17 квітня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/5154/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач-1), Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач-2), в якому просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати йому грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, премії, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 1 січня відповідного року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йомугрошове забезпечення, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, одноразову грошову допомогу при звільненні, премії, надбавки та доплати, нараховані та виплачені у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 1 січня відповідного року;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо не виплати йому грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, премії, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 1 січня відповідного року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити йому грошове забезпечення, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, одноразову грошову допомогу при звільненні, премії, надбавки та доплати, нараховані та виплачені у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 1 січня відповідного року;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не зарахування строку призупинення військової служби до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та не здійснення нарахування та виплати мені грошового забезпечення у період з 25.03.2024 по 19.12.2024 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 зарахувати строк призупинення військової служби до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та нарахувати і виплатити мені грошове забезпечення у період з 25.03.2024 по 19.12.2024 року;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 не здійснення нарахування та виплати йому додаткової винагороди у розмірі 100000 грн. за період з 09.04.2024 по 17.05.2024, 03.06.2024 по 17.07.2024, з 03.01.2025 по 21.01.2025, з 24.01.2025 по 28.02.2025, з 04.03.2025 по 14.04.2025;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому додаткову винагороди у розмірі 100000 грн. за період з 09.04.2024 по 17.05.2024, 03.06.2024 по 17.07.2024, з 03.01.2025 по 21.01.2025, з 24.01.2025 по 28.02.2025, з 04.03.2025 по 14.04.2025;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ щодо несвоєчасно виплачених сум грошового забезпечення;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити компенсацію відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-Ш щодо несвоєчасно виплачених сум грошового забезпечення;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на мою користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 70000 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав, що у період проходження військової служби у відповідачів ОСОБА_1 здійснено невірне нарахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивачу, оскільки для здійснення їхнього нарахування обрано за основу прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом станом на 01.01.2018. Позивач вважає, що таке нарахування призвело до отримання грошового забезпечення в зазначений період у занижених розмірах. Окрім того позивачу протиправно не виплачено додаткову винагороду час перебування на лікуванні, що підтверджується виписками. Також зазначив, що оскільки кримінальне провадження стосовно позивача закрите, відповідач-1 повинен зарахувати строк призупинення військової служби до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та нарахувати і виплатити позивачу грошове забезпечення. Звертав увагу, що відповідачі повинні нарахувати компенсацію втрати частини доходів, а відповідач-2 також повинен виплатити середній заробіток за весь час затримки. З підстав, наведених у позовній заяві, просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач-1 подав до суду відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на їх безпідставність.
Зауважує, що постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова №704) передбачено розрахункову величину для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018.
Щодо зарахування строку призупинення військової служби до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та нарахувати і виплатити позивачу грошове забезпечення вказував, що позивачем не надано жодних документів для спростування самовільного залишення військової частини. Стосовно виплати додаткової винагороди у розмірі 100000,00 грн. Так, позивачу виплачена додаткова винагорода за періоди 03.01.2025 по 21.01.2025, з 24.01.2025 по 28.02.2025, з 04.03.2025 по 14.04.2025. Водночас підстав для виплати додаткової винагороди за періоди з 09.04.2024 по 17.05.2024, 03.06.2024 по 17.07.2024 немає, оскільки позивачем не надано жодних підтверджуючих документів. Окрім того відсутні підстави для нарахування компенсації втрати частини доходів оскільки з позивачем здійсненні всі належні виплати.
Відповідач-2 подав до суду відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на їх безпідставність.
Зауважує, що постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова №704) передбачено розрахункову величину для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018. Зазначає, що відсутні підстави для нарахування компенсації втрати частини доходів та стягнення середнього заробітку, оскільки з позивачем здійсненні всі належні виплати.
Дослідивши письмові докази судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що позивач, у період з 13.03.2023 по 30.04.2025 проходив військову службу у відповідача-1 та з 02.05.2025 по 09.07.2025 проходив військову службу у відповідача-2.
Позивач вважає, що під час проходження служби у вказаний період йому не правильно встановлено розмір посадового окладу та окладу за військове звання, що призвело до виплати його грошового забезпечення та виплат при звільненні в значно меншому розмірі.
Не погоджуючись із розміром отриманого грошового забезпечення та виплат при звільненні, позивач звернувся до відповідачів з заявою щодо здійснення перерахунку та доплати належного грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення) обчисленого із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року та отриманих виплат при звільненні.
На звернення позивача, вказаний перерахунок відповідачами не здійснено.
Судом також досліджено документи, що підтверджують перебування позивача на лікуванні, а також матеріали службового розслідування щодо факту самовільного залишення військової частини.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Стосовно позовних вимог щодо визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати позивачу грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, премії, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 1 січня відповідного року та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, одноразову грошову допомогу при звільненні, премії, надбавки та доплати, нараховані та виплачені у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 1 січня відповідного року
Спірний є період виплат у військовій частині НОМЕР_1 з 13.03.2023 по 30.04.2025.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII).
Статтею 9 Закон №2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною другою статті 9 Закону №2011-ХІ передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону №2011-ХІІ).
Постановою №704, яка набирала чинності з 01 березня 2018 року, збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
За первинною редакцією пункту 4 Постанови №704, передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Згідно з приміткою 1 Додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Відповідно до примітки до Додатку 14 також передбачено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
Варто зазначити, що за загальним правилом, примітка застосовується законодавцем для супроводу та зв'язку з нормою права, якої вона стосується. Тобто, примітка повинна бути у безпосередньому зв'язку з нормою, в даному випадку п.4 Постанови №704, і не повинна суперечити змісту основної норми, яку вона супроводжує.
Суд звертає увагу, що застосуванню у спірних правовідносинах підлягають саме положення основної норми Постанови №704, пункт 4 якої має нормативний характер, тобто містить правила поведінки для невизначеного широкого кола осіб.
21.02.2018 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова №103).
Пунктом 6 Постанови № 103, внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Так, до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
При цьому, суд зазначає, що зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин (станом на 01.01.2019) пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018".
У той же час, судом встановлено, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п.6 Постанови №103, яким були внесені зміни до п.4 Постанови №704.
Вказаною постановою були скасовані зміни, у тому числі до п.4 постанови Кабінету Міністрів України № 704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Аналіз вищевикладеного дає підстави для висновку, що саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 - діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Тобто, із 29.01.2020 була відновлена дія пункту 4 постанови №704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018.
Отже, саме з 29 січня 2020 року - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 відповідно до вимог статті 9 Закону № 2011-ХІІ.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу з 13.03.2023 по 19.05.2023 у заниженому розмірі грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" №2710-IX від 03.11.2022 станом на 01.01.2023 є протиправними.
Крім того, при вирішенні спірних питань суд враховує, що розмір належних виплат обчислених безпосередньо залежить від розміру грошового забезпечення в цілому.
З огляду на що, на думку суду, дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу у заниженому розмірі з 13.03.2023 по 19.05.2023 грошового забезпечення та належних у вказаний період виплат без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України "Про Державний бюджет України на відповідний рік" є протиправними.
Щодо періоду з 20.05.2023 по 30.04.2025 р.
12.05.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 481 Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 (далі - Постанова № 481), п. 2 якої внесено зміни до п. 4 Постанови № 704, виклавши абзац перший в такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Пунктом 3 Постанови № 481 установлено, що видатки, пов'язані з виконанням п. 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.
Отже, з дня набрання чинності Постановою № 481 [20.05.2023] Кабінетом Міністрів України замість розрахункової величини "прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року" запроваджено сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн.
Таким чином, з 20.05.2023 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру сталої величини - 1762 грн, а не із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Оскільки станом на 20.05.2023 п. 2 Постанови КМУ від 12.05.2023 №481 був чинним та у передбаченому законом порядку не скасований, відповідач як суб'єкт владних повноважень зобов'язаний був керуватись цією нормою.
Так, постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 скасована рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24. З огляду на викладене вище, суд зазначає наступне.
Підставою для втрати чинності нормативно-правовим актом у цілому або його окремими положеннями є, зокрема, скасування чи внесення змін до такого акту суб'єктом нормотворення або визнання його протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині в порядку адміністративного судочинства.
Отже, у випадку незгоди з нормативно-правовим актом, прийнятим Кабінетом Міністрів України на виконання приписів Закону № 2011-ХІІ, належним та ефективним способом захисту буде оскарження відповідного нормативно-правового акту.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень Верховним Судом встановлено, що Постанова № 481 є предметом оскарження, зокрема, у судових провадженнях № 320/29450/24, № 320/41449/23, № 320/35573/23.
Отже, внесені Постановою № 481 зміни до п. 4 Постанови № 704 не дозволяють застосовувати попередню редакцію п. 4 Постанови № 704.
Такого ефекту не може бути досягнуто в індивідуальному спорі про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень, який діяв у відповідності до чинного нормативно-правового акту.
Аналогічного висновку при вирішення подібних правовідносин дійшов Верховний Суд у постанові від 24.06.2025 у справі № 420/5584/24.
В указаній постанові Верховний Суду звернув увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 та від 11.09.2024 у справі № 554/154/22, наголошувала на тому, що суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб'єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).
Суд наголошує також, що у межах справи №320/29450/24 оскаржуються п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, яка є нормативно-правовим актом, стосовно внесення змін до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка є нормативно-правовим актом.
Рішенням суду першої інстанції від 14.03.2025 по справі №320/29450/24, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, окремі положення п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 було визнано протиправним та нечинним.
Таким чином, рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 набрало законної сили 18.06.2025.
У цьому контексті суд звертає увагу, що згідно з положенням ч.2 ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Відтак, визнання у судовому порядку п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 нечинним не породжує для позивача юридичних наслідків за період з 20.05.2023 по 30.04.2025, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні положення зазначеної постанови були чинними.
Аналогічного висновку при вирішення подібних правовідносин дійшов Верховний Суд у постанові від 30.06.2025 у справі № 280/8605/24, який суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (ч. 5 ст. 242 КАС України).
З огляду на наведене, постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 є нечинною лише з 18.06.2025.
Відтак, з 18.06.2025 - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №320/29450/24 - виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення позивача з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, оскільки з цієї дати позивач мав право на отримання грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 у відповідності до вимог ст. 9 Закону №2011-ХІІ.
У зв'язку з викладеним вище, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача-1 щодо не нарахування та невиплати позивачу в період з 20 травня 2023 року по 30 квітня 2025 року грошового забезпечення та належних у вказаний період виплат та зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 30.04.2025 року та належних у вказаний період виплат, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року на відповідні тарифні коефіцієнти та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо не виплати позивачу грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, премії, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 1 січня відповідного року та зобов'язання військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки, одноразову грошову допомогу при звільненні, премії, надбавки та доплати, нараховані та виплачені у зв'язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 1 січня відповідного року.
Спірний є період виплат у військовій частині НОМЕР_2 з 02.05.2025 по 09.07.2025
Як було зазначено судом вище з 18.06.2025 - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №320/29450/24 - виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення позивача з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, оскільки з цієї дати позивач мав право на отримання грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 у відповідності до вимог ст. 9 Закону №2011-ХІІ.
Отже виплата грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 1 січня відповідного року в період проходження служби з 02.05.2025 по 17.06.2025 не підлягає задоволенню.
Щодо періоду з 18.06.2025 по 09.07.2025 р.
Так, з 18.06.2025 відновлена дія п. 4 Постанови № 704 у редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дії військової частини щодо обчислення та виплати позивачу з 18.06.2025 по 09.07.2025 грошового забезпечення та належних у вказаний період виплат, грошової допомоги для оздоровлення, грошової компенсації за невикористанні дні оплачуваних відпусток, одноразової допомоги при звільненні без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025, на відповідний тарифний коефіцієнт та зобов'язання ВЧ НОМЕР_2 здійснити позивачу перерахунок з 18.06.2025 по 09.07.2025 грошового забезпечення та належних у вказаний період виплат, зокрема грошової допомоги для оздоровлення, грошової компенсації за невикористанні дні оплачуваних відпусток, одноразової допомоги при звільненні з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо визнання протиправними дії військової частини відповідача-1 щодо не зарахування строку призупинення військової служби до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та не здійснення нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення у період з 25.03.2024 по 19.12.2024 року та зобов'язання відповідача-1 зарахувати строк призупинення військової служби до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та нарахувати і виплатити позивачу грошове забезпечення у період з 25.03.2024 по 19.12.2024 року.
Згідно з частинами 2, 3 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту «г» частини другої, пункту «г» частини третьої, підпункту «д» пункту 1, підпункту «в» пункту 2 частини четвертої, підпунктів «е» пунктів 1 і 2, підпункту «в» пункту 3 частини п'ятої та підпункту «е» пункту 1, підпункту «д» пункту 2, підпункту «в» пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.
Військовослужбовці, яким призначено кримінальне покарання у вигляді штрафу, яких звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених статтями 47, 48, 49 Кримінального кодексу України, а також яких звільнено від відбування покарання на підставі амністії, підлягають звільненню з військової служби відповідно до підпункту «ґ» пункту 1 частини четвертої, підпунктів «д» пунктів 1 та 2 частини п'ятої та підпункту «д» пункту 1, підпункту «ґ» пункту 2 частини шостої статті 26 цього Закону.
Для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжується. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.
Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.
Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (надалі - Положення №1153/2008)
Пунктом 12 Положення №1153/2008 передбачено, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині.
У відповідності до пункту 81 Положення №1153/2008 призначення на посади здійснюється:
1) військовослужбовців, які проходять військову службу (крім військовослужбовців строкової військової служби) Міністром оборони України та посадовими особами відповідно до номенклатури посад для призначення військовослужбовців (далі номенклатура посад), яка затверджується Міністром оборони України.
Підпунктом 14 пункту 116 Положення №1153/2008 визначено, що зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі, якщо військовослужбовці відсутні понад десять діб, - до повернення військовослужбовців у військову частину (у разі неприйняття іншого рішення про дальше проходження ними військової служби) або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлими, або до дня набрання законної сили вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі.
Абзацами 25-26 пункту 116 Положення №1153/2008 передбачено, що військовослужбовці звільняються з посад та зараховуються в розпорядження посадових осіб наказами командирів (начальників), які мають право призначення на ці посади.
Військовослужбовець, якого звільнено з посади, вважається таким, що перебуває у розпорядженні відповідного командира (начальника) військової частини, у списках якої він перебуває, з дня, що настає за днем звільнення, та до дня, з якого він приступив до виконання обов'язків за новою військовою посадою, на яку його призначено (до дня зарахування у розпорядження посадової особи, яка має право призначення на посаду).
У відповідності до абзацу 1 пункту 117 Положення №1153/2008 призначення на посади військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні відповідних командирів (начальників), проводиться в якомога коротший строк, але не пізніше ніж через два місяці з дня звільнення з попередньої посади, за винятком випадків, передбачених підпунктами 12 - 16 пункту 116 цього Положення.
Пунктом 144-1 Положення №1153/2008 визначено, що для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Згідно пункту 144-2 Положення №1153/2008 військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України.
Приписами пункту 144-3 Положення №1153/2008 звільнення з посад військовослужбовців, військову службу яким призупинено, здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу.
Звільнення з посад військовослужбовців, призначених на посади Президентом України, військову службу яким призупинено, здійснюється Президентом України.
У разі відсутності повноважень щодо звільнення з посади військовослужбовця, військову службу якого призупинено, командир (начальник) військової частини подає витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань безпосередньо посадовій особі, яка має таке право, для видання наказу по особовому складу.
Наказ по особовому складу доводиться до військової частини та інших посадових осіб у порядку, визначеному Міністерством оборони України.
Командир (начальник) військової частини на підставі наказу по особовому складу про звільнення військовослужбовця, військову службу якого призупинено, з посади:
- видає наказ по стройовій частині про призупинення виплати грошового і здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення військовослужбовця та виключення його із списків особового складу військової частини;
- організовує внесення запису до примірника контракту, що зберігається в особовій справі військовослужбовця, про призупинення дії контракту;
- надсилає витяг із наказу та облікові документи військовослужбовця до органу військового управління, визначеного Міністерством оборони України.
Облік військовослужбовців, військову службу яким призупинено, здійснюється в порядку, визначеному Міністерством оборони України.
Згідно з пунктом 4.17 розділу IV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 року за №438/16454, зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб здійснюється з урахуванням таких особливостей:
- звільнення з посади і зарахування в розпорядження проводяться за підставами, визначеними пунктом 116 Положення, наказом посадової особи, до номенклатури посад якої належить посада військовослужбовця, або наказом прямого командира (начальника) цієї посадової особи;
- зарахування проводиться в розпорядження посадової особи, до компетенції якої належить вирішення питання дальшого службового використання військовослужбовця, або, в разі неможливості вирішення цього питання, - у розпорядження прямого командира (начальника);
- звільнення з посад і зарахування військовослужбовців у випадках, визначених підпунктами 8, 10, 12-1, 13, 14 пункту 116 Положення, проводяться в стислі строки в розпорядження посадової особи, до номенклатури посад якої належить посада військовослужбовця.
Відповідно до пункту 15 розділу ІІ Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 року № 280, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.11.2022 року за №1407/38743, виключення із списків особового складу військової частини проводиться наказом по стройовій частині в такі строки: військовослужбовців, військову службу яким призупинено та звільнено з посади наказом відповідного командира (керівника),- після надходження витягу з наказу по особовому складу.
Підставою для призупинення виплати грошового і здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення та виключення із списків особового складу військової частини наказами по стройовій частині офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, є наказ по особовому складу про звільнення їх з посади (чи рішення суду (або належним чином завірена його копія) про оголошення таких військовослужбовців безвісно відсутніми або померлими). Наказ по особовому складу щодо звільнення таких військовослужбовців з посад доводиться до військової частини не пізніше семи діб з дня видання наказу.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, вважаються тимчасово відсутніми і обліковуються у штабі військової частини у книзі обліку тимчасово відсутнього і тимчасово прибулого до військової частини особового складу в окремому розділі, вони не входять до чисельності особового складу військової частини.
Особові справи, послужні картки та решту облікових документів осіб рядового, сержантського і старшинського складу, військову службу яким призупинено, разом з витягами з наказів по особовому складу про призупинення військової служби та наказів по стройовій частині про призупинення виплати їм грошового і здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення та виключення їх із списків особового складу військової частини надсилаються для подальшого обліку та зберігання до служб персоналу вищих штабів (органів військового управління) або кадрових центрів за підпорядкованістю, які ведуть облік цих осіб рядового, сержантського і старшинського складу за послужними картками.
Пунктом 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за №745/32197 (далі - Порядок №260), передбачено, що військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Суд зазначає, що самовільне залишення військовослужбовцем військової частини або місця служби, а також нез'явлення його вчасно на службу з відрядження, відпустки або з лікувального закладу без поважних причин тривалістю понад три доби, є військовим кримінальним правопорушенням, передбаченим статтею 407 КК України. Для таких військовослужбовців військова служба призупиняється. Про вказані факти командири військових частин повідомляють правоохоронні органи (органи досудового розслідування) відповідно до статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Інструкції з надання доповідей і донесень про події, кримінальні правопорушення, військові адміністративні правопорушення та адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією, порушення військової дисципліни та їх облік у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.11.2018 року № 604. День внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про кримінальне правопорушення є початком призупинення військової служби. З цього дня виплата грошового забезпечення та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються. Час призупинення військової служби не зараховується до строку військової служби та вислуги у військовому званні. Під час призупинення військової служби військовослужбовці не мають права на пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців. Призупинення військової служби оформлюється наказом по особовому складу після отримання письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань). Такий наказ по особовому складу є підставою для видання наказу по стройовій частині про призупинення виплати грошового і здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення військовослужбовця та виключення його із списків особового складу військової частини.
Закон України "Про військовий обов'язок та військову службу" пов'язує час призупинення військової служби з дати внесення в ЄРДР відомостей. Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил.
Із матеріалів справи судом встановлено, що згідно матеріалів службового розслідування за фактом самовільного залишення позивачем військової частини НОМЕР_3 в період з 25.03.2024 по 19.12.2024, було відкрите кримінальне провадження, яке внесене до ЄРДР за № 62024170040000593 від 22.07.2024 р. за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.5 ст. 407 КК України.
На підставі вищезазначеного витягу з ЄДРДР ОСОБА_1 було призупинено військову службу наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 24.07.2024 року №100-PC, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 10.07.2024 року №89-РС ОСОБА_1 зараховано в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 та, на підставі цього, наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 24.07.2024 року №213 призупинено вислугу років для призначення пенсії та вислугу у військовому званні, виплату грошового та здійснення продовольчого та речового забезпечення.
Позивач у позовній заяві посилається на те, що 05.08.2025 постановою Четвертого слідчого відділу ТУ ДБР у м. Полтаві закрито кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.5 ст.407 КК України на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України, у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.
Однак, суд зазначає, що у мотивувальній частині вказаної постанови зазначено, що суб'єктом злочину передбаченого ч.5 ст. 407 КК України є лише військовослужбовець. ОСОБА_1 на підставі наказу від 09.07.2025 р. звільнено з військової служби і на момент винесення постанови ОСОБА_1 не є суб'єктом кримінального правопорушення.
Окрім того, суд звертає увагу, що мотивувальною частиною постанови про закриття провадження зазначено, що позивач з 24.12.2023 по 04.01.2024, з 04.01.2024 по 17.01.2024, з 12.04.2024 по 15.05.2024 р., з 03.06.2024 по 17.07.2024 перебував на лікуванні. При цьому, більше півроку факт перебування у самовільному залишенні військової частини не спростовується.
Документи про лікування, надані позивачем, охоплюють лише окремі проміжки часу і не виправдовують загальний період відсутності з 25.03.2024 по 19.12.2024, що підтверджує обґрунтованість дій військової частини щодо призупинення служби.
Таким чином, суд дійшов висновку, що закриття стосовно позивача кримінального провадження само по собі не вказує на відсутність в його діях кваліфікуючих ознак, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України, так як досудовим слідством не заперечується самого факту вчинення позивачем такого правопорушення, однак на момент винесення постанови, позивач вже не був військовослужбовцем.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позивач, військова служба якого була призупинена, на підставі внесення даних в ЄРДР про скоєння ним кримінального правопорушення, у спірний період не входив до чисельності Збройних Сил України та не вважається таким, що виконував обов'язки військової служби, відповідно, позов в цій частині позовних вимог не підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_1 стосовно не здійснення нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди у розмірі 100000 грн. за період з 09.04.2024 по 17.05.2024, 03.06.2024 по 17.07.2024, з 03.01.2025 по 21.01.2025, з 24.01.2025 по 28.02.2025, з 04.03.2025 по 14.04.2025 та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороди у розмірі 100000 грн. за період з 09.04.2024 по 17.05.2024, 03.06.2024 по 17.07.2024, з 03.01.2025 по 21.01.2025, з 24.01.2025 по 28.02.2025, з 04.03.2025 по 14.04.2025;
Суд зазначає, що з урахуванням виплати додаткової винагороди за періоди лікування позивача з 03.01.2025 по 21.01.2025, з 24.01.2025 по 28.02.2025, з 04.03.2025 по 14.04.2025 спірним є період виплати додаткової винагороди з 09.04.2024 по 17.05.2024, 03.06.2024 по 17.07.2024.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 "Про введення воєнного стану в Україні" та від 24 лютого 2022 року №69 "Про загальну мобілізацію" Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 було прийнято Постанову №168, пунктом 1-1 якої у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. У разі виконання бойових (спеціальних) завдань під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, а також на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій та на території держави-агресора військовослужбовцям додатково виплачується одноразова винагорода в розмірі 70000 гривень за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання таких завдань.
Військовослужбовцям, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, визнані військово-лікарською комісією обмежено придатними до військової служби або непридатними до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців та зараховані у розпорядження відповідних командирів, протягом двох місяців з дня зарахування у розпорядження (без врахування часу перебування у відпустці та на лікуванні) виплачується грошове забезпечення (без урахування додаткової винагороди) за останньою займаною посадою у повному обсязі. Після перебування у розпорядженні понад два місяці і до закінчення перебування у розпорядженні таким військовослужбовцям щомісяця виплачується оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та додаткова винагорода у розмірі 20100 гривень.
Згідно з пунктом 1-2 Постанови №168 виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які, зокрема, у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні (отримують медичну та/або реабілітаційну допомогу у сфері охорони здоров'я в стаціонарних умовах) в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
За змістом пункту 2 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок №260), грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
В силу вимог абзацу шістнадцятого пункту 2 розділу I Порядку № 260 до одноразових додаткових видів грошового забезпечення належить, зокрема, додаткова винагорода на період дії воєнного стану.
Згідно пункту 11 розділу XXXIV Порядку № 260, у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які, зокрема, у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, - за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці.
Пунктом 12 розділу XXXIV Порядку № 260 встановлено, що підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини.
Аналіз викладених правових норм свідчить, що на період дії воєнного стану військовослужбовці Збройних Сил України мають право на отримання додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, якщо у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці
Отже, обов'язковими умовами для виплати збільшеної до 100000 гривень винагороди за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я, є: 1) пов'язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини, 2) факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення або перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого №2094 позивач в період з 12.04.2024 р. по 15.05.2024 р. перебував на стаціонарі в ПНД ЧОПЛ.
Згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого №3080 позивач в період з 03.06.2024 р. по 17.07.2024 р. перебував на стаціонарі в ПНД ЧОПЛ.
При цьому відповідачем-1 не заперечується довідка про обставини травми №1507/2156 від 27.12.2023 р.
Згідно вказаних виписок діагноз посткомоційний синдром внаслідок ВТ (23.12.2023) помірного ступеня вираженості експлозивний варіант, з загикуванням помірного ступеня.
Верховний Суд у постанові від 05.09.2025 у справі № 600/3296/23-а вказав, що встановлена Постановою №168 додаткова винагорода в розмірі 100000 гривень підлягає виплаті, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил України, які перебувають на стаціонарному лікуванні у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини. Тобто норми Постанови № 168 передбачають встановлення двох умов, необхідних для виплати збільшеної до 100000 грн. винагороди за час перебування військовослужбовця на стаціонарному лікуванні, а саме: пов'язаність поранення (контузії, травми, каліцтва) військовослужбовця із захистом Батьківщини, а також перебування на стаціонарному лікуванні у зв'язку із таким пораненням (контузією, травмою, каліцтвом).
У зв'язку з викладеним періоди перебування на лікуванні з 09.04.2024 по 17.05.2024, 03.06.2024 по 17.07.2024 дають підстави для отримання додаткової винагороди у розмірі 100000,00 грн. за час перебування у на лікуванні, що передбачені законом, у спірний період.
При цьому не підлягають задоволенню вимоги в частині нарахування та виплати додаткової винагороди в періоди з 03.01.2025 по 21.01.2025, з 24.01.2025 по 28.02.2025, з 04.03.2025 по 14.04.2025, оскільки, як встановлено судом, позивачу виплачена додаткова винагорода за вказаний період.
Щодо зобов'язання військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити компенсацію відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ щодо несвоєчасно виплачених сум грошового забезпечення.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-III). Дія цього Закону поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України та які (відповідні доходи) не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину, передбаченої ст. 2 Закону №2050-III, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування самим підприємством, установою чи організацією добровільно, чи на виконання судового рішення.
Відповідно до ст. 3 Закону №2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих доходів у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону №2050-ІІІ).
Постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159), пункти 1, 2 якого відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Згідно з абз. 1 п. 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 15.10.2020 у справі №240/11882/19.
Використане у ст.3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин, у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Вказану правову позицію Верховний Суд виклав у постанові від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.
Слід зауважити, що у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.
Верховний Суд дійшов висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу (позиція Верховного Суду у постанові від 24.01.2023 у справі №200/10176/19-а).
З огляду на викладене позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню шляхом:
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) за весь час затримки виплати, а саме за період з 13.03.2023 по день фактичної виплати грошового забезпечення;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) за весь час затримки виплати, а саме за період з 02.05.2025 по день фактичної виплати грошового забезпечення.
Щодо зобов'язання військової частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку суд зазначає наступне.
Статтею 1 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що даним кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.
Згідно з частиною 1 статті 47 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З огляду на те, що між позивачем та Військовою частиною НОМЕР_2 наявні спори про розміри належних позивачеві сум, обов'язок сплатити такі кошти в розумінні частини другої ст. 117 КЗпП України виникне у відповідача лише після того, як спір буде вирішено на користь працівника, тобто ОСОБА_1 .
Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зважаючи на те, що спори між позивачем та Військовою частиною НОМЕР_2 про розміри належних позивачеві сум на разі не вирішені, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасними, та такими що не підлягають задоволенню.
У зв'язку з викладеним в цій частині слід відмовити.
Щодо стягнення моральної шкоди з відповідача-1 у розмірі 70000,00 грн.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відшкодування моральної шкоди визначені Цивільним кодексом України.
Частинами 1 та 2 ст. 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що особа, якій завдано збитків (майнової шкоди) у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди розмір відшкодування моральної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру та обсягу страждань, немайнових витрат, які зазнав позивач.
Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п. 3 вказаної постанови).
У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Стверджуючи про те, що відповідачем завдано моральну шкоду, позивачем не доведено факту завдання немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у житті особи, як і не доведені самі негативні зміни у житті.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Позивачем не обґрунтовано розміру відшкодування шкоди в сумі 70000,00 грн та не підтверджено її документально.
Отже, суд зазначає, що позовна вимога про відшкодування позивачу моральної шкоди позивачем не доведена з передбачених ст. ст. 23, 1166, 1167 ЦК України обставин і підстав, які зумовлюють наявність такої шкоди. Зокрема, не надано обґрунтованих доказів, які б підтверджували факт заподіяння йому моральної шкоди саме неправомірними діями та рішеннями відповідача.
За сукупністю наведених обставин, суд вважає, що підстави для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди на користь позивача відсутні, тому в цій частині позовних вимог відмовляє.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями ст.90 КАС України, визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
З урахуванням встановлених фактів при розгляді вказаних спірних правовідносин, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
При цьому, з метою логічності та зрозумілості рішення суду його резолютивна частина буде викладена дещо в іншому формулюванні ніж заявлені позовні вимоги, однак вказане не впливатиме на зміст останніх та обсяг їх задоволення.
Стосовно розподілу судових витрат.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат відсутній.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 в період з 13.03.2023 по 19.05.2023 грошового забезпечення та належних у вказаний період виплат, без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023.
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 в період з 13.03.2023 по 19.05.2023 грошове забезпечення та належні у вказаний період виплати з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
4. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 з 18.06.2025 по 09.07.2025 грошового забезпечення та належних у вказаний період виплат, грошової допомоги для оздоровлення, грошової компенсації за невикористанні дні оплачуваних відпусток, одноразової допомоги при звільненні без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025, на відповідний тарифний коефіцієнт.
5. Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок з 18.06.2025 по 09.07.2025 грошового забезпечення та належних у вказаний період виплат, зокрема грошової допомоги для оздоровлення, грошової компенсації за невикористанні дні оплачуваних відпусток, одноразової допомоги при звільненні з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
6. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі 100000 грн. за період лікування з 09.04.2024 по 17.05.2024, з 03.06.2024 по 17.07.2024.
7. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороди у розмірі 100000 грн. за період з 09.04.2024 по 17.05.2024, 03.06.2024 по 17.07.2024.
8. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) за весь час затримки виплати, а саме за період з 13.03.2023 по день фактичної виплати грошового забезпечення.
9. Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) за весь час затримки виплати, а саме за період з 02.05.2025 по день фактичної виплати грошового забезпечення.
10. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 );
Відповідачі - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , Код ЄДРОПУ НОМЕР_5 ).
Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , Код ЄДРПОУ НОМЕР_6 )
Суддя І.В. Маренич