Справа № 199/12037/25
(2/199/1007/26)
Іменем України
10 квітня 2026 року Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра
у складі: головуючого судді Якименко Л.Г.
за участю секретаря Попружко Д.О.,
позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа Четверта дніпровська державна нотаріальна контора, про встановлення факту проживання зі спадкодавцем, одержання права на спадкування разом із спадкоємцем першої черги, усунення від спадкування та визнання права власності в порядку спадкування за законом, -
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа Четверта дніпровська державна нотаріальна контора, у якому просив суд встановити факт його проживання однією сім'єю разом зі своїм дядьком ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , більше п'яти років з січня 2019 року - по день його смерті; визнати за ним право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом зі спадкоємцями першої черги спадкування; усунути ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від права на спадкування після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтуванні своїх позовних вимог посилався на те, що він, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є рідним племінником ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
ОСОБА_5 із 24.06.2000 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , який рішенням суду №401/940/12 від 20.03.2012 року був розірваний. Від зазначеного шлюбу подружжя має двох дітей: доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ..
ОСОБА_5 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 22.06.1995 року, реєстровий №4-1532, належить одно-кімнатна квартира АДРЕСА_1 .
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис про смерть №121 від 21.03.2024 року. Похованням померлого займався особисто позивач, організовував поминальний обід та інші необхідні заходи. Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на належне йому майно, зокрема на зазначену квартиру АДРЕСА_1 .
30 квітня 2025 року позивач звернувся до Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті дядька ОСОБА_5 та була відкрита спадкова справа №259/2025.
Постановою нотаріуса від 14.08.2025 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 . Підставою для відмови нотаріус зазначив, що спадкоємець пропустив строк звернення із заявою про відкриття спадщини, при цьому відсутні докази, які підтверджують факт проживання зі спадкоємцем протягом п'яти років. Також, відповідно до довідки Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР №14/5-5133 від 07.05.2025 року на момент смерті ОСОБА_5 разом із ним були зареєстровані його діти - спадкоємці першої черги ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто відповідно до ст.1268 ЦК України вважаються такими, що прийняли спадщину.
Позивач у позові зазначає, що діти померлого - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , так само як і колишня дружина ОСОБА_6 , хоч і є зареєстрованими у квартирі АДРЕСА_1 , однак не проживають за адресою приблизно з 2012 року, а за наявною інформацією з цього часу проживають на території росії. Ніколи до ОСОБА_5 не приїздили, не піклувалися та матеріально не допомагали.
Також позивач посилався на те, що ОСОБА_5 06.08.1982 року на території військового училища отримав травму грудної клітині від удару флагштоком, після оперативного втручання йому був поставлений діагноз: Закрита травма грудей із повним відривом правого головного бронху, поздовжнім розривом трахеї, емфізема середстіння. Післяопераційний період призвів до виникнення трахеястравохідного свища, правобічної пневмонії, дифузним гострим трахеобронхітом. Після отриманої травми ОСОБА_5 постійно проходив реабілітацію та додаткове лікування.
У 2017 році йому була призначена 2 група інвалідності з 19.06.2017 року за загальним захворюванням, був визнаний непридатним до регулярної праці. У 2018 році йому була повторно призначена 2 група інвалідності з 01.07.2018 року за загальним захворюванням, був визнаний непридатним до регулярної праці. Вже у 2021 році актом огляду МСЕК від 14.07.2021 року ОСОБА_5 був визнаний інвалідом 2 групи безстроково з 01.07.2021 року за загальним захворюванням, був визнаний непридатним до регулярної праці.
Таким чином, ОСОБА_5 майже усе своє життя за станом здоров'я не працював, із 2017 року отримував мінімальну пенсію по інвалідності, у зв'язку з чим його постійно підтримував його рідний брат - батько позивача ОСОБА_7 , а згодом позивач особисто. Наприкінці 2018 року через погіршення стану здоров'я ОСОБА_5 позивач майже кожен день почав відвідувати дядька, купував йому необхідні ліки, продукти харчування та побутові речі, а починаючи з 2019 року переїхав до нього проживати, аби постійно здійснювати необхідний догляд та підтримку. До того, у позивача відсутнє власне житло, зареєстрований він у гуртожитку, в якому не проживав, тому гроші витрачав на спільне проживання разом із дядьком.
Позивач зазначає, що жодної підтримки з боку його колишньої дружини та дітей не було, він намагався з ними зв'язатися через соцмережі аби повідомити про стан здоров'я їх батька та про необхідність здійснювати догляд за хворим ОСОБА_5 .
22 серпня 2025 року був складений Акт про фактичне проживання, за підписами сусідів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , де вказано, що: « ОСОБА_1 , який є рідним племінником власника, за час проживання постійно здійснював догляд за дядьком ОСОБА_5 , який є інвалідом ІІ групи, надавав йому побутову допомогу, супровід до лікувальних закладів, придбання продуктів харчування та ліків, оплату комунальних послуг, а також інші необхідні дії для належного утримання.
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , його похованням займався племінник ОСОБА_1 . Приблизно за рік до смерті ОСОБА_10 знаходився у майже безпорадному стані, не виходив з квартири. Інші близькі або рідні ОСОБА_5 його не відвідували». Зазначений акт складений, підписаний сусідами та засвідчений головою ОСББ «ДЕМЕНТЄВА-8» Бачманюк О.А..
Позивач вказує, що із 2019 року постійно проживав однією сім'єю разом із дядьком ОСОБА_5 , особисто здійснював обов'язки щодо побуту, догляду та повного матеріального його забезпечення, який тривалий час за станом здоров'я був у безпорадному стані, не міг забезпечувати себе у гігієнічному догляді, приготуванні їжі, переодяганні, тощо. З цих підстав позивач просив суд встановити факт його проживання однією сім'єю разом зі своїм дядьком ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , більше п'яти років: із січня 2019 року - по день його смерті, та прирівняти його до спадкування першої черги за законом, визнавши за ним право власності на 1/2 частину спадкового майна та на іншу частину - за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який на час смерті спадкодавця був неповнолітнім, зареєстрований разом із батьком та вважається таким, що спадщину прийняв.
Крім цього, оскільки повнолітня донька померлого дядька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка була зареєстрована у квартирі на час смерті батька, тривалий час не проживала з ним, не спілкувалася, не доглядала, не надавала жодної допомоги, знаючи про його тяжку хворобу, тому просив суд усунути її від права на спадкування після смерті батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У судовому засіданні 19.01.2026 року позивач надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.
Представник позивача адвокат Літучий В.І. підтримав позовні вимоги, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові, просив позов задовольнити та проти ухвалення заочного рішення не заперечував.
Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення); за ч.1 ст.280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у судове засідання не з'явились, причину неявки суду не повідомили, заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження, а також відзив на позов до суду не надавали, про дату, час і місце судового засідання повідомлялися належним чином, зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст.280 ЦПК України.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Представник третьої особи Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори надала заяву про розгляд справи у її відсутності, просила ухвалити рішення відповідно до вимог чинного законодавства.
У судовому засіданні були допитані свідки. Свідок ОСОБА_8 суду пояснив, що є сусідом позивача та був знайомий із померлим ОСОБА_5 , який проживав у квартирі АДРЕСА_1 . Відомо, що ОСОБА_11 тяжко хворів і останнім часом не виходив із квартири. Його часто відвідував брат ОСОБА_7 , а також із ним приблизно з 2019 року став постійно проживати племінник ОСОБА_1 , який доглядав за дядьком та утримував його. При спілкуванні із ОСОБА_5 , останній жалівся на поганий стан здоров'я та згадував, що у нього є діти, які тривалий час до нього не приїздять, покинули та давно живуть закордоном.
Свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що вона також є сусідкою ОСОБА_5 . Приблизно із 2019 року його племінник ОСОБА_12 став постійно проживати разом із дядьком, оскільки ОСОБА_11 був інвалідом, тяжко хворів та за станом здоров'я постійно потребував догляду та турботи. Інші особи ОСОБА_11 не провідували, не доглядали та не допомагали.
Свідок ОСОБА_7 , який є батьком позивача та рідним братом ОСОБА_5 , суду пояснив, що його брат у 1982 року на території військового училища отримав травму грудної клітині від удару флагштоком, після чого у брата постійно були проблеми зі здоров'ям. Він постійно проходив реабілітацію та додаткове лікування, у 2017 році йому була призначена 2 група інвалідності за загальним захворюванням, був визнаний непридатним до регулярної праці. У 2018 році йому була повторно призначена 2 група інвалідності, був визнаний непридатним до регулярної праці. На обстеження та на комісію брата відвозив особисто він та син. Інших родичів у них немає. Вже у 2021 році актом огляду МСЕК від 14.07.2021 року ОСОБА_10 був визнаний інвалідом 2 групи безстроково з 01.07.2021 року за загальним захворюванням, був визнаний непридатним до регулярної праці. Таким чином, його брат все своє життя майже не працював, отримував мінімальну пенсію по інвалідності, у зв'язку з чим його постійно потребував підтримки. Оскільки інших родичів у ОСОБА_11 не було, а свідок був також похилого віку, то до нього десь наприкінці 2018 року через погіршення стану здоров'я переїхав його син, тобто племінник брата - ОСОБА_12 , який купував йому необхідні ліки, продукти харчування та побутові речі, постійно здійснював необхідний догляд та підтримку. Брат неодноразово просив спробувати знайти його дітей, щоб вони приїхали до нього та забезпечили належний догляд перед смертю, але їх знайти не вдалося, вони ще з 2012 року проживають у росії.
Вислухавши пояснення позивача та його представника, свідків, дослідивши матеріали цивільної справи та копію спадкової справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є рідним племінником ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 від 07.07.1993 року, актовий запис №4, копією свідоцтва про народження батька позивача - ОСОБА_7 , серії НОМЕР_2 від 06.07.1963 року, актовий запис №2073, та повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження №00050936159, від 30.04.2025 року.
ОСОБА_5 із 24.06.2000 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , який рішенням суду №401/940/12 від 20.03.2012 року був розірваний. Від зазначеного шлюбу подружжя має двох дітей: доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
ОСОБА_5 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 22.06.1995 року, реєстровий №4-1532, належить одно-кімнатна квартира АДРЕСА_1 .
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис про смерть №121 від 21.03.2024 року. Похованням померлого займався особисто позивач, організовував поминальний обід та інші необхідні заходи. Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на належне йому майно, зокрема на зазначену квартиру АДРЕСА_1 .
30 квітня 2025 року позивач звернувся до Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті дядька ОСОБА_5 та була відкрита спадкова справа №259/2025.
Постановою нотаріуса від 14.08.2025 року позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 . Підставою для відмови нотаріус зазначив, що спадкоємець пропустив строк звернення із заявою про відкриття спадщини, при цьому відсутні докази, які підтверджують факт проживання зі спадкоємцем протягом п'яти років. Також відповідно до довідки Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР №14/5-5133 від 07.05.2025 року на момент смерті ОСОБА_5 разом з ним були зареєстровані його діти - спадкоємці першої черги ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто відповідно до ст.1268 ЦК України вважаються такими, що прийняли спадщину.
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Згідно з положеннями ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до ст.1264 ЦК України у четверту чергу право на спадщину за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживав однією сім'єю зі своїм рідним дядьком ОСОБА_5 починаючи із 2019 року по день його смерті, вони вели спільний бюджет та господарство, позивач сплачував комунальні послуги, купував необхідні речі, продукти харчування та ліки, що підтверджується поясненнями у судовому засіданні свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , актом про фактичне проживання, складеним 22.08.2025 року головою правління ОСББ «Дементьєва-8» Бачманюк О.А. (а.с.39), а також копіями платіжних інструкцій про сплату комунальних послуг за період із 2023 року по 2025 рік, іншими доказами (а.с.42-73).
Як вбачається з матеріалів справи, 06.08.1982 року ОСОБА_5 на території військового училища отримав травму грудної клітині від удару флагштоком, після оперативного втручання йому був поставлений діагноз: Закрита травма грудей із повним відривом правого головного бронху, поздовжнім розривом трахеї, емфізема середостіння, що підтверджується випискою з історії хвороби №10134 від 21.11.2005 року (а.с.28). Післяопераційний період призвів до виникнення трахеястравохідного свища, правобічної пневмонії, дифузним гострим трахеобронхітом, що підтверджується консультативним висновком НПЦ «Торакальна хірургія та пульмонологія» від 22.11.2005 року (а.с.29). Після отриманої травми ОСОБА_5 постійно проходив реабілітацію та додаткове лікування, що підтверджується копією індивідуальної програми реабілітації інваліда №426 від 14.07.2021 року та випискою із медичної карти стаціонарного хворого №490 (а.с.30-32).
У 2017 році ОСОБА_5 була призначена 2 група інвалідності з 19.06.2017 року за загальним захворюванням, був визнаний непридатним до регулярної праці. У 2018 році йому була повторно призначена 2 група інвалідності з 01.07.2018 року за загальним захворюванням, був визнаний непридатним до регулярної праці. Вже у 2021 році актом огляду МСЕК від 14.07.2021 року ОСОБА_5 був визнаний інвалідом 2 групи безстроково з 01.07.2021 року за загальним захворюванням, був визнаний непридатним до регулярної праці, що підтверджується довідками до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААА №723056 від 19.06.2018 року, серії 12 ААБ №016518 від 19.06.2021 року, та серії 12 ААБ №124269 від 14.07.2021 року (а.с.33-35).
Таким чином, суд дійшов висновку, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , був особою, яка тривалий час за станом здоров'я перебувала у безпорадному стані, скрутній життєвій ситуації, та потребувала сторонньої допомоги від інших осіб.
Так, як встановлено в ході розгляду справи, ОСОБА_5 тривалий час за станом здоров'я не працював, із 2017 року отримував мінімальну пенсію по інвалідності, у зв'язку з чим його постійно підтримував його рідний брат - батько позивача ОСОБА_7 , а згодом позивач особисто. Наприкінці 2018 року через погіршення стану здоров'я ОСОБА_5 позивач майже кожен відвідував дядька, доглядав, купував йому необхідні ліки, продукти харчування та побутові речі, а починаючи з 2019 року почав із ним проживати однією сім'єю, постійно здійснював необхідний догляд та підтримку, матеріально утримував, що підтверджується поясненнями у судовому засіданні свідків та письмовими доказами.
Згідно з ч.2 ст. 1259 ЦК України, фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з частинами першою, другою та шостою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Статтями 2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.
Згідно з пунктом 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5 свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом зі спадкодавцем чи подали заяву нотаріусу про прийняття спадщини. Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.
Зі змісту наведених норм закону вбачається, що під постійним місцем проживанням спадкоємця із спадкодавцем розуміється як факт безпосереднього проживання спадкоємця із спадкодавцем на момент його смерті, так і факт наявності у спадкоємця, на момент смерті спадкодавця, зареєстрованого у передбаченому законом порядку права на постійне проживання з останнім за однією адресою.
Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не саму реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.
Таким чином, відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які оцінені судом, що узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 26 квітня 2023 року у справі № 204/1052/20.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17.
Суд вважає, що у ході судового розгляду знайшов своє підтвердження факт постійного проживання ОСОБА_1 однією сім'єю разом з ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , більше п'яти років по день його смерті, а відтак, відповідно до ч.2 ст. 1259 ЦК України, є усі правові підстави визнати за ОСОБА_1 право на спадкування разом із спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_5 .
Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народженні після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Статтею 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до ч.1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
Статтею 1270 ЦК України строк для прийняття спадщини встановлений у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Після смерті ОСОБА_5 позивач, як спадкоємець четвертої черги за законом, фактично прийняв спадщину відповідно до положень ст. 1268 ЦК України.
При цьому, як встановлено судом, спадкоємці першої черги - діти спадкодавця ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом зі спадкоємцем на день його смерті не проживали.
Відповідно до ч.4 ст. 1268 ЦК України, малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.
За змістом статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Відповідно до ч. 1 ст. 1298 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців із часу відкриття спадщини, тому спір про спадкування може бути вирішений лише після закінчення цього строку.
Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Відповідно до ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Однією з таких підстав є спадкування майна, в тому числі за законом відповідно до ст. 1217 цього ж Кодексу.
Відповідно до статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Статтею 1297 ЦК України встановлено обов'язок спадкоємця, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Відповідно до ст. 68 Закону України «Про нотаріат», при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов'язково перевіряє склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.
Згідно з п. 4.15, п. 4.18 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року № 296/5 видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна. Якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз'яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.
Отже, для оформлення права на спадщину та видачу нотаріусом свідоцтва про право на спадщину у вигляді нерухомого майна (частки квартири), спадкоємець повинен надати нотаріусу оригінал правовстановлюючого документа, який підтверджує, що на момент смерті спадкодавцю належала ця нерухомість (частки квартири).
Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством.
За змістом пункту 3.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК). Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини. Якщо спадкоємець не прийняв спадщину, його вимоги про визнання права власності на спадкове майно не підлягають задоволенню судом. Прийняття спадщини спадкоємцем, який звертається з вимогою про визнання права власності на спадкове майно, має встановлюватись належними доказами: копіями документів із спадкової справи, якщо така справа заводилася нотаріусом, довідками з житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку можливе у випадку, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, при цьому у разі, якщо спадкоємець не прийняв спадщину, його вимоги про визнання права власності на спадкове майно не підлягають задоволенню судом.
Подібні висновки висловлено у постановах Верховного Суду від 20 грудня 2018 року у справі № 751/8397/16-ц, від 11 березня 2021 року у справі № 289/927/19.
Згідно зі ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Особа має право звернутися до суду з відповідним позовом, якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами, тобто, передумовою для застосування ст.392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 №7, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Оскільки відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на день смерті батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , був неповнолітньою особою, тому він вважається таким, що прийняв спадщину.
Разом із цим, із матеріалів спадкової справи, яка заведена після смерті ОСОБА_5 вбачається, що ОСОБА_3 заяви про прийняття спадщини після його смерті не подавав.
Враховуючи те, що квартира АДРЕСА_1 також увійшла до загальної спадкової маси майна, що залишилося після смерті ОСОБА_5 , тому будь-яких перешкод для звернення відповідачем ОСОБА_3 до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на 1/2 частини вказаної квартири на теперішній час немає.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19), зазначено, що «суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)). Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту».
Враховуючи вищевикладене та зважаючи на те, що матеріали справи не містять відомостей про існування перешкод для оформлення відповідачем ОСОБА_3 своїх спадкових прав у нотаріальному порядку, з окремими позовними вимогами останній до суду не звертався, а тому суд вважає позовні вимоги в цій частині задовольнити частково, визнавши за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , лише право на спадкування за законом на частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 34,7 м.кв, житловою - 18,8 м.кв., лоджія - 6,9 м.кв, після смерті батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишаючи за ним право та обов'язок звернутися до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину та оформлення своїх спадкових прав у встановленому законом порядку.
Щодо позовних вимог про усунення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від права на спадкування після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд зазначає наступне.
Частиною п'ятою статті 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Правило частини п'ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов'язані утримувати спадкодавця.
Позбавлення особи права спадкувати - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням, передусім, характеру поведінки відповідача.
Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв'язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.
Крім того, підлягає з'ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.
При цьому, відповідно до частини п'ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2019 року у справа № 471/601/17-ц (провадження № 61-38452ск18), вказано, що «відповідно до частини другої статті 2 Закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами, або підставою для їх обмеження. Таким чином, сама по собі реєстрація місця проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не може свідчити відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України про своєчасність прийняття спадщини».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 березня 2020 року у справі № 133/1625/18 (провадження № 61-1419св20) вказано що «судом установлено, що сторони у справі є спадкоємцями ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до положень частини п'ятої статті 1224 ЦК України особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Виходячи зі змісту частини п'ятої статті 1224 ЦК України та з урахуванням роз'яснень, наданих судам у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», правило частини п'ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов'язані утримувати спадкодавця».
Згідно з роз'ясненнями п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» та пункту 4 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», є встановлення факту ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи. При цьому, ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Крім цього, підлягає з'ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу. Підставою для усунення спадкоємця від права на спадкування може бути лише наявність вказаних обставин у їх сукупності, а саме: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.
У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).
Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Право на обов'язкову частку відповідно до ст. 1241 ЦК України мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
На підставі частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статті 1270 цього Кодексу (шість місяців), він не заявив про відмову від неї.
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам надано роз'яснення, що будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.
Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Даною статтею унормовано, що у випадку, коли особа постійно не проживає із спадкодавцем, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є подана нотаріусу заява.
Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Відповідно до ч.2 та ч.3 ст.83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Відповідно до ч.1 ст.202 СК України повнолітні дочка, син, зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилається, як на підставу усунення відповідачки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від права на спадкування, на наявність обставин, визначених у ч.3 ст.1224 ЦК України, а саме мотивує тим, що відповідачка, як донька спадкодавця, тривалий час проживала окремо від батька, в іншій країні, життям та здоров'ям батька тривалий час не цікавилася, будучи обізнаною про стан здоров'я батька, який перебував у важкому безпорадному стані тривалий час, не виконувала своїх обов'язків, передбачених Сімейним кодексом України, не надавала матеріальну та фізичну допомогу, що, на його думку, дає підстави для усунення відповідачки, як спадкоємця першої черги за законом, від права на спадкування майна після смерті батька.
У той же час, у ході розгляду справи судом було встановлено, що донька спадкодавця ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , хоча і була зареєстрована разом із батьком за однією адресою, але разом із ним на час його смерті ( із 2012 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 ) не проживала, із заявою про прийняття спадщини у встановлений законом строк до нотаріальної контори не зверталась, а тому є такою, що спадщину не прийняла.
Відповідно до ч. 1 ст.76 ПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину. Відповідно до ч.1 ст. 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2019 року у справа № 471/601/17-ц (провадження № 61-38452ск18), вказано, що «відповідно до частини другої статті 2 Закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами, або підставою для їх обмеження. Таким чином, сама по собі реєстрація місця проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не може свідчити відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України про своєчасність прийняття спадщини».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2023 року у справі № 676/1299/21 зазначено, що усунення від права на спадкування особи, яка не має такого права, зокрема, у зв'язку з неприйняттям нею спадщини, є неможливим. Тому у справах про усунення особи від права на спадкування суд має першочергово з'ясувати чи має відповідач право на спадкування, тобто чи є він спадкоємцем, який спадщину прийняв, оскільки в протилежному випадку у позивача відсутнє право та/або інтерес, який підлягає судовому захист.
Із матеріалів спадкової справи, яка заведена після смерті ОСОБА_5 вбачається, що ОСОБА_4 заяви про прийняття спадщини після його смерті не подавала.
Оскільки донька спадкодавця ОСОБА_4 в устанвволеному законом порядку не прийняла спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_5 , а тому не може бути усунута від права на спадкування, що узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 07 грудня 2023 року у справі № 676/1299/21, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Таким чином, приймаючи до уваги, що позивач успадкував частину спадкового майна нарівні з неповнолітнім на час смерті спадкодавця його сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , тому суд вважає визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 34,7 м.кв, житловою - 18,8 м.кв., лоджія - 6,9 м.кв, у порядку спадкування за законом після смерті дядька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Враховуючи вищевикладене, дослідивши усі наявні докази у їх сукупності, з урахуванням висновків, викладених у постановах Верховного Суду, всебічно проаналізувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та вважає: встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 однією сім'єю разом із ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , більше п'яти років по день його смерті; надати ОСОБА_1 право на спадкування разом із спадкоємцями першої черги; визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , право на спадкування на частину квартири АДРЕСА_1 (кол. Дніпропетровськ) в порядку спадкування за законом після ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а у задоволенні іншої частини позовних вимог, - відмовити.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, суд вважає судові витрати покласти на сторону, яка їх понесла, оскільки суд не вбачає порушення відповідачами прав позивача.
Керуючись ст.ст. 9, 12, 13, 81, 89, 211, 223, 259, 263, 264, 265, 268,282 ЦПК України, ст.ст. 1216, 1221, 1224 ч. 5, 1261, 1268, 1259, 1269, 1259, 1270 ЦК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа Четверта дніпровська державна нотаріальна контора, про встановлення факту проживання зі спадкодавцем, одержання права на спадкування разом із спадкоємцем першої черги, усунення від спадкування та визнання права власності в порядку спадкування за законом, - задовольнити частково.
Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 однією сім'єю разом із ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , більше п'яти років по день його смерті.
Надати ОСОБА_1 право на спадкування разом із спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 34,7 м.кв, житловою - 18,8 м.кв., лоджія - 6,9 м.кв, в порядку спадкування за законом після ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , право на спадкування на частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 34,7 м.кв, житловою - 18,8 м.кв., лоджія - 6,9 м.кв, у порядку спадкування за законом після ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Судові витрати покласти на сторону, яка їх понесла.
В іншій частині позову, - відмовити.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНКОПП НОМЕР_3
місце реєстрації: АДРЕСА_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНКОПП: невідомий,
зареєстрована: АДРЕСА_4 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНКОПП: невідомий,
місце реєстрації: АДРЕСА_4 .
Третя особа: Четверта дніпровська державна нотаріальна контора,
Місцезнаходження: 49023, м. Дніпро, вул.Радистів, 8.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Суддя Л.Г. Якименко