Справа № 135/389/26
Провадження № 2/135/365/26
іменем України
17.04.2026 м. Ладижин
Ладижинський міський суд Вінницької області у складі:
головуючого судді Волошиної Т.В.,
за участі секретаря судових засідань Глушко І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Ладижин в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням сторін) цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
І. Стислий виклад позиції позивача та відсутність заперечень відповідача
ТОВ «Бізнес Позика» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 548914-КС-001 від 24 липня 2025 року у розмірі 23 730 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24 липня 2025 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 548914-КС-001 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». ТОВ «Бізнес Позика» виконало свої зобов'язання за вказаним договором та надало відповідачці кредитні кошти у розмірі 7 000 грн шляхом перерахування на її банківську картку № НОМЕР_1 .
ОСОБА_1 свої зобов'язання за договором належним чином не виконала, у результаті чого станом на 15.02.2026 утворилася заборгованість у загальній сумі 23 730 грн, яка складається із: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 7 000 грн; суми прострочених процентів - 11 830 грн; суми прострочених відсотків відповідно до ст. 625 ЦК України - 3 500 грн та суми простроченої комісії - 1 400 грн.
Позивач просить суд стягнути з відповідачки заборгованість у зазначеному розмірі, а також судові витрати, що становлять 2 662 грн 40 коп. судового збору.
Відповідачка ОСОБА_1 відзив на позовну заяву до суду не подала, заперечень проти позову та доказів погашення заборгованості не надала.
ІІ. Процесуальні дії у справі
23 березня 2026 року ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та визначено її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Відповідачці встановлено строк для подання відзиву на позов. Цією ж ухвалою за клопотанням представника позивача суд витребував докази від банківської установи, які надійшли на адресу суду 15 квітня 2026 року.
Представник позивача Докукіна Д.В. в позовній заяві просила розглянути справу за її відсутності, позовні вимоги підтримала у повному обсязі та не заперечувала проти ухвалення заочного рішення.
Ухвала про відкриття провадження у справі разом із копією позовної заяви та доданими до неї матеріалами була надіслана відповідачці ОСОБА_1 рекомендованим листом із повідомленням про вручення на адресу її зареєстрованого місця проживання, зазначену в позовній заяві та підтверджену матеріалами справи.
Поштове відправлення повернулося до суду з відміткою оператора поштового зв'язку «адресат відсутній». Інших відомостей про зміну місця проживання чи перебування відповідачки, а також про наявність іншої поштової або офіційної електронної адреси матеріали справи не містять; повідомлень від відповідачки з цього приводу до суду не надходило.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 зазначив, що направлення судової кореспонденції рекомендованим листом на зареєстровану адресу особи є достатнім для визнання такого повідомлення належним, оскільки подальше отримання або неотримання листа адресатом перебуває поза межами контролю суду. Аналогічний підхід висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (провадження № 11-268заі18), наголосивши, що належне повідомлення має місце у разі надсилання судового документа на дійсну (реальну) адресу особи. Крім того, у постанові від 23 січня 2023 року у справі № 496/4633/18 Верховний Суд дійшов висновку, що поштові відправлення, повернуті з позначкою «закінчення терміну зберігання» чи подібним формулюванням, вважаються належно врученими за умови їх надсилання на адресу реєстрації фізичної особи.
Відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання чи перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Згідно з частиною першою статті 131 ЦПК України учасники справи зобов'язані інформувати суд про зміну свого місця проживання (перебування, місцезнаходження), а за відсутності такої заяви судові документи надсилаються на останню відому суду адресу і вважаються доставленими, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає чи не перебуває.
За таких обставин суд доходить висновку, що шляхом направлення кореспонденції на зареєстровану адресу відповідачки та отримання поштового повідомлення з відміткою «адресат відсутній» суд вчинив усі необхідні та достатні дії для належного повідомлення ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі та про її розгляд, що відповідає вимогам статей 128-131, 274, 280 ЦПК України та узгоджується з наведеними правовими висновками Верховного Суду.
ІІІ. Підстави для ухвалення заочного рішення
Частина перша статті 280 ЦПК України передбачає, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасної наявності таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідачка ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, однак у судове засідання не з'явилася, заяв про відкладення розгляду чи повідомлень про поважні причини неявки не подавала, відзиву на позовну заяву та будь-яких письмових пояснень по суті спору не подала, доказів сплати заборгованості не надала.
Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасник судового процесу не з'явився в судове засідання без поважних причин. Представник позивача у позовній заяві та у поданому згодом клопотанні просила розглянути справу за її відсутності та прямо не заперечувала проти ухвалення заочного рішення, чим виконано умову пункту 4 частини першої статті 280 ЦПК України щодо згоди позивача на заочний розгляд.
За сукупності наведених обставин суд констатує наявність усіх передбачених частиною першою статті 280 ЦПК України умов для ухвалення заочного рішення: відповідачку належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання, вона у засідання не з'явилася без поважних причин, відзив на позовну заяву не подала, позивач не заперечує проти заочного вирішення спору. У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в заочному порядку за правилами статей 280, 281 ЦПК України на підставі наявних у матеріалах доказів.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
ІV. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин
Судом встановлено, що 24 липня 2025 року ТОВ «Бізнес Позика» направило ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти договір № 548914-КС-001 про надання кредиту (а.с. 29-39).
Того ж дня, 24 липня 2025 року, ОСОБА_1 прийняла (акцептувала) зазначену пропозицію на умовах, визначених офертою. Прийняття пропозиції підтверджено введенням одноразового ідентифікатора «UA-0848» та підписанням договору електронним підписом, як це передбачено законодавством (а.с. 40-49).
Згідно з витягом від 25 лютого 2026 року, у персональних даних, вказаних ОСОБА_1 в анкеті клієнта в інформаційно-телекомунікаційній системі, зазначено прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані, РНОКПП, номер телефону, адресу електронної пошти, банківську картку № НОМЕР_1 для перерахування коштів та місце реєстрації/проживання. Крім того, відповідачка зазначила бажану суму кредиту - 7 000 грн та дату отримання кредиту - 24 липня 2025 року (а.с. 51).
Отже 24 липня 2025 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 548914-КС-001(а.с. 19-28), за умовами якого відповідачці було надано кредит у сумі 7 000 грн (п. 2.1) на строк 24 тижні (п. 2.3) із терміном дії договору до 08.01.2026 (п. 2.8).
Сторони погодили: стандартну процентну ставку - 1 % в день (п. 2.4); комісію за видачу кредиту - 1 400 грн (п. 2.5). У разі прострочення виконання грошового зобов'язання, позичальник зобов'язаний сплатити кредитодавцю суму заборгованості з урахуванням 700 000% процентів річних від суми заборгованості в силу положень ст. 625 ЦК України. Проценти річних нараховуються на суму заборгованості за кожен день прострочення у сумі, що не перевищує 2 % від неповернутої позичальником суми кредиту (п. 7.5).
Договір № 548914-КС-001підписано відповідачкою 24 липня 2025 року о 02:04:11 шляхом введення одноразового ідентифікатора «UA-0848» через інформаційно-телекомунікаційну систему позивача. Під час підписання договору відповідачка повторно підтвердила свої персональні дані та банківські реквізити. Одночасно з укладенням договору відповідачка підписала паспорт споживчого кредиту (а.с. 16-18). На а.с. 53-65 Правила надання споживчих кредитів для продуктів «Кредит 4 місяці та «Кредит 6 місяців» ТОВ «Бізнес Позика» (в редакції від 20 лютого 2025 року).
Візуальна форма послідовності дій клієнта у системі ТОВ «Бізнес Позика» підтверджує зазначені обставини (а.с. 50).
28 березня 2026 року АТ КБ «Приватбанк» листом № 20.1.0.0.0/7-260324/112490-БТ (а.с. 98) повідомило суд, що на ім'я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) емітовано платіжну картку № НОМЕР_1 . Також надано виписку по вказаному картковому рахунку за період з 24 липня 2025 року по 08 січня 2026 року (а.с. 99-103), яка підтверджує факт отримання відповідачкою коштів в кредит у загальній сумі 7 000 грн, та користування ними.
Також на підтвердження перерахування коштів відповідачці за кредитним договором № 548914-КС-001від 24 липня 2025 року, позивач надав витяг з платіжної системи (а.с. 52).
Згідно з розрахунком заборгованості, наданим позивачем, станом на 24.02.2026 загальна сума заборгованості відповідачки за кредитним договором № 548914-КС-001від 24 липня 2025 року - 23 730 грн, яка складається із: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 7 000 грн; суми прострочених процентів - 11 830 грн; суми прострочених відсотків відповідно до ст. 625 ЦК України - 3 500 грн та суми простроченої комісії - 1 400 грн (а.с. 13-14).
Вказана сума підтверджена також довідкою позивача за підписом директора товариства (а.с. 15).
Між сторонами виник спір про стягнення заборгованості за кредитним договором. На момент розгляду справи відповідачка не надала суду жодних доказів сплати зазначеної заборгованості.
V. Норми права, які застосовує суд, мотиви їх застосування
Укладення електронного договору про споживчий кредит
Загальні вимоги до чинності правочину визначено статтею 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Зокрема, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави й суспільства, його моральним засадам; волевиявлення сторін має бути вільним та відповідати їхній внутрішній волі; правочин вчиняється у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний недійсним судом. Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину не встановлена прямо, але одна зі сторін чи інша зацікавлена особа заперечує його дійсність на визначених законом підставах, такий правочин може бути визнано судом недійсним.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір - це домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, оформлена в електронній формі. Такий договір укладається й виконується у порядку, передбаченому Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону «Про електронну комерцію», за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний електронний документ з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, вважається оригіналом такого документа.
Відповідно до частини п'ятої статті 11 Закону «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення до нього. За умови надання доступу до таких документів їх включення не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положення статті 12 зазначеного Закону передбачають, що електронний правочин вважається підписаним у разі використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису; електронного підпису у вигляді одноразового ідентифікатора (SMS-коду чи іншого засобу), що дозволяє ідентифікувати користувача; аналога власноручного підпису (факсиміле) - за письмовою згодою сторін.
Абзацом другим частини другої статті 639 ЦК України встановлено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою сторін, вважається укладеним у письмовій формі.
Суд встановив, що 24 липня 2025 року відповідачка у власному особистому кабінеті на вебсайті ТОВ «Бізнес Позика» подала заявку на отримання кредиту та підтвердила укладення договору № 548914-КС-001 шляхом введення одноразового цифрового ідентифікатора, надісланого через SMS. Це підтверджує акцепт оферти на умовах, визначених кредитним договором.
Перед укладенням договору відповідачка отримала у своєму особистому кабінеті проєкт договору та додатки, а також ознайомилася з Правилами кредитування, що відповідає вимогам частин першої та другої статті 9 Закону України «Про споживче кредитування».
Враховуючи наведене, суд вважає, що кредитний договір № 548914-КС-001 від 24 липня 2025 року укладено належним чином, у формі та порядку, які відповідають вимогам законодавства. Цей договір містить усі істотні умови, а використання одноразового ідентифікатора є належним способом підтвердження волевиявлення сторін.
З аналогічною правовою позицією виступив Верховний Суд у постановах від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 та від 16.12.2020 у справі № 561/77/19, де підтверджено, що договір, підписаний одноразовим паролем-ідентифікатором, прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» (далі - Закон) розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.
Згідно з пунктом 3 статті 13 Закону продавець (виконавець, постачальник) оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів із зазначенням дати здійснення розрахунку.
На підтвердження факту надання кредиту матеріали справи містять платіжний документ про перерахування відповідачці 7 000 грн на вказаний нею банківський рахунок. Платіж здійснено через платіжну систему, яка відповідає вимогам стандарту безпеки PCI DSS. Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 12.06.2023 у справі № 263/3470/20, відповідно до якої належним доказом надання кредиту є підтвердження переказу коштів на рахунок позичальника через платіжну систему. Переказ коштів підтверджується також випискою по банківському рахунку відповідачки.
За таких обставин, відповідачка отримала обумовлені договором кошти, у зв'язку з чим зобов'язана повернути їх та сплатити встановлені договором платежі у визначені строки.
Розрахунок заборгованості та доказування її розміру
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати позичальникові грошові кошти (кредит) у розмірі та на умовах, визначених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 264 ЦПК України, ухвалюючи рішення, суд з'ясовує, чи мали місце обставини, на які посилалися сторони, та якими доказами вони підтверджуються, а також встановлює інші фактичні дані, що мають значення для вирішення спору, і докази на їх підтвердження.
Звертаючись із позовом, ТОВ «Бізнес Позика» просило стягнути з відповідачки ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 548914-КС-001 від 24 липня 2025 року в сумі 23 730 грн, яка складається із: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 7 000 грн; суми прострочених процентів - 11 830 грн; суми прострочених відсотків відповідно до ст. 625 ЦК України - 3 500 грн та суми простроченої комісії - 1 400 грн.
Із матеріалів справи вбачається, що за цим договором відповідачка фактично отримала і використала кредитні кошти у сумі 7 000 грн. Наданий позивачем розрахунок заборгованості свідчать, що станом на визначений в цьому документі даті загальна сума боргу за договором становить 23 730 грн, у тому числі сума основного боргу, нараховані проценти та комісія, і такий розрахунок узгоджується з умовами кредитного договору та рухом коштів за ним.
Відповідачка не подала до суду власного розрахунку заборгованості, не навела конкретних заперечень щодо правильності чи повноти розрахунку позивача та не надала жодних належних і допустимих доказів, які б підтверджували повне або часткове погашення боргу чи інший його розмір. За усталеною практикою Верховного Суду, за відсутності спростування розрахунку заборгованості з боку позичальника та за наявності документального підтвердження нарахувань і руху коштів, такий розрахунок може бути покладений судом в основу судового рішення.
Щодо стягнення комісійних платежів суд виходить із того, що кредитний договір укладено після набрання чинності Законом України «Про споживче кредитування», який допускає встановлення у договорі комісії за обслуговування кредиту за умови, що така комісія є платою за фактично надані платні послуги кредитодавця, а не за дії, які закон зобов'язує його здійснювати безоплатно.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зазначила, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може охоплювати, зокрема, плату за надання інформації про стан кредиту частіше, ніж один раз на місяць, та інші додаткові послуги, але є нікчемною в тій частині, в якій передбачає оплату за дії, що відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» мають здійснюватися безоплатно для споживача. Аналогічну правову позицію розвинено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 202/5330/19, де вказано, що щомісячна плата за обслуговування кредиту не може включати вартість дій, які кредитодавець зобов'язаний здійснювати безоплатно, і в такій частині умови договору застосовуються як нікчемні.
У цій справі розмір разової комісії за надання кредиту та комісії в сумі 1 400 грн визначено в умовах договору, про які відповідачка була поінформована при його укладенні, і доказів їх нікчемності чи недійсності відповідачка не надала. З урахуванням незначного розміру такої комісії порівняно із сумою кредиту, відсутності заперечень щодо її змісту та того, що відповідачка користувалася кредитними коштами на погоджених умовах, суд вважає заявлену до стягнення суму комісії складовою загальної заборгованості за договором.
Щодо вимоги про стягнення суми прострочених відсотків відповідно до ст. 625 ЦК України
Водночас пред'являючи вимоги про погашення кредиту позивач просить окрім заборгованості за основною сумою боргу, процентами та комісією стягнути з відповідачки 3 500 грн прострочених відсотків відповідно до ст. 625 ЦК України.
Водночас відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
У постанові Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі №910/8349/22 суд виснував щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що: на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України.
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється: 1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; 2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; 3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2статті 625ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 31.01.2024 у справі №183/7850/22.
Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року на території України з 24 лютого 2022 року строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.
За таких обставин позов в частині стягнення з відповідачки 3 500 грн прострочених відсотків відповідно до ст. 625 ЦК України задоволенню не підлягає.
Висновки
З огляду на викладене та з урахуванням невиконання відповідачкою зобов'язань за кредитним договором № 548914-КС-001 від 24 липня 2025 року, позовні вимоги ТОВ «Бізнес Позика» про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 20 230 грн, що складається із: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 7 000 грн; суми прострочених процентів - 11 830 грн та суми простроченої комісії - 1 400 грн. В іншій частині, а саме в стягненні суми прострочених відсотків відповідно до ст. 625 ЦК України - 3 500 грн, позов задоволенню не підлягає.
VІ. Розподіл судових витрат між сторонами
Судом установлено, що при зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 662 грн 40 коп., що підтверджується платіжним документом від 06.03.2026 (а.с. 12).
Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням того, що позов задоволено частково - у розмірі 20 230 грн із заявлених 23 730 грн, що становить 85,25% від суми позовних вимог, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 2 269 грн 70 коп., пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Решту судового збору в сумі 392 грн 70 коп. слід залишити за позивачем.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 274-279, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованість за кредитним договором № 548914-КС-001 від 24 липня 2025 року у розмірі 20 230 (двадцять тисяч двісті тридцять) грн 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» 2 269 (дві тисячі двісті шістдесят дев'ять) грн 70 коп. судового збору.
У задоволенні іншої частини позову відмовити.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільного процесуальним кодексом України, не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.
Рішення може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Ім'я (найменування) сторін:
- позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика», місце знаходження: бульвар Лесі Українки, буд. 26, офіс 411, м. Київ, 01133, ЄДРПОУ 41084239;
- відповідачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Заочне рішення складено та підписано суддею 17.04.2026.
Суддя