Справа № 216/7155/24
Провадження № 2/216/298/26
13 квітня 2026 року місто Кривий Ріг
Дніпропетровської області
Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі головуючого - судді Онопченка Ю.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Сотнікової А.І.,
представниці позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідачки ОСОБА_2 (у режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до фізичної особи - підприємиці ОСОБА_4 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів,
Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до фізичної особи - підприємиці ОСОБА_4 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів.
20 грудня 2024 року до суду надійшло клопотання представника відповідачки ОСОБА_2 про передачу матеріалів справи за територіальною підсудністю. Дане клопотання мотивоване тим, що позивачем не обґрунтовані позовні вимоги у відповідності до норм Закону України «Про захист прав споживачів», шляхом визначення, яке право споживача порушено у відповідності до статті 21 Закону, жодних позовних вимог, що стосуються захисту прав споживача позивачем не заявлено. Предметом позову в даному випадку є стягнення грошових коштів, які на думку позивача безпідставно набуті відповідачем в порядку статті 1212 ЦК України, що не узгоджується із положеннями Закону України «Про захист прав споживачів».
Отже, мають діяти правила загальної підсудності згідно зі статтею 27 ЦПК України, а саме за місцезнаходженням відповідача згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань місце реєстрації відповідача ФОП ОСОБА_4 - АДРЕСА_1 , що перебуває за межами територіальної юрисдикції Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.
Крім того, в квітні 2023 року позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 звертався до Центрально - Міського районного суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області з позовною заявою до відповідача ФОП ОСОБА_4 про визнання недійсними договори на туристичне обслуговування № МЗТ/18-254386 від 31.01.2020, №МЗТ/18-470461 від 10.08.2020 та стягнення з ФОП ОСОБА_4 безпідставно отриманих грошових коштів. Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ухвалою від 20.04.2023 по справі №216/2173/23 цивільну справу за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_4 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів передав за підсудністю до Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області.
З урахуванням наведеного, представник відповідача вважає, що позивачем при поданні позову невірно було визначено територіальну підсудність справи, а тому просила надіслати матеріали справи за територіальною підсудністю до Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області за зареєстрованим місцезнаходженням відповідача.
22.12.2024 року до суду надійшли заперечення представниці позивача ОСОБА_1 на вказане клопотання. У даних запереченнях представниця позивача зазначає про те, що посилання сторони відповідача на справу №216/2173/23 є безпідставною, адже фактично у справі, що розглядається, заявлено інші позовні вимоги. Справа №216/2173/23 не розглядалась по суті. В справі, яка наразі розглядається фактично спірні відносини між позивачем та відповідачем виникли через укладення договору на туристичне обслуговування, який в подальшому судом визнано недійсним, що і стало підставою для звернення до суду із позовною заявою про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів. Заперечуючи проти клопотання, представниця позивача вважає, що дія Закону України «Про захист прав споживачів» розповсюджується на спірні правовідносини, та в цьому випадку позивач використав належне йому право вибору суду за правилами альтернативної підсудності та звернувся до суду на підставі частини п'ятої статті 28 ЦПК України, що відповідає вимогам закону. Посилаючись на викладене, представниця позивача вважає, що правових підстав для передання справи на розгляд іншому суду немає, а тому просила відмовити у задоволенні клопотання.
В судовому засіданні представниця позивача ОСОБА_1 проти клопотання заперечувала та просила відмовити в його задоволенні.
Представник відповідачки ОСОБА_2 в судовому засідання підтримав клопотання про передачу справи за підсудністю, наполягав на його задоволенні.
Заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.
Відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, інститут підсудності безпосередньо пов'язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, закріпленого у п.1 ст.6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що суд буде вважатися встановленим законом лише за умови, що він утворений безпосередньо на підставі закону, діє в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції й у законному складі суду.
Як роз'яснив Європейський суд з прав людини у справах «Верітас проти України» та «Сокуренко та Стригун проти України», суд не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні п.1 ст.6 Конвенції у разі перевищення ним своїх повноважень, визначених процесуальним законодавством. Зокрема, повноваження суду на розгляд конкретної справи, заяви або скарги визначається правилами підвідомчості та підсудності.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Статтями 27, 28, 30 ЦПК України врегульовано питання загальної територіальної підсудності за місцем проживання (місцезнаходженням) відповідача, підсудності справ за вибором позивача та виключної підсудності.
За загальним правилом територіальної підсудності, яке закріплене в ч.ч. 1, 2 ст. 27 ЦПК України передбачено, що позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Виняток з вказаного правила становить альтернативна підсудність (стаття 28 ЦПК України) та виключна підсудність (стаття 30 ЦПК України).
Відповідно до ч. 5 ст.28 ЦПК України, позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини, які виникають між споживачами і виробниками, виконавцями, продавцями під час продажу товарів (виконанні робіт, наданні послуг), встановлює права споживачів на придбання товарів (робіт, послуг) належної якості та безпечних для життя і здоров'я, а також визначає механізм захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Згідно із ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: 1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитися, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.
Пунктом 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Із п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 12.04.1996 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» вбачається, що позовна заява про захист прав споживача повинна містити відомості: про те, яке право споживача порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду; про розмір сум, щодо яких заявлено вимоги, з відповідними розрахунками і обґрунтуванням; про докази, що підтверджують позов. До заяви повинні бути додані необхідні документи - залежно від заявлених вимог (наприклад, договір, квитанція-замовлення, квитанція - зобов'язання, транспортна чи інша накладна, чек, касовий ордер).
Зі змісту заявлених вимог та суб'єктного складу сторін вбачається, що предметом позову є стягнення безпідставно набутих коштів.
Так між сторонами ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_5 було укладено договір на туристичне обслуговування. Однак будь-яких підстав недійсності даного договору, передбаченого саме законодавством про захист прав споживачів, позивачем не наведено, тобто, спірні правовідносини, які виникли між сторонами, не регулюються Законом України «Про захист прав споживачів». Відтак, підстав для застосування альтернативної підсудності за вибором позивача згідно ч.5 ст.28 ЦПК України судом не встановлено.
Позивачем не обґрунтовані позовні вимоги у відповідності до норм Закону України «Про захист прав споживачів», шляхом визначення, яке право споживача порушено у відповідності до ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», таким чином навівши підтвердження того, що між сторонами існують правовідносини, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів».
Застосування ЗУ «Про захист прав споживачів» до даних правовідносин, можливе лише в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови, процедури виконання договору, та інше, тобто ті які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають інші правовідносини, які регулюються відповідними Законами (Цивільний кодекс України, ЗУ «Про туризм»), що в свою чергу підтверджено і позивачами, в тому числі і посиланням на відповідні норми матеріального права, а саме статтю 1212 ЦК України.
Права особи як споживача охоплюються і мають місце на стадії придбання, замовлення, використання або реалізації наміру придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, а коли така продукція вже придбана, замовлена або використовується, то діють правила і норми відповідних договірних правовідносин. Жодна з перелічених у ст. 4 Закону України «Про захист прав споживача» підстав, які дають право особі захистити порушене право споживача, не пов'язані з предметом пред'явленого позову до суду.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 07.04.2020 року по справі 743/534/16-ц визначила, що за пунктом 22 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» у значенні цього Закону споживач - фізична особа, яка придбає, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Відтак на правовідносини між позивачем та відповідачем щодо укладення, виконання та припинення спірного договору не поширюються норми Закону України «Про захист прав споживачів».
Відтак, на правовідносини між позивачами та відповідачем щодо повернення безпідставно набутих коштів не поширюються норми Закону України «Про захист прав споживачів».
Наведене свідчить про недотримання правил підсудності при поданні даного позову до Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, а тому справа підлягає направленню до належного суду за загальними правилами підсудності, а саме відповідно до ч.2 ст.27 ЦПК України.
Необхідно також зауважити, що недотримання правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю (частина 1 статті 378 Цивільного процесуального кодексу України).
У відповідності до положень ч.ч. 1, 2 ст. 32 ЦПК України, спори між судами про підсудність не допускаються і справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому ст. 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань місце реєстрації відповідача ФОП ОСОБА_4 - АДРЕСА_1 , що територіально відноситься до юрисдикції Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області.
За таких обставин, судом встановлено, що відкриття провадження відбулося з порушенням правил підсудності. В зв'язку із чим, суд вважає за необхідне передати вказану позовну заяву для розгляду до Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області в за правилами загальної підсудності за місцезнаходженням відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 27-32, 258-260, 353 ЦПК України, суд -
Клопотання представника відповідачки ОСОБА_2 про передачу справи за підсудністю - задовольнити.
Передати цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до фізичної особи-підприємиці ОСОБА_4 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів за підсудністю до Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повна ухвала складена 15 квітня 2026 року.
Суддя Ю.В.Онопченко