'язковості дотримання вимог ч.2 ст.2 КАС України вимагав би від адміністративного суду, до якого надійшов відповідний позов, перевіряти та надавати оцінку обставинам, не властивим суду адміністративної юрисдикції, дотримання відповідачем приписів, встановлених КПК України. Як наслідок, даний спір не пов'язаний із захистом прав, свобод або ж інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що, власне, виключає можливість розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Так, надаючи оцінку вказаним вище висновкам суду 1-ї інстанції, колегія суддів звертає увагу, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (ч.1 ст.1 КПК України).
У силу ст.2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства і держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура
Відповідно до ст.24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій або бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Ключовим доводом апеляційної скарги фактично є те, що ОСОБА_1 оскаржує бездіяльність відповідачів як державних органів, які неналежно виконують власні функції (у тому числі й надання відповіді на письмові заяви), а не окремі процесуальні дії у межах певного кримінального провадження.
Згідно зі ст.38 КПК України, органами досудового розслідування є органи, що здійснюють досудове слідство і дізнання.
Досудове слідство здійснюють: 1) слідчі підрозділи: а) органів Національної поліції; б) органів безпеки; в) органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства; г) органів ДБР; 2) підрозділ детективів, підрозділ внутрішнього контролю НАБУ.
Дізнання здійснюють підрозділи дізнання чи уповноважені особи інших підрозділів: а) органів Національної поліції; б) органів безпеки; в) органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства; г) органів ДБР; ґ) НАБУ.
Досудове слідство здійснюють слідчі одноособово або слідчою групою.
Орган досудового розслідування зобов'язаний застосовувати всі передбачені законом заходи для забезпечення ефективності досудового розслідування.
Так, за ст.214 КПК України, слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або ж після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування. Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР. Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов'язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.
Порядок же оскарження рішень, дій або бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування визначено у параграфі 1 глави 26 КПК України.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора: бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами ст.169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником або ж законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна.
Згідно з ч.2 цієї ж статті скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування та можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами ст.ст.314-316 цього Кодексу.
Наведеними вище правовими нормами визначено суб'єктний склад, процедуру ініціювання і початку досудового розслідування, а також порядок оскарження дій чи бездіяльності слідчого або прокурора у разі нездійснення ними процесуальних дій, які вони зобов'язані вчинити у визначений цим Кодексом строк.
Конституційний Суд України у рішенні від 23.05.2001р. №6-рп/2001 зазначив, що кримінальне судочинство - це врегульований положеннями КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу, а саме: підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії або ж бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери.
У рішенні від 14.12.2011р. №19-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що, здійснюючи перевірку заяв і повідомлень про злочини, прокурор, слідчий, орган дізнання діють до порушення кримінальної справи, однак вдаються до тих же способів і прийомів, що й під час збирання доказів у кримінальній справі. Отже, правовідносини, що мають місце під час розгляду заяв про злочини, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними. Тому, перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність цих суб'єктів владних повноважень має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ.
Зазначене обумовлює висновок, що компетентним національним судом, до юрисдикції якого належить розгляд скарг стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень стосовно заяв та повідомлень про вчинені або ж підготовлювані злочини, є суд, який спеціалізується на розгляді кримінальних справ.
До того ж, імперативний припис ст.19 КАС України виключає юрисдикцію адміністративних судів щодо справ, які належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.
Аналогічний підхід щодо застосування вказаних норм процесуального права був викладений у постанові Верховного Суду від 24.02.2021р. у справі №1.380.2019.000319, постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018р. у справі №826/13340/15 та від 09.02.2019р. у справі №705/406/18. Ці судові рішення суд апеляційної інстанції враховує під час розгляду цієї справи, оскільки вони чітко відображають підхід Верховного Суду (у тому числі Великої Палати Верховного Суду) щодо визначення юрисдикції спорів, які стосуються бездіяльності правоохоронних органів щодо реагування заявників на повідомлення про кримінальні правопорушення і протиправності дій чи бездіяльності посадових осіб правоохоронних органів у межах конкретних кримінальних проваджень.
Варто зазначити й про те, що за ст.12 Закону України «Про звернення громадян», дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про доступ до судових рішень», КАС України, законами України «Про запобігання корупції», «Про виконавче провадження».
Проаналізувавши зміст поставлених у зверненнях питань, колегія суддів встановила те, що запитувана інформація стосується того, чи проводилися стосовно позивача будь-які негласні слідчі (розшукові) дії, передбачені КПК України у кримінальному провадженні №42025164690000014 від 20.02.2025р. (або ж у будь-яких інших кримінальних провадженнях), у яких дії, контакти, пересування або його комунікації могли бути об'єктом фіксації.
Отже, у межах спірних правовідносин позивач і відповідачі діють як учасники кримінального провадження, права і обов'язки яких визначені кримінальним процесуальним законом, а тому спір у цій справі не може бути предметом розгляду в адміністративному суді.
Та обставина, що відповідь на заяву позивача не була надана у відповідності до вимог Закону України «Про звернення громадян», не змінює суті спірних правовідносин та фактично не впливає на його процесуальний статус, а відтак і на те, що його дії і рішення за результатами розгляду цієї заяви можуть бути оскаржені лише за правилами і в порядку, визначеному КПК України.
Колегія суддів вважає необхідним звернути увагу на недопустимість підміни нормами Закону України «Про звернення громадян» положень, які врегульовують порядок реагування державних органів на одержання інформації про вчинені кримінальні правопорушення.
За наведених обставин, колегія суддів вважає ґрунтовним висновок суду першої інстанції, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства України, а бездіяльність відповідачів щодо розгляду (або не розгляду) заяв позивача, в даному випадку, можуть бути оскаржені виключно лише тільки за правилами і в порядку, визначеному КПК України.
Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правовірність висновків суду 1-ї інстанції і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи чи порушено норми процесуального права.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи позивача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Таким чином, при винесенні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
У відповідності до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі ст.316 КАС України, суд 2-ї інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.238,241,243,308,311,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст.328 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено: 17.04.2026р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: В.А. Голуб
В.О. Скрипченко