Справа № 500/6988/25
17 квітня 2026 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грицюка Р.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, у якій просить:
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 : звернутись до Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера із заявою про надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій, форма якої затверджена Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій та особи з інвалідністю внаслідок війни іноземцям та особам без громадянства, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України; внести інформацію про участь у бойових діях ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру ветеранів війни; надати копії наказів про участь у бойових діях ОСОБА_1 , довідку про обставини отримання травми та документи, які підтверджують проходження лікування; вжити інші необхідні заходи для присвоєння ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 27.10.2025 звернувся до відповідача із заявами з наступними проханнями:
1) звернутись до Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера із заявою про надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій, форма якої затверджена Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій та особи з інвалідністю внаслідок війни іноземцям та особам без громадянства, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України;
2) внести інформацію про участь у бойових діях ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру ветеранів війни;
3) надіслати копії наказів про участь у бойових діях ОСОБА_1 довідку про обставини отримання травми та документи, які підтверджують проходження лікування.
Проте, 26.11.2025 позивачем отримано відповідь від відповідача, що лише після належного правового врегулювання ситуації із самовільним залишенням позивачем військової частини, Комісія зможе повторно розглянути наявні в особовій справі позивача докази його безпосередньої участі в бойових діях.
Не погодившись з таким рішенням відповідача позивач звернувся до суду.
Ухвалою суду від 15.12.2025 позовну заяву було залишено без руху та надано строк, достатній для усунення недоліків позовної заяви, із зазначенням способу їх усунення. Недоліки позовної заяви усунуто позивачем у строк, встановлений судом.
Ухвалою суду від 12.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач подав відзив, в якому просить відмовити у задоволенні позову, повідомляє, що військова частина НОМЕР_1 своїм листом від 14.11.2025 № 23840 повідомила ОСОБА_1 про те, що лише після належного правового врегулювання ним ситуації з СЗЧ, можливо повторно розглянути питання надання статусу УБД, однак позивач не надав доказів такого врегулювання. Також зазначає, що перебуваючи в статусі особи, яка знаходиться в СЗЧ, солдат ОСОБА_1 , не виконує свій конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, а тому на нього не розповсюджуються гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни у відповідності зі статтею 40 Закону № 2232-XII “Про військовий обов'язок і військову службу».
Отже, відповідач приходить до висновку про те, що командування військової частини НОМЕР_1 діяло у повній відповідності до чинного законодавства і тому відсутні протиправні дії чи бездіяльність.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявами від 27.10.2025, у яких просив звернутися до Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера із заявою про надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій, форма якої затверджена Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій та особи з інвалідністю внаслідок війни іноземцям та особам без громадянства, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України; внесення інформації про участь у бойових діях ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру ветеранів війни; надіслати копії наказів про участь у бойових діях ОСОБА_1 , довідку про обставини отримання травми та документи, які підтверджують проходження лікування.
Відповідач листом від 14.11.2025 №23340 повідомив позивача про те, що лише після надання документів, які підтверджують належне врегулювання ситуації з СЗЧ, Комісія матиме змогу повторно розглянути наявні в особовій справі докази безпосередньої участі у бойових діях.
Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Правовий статус ветеранів війни визначено Законом України від 22.10.1993 №3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII).
Відповідно до статті 5 Закону № 3551-XII учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Так, Законом України від 12.01.2023 № 2864-IX “Про внесення змін до деяких законів України щодо визнання учасниками бойових дій та особами з інвалідністю внаслідок війни, членами сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України окремих категорій осіб, які брали безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, та інших питань» частину першу статті 6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» було доповнено пунктом 25, який передбачає, що учасниками бойових дій визнаються особи, які з 24 лютого по 25 березня 2022 року відповідно до Закону України “Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України» або у складі добровольчих формувань у взаємодії із Збройними Силами України, Міністерством внутрішніх справ України, Державною прикордонною службою України, Національною поліцією, Національною гвардією України, Службою безпеки України та іншими утвореними відповідно до закону військовими формуваннями та правоохоронними органами брали участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Дія абзацу першого цього пункту не поширюється на працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Рішення про надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, приймається міжвідомчою комісією, утвореною центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціального захисту ветеранів війни, осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, постраждалих учасників Революції Гідності, членів сімей таких осіб і членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України.
Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб, а також райони проведення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, визначаються Кабінетом Міністрів України. Порядок позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, зазначених в абзаці першому цього пункту, визначає Кабінет Міністрів України.
Підставою для надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, є довідка, видана командиром (начальником) військової частини (органу, підрозділу) Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України та інших утворених відповідно до закону військових формувань чи правоохоронних органів, у взаємодії з якими особа сама або у складі добровольчого формування брала безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, про період участі у таких заходах.
У разі відсутності довідки, передбаченої абзацом п'ятим цього пункту, підставою для надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, є:
свідчення (заява) не менше ніж трьох свідків (одним із яких є командир підрозділу, в зоні відповідальності якого перебувала особа або добровольче формування, у складі якого особа брала участь у здійсненні відповідних заходів) про період безпосередньої участі в здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах здійснення зазначених заходів;
особам, які отримали поранення, контузію, каліцтво, що унеможливило подальше виконання ними відповідних завдань (крім випадків необережного поводження із зброєю, самокалічення), - свідчення (заява) не менше ніж двох свідків, які брали участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах здійснення зазначених заходів, про період безпосередньої участі осіб, зазначених у цьому абзаці, у таких заходах, а також медичні документи, що підтверджують отримання особою поранення, контузії, каліцтва під час безпосередньої участі у здійсненні таких заходів.
До уваги беруться свідчення (заяви) осіб, підпис на яких засвідчений нотаріально, яким встановлено статус учасника бойових дій відповідно до абзацу першого пункту 19 частини першої цієї статті та/або статус особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 частини другої статті 7 цього Закону та які мають документальне підтвердження своєї участі у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, за період, за який вони свідчать.
До періоду безпосередньої участі особи, зазначеної в абзаці першому цього пункту, у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, включається період, підтверджений усіма свідками.
Вказаний Закон набрав чинності 05.02.2023.
Разом з тим, підпунктом 14 пункту 4 Положення про Міністерство у справах ветеранів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2018 № 1175, передбачено, що Мінветеранів відповідно до покладених на нього завдань організовує та координує роботу з питань, зокрема, організовує та координує роботу з питань: надання, позбавлення статусу учасника бойових дій, призначення та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
Згідно підпункту 3 пункту 6 Положення про Міністерство у справах ветеранів України, Мінветеранів для виконання покладених на нього завдань має право, серед іншого, утворювати комісії з питань, що належать до його компетенції.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413 затверджено Порядок надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України (далі - Порядок № 413).
Підпунктом 2 пункту 5 Порядку № 413 передбачено, що для надання статусу учасника бойових дій документи подаються: командиром добровольчого формування, у складі якого заявники зазначені у пункті 21 або 25 частини першої статті 6 Закону, брали безпосередню участь в антитерористичній операції або у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, або самостійно заявником з числа осіб, зазначених у пунктах 21 або 25 частини першої статті 6 Закону, у разі неподання документів командиром добровольчого формування.
Згідно пункту 10 Порядку № 413 заявники з числа осіб, зазначених у пункті 25 частини першої статті 6 Закону, або командири добровольчих формувань, у складі яких такі заявники брали безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, подають на розгляд міжвідомчої комісії документи, передбачені пунктом 4 цього Порядку для таких заявників, які є підставою для надання статусу учасника бойових дій.
Для надання статусу учасника бойових дій заявник подає комісії (міжвідомчій комісії) заяву (пункт 11 Порядку № 413).
Пунктом 19 Порядку № 413 передбачено, що 19 рішення про надання (відмову у наданні) статусу учасника бойових дій приймається: комісіями - стосовно заявників з числа осіб, зазначених у пунктах 19 і 20 частини першої статті 6 Закону; міжвідомчою комісією - у разі виникнення спірних питань, що потребують міжвідомчого врегулювання, та стосовно заявників з числа осіб, зазначених у пунктах 21 і 25 частини першої статті 6 Закону.
Так, згідно вищевикладених норм, особам, визначеним в пункті 25 частини першої статті 6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», було передбачено право на встановлення їм статусу учасника бойових дій та, зокрема, передбачено, що рішення про надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, приймається міжвідомчою комісією, утвореною центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціального захисту ветеранів війни, осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, постраждалих учасників Революції Гідності, членів сімей таких осіб і членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України.
Підставою для надання статусу учасника бойових дій військовослужбовці, які проходили службу у військових підрозділах, частинах, штабах і установах, що входили до складу діючої армії в період громадянської та Другої світової воєн, під час інших бойових операцій по захисту Батьківщини, партизани і підпільники громадянської та Другої світової воєн, є довідка, видана командиром (начальником) військової частини (органу, підрозділу) Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України та інших утворених відповідно до закону військових формувань чи правоохоронних органів, у взаємодії з якими особа сама або у складі добровольчого формування брала безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, про період участі у таких заходах.
Щодо внесення відповідачем інформації про участь у бойових діях до ЄДР ветеранів війни, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14.08.2019 №700 “Про Єдиний державний реєстр ветеранів війни» (далі - Постанова №700) зазначено, що це Положення визначає процедуру створення, ведення, доступу до відомостей Єдиного державного реєстру ветеранів війни (далі - Реєстр) та порядок одержання інформації з інших реєстрів та інформаційних баз даних щодо фізичних осіб для внесення відомостей до Реєстру.
Реєстр - єдина державна інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, реєстрації, накопичення, зберігання, захисту і знеособлення інформації про ветеранів війни, осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, постраждалих учасників Революції Гідності, членів сімей таких осіб та членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України (далі - особи).
До Реєстру вносяться такі відомості:
1) інформація про особу (прізвище, власне ім'я, по батькові (за наявності), число, місяць, рік народження, місце народження, стать, адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) або адресу фактичного місця проживання (для внутрішньо переміщених осіб), реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію (за наявності), номер паспорта громадянина України (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті), унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (за наявності);
2) реквізити документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (паспорта громадянина України, тимчасового посвідчення громадянина України), документа, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус (посвідки на постійне проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту), інформація, що міститься у свідоцтві про народження (для дитини віком до 14 років);
3) інформація про смерть особи на підставі даних з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, отриманих у порядку взаємодії інформаційних систем;
4) вид та реквізити документів, що підтверджують право на пільги, строк дії таких документів;
5) інформація про:
перебування особи на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов;
виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення;
житло, придбане за рахунок коштів грошової компенсації;
забезпечення постійним житлом (зокрема за рахунок бюджетних та залучених коштів суб'єктів господарювання, за власний рахунок, інших джерел, не заборонених законодавством, тощо);
факт встановлення права та факт нарахування пільг, житлових субсидій, грошової допомоги та інших соціальних гарантій, які передбачені законами та іншими нормативно-правовими актами, на які особа має право, період їх надання особі;
підстави (реквізити рішення) та дату надання (позбавлення) статусу ветерана війни, особи, яка має особливі заслуги перед Батьківщиною, постраждалого учасника Революції Гідності, члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України;
групу інвалідності, дату встановлення інвалідності, дату зняття інвалідності, причину інвалідності на основі даних, отриманих з централізованого банку даних з проблем інвалідності та/або Єдиної інформаційної системи соціальної сфери;
дані про захворювання на основі даних, отриманих з централізованого банку даних з проблем інвалідності та/або Єдиної інформаційної системи соціальної сфери;
індивідуальну програму реабілітації на основі даних, отриманих з централізованого банку даних з проблем інвалідності та/або Єдиної інформаційної системи соціальної сфери;
забезпечення допоміжними засобами реабілітації (технічними та іншими засобами реабілітації), виробами підвищеної функціональності за новітніми технологіями та технологіями виготовлення, які відсутні в Україні, та/або спеціальними виробами для занять спортом (найменування виробу, дата отримання таких виробів, строк експлуатації, вартість та найменування суб'єкта господарювання, який забезпечив таким виробом або надав послуги з ремонту), надані послуги з ремонту таких засобів, виплату грошової компенсації вартості за самостійно придбані такі засоби на основі даних, отриманих з централізованого банку даних з проблем інвалідності та/або Єдиної інформаційної системи соціальної сфери;
факт отримання послуг із психологічної допомоги;
направлення на санаторно-курортне лікування, отримання санаторно-курортного лікування, виплату грошової компенсації замість путівки на санаторно-курортне лікування, компенсацію вартості проїзду до санаторно-курортного закладу та назад;
забезпечення особи з інвалідністю автомобілем структурними підрозділами з питань соціального захисту населення обласних і Київської міської держадміністрацій або управліннями виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі;
належність до кількох категорій осіб згідно із Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
надання матеріальної допомоги, отримання земельної ділянки, отримання інших пільг згідно із законодавством;
тип, серію, номер, ким і коли виданий документ про освіту (науковий ступінь) особи, дані про здобуту освіту, отримані з Реєстру документів про освіту Єдиної державної електронної бази з питань освіти;
перебування на обліку в Державному центрі зайнятості;
стан зайнятості;
проходження професійної адаптації, зокрема підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації;
отримання ваучерів для підтримання конкурентоспроможності осіб на ринку праці;
отримання одноразової виплати для організації безробітним підприємницької діяльності за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;
підприємницьку діяльність на основі інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;
уповноважений орган, в якому особа перебуває на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги;
результати проходження кандидатами відбору на посаду фахівця із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб, їх працевлаштування, підвищення їх кваліфікації, звільнення із займаної посади;
виплату грошової компенсації за переобладнання (пристосування) транспортного засобу;
6) відцифрований образ обличчя особи, отриманий, зокрема, з Єдиного державного демографічного реєстру та/або інших реєстрів, держателями яких є органи державної влади, органи місцевого самоврядування;
7) контактні дані особи (адреса електронної пошти, номер телефону);
8) інформація про обставини, дату і місце смерті/загибелі особи, дату і місце поховання, пам'ятні знаки, які встановлені на честь особи, адреси встановлення пам'ятних знаків, отримані від місцевих держадміністрацій;
9) інформація про речові права особи на нерухоме майно, обтяження таких прав на основі відомостей, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, в обсязі, визначеному законодавством у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень;
10) інформація про транспортні засоби, які перебувають у власності або користуванні особи (тип транспортного засобу, назва транспортного засобу, об'єм двигуна, тип палива або джерела енергії, рік випуску, дата реєстрації транспортного засобу, серія та номер свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу) на основі даних, що містяться в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів;
11) серія та номер посвідчення водія та категорії посвідчення водія особи на основі даних, що містяться в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів;
12) інформація про перебування особи на обліку в органах Пенсійного фонду України як одержувача пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), факт отримання грошових виплат на основі даних, одержаних у порядку інформаційної взаємодії Мінветеранів з Пенсійним фондом України;
13) інформація про державні нагороди особи;
14) інформація про соціальну діяльність особи, керівництво в громадських об'єднаннях, участь у спортивних змаганнях, знання мов, хобі;
15) належність особи до категорії бездомних осіб, дані про яких містяться в Єдиній інформаційній системі соціальної сфери;
16) статус внутрішньо-переміщеної особи на основі даних, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб та/або в Єдиній інформаційній системі соціальної сфери.
Відомості про осіб вносяться до Реєстру із зазначенням пункту, частини та статті Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», згідно з яким надано відповідний статус (у разі його наявності).
Суб'єктами, що забезпечують у межах своїх повноважень надання відомостей до Реєстру, є центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, реабілітаційні установи та інші установи, організації і суб'єкти, що згідно із законодавством надають соціальні послуги особам (далі - уповноважені суб'єкти).
Внесення відомостей до Реєстру забезпечується через електронний кабінет.
Електронний кабінет - складова Реєстру, яка призначена для доступу користувачів електронного кабінету до Реєстру з метою внесення та отримання інформації з нього.
Користувачами електронного кабінету є:
заявники та отримувачі публічних (електронних публічних) послуг засобами Реєстру;
посадові особи:
- держателя Реєстру;
- адміністратора Реєстру;
- сил безпеки та оборони;
- місцевих держадміністрацій (військових адміністрацій);
- виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад;
- суб'єктів надання послуг;
- інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим за їх зверненням до держателя Реєстру та на підставі його рішення.
Підключення користувачів (посадових осіб) до Реєстру здійснюється держателем Реєстру на підставі письмового звернення органу, в якому визначено користувачів (посадових осіб), в електронній формі з накладенням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.
Відомості про осіб є конфіденційними. Нерозголошення конфіденційної інформації гарантується державою. Збирання та обробка персональних даних здійснюється з дотриманням вимог Законів України “Про захист персональних даних» та “Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах».
Реєстр є централізованим офіційним джерелом верифікації інформації про наявність статусу ветерана війни, особи, яка має особливі заслуги перед Батьківщиною, постраждалого учасника Революції Гідності, члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України. Інші відомості відповідно до пункту 5 цього Положення можуть зберігатися в Реєстрі для забезпечення швидкого доступу до них, їх аналітичного узагальнення, а також виконання інших завдань, пов'язаних з виконанням Мінветеранів своїх повноважень, та не є джерелом верифікації.
Пунктом 2 Постанови №700 Міністерству у справах ветеранів доручено забезпечити створення Єдиного державного реєстру ветеранів війни з внесенням до нього відомостей про:
ветеранів війни (учасників бойових дій, осіб з інвалідністю внаслідок війни та учасників війни);
осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною;
постраждалих учасників Революції Гідності;
членів сімей осіб, зазначених в абзацах другому - четвертому цього пункту, та членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України.
Пунком 3 Постанови №700 Міністерству соціальної політики, обласним, Київській міській, районним, районним у м. Києві державним адміністраціям подати Міністерству у справах ветеранів відомості про осіб, зазначених у пункті 2 цієї постанови, які перебувають на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги, та інформацію про потребу та/або отримання соціальної допомоги згідно з визначеними пільгами з відповідних баз даних.
Пунком 4 Постанови №700 Міністерству оборони, Міністерству внутрішніх справ, Міністерству охорони здоров'я, Міністерству розвитку громад та територій, Міністерству юстиції, Офісу Генерального прокурора, Державній прикордонній службі, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації, Державній службі з надзвичайних ситуацій, Державній фіскальній службі, Державній службі з питань праці, Державному центру зайнятості, Національній гвардії, Національній поліції, Пенсійному фонду України, Службі безпеки, розвідувальним органам, Управлінню державної охорони надавати на запит Міністерства у справах ветеранів для внесення до Єдиного державного реєстру ветеранів війни відомості про осіб, зазначених у пункті 2 цієї постанови, які перебувають на обліку у зазначених органах або закладах і установах, що належать до сфери їх управління, крім відомостей, що становлять державну таємницю.
Щодо звернення позивача до відповідача про надання копій наказів про участь у бойових діях ОСОБА_1 , довідки про обставини отримання травми та документів, які підтверджують проходження лікування суд зазначає наступне.
Згідно статті 22 Закону №2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту у випадку, зокрема, якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини 2 статті 6 цього Закону.
Статтею 6 Закону №2939-VI визначено, що інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Не може бути обмежено доступ до інформації про складання, розгляд і затвердження бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів та плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів, а також їх виконання за розписами, бюджетними програмами та видатками (крім таємних видатків відповідно до статті 31 Бюджетного кодексу України), взяття розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів бюджетних зобов'язань або здійснення розпорядження бюджетними коштами у будь-який інший спосіб, планування, формування, здійснення та виконання закупівлі товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, у тому числі оборонних закупівель (крім випадків, якщо окрема інформація про закупівлі товарів, робіт і послуг становить державну таємницю відповідно до Закону України “Про державну таємницю»), володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. Не підлягає обмеженню також доступ до інформації про стан і результати перевірок та службових розслідувань фактів порушень, допущених у сферах діяльності, зазначених у цій частині. Доступ до зазначеної інформації забезпечується розпорядниками інформації відповідно до положень статті 5 цього Закону.
Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
Згідно статті 9 Закону №2939-VI, відповідно до вимог частини 2 статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація:
1) що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;
2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.
Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф “для службового користування». Доступ до таких документів надається відповідно до частини 2 статті 6 цього Закону.
Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб'єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі.
Суд звертає увагу, що обов'язок доведення того факту, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації. Відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою, тобто у відмові розпорядник інформації зобов'язаний обґрунтувати наявність передбачених частиною другою статті 6 згаданого Закону підстав обмеження у доступі. Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з трьох складових, передбачених указаною правовою нормою, означає, що відмова в доступі до публічної інформації є необґрунтованою.
Таку ж правову позицію наведено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №9901/510/18, від 14.05.2020 у справі №9901/589/19 та від 04.02.2021 у справі №9901/598/19.
Суд, дослідивши надану відповідачем на заяву позивача відповідь на предмет її вмотивованості та співвідношення із порушеними позивачем питаннями, дійшов висновку про те, що відповідачем за відсутності передбачених законом підстав не розглянуто і не вирішено по суті питання надання копій наказів про участь у бойових діях ОСОБА_1 , довідки про обставини отримання травми та документів, які підтверджують проходження лікування. Відповідачем не доведено належними і достатніми доказами віднесення запитуваної позивачем інформації до інформації з обмеженим доступом, яка не може бути розголошена.
Велика палата Європейського суду з прав людини у рішенні від 8 листопада 2016 року у справі “Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary» (заява №18030/11) вказала, що те, наскільки заборона доступу до інформації є втручанням у права заявника на свободу вираження поглядів, слід оцінювати у кожному конкретному випадку та з урахуванням його особливих обставин. Для цього, серед критеріїв, має бути оцінено чи є інформація готовою та доступною. Надання інформації не повинно накладати на державні органи надмірного тягаря зі збирання та обробки даних.
Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 22 Закону №2939-VI відмова в задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою, тобто у відмові розпорядник інформації зобов'язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження у доступі, наведених у пунктах 1-3 частини другої статті 6 Закону.
За приписами частини сьомої статті 6 Закону №2939-VI обмеженню в доступі підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої не обмежений.
Відповідно до статті 7 Закону №2939-VI конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.
Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Отже, можливість віднесення інформації до конфіденційної, таємної чи службової не слід розуміти як єдину достатню підставу для обмеження доступу до конкретної інформації, що містить ознаки будь-якого із названих видів інформації.
Запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1-3 частини другої статі 6 Закону №2939-VI.
Ці вимоги називають “трискладовим тестом», який повинна пройти публічна інформація для визначення її відкритою чи обмеженою. За умови додержання сукупності всіх трьох підстав може бути обмежено доступ до інформації (постанова пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року №10 “Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації»).
Таким чином, передумовою для встановлення відкритості чи обмеження інформації є застосовування до такої інформації “трискладового тесту».
Суд звертає увагу на те, що положення частини другої статті 6 Закону №2939-VI передбачають вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу. Такий підхід ґрунтується на тому, що статтею 1 цього Закону закріплена презумпція відкритості публічної інформації, доступ до якої може бути обмеженою лише у разі, якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі “трискладового тесту». Отже, тягар доведення того, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 17 червня 2025 року у справі №620/9959/24, формальна відповідь суб'єкта владних повноважень не може обмежувати гарантоване законом право на встановлення особам, які приймали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України, статусу учасника бойових дій.
Таким чином, відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник в листі вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.
Судом встановлено, що запитувана позивачем інформація знаходиться у володінні відповідача, якому й було адресоване звернення позивача від 27.10.2025.
Отже, інформація може бути зібрана і надана відповідачем (без проведення додаткового змістовного аналізу), відповідає критеріям “відображеності та задокументованості» є публічною і її отримання регулюється положеннями саме Закону України “Про доступ до публічної інформації». Таким чином, суд приходить до висновку, що розпорядником інформації - ВЧ НОМЕР_1 необхідно надати інформацію (документи) за зверненням позивача від 27.10.2025 або навести обґрунтовані доводи для обмеження доступу до такої інформації із урахуванням статті 7 Закону №2939.
Натомість, відповідачем не вирішено питання про надання чи відмову у наданні позивачу запитуваної інформації за відсутності належного обґрунтування, що свідчить про розгляд звернення не у відповідності до вимог закону.
У цій справі позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявами від 27.10.2025 про внесення інформації про участь у бойових діях до Єдиного державного реєстру ветеранів війни, видачі копій наказів про участь у бойових діях, довідки про обставини отримання травми та документи, які підтверджують проходження лікування, про звернення до Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера про надання статусу учасника бойових дій, форма якої затверджена Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій та особи з інвалідністю внаслідок війни іноземцям та особам без громадянства, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, однак відповідач заяву не розглянув по суті, зазначивши, що її розгляд можливий після врегулювання повернення позивача із СЗЧ.
Разом з тим, суд зазначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
У статті 15 "Розгляд заяв (клопотань)" Закону України "Про звернення громадян" зазначено: "Органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення."
Як слідує із листа військової частини НОМЕР_1 від 14.11.2025 № 23340, відповідач відмовив позивачу у розгляді його звернень по суті, мотивуючи тим, що солдат ОСОБА_1 самовільно залишив військову частину та для розгляду наявних в особовій справі доказів безпосередньої участі позивача у бойових діях потрібно надати документи, які підтверджують належне правове врегулювання ситуації з СЗЧ.
Суд зазначає, що сам по собі факт самовільного залишення позивачем військової частини не може бути підставою для відмови у видачі довідки про безпосередню участь у бойових діях, у внесенні інформації про участь у бойових діях до Єдиного державного реєстру ветеранів війни, видачі копій наказів про участь у бойових діях, наданні довідки про обставини отримання травми та документів, які підтверджують проходження лікування, оскільки чинним законодавством така підстава не передбачена.
Вирішення питання щодо притягнення особи до відповідальності за самовільне залишення військової частини не пов'язане з підтвердженням факту її участі у бойових діях, яка встановлюється на підставі відповідних службових документів та доказів.
Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Так, Верховний Суд в постанові від 27.04.2020 у справі №813/4351/16 зазначив: «… саме по собі надання будь-якої відповіді на звернення громадянина у визначені законом строки не слід вважати повним і належним виконанням свого обов'язку суб'єктом владних повноважень. Так, істотною умовою такої відповіді є її належне обґрунтування і вирішення поставлених у зверненні питань (із урахуванням суті відповідного звернення і на підставі його ґрунтовного й всебічного вивчення)».
Тож, відповідачем не спростовано факт неналежного розгляду звернення позивача, чим було порушено право позивача на звернення та надавно необґрунтовану та неповну відповідь на звернення, без відповіді на запитання, поставлені в зверненнях від 27.10.2025.
З огляду на встановлені обставини справи та викладені норми законодавства, суд вважає, що у цій справі, відповідачем не розглянуто звернення позивача по суті, не вирішено питання і не надано відповідь про внесення чи відмову у внесенні інформації про участь позивача у бойових діях до ЄДР ветеранів війни, надання чи відмову у наданні запитуваних документів, про звернення чи відмову у зверненні до Міжвідомчої комісії із заявою про надання позивачу статусу учасника бойовихй, а відтак не надано відповіді на звернення та не по суті поставлених заявником питань.
Суд дійшов висновку, що при розгляді заяви, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, діяв необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); без використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до норм ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Стороною відповідача не було доведено правомірність своїх дій, адже відповідь на звернення позивача була надана, проте за суттю не є повною, тому в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідь на звернення позивача має формальний характер і не ґрунтується на наданні відповіді щодо обставин і питань, які порушив позивач у своєму зверненні.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково шляхом: визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду по суті заяв ОСОБА_1 від 27.10.2025 та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути по суті заяви ОСОБА_1 від 27.10.2025 із урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Torija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Також суд враховує Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому зазначений Висновок акцентує увагу на тому, що згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а, крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Таким чином, перевіривши обґрунтованість ключових доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково у визначений судом спосіб.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Тому, за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 частково підлягає стягненню сплачений при поданні позовної заяви судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду по суті заяв ОСОБА_1 від 27.10.2025.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути по суті заяви ОСОБА_1 від 27.10.2025 та надати на них обгрунтованону та повну відповідь по суті порушених питань із урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
У стягненні на користь позивача решти судових витрат на сплату судового збору відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 17 квітня 2026 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач:
- Військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Головуючий суддя Грицюк Р.П.