Головуючий І інстанції: М.М. Шаповал
17 квітня 2026 р. Справа № 480/4999/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Ральченка І.М. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20.01.2026, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602 по справі № 480/4999/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області в якому просив:
- рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03.05.2024 № 183450031322 щодо відмови в призначенні пенсії по інвалідності від загального захворювання визнати протиправним, скасувати;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Сумській області призначити пенсію по інвалідності 3 групи загального захворювання з 25.04.2024.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивач маючи встановлену ІІІ групу інвалідності з 08.03.2024, відповідно до ст.32 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", звернулася до ГУ ПФУ в Сумській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності. Однак, рішенням ГУ ПФУ в Харківській області від 03.05.2024 йому відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку із відсутністю документа, що засвідчує місце реєстрації.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 20.01.2026 позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03.05.2024 № 183450031322 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії по інвалідності від загального захворювання.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності 3 групи загального захворювання з 25 квітня 2024 року.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1121,20 гривень.
Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи та порушення норм матеріального, процесуального права, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Апелянт зазначає, що відповідно до п.п.4 п.2.1 п.2.22 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (зі змінами) (далі-Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються відомості про місце проживання особи. Для підтвердження інформації про місце проживання особи може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні». Вказує, що до заяви не додано документ про підтвердження реєстрації місця проживання. На підставі зазначеного, Головне управління вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2026 у справі №480/4999/24 винесено незаконно, безпідставно, а отже таке рішення підлягає скасуванню.
Крім того, посилається на те, що 23.12 2022 набрав чинності закон України “Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993», відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивачу з 08.03.2024 була встановлена ІІІ група інвалідності у зв'язку із загальним захворюванням, що встановлено з довідки МСЕК серії 12ААГ № 759551.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії по інвалідності.
Рішенням № 183450031322 від 03.05.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду в Харківській області було відмовлено позивачу в призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку із відсутністю документа, що засвідчує місце реєстрації.
За матеріалами пенсійної справи позивача, останній набув 16 років 02 місяці 09 днів страхового стажу.
Позивач, не погодившись з зазначеним рішенням, звернувся до суду за його оскарженням та зобов'язанням відповідача призначити йому пенсію по інвалідності, тобто, станом на час настання інвалідності.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, ГУ ПФУ в Харківській області протиправно відмовило у призначенні позивачу пенсії по інвалідності.
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. №1058-ІV (надалі - Закон №1058-ІV) встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно із ч.1 ст.9 Закону №1058-IV відповідно до цього закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.30 Закону №1058-IV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.
Згідно ч.1 ст.32 Закону № 1058-IV особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією.
Відповідно до ст.34 Закону №1058-IV пенсія по інвалідності призначається на весь строк встановлення інвалідності. Особам з інвалідністю, які досягли пенсійного віку, встановленого ст.26 цього Закону, пенсії по інвалідності призначаються довічно.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1 (далі - Порядок №22-1).
За приписами п.2.2 Порядку №22-1 до заяви про призначання пенсії по інвалідності додаються документи, перелічені в пп.1-4 п.2.1 цього розділу.
За приписами пп.1-4 п.2.1 Порядку № 22-1 до заяви додаються: 1) документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), надається у разі відсутності в паспорті громадянина України або свідоцтві про народження інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків;
2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. №637;
3) для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01 липня 2000 року орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу (додатки 3, 4 до Положення);
4) відомості про місце проживання особи.
Згідно з п.2.9 Порядку № 22-1 під час подання заяв, передбачених пунктом 1.1 розділу І, пунктом 3.1 розділу III та пунктом 5.1 розділу V цього Порядку, особою пред'являється паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства - паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, посвідка на постійне проживання, посвідчення біженця або інший документ, що підтверджує законність перебування іноземця чи особи без громадянства на території України), свідоцтво про народження дитини (за відсутності у дитини паспорта громадянина України). Особи, які тимчасово проживають за кордоном (крім осіб, які проживають на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором), надсилають копії вищезазначених документів, засвідчені в порядку, визначеному пунктом 2.23 цього розділу, та документ про посвідчення факту, що фізична особа є живою.
У заявах зазначається інформація про місце проживання, для підтвердження якої особа може надати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні.
Норма п.2.22 Порядку № 22-1 встановлює, що для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».
У спірних правовідносинах, рішення відповідача було відмовлено позивачу в призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю документа, що засвідчує місце реєстрації.
Із аналізу вказаних вище приписів Порядку №22-1 вбачається обов'язок особи зазначити у заяві про призначення пенсії інформацію про місце проживання та право надати документи, що підтверджують місце її проживання.
Таким чином, у оскаржуваному рішенні пенсійний орган безпідставно обґрунтовує відмову у призначенні пенсії відсутністю документу, що підтверджує реєстрацію місця проживання заявника.
Як встановлено судом, відповідно до копії паспорта серії НОМЕР_1 до 28 липня 2017 року ОСОБА_1 був зареєстрований в с. Підлозіївка Охтирського району Сумської області.
Як зазначає позивач, 28 липня 2017 року, знятий з реєстрації в с. Підлозіївка, так як належний на праві власності житловий будинок був проданий. Після продажу житлового будинку позивачем придбана квартира в АДРЕСА_1 , позивач з сім'єю поселився в зазначену квартиру, однак не зареєструвався.
В лютому 2022 року будинок АДРЕСА_2 зруйнований, про що складено акт обстеження майна від 12.05.2022 у зв'язку з чим в 2023 році ОСОБА_1 переїхав в м. Суми, взятий на облік в Департаменті соцзахисту населення Сумської міської ради як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується копією довідки від 10.01.2023 № 5924-5002495815. В довідці зазначене місце проживання: АДРЕСА_1 , зазначений запис зроблений на підставі показів свідків, що дійсно ОСОБА_1 проживав постійно і був зареєстрований в АДРЕСА_1 , в даний час фактичне місце проживання позивача АДРЕСА_3 .
У заяві про призначення пенсії по інвалідності від 25.04.2024 позивач вказує місце реєстрації АДРЕСА_1 , на підтвердження чого надає копію паспорту громадянина України. Місце проживання позивач вказує: АДРЕСА_3 .
Крім того, у наданих пенсійним органом до суду першої інстанції матеріалів пенсійної справи позивача міститься довідка від 10.01.2023 №5924-5002495815 по взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 в якій зазначено, що зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 . Фактичне місце проживання АДРЕСА_3 .
Враховуючи наведене колегія суддів наголошує, що на виконання приписів Порядку № 22-1, у заяві про призначення пенсії по інвалідності позивач зазначив відомості про своє місце проживання: АДРЕСА_3 .
Разом з тим, відповідно до ст.64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В Рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009р. №25-рп/2009 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закону 1058-IV зазначено, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Отже, основоположною умовою у призначенні пенсії громадянину України є його економічна активність та наявність відповідних умов, визначених законом, а не його місце проживання або реєстрації.
Поряд із цим, суд зазначає, що ч.3 ст.2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.
Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав та свобод.
Наведені вище обставини дозволяють дійти висновку щодо протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03.05.2024 № 183450031322 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності з підстав відсутності документів, щодо підтвердження реєстрації місця проживання позивача.
Як на час виникнення у позивача інвалідності, так і на час звернення до відповідача, позивач відповідав умовам, визначеним статтею 32 Закону № 1058-IV для призначення пенсії по інвалідності.
У спірних правовідносинах відповідач залишає поза увагою, що статтею 32 Закону № 1058-IV визначено сукупність ознак, які дають особі право на пенсію по інвалідності.
Такими ознаками є: наявність встановлення особі інвалідності, вік та страховий стаж з одночасним поступовим підвищенням останнього в залежності від віку.
Таким чином, ГУ ПФУ в Харківській області протиправно відмовило у призначенні позивачу пенсії по інвалідності.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що 23.12.2022 набрав чинності закон України “Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993», відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, оскільки вказане не було підставою для прийняття спірного рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії по інвалідності.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03.05.2024 № 183450031322 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії по інвалідності від загального захворювання та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності 3 групи загального захворювання з 25 квітня 2024 року.
Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20.01.2026 по справі № 480/4999/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді І.М. Ральченко З.Г. Подобайло