справа № 380/23410/25
17 квітня 2026 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 місце проживання: АДРЕСА_1 (далі позивач) до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці код ЄДРПОУ 44778105, місцезнаходження: 79005, м. Львів, вул. Міцкевича, 8 (далі відповідач), в якій позивач просив:
- визнати протиправну відмову Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про не розгляд скарги позивача від 30 вересня 2025 року щодо порушень вимог законодавства про працю допущених Маневицьким селищним головою ОСОБА_2 ;
- зобов'язати Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці провести перевірку по скарзі від 30 вересня 2025 року щодо порушень вимог законодавства про працю допущених Маневицьким селищним головою ОСОБА_2 .
Ухвалою від 01.12.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідь на скаргу позивача, відповідач повідомив, що така не підлягає розгляду. На думку позивача, відмова відповідача у розгляді його скарги є протиправною.
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що 07.10.2025 до Міжрегіонального управління надійшло звернення ОСОБА_1 надіслане листом Департаменту з питань праці Державної служби України з питань праці (вих. від 07.10.2025 №ЦА-5451/2.3/2.1.3-25а) щодо порушення вимог законодавства про працю Маневицьким селищним головою ОСОБА_2 .
Посадовими особами Міжрегіонального управління, під час розгляду вищезазначеного звернення було встановлено, що розпорядженням Маневицького селищного голови від 13.08.2018 року №27-ос ОСОБА_1 звільнено з посади інспектора з юридичних питань виконавчого апарату селищної ради відповідно до пункту 1 статті 40 КзПП у зв'язку зі скороченням штату. 16.08.2018 ОСОБА_1 звернувся до Маневицького районного суду Волинської області з цивільним позовом до Маневицької селищної ради Маневицького району Волинської області про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Розгляд справи у порядку статті 41 Цивільного процесуального кодексу України передано на розгляд Любешівському районному суду Волинської області. Рішенням Любешівського районного суду Волинської області від 23.01.2019 року у справі №164/1282/18 встановлено, що звільнення ОСОБА_1 проведено у межах повноважень відповідача, з дотриманням вимог чинного законодавства, відтак у позові ОСОБА_1 до Маневицької селищної ради Маневицького району Волинської області про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовлено повністю. Постановою Волинського апеляційного суду від 07.05.2019 року рішення Любешівського районного суду Волинської області від 23.01.2019 року залишено без змін. Відповідно до постанови Верховного суду від 14.08.2019 року колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що звільнення позивача проведено із дотриманням вимог чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства про працю та постановив касаційну скаргу залишено без задоволення, рішення Любешівського районного суду Волинської області від 23.01.2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 07.05.2019 року - без змін.
Таким чином, беручи до уваги те, що доводи ОСОБА_1 щодо порушення норм трудового законодавства Маневицьким селищним головою ОСОБА_2 вже були розглянуті Любешівським районним судом Волинської області в межах справи №164/1282/18, за результатами розгляду якої судом було ухвалено рішення про відмову у задоволенні заявлених вимог, Міжрегіональне управління, діючи відповідно до пункту 3 частини 1 статті 45 Закону № 2073-IX, поінформувало, що звернення з аналогічних питань від 07.10.2025, зареєстроване за вхідним номером Т-3732-25а, не підлягає розгляду. Відтак, відповідач вважає позовні вимоги позивача безпідставними.
Частиною п'ятою статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні сторони у справі не звертались.
Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених позовних вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.
30.09.2025 ОСОБА_1 звернувся до Державної служби з питань праці зі скаргою про порушення вимог законодавства про працю Маневицьким селищним головою ОСОБА_2 .
Листом від 05.11.2025 відповідач повідомив позивачу, що відповідно до абзацу третього частини першої статті 45 Закону України «Про адміністративну процедуру» не підлягає розгляду заява, в якій порушено в якій порушено питання, яке станом на день подання заяви до адміністративного органу розглядається судом або щодо якого ухвалено судове рішення про відмову в задоволенні вимог заявника, крім випадків зміни істотних для вирішення справи обставин (умов).
Посадовими особами Міжрегіонального управління, під час розгляду вищезазначеного звернення було встановлено, що розпорядженням Маневицького селищного голови від 13.08.2018 року №27-ос ОСОБА_1 звільнено з посади інспектора з юридичних питань виконавчого апарату селищної ради відповідно до пункту 1 статті 40 КзПП у зв'язку зі скороченням штату.
16.08.2018 ОСОБА_1 звернувся до Маневицького районного суду Волинської області з цивільним позовом до Маневицької селищної ради Маневицького району Волинської області про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Розгляд справи у порядку статті 41 Цивільного процесуального кодексу України передано на розгляд Любешівському районному суду Волинської області.
Рішенням Любешівського районного суду Волинської області від 23.01.2019 року у справі №164/1282/18 у позові ОСОБА_1 до Маневицької селищної ради Маневицького району Волинської області про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовлено повністю.
Постановою Волинського апеляційного суду від 07.05.2019 у справі №164/1282/18 рішення Любешівського районного суду Волинської області від 23.01.2019 залишено без змін.
Постановою Верховного суду від 14.08.2019 у справі №164/1282/18-ц рішення Любешівського районного суду Волинської області від 23.01.2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 07.05.2019 року залишено без змін.
Враховуючи наведене вище, звернення від 30.09.2025 щодо порушення вимог законодавства про працю Маневицьким селищним головою ОСОБА_2 не підлягає розгляду.
Вважаючи протиправною відмову, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Вирішуючи цей спір по суті, суд виходив з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Частиною другою статті 34 Конституції України визначено, що здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Статтею 40 Конституції України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначені Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05 квітня 2007 року №877-V (далі Закон №877-V).
Згідно статті 1 Закону №877-V, державний нагляд (контроль) це - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища. Заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.
Відповідно до частини 5 статті 2 Закону №877-V, заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
Зазначені у частині 5 цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої восьмої, абзацу другого частини десятої, частин дванадцятої - чотирнадцятої статті 4, частини одинадцятої статті 4-1, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої, шостої та десятої статті 7, статей 9, 10, 12, 19, 20, 21 цього Закону (частина шоста статті 2 Закону №877-V). Державний нагляд (контроль) здійснюється за принципами, зокрема, здійснення державного нагляду (контролю) лише за наявності підстав та в порядку, визначених законом (стаття 3 Закону №877-V).
Згідно з приписами частини 4 статті 4 Закону №877-V, виключно законами встановлюються: органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності; види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю); повноваження органів державного нагляду (контролю) щодо зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності; спосіб та форми здійснення заходів здійснення державного нагляду (контролю); санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень, які є підставою для видачі органом державного нагляду (контролю) припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа. Орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).
Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно пунктів 1, 4, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, Державна служба України з питань праці є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Держпраця здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. Міжрегіональне управління є територіальним органом Держпраці, яке було утворене постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 №14 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці».
Відповідно до пункту 3 Положення №169, основними завданнями Міжрегіонального управління є, зокрема, реалізація державної політики з питань нагляду та контролю за законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Підпунктом 5 пункту 4 Положення визначено, що Міжрегіональне управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює державний контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.
Підстави для здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю) визначені частиною першою статті 6 Закону №877-V.
Наказом Міністерства економіки України від 16.06.2023 №5782 дозволено Державній службі України з питань праці протягом періоду воєнного стану проведення позапланових заходів державного нагляду (контролю) у сфері охорони праці, гігієни праці, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю з підстав, визначених абзацами четвертим, п'ятим, восьмим та дев'ятим частини першої статті 6 Закону №877.
Однією з підстав для проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) згідно з абзацом 5 частини 1 статті 6 Закону №877-V є звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров'ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності).
Позаплановий захід у такому разі здійснюється територіальним органом державного нагляду (контролю) за наявністю погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу.
Відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб'єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ регулює Закон України «Про адміністративну процедуру» від 17.02.2022 № 2073-IX (далі Закон № 2073-IX).
Як слідує з матеріалів справи, 30.09.2025 ОСОБА_1 звернувся до Державної служби з питань праці зі скаргою про порушення вимог законодавства про працю Маневицьким селищним головою ОСОБА_2 . Як вбачається зі змісту скарги, позивач зазначає, що 13.08.2018 Маневицький селищний голова ОСОБА_2 підписав розпорядження за № 27-ос, яким на підставі рішення селищної ради від 23 травня 2018 року № 31/5 «Про внесення змін до структури та штатного розпису Маневицької селищної ради», та пункту 1 статті 40 КЗпП України позивач був звільнений з посади інспектора з юридичних питань виконавчого апарату селищної ради. Вважає, що при підписанні свого розпорядження селищний голова не брав до уваги двох штатних розписів від 01.01.2018 та 18.05.2018 року, які були дійсними. Зазначив, що при підготовці та прийнятті рішення селищної ради від 23 травня 2018 року щодо внесення змін до структури та штатного розпису селищної ради не було дотримано вимог пункту 6 статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» де чітко зазначено, що селищний голова вносить на розгляд ради пропозиції щодо структури і штатів виконавчих органів ради, апарату ради та її виконавчого комітету. Селищний голова ОСОБА_2 , не виконав вимоги пунтку 6 статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» не вніс на розгляд сесії селищної ради яка відбулась 23 травня 2018 року свою пропозицію щодо внеснення змін до структури та штатного розпису селищної ради, що привело до прийняття протиправного рішення селищної по внесенню змін до структури та штатного розпису селищної ради, яке підписав селищний голова ОСОБА_2 . Вважає, що Маневицький селищний голова ОСОБА_2 , зловживаючи своїм службовим становищем умисно та всупереч діючим штатним розписам від 01.01.2018 року та від 18.05.2018 року у яких була затверджена посада інспектора з юридичних питань 13 серпня 2018 року підписав розпорядження за № 27-ос про звільнення позивача з посади.
Листом від 05.11.2025 відповідач повідомив позивачу, що відповідно до абзацу третього частини першої статті 45 Закону України «Про адміністративну процедуру» не підлягає розгляду заява, в якій порушено в якій порушено питання, яке станом на день подання заяви до адміністративного органу розглядається судом або щодо якого ухвалено судове рішення про відмову в задоволенні вимог заявника, крім випадків зміни істотних для вирішення справи обставин (умов).
Зі змісту листа від 05.11.2025 видно, що посадовими особами Міжрегіонального управління, під час розгляду вищезазначеного звернення встановлено, що розпорядженням Маневицького селищного голови від 13.08.2018 року №27-ос ОСОБА_1 звільнено з посади інспектора з юридичних питань виконавчого апарату селищної ради відповідно до пункту 1 статті 40 КзПП у зв'язку зі скороченням штату. 16 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Маневицького районного суду Волинської області з цивільним позовом до Маневицької селищної ради Маневицького району Волинської області про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Розгляд справи у порядку статті 41 Цивільного процесуального кодексу України передано на розгляд Любешівському районному суду Волинської області. Згідно рішення Любешівського районного суду Волинської області від 23.01.2019 року у справі №164/1282/18 звільнення ОСОБА_1 відповідачем проведено у межах своїх повноважень з дотриманням вимог чинного законодавства, у позові ОСОБА_1 до Маневицької селищної ради Маневицького району Волинської області про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовлено повністю. Постановою Волинського апеляційного суду від 07.05.2019 року рішення Любешівського районного суду Волинської області від 23.01.2019 року залишено без змін. Відповідно до Постанови Верховного суду від 14.08.2019 року колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що звільнення позивача проведено із дотриманням вимог чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства про працю та постановив касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення Любешівського районного суду Волинської області від 23.01.2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 07.05.2019 року залишити без змін. Документів та інформації, які підтверджують зміни істотних для вирішення справи обставин (умов) ОСОБА_1 не надано.
Суд звертає увагу, що відповідно до абзацу третього частини першої статті 45 Закону України «Про адміністративну процедуру» не підлягає розгляду заява, в якій порушено порушено питання, яке станом на день подання заяви до адміністративного органу розглядається судом або щодо якого ухвалено судове рішення про відмову в задоволенні вимог заявника, крім випадків зміни істотних для вирішення справи обставин (умов).
Вирішуючи правомірність відмови відповідача, суд встановив, що рішенням Любешівського районного суду Волинської області від 23.01.2019 року у справі №164/1282/18 у позові ОСОБА_1 до Маневицької селищної ради Маневицького району Волинської області про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовлено повністю (https://reyestr.court.gov.ua/Review/79575217).
Постановою Волинського апеляційного суду від 07.05.2019 року рішення Любешівського районного суду Волинської області від 23.01.2019 року залишено без змін (https://reyestr.court.gov.ua/Review/81812607).
Постановою Верховного Суду від 14.08.2019 касаційну скаргу залишено без задоволення, рішення Любешівського районного суду Волинської області від 23.01.2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 07.05.2019 року залишено без змін (https://reyestr.court.gov.ua/Review/83819920).
Досліджуючи скаргу ОСОБА_1 , суд встановив, що позиція позивача зводиться до неправомірності розпорядження Маневицького селищного голови від 13 серпня 2018 року №27-ос про звільнення ОСОБА_1 з посади інспектора з юридичних питань виконавчого апарату селищної ради відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП у зв'язку зі скороченням штату, оскільки, під час прийняття відповідного розпорядження не було враховано штатних розписів селищної ради від 01.01.2018 та від 18.05.2018 року та неправомірність прийняття рішення Маневицької селищної ради від 23 травня 2018 року № 31/5 «Про внесення змін до структури штатного розпису Маневицької селищної ради».
Як видно з мотивувальної частини рішення Любешівського районного суду Волинської області від 23.01.2019 року у справі №164/1282/18 щодо рішення Маневицької селищної ради від 23 травня 2018 року № 31/5 «Про внесення змін до структури штатного розпису Маневицької селищної ради»,суд встановив таке:«...відповідно до рішення Маневицької селищної ради № 31/5«Про внесення змін до структури штатногорозпису Маневицької селищної ради» підлягали скороченнюдві штатних одиниці працівників: інспектор зюридичних питаньта сторож. Натомість вводились посади спеціаліста І категорії юрисконсульта виконавчого апарату селищної ради, спеціаліста І категорії з реєстрації місця проживання та зняття реєстрації місця проживання фізичних осіб. Таким чином, в цьому випадку відбулось не кількісне скорочення працівників відповідача, а скорочення двох штатних одиниць з одночасним введенням у штатний розпис інших посад. За встановлених обставин у відповідача не було підстав враховувати переважне право Документ сформований в системі «Електронний суд» 16.12.2025 6 позивача на залишення на роботі, оскільки це право має визначатись у випадку скорочення чисельності чи штату працівників, які займають однакові посади»
«Згідно з дослідженими у судовому засіданні доказами щодо результатів голосування за рішення № 31/5 «Про внесення змін до структури штатного розпису Маневицької селищної ради» проголосувала більшість депутатів Маневицької селищної ради. Таким чином, Маневицька селищна рада, вирішуючи питання про внесення змін до структури та штатного розпису, діяла у межах своїх повноважень, а рішення прийнято у відповідності з пунктом 5 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування»».
Отже, як видно зі змісту рішення Любешівського районного суду Волинської області від 23.01.2019 року у справі №164/1282/18 розпорядження Маневицького селищного голови від 13 серпня 2018 року № 27-ос уже було предметом судового розгляду. У зв'язку з цим, зважаючи на вимоги законодавства, у відповідача відсутні правові підстави та повноваження для прийняття зазначеного питання до розгляду, а також для здійснення за відповідним фактом позапланового заходу державного нагляду (контролю).
Враховуючи викладене, суд висновує, що питання порушені в скарзі позивача вже були предметом судового розгляду у Любешівському районному суді Волинської області.
У межах зазначеної справи судом досліджувалися як доводи щодо допущених процедурних порушень при його підготовці та прийнятті, зокрема стосовно ініціювання питання селищним головою та підстав прийняття рішення, так і показання свідків. За результатами розгляду якого, суд дійшов висновку про правомірність дій Маневицької селищної ради та законність прийнятого рішення.
Суд звертає увагу на положення статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) якими регламентовані підстави звільнення від доказування. Так, відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зобов'язання відповідача провести перевірку по скарзі від 30 вересня 2025 року щодо порушень вимог законодавства про працю допущених Маневицьким селищним головою ОСОБА_2 .
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у позові ОСОБА_1 слід відмовити повністю.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд
у позові ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Судові витрати між сторонами не розподіляються.
Рішення суду першої інстанції набуває чинності після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набуває чинності після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Мричко Н.І.