Номер провадження 6/754/185/26
Справа № 2-591/10
Іменем України
17 квітня 2026 року м.Київ
Деснянський районний суд міста Києва
під головуванням судді Бабко В.В.
за участю секретаря судового засідання Денисової К. А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва - Павлюка Назара Васильовича про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України,
Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Павлюк Н. В. звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржнику - ОСОБА_1 .
Подання мотивоване тим, що на виконанні перебуває виконавче провадження № 64641336 з примусового виконання виконавчого листа № 2-591/10, виданого 02.02.2012 Деснянським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укргазбанк" заборгованості за кредитним договором в розмірі 32812,61дол.США та 3660,36грн. Рішення на сьогодні боржником не виконано, декларацію не надано, що суперечить вимогам Закону України "Про виконавче провадження". З огляду на викладене, обмеження боржника у праві виїзду за межі України є мірою, яка змусить останнього виконати свої зобов'язання по виконанню судового рішення, яке фактично не виконується, починаючи з моменту його ухвалення.
У судовому засіданні був присутній лише представник стягувача ПАТ "Укргазбанк", просив задовольнити подання. Належним чином повідомлені інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, причини нез'явлення суду не повідомлено.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що подання задоволенню не підлягає з таких підстав.
Суд установив, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павлюка Н. В. перебуває виконавче провадження № 64641336 з примусового виконання виконавчого листа № 2-591/10, виданого 02.02.2012 Деснянським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укргазбанк" заборгованості за кредитним договором в розмірі 32812,61дол.США та 3660,36грн.
Звертаючись до суду з поданням, приватний виконавець вказував на те, що боржник ОСОБА_1 на сьогодні не вчиняє жодних дій, спрямованих на виконання рішення суду та відповідного обов'язку у виконавчому провадженні.
25.02.2021 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Павлюком Н. В. постановлена постанова про відкриття виконавчого провадження та скеровано постанову рекомендованою кореспонденцією із повідомленням про вручення на поштові адреси боржника та стягувача. Тобто, боржник повідомлений про початок примусового виконання належним чином у відповідності до ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження".
21.02.2021 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Павлюком Н. В. постановлена постанова про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.
26.02.2021 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Павлюком Н. В. постановлена постанова про стягнення з боржника основної винагороди.
Постановою приватного виконавця від 01.03.2021, накладено арешт на кошти, на майно боржника.
Крім того боржника також зобов'язано подати декларацію про доходи та майно та попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Відповідно до інформації з Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документована паспортом для виїзду за кордон та має статут «діючий».
Згідно із відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації ДПС України від 18.02.2026, в Державної прикордонної служби України відсутні дані щодо перетину ОСОБА_1 державного кордону.
Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, який видав виконавчий документ, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» № 3857-ХІІ у редакції від 10.12.2015 встановлено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у випадках, якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань.
Згідно із ст. 441 ЦПК України передбачено, що тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження.
Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом. Заборона виїзду за кордон є одним з найсуворіших заходів, що сприяє примусовому виконанню судових рішень, так як пов'язаний з обмеженням конституційного права людини на вільне пересування та вибір місця проживання.
Згідно із ч. 2, 4 ст. 6 Закону «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», громадянинові України, який має паспорт, у випадках, передбачених п. 1-9 ч.1 цієї статті, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон або у вказаних випадках паспорт може бути тимчасово затримано чи вилучено.
Таким чином, за наявності підстав для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон, до громадянина в залежності від наявності чи відсутності паспорта для виїзду за кордон застосовується: відмова у видачі паспорта; відмова у виїзді за кордон; тимчасове затримання чи вилучення паспорта для виїзду за кордон.
Статтею 6 цього Закону передбачено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, а громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон. Зазначеною статтею не передбачено здійснення таких дій як встановлення тимчасового обмеження судом права виїзду громадянина за межі України.
Слід зазначити, що у поданні приватного виконавцем не вказано доказів того, що боржник має намір виїхати за межі України або робить це з метою ухилення від виконання судового рішення. Наявність лише самого зобов'язання не наділяє правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон.
Також слід зазначити, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим саме приватний виконавець повинен довести суду чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.
Суд не встановив фактів, що ставлять під загрозу питання примусового виконання судового рішення та потребують тимчасового обмеження права виїзду боржника за межі України.
У справі також відсутні докази про вжиття приватним виконавцем будь-яких інших заходів та вчинення додаткових дій у разі якщо боржник без поважних причин не з'являвся за викликом виконавця.
Будь-яких інших доказів перешкоджання боржником у вчиненні виконавчих дій виконавцем також не надано.
Виходячи з аналізу вказаних норм, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника судом можливе лише при встановленні умислу боржника на злісне ухилення від виконання ним свого обов'язку. Тобто, законом передбачені юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання, тобто за будь-які свідомі діяння боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини.
Так, у справі Гочев проти Болгарії (Gochevv.Bulgaria від 26.11.2009) Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам'ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості; проте навіть якщо зазначене обмеження свободи пересування було виправданим на самому початку, воно може стати непропорційним і таким, що порушує права людини, якщо воно автоматично продовжуватиметься протягом тривалого періоду.
Тому застосування такого обмеження має періодично переглядатися судом (принаймні в останній інстанції) з метою з'ясування доцільності його подальшого застосування, причому обсяг судового розгляду повинен дозволити суду взяти до уваги всі фактори, й у тому числі ті, що стосуються пропорційності такого обмеження.
Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою Луордо проти Італії (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою Рінер проти Болгарії , § 121).
Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов'язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Таким чином, обмеження боржника в праві виїзду за межі України виникає у виконавця лише у випадку доведення і обґрунтування факту умисного злісного ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань.
Доводи приватного виконавця про те, що боржник обізнаний про відкрите виконавче провадження, на вимогу виконавця не з'являється, не свідчать про умисне ухилення ОСОБА_1 від виконання боржником зобов'язань. Доказів, які б свідчили про доцільність обмеження боржнику у праві виїзду за кордон, матеріли подання не містять.
Ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням варто розуміти як будь-які свідомі дії боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо).
У матеріалах справи відсутні докази наявності у боржника майна, коштів чи транспортних засобів за рахунок яких і можливо виконати рішення суду.
У справі немає доказів того, що маючи майно чи грошові кошти боржник приховує їх з метою ухилення від виконання рішення суду.
Також не надано доказів вчинення боржником дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення суду.
Відповідно до листа Верховного Суду України від 01 лютого 2013 року "Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України", однією з підстав для відмови у задоволенні подання є неповнота вчинення виконавчих дій, відсутність доказів на підтвердження факту ухилення боржника від виконання своїх боргових зобов'язань.
Відсутність такого майна у боржника визнається і в поданні, в якому зазначається про те, що будь-якого майна боржника, за рахунок якого можна виконати рішення суду виконавцем не виявлено, у боржника відсутні відкриті рахунки в банках, коштів на рахунках немає. Транспортних засобів, які би належали боржнику не виявлено. Іншого рухомого або такого, що належить боржнику майна також немає.
Також слід зауважити, що в поданні не обґрунтовано відсутність можливості виконання рішення суду без застосування до боржника заходів обмеження у праві виїзду за межі України.
Обмеження права виїзду боржника за межі України є крайнім заходом, який застосовується у випадку коли боржник має реальну можливість виконати рішення суду, але за рахунок саме виїзду за межі України не виконує його чи має намір не виконати його.
Проте, подання не містить належного обґрунтування, а також доказів стосовно того, що такий захід, як тимчасове обмеження у виїзді за межі України є єдиним дієвим заходом за рахунок якого можливо виконати рішення суду.
Відповідно приватним виконавцем не доведено, яким чином обмеження у праві виїзду за межі України боржника реально забезпечить виконання рішення суду.
У свою чергу, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року по справі № 331/8536/17-ц.
Достатніх та беззаперечних підстав для застосування судом саме такого виключного заходу в цьому конкретному випадку відсутні.
Відповідно до ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.
Суд враховує, що відповідно до ст. 13 Загальної декларації прав людини кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.
Заборона виїзду за кордон є одним з найсуворіших заходів, так як пов'язаний з обмеженням конституційного права людини на вільне пересування та вибір місця проживання.
Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року, «Де Жуффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992 року. Відтак в кожному випадку будь-яка особа при зверненні до суду із заявою, скаргою чи поданням повинна дотримуватися норм процесуального законодавства.
Водночас, суд враховує, що Указом Президента України № 64/2022, що затверджений Законом України від 24 лютого 2022 "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 введено воєнний стан, який продовжено.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Суд бере до уваги зазначені обставини, а також положення Конституції України та зауважує, що виїзд за межі України в умовах воєнного стану може бути необхідним з метою евакуації та/або виїзду на лікування, тобто, таким, що спрямований на збереження життя і здоров'я людини.
До того ж на період дії правового режиму воєнного стану чоловікам - громадянам України, віком від 18 до 60 років, а також жінкам-військовозобов'язаним обмежено виїзд за межі України, крім військовозобов'язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
У справі немає доказів того, що ОСОБА_1 не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а тому має право на виїзд за межі України.
Враховуючи викладене вище, а також те, що належних та беззаперечних доказів про те, що боржник ухиляється від явки до виконавця, а відповідно і фактів умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього зобов'язань виконавцем не надано, тому суд вважає подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника необґрунтованим та передчасним, а відтак не підлягає задоволенню.
Керуючись Конституції України, Законом України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", Законом України "Про виконавче провадження», ст. 260, 441 ЦПК України, суд,
У задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павлюка Назара Васильовича про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України - відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Повний текст ухвали складено та підписано 17.04.2026.
Суддя В. В. Бабко