17 квітня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/8544/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді В.В. НАУМЕНКА, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до відповідача: Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
1) Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 1 млн. гривень згідно постанови Кабінету Міністрів України № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
2) Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 1 млн. гривень згідно постанови Кабінету Міністрів України № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що 31.07.2020 року по 24.12.2020 року Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_4 . З 28.12.2020 року по 18.10.2023 року Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . З 19.10.2023 року по 03.04.2025 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_5 . Наголошує, що за час проходження служби брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних дій, що підтверджується відповідними довідками. 11.02.2025 було прийнято постанову Кабінету Міністрів України №153, відповідно до пункту 4 якої останній вважає, що має право на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 мільйон гривень. Позивач зазначає, що звертався до відповідача, проте йому відмовлено в отриманні такої винагороди. Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою суду від 26.12.2025 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін у даній справі, сторонам встановлено порядок та строки для виконання процесуальних дій.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнає. Заперечуючи проти позову, вказує, що ОСОБА_1 , призваний на військову службу до моменту прийняття Постанови №153, проте останній не був призваний під час дії воєнного стану, а ще до його проголошення в липні 2020 року, в сукупності не має 6 (шести) місяців участі в бойових діях в районі ведення воєнних (бойових) дій та на момент набрання Постановою №153 законної сили не проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . Таким чином, зазначений військовослужбовець не підпадає під умови отримання одноразової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153, а законні підстави для оформлення документів на отримання зазначеної одноразової грошової винагороди відсутні.
Дослідивши наявні в справі документи та матеріали, судом встановлено наступне.
31.07.2020 року між ОСОБА_1 (далі - Позивач) та Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_4 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України строком на 3 роки. В подальшому дію контракту було пролонговано в період дії воєнного стану, тобто фактично з 31.07.2023 року контракт укладено на новий строк.
З 31.07.2020 року по 24.12.2020 року Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_4 . З 28.12.2020 року по 18.10.2023 року Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . З 19.10.2023 року по 03.04.2025 року Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_5 .
Під час перебування на службі у військовій частині НОМЕР_2 Позивач брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України у період з 08.05.2023 року по 01.06.2023 року, з 12.07.2023 року по 13.09.2023 року, що підтверджується довідкою № 631/43 від 10.01.2025 року, виданою Відповідачем.
13.09.2023 року Позивач отримав бойове поранення за обставин безпосередньої участі в бойових діях під час захисту Батьківщини, що підтверджується довідкою №631/37/2/1016 від 20.09.2023 року.
06.11.2024 року згідно Свідоцтва про хворобу № 813-Т Позивач визнаний непридатним до військової служби із виключенням із військового обліку у зв'язку із пораненнями, отриманими 13.09.2023 року за безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
31.01.2025 р. Позивач отримав статус особи з інвалідністю І група внаслідок війни, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_6 , довідкою до акта огляду МСЕК серія 12 ААГ №750345 від 10.12.2024 р.
В листопаді 2025 року Позивач звернувся до Відповідача із зверненням щодо виплати 1 млн. грошової допомоги згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
17.11.2025 року Відповідачем складено лист № 631/6864 «Про надання роз'яснення на звернення ОСОБА_1 », згідно якого Позивача повідомлено про відмову у здійсненні виплати, оскільки контракт укладено 28.12.2020 р.
Не погоджуючись з цим, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України Про військовий обов'язок і військову службу від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Указом Президента України від 24.02.2022 за №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Законом, що відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 за №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
За змістом частини 1 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч. 2 ст. 9 Закону №2011-XII).
Приписами частини 4 статті 9 Закону №2011-XII унормовано, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Кабінет Міністрів України 11 лютого 2025 року прийняв постанову №153 Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі - Постанова №153).
Пунктом 4 Постанови №153 визначено, що особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;
військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.
За змістом частини 1 статті 52 Закону України Про Кабінет Міністрів України постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.
Постанова Кабінету Міністрів України Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану від 11.02.2025 за №153 набрала чинності 13.02.2025 року, з дня її офіційного опублікування в газеті Урядовий кур'єр.
Зі змісту положень Постанови № 153 можна дійти висновку, що реалізація права особи на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 гривень можлива виключно за умови дотримання встановлених цією Постановою вимог, які мають існувати в сукупності, а саме:
- вік призову на військову службу до 25 років;
- бути особою рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення;
- бути прийнятим або призваним на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року за № 64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року за №2102-IX, до набрання чинності цією постановою - 13.02.2025 року у віці до 25 років;
- проходити військову службу;
- брати безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (надалі по тексту також - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності вказаною постановою - 13.02.2025 року, або строком менше шести місяців із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених), або менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни;
- відсутності притягнення до відповідальності два або більше разів за сукупністю дисциплінарних стягнень строку дії яких не закінчився.
Отже, із аналізу норм Постанови № 153, чинної станом на час проходження позивачем військової служби, слідує, що особам рядового, сержантського і старшинського складу, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу, проходять військову службу під час воєнного стану та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн.
У свою чергу, військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153, тобто станом на 13.02.2025, у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни винагорода виплачується в повному обсязі.
Таким чином, одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн виплачується військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу, які станом на 13.02.2025 були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років, проходять службу, брали безпосередню участь у бойових діях не менше шести місяців.
У разі поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, винагорода виплачується в повному обсязі у разі, якщо військовослужбовець брав безпосередню участь у бойових діях строком менше шести місяців станом на 13.02.2025.
Варто зауважити, що така винагорода виплачується військовослужбовцям за умови, якщо вони не були притягнуті до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_4 з 31.07.2020 року по 24.12.2020 року, у військовій частині НОМЕР_2 з 28.12.2020 року по 18.10.2023 року, у військовій частині НОМЕР_5 з 19.10.2023 року по 03.04.2025 року.
На момент укладення вказаного контракту позивачу виповнилось 21 рік.
Як вже зазначалось судом раніше, відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_2 №631/37/2/1016 від 20.09.2023 року про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, молодший сержант ОСОБА_1 в період з з 08.05.2023 року по 01.06.2023 року, з 12.07.2023 року по 13.09.2023 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації.
13.09.2023 позивач одержав поранення при безпосередній участі військовослужбовця у бойових діях під час захисту Батьківщини, а саме у складі Військової частини НОМЕР_2 від 20.09.2023 №631/37/2/1016.
Як зазначено у Довідці від 20.09.2023 №631/37/2/1016, виданій Військовою частиною НОМЕР_2 , 13.09.2023 ОСОБА_1 при безпосередній участі у бойових діях під час захисту Батьківщини отримав поранення. Травмування не є наслідком скоєння правопорушення.
Таким чином, суд встановив, що станом на 13.02.2025 військовослужбовець ОСОБА_1 у 2023 році брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій та отримав поранення.
Довідкою до акта огляду МСЕК серії 12ААГ №750345 від 10.12.2024 встановлено І (першу) групу інвалідності з 09.12.2024 року з причин поранення (контузії, травми, каліцтва), захворювання або інші ушкодження здоров'я, одержані під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди. Поранення (контузія, травма, каліцтва), ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини.
Беручи до уваги викладені вище обставини, суд вважає, що позивачем дотримані визначені Постановою № 153 умови для отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн, оскільки: 1) станом на 13.02.2025 ОСОБА_1 прийнятий на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років; 2) проходив військову службу у в/ч НОМЕР_2 ; 3) брав безпосередню участь у бойових діях сукупно менше шести місяців у зв'язку із наявністю поранення; 4) не притягнутий до кримінальної відповідальності чи адміністративної відповідальності за вчинення військового правопорушення.
При цьому, суд зазначає, що тлумачення абзацу 4 пункту 4 Постанови № 153 у вузькому значенні, тобто лише відносно осіб, у яких наявне захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), одержаних під час захисту Вітчизни, але за умови подальшого проходження ними військової служби (тобто визнання таких осіб придатними до військової служби), або укладення контракту до набрання чинності Постановою № 153 (13.02.2025), буде дискримінаційним відносно осіб, які перебували в полоні, або які отримали захворювання, поранення (травму, контузію, каліцтво) під час захисту Вітчизни та є непридатними до військової служби з незалежних від них обставин.
За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства», заява № 36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (рішення у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» від 21.02.1997) (п.п. 48-49 рішення у справі «Пічкур проти України» від 07.11.2013, заява № 10441/06).
Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07.07.2004 №14-рп/2004).
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні» пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об'єктивну, обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належним та необхідним. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.
Стаття 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплює захист від дискримінації при користуванні правами, визнаними у Конвенції. Відповідно до практики Суду принцип заборони дискримінації носить «фундаментальний» характер та покладений в основу Конвенції разом з верховенством права, цінностями толерантності та суспільного миру («S.A.S. проти Франції» (S.A.S. v. France) [ВП], 2014, § 149; «Стрейн та інші проти Румунії» (Strгin and Others v. Romania), 2005, § 59).
Крім того, такий захист доповнюється статтею 1 Протоколу №12 до Конвенції, яка загалом забороняє дискримінацію при користуванні будь-яким правом, передбаченим законом.
Заборона дискримінації застосовується до тих додаткових прав, які підпадають під загальний обсяг застосування будь-якої статті Конвенції, щодо яких Держава добровільно вирішила забезпечувати захист («Фабіан проти Угорщини» (Fбbiбn v. Hungary) [ВП], 2017, §112; «Біао проти Данії» (Biao v. Denmark) [ВП], 2016, §88; «Іззетін Доган та інші проти Туреччини» (Эzzettin Doрan and Others v. Turkey) [ВП], 2016, §158; «Карсон та інші проти Сполученого Королівства» (Carson and Others v. the United Kingdom) [ВП], 2010, §63; «Є.Б. проти Франції» (E.B. v. France) [ВП], 2008, § 48; «Х та інші проти Австрії» (X and Others v. Austria) [ВП], 2013, § 135; «Дженовезе проти Мальти» (Genovese v. Malta) 2011, §32; «Бікман та інші проти Бельгії» (Beeckman and Others v. Belgium) (ухв.), 2018, §19).
Стаття 1 Протоколу №12 поширює обсяг захисту не лише на "будь-яке передбачене законом право", а й навіть ширше ("Союз церков "Слово життя" та інші проти Хорватії" (Savez crkava Rijeи ћivota and Others v. Croatia), 2010, §104). Це походить з частини 2 вказаного положення, де також зазначено, що ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади.
Формою непрямої дискримінації можуть бути непропорційно негативні наслідки загальної політики або заходів, які хоч і сформульовані нейтральними термінами, мають особливий дискримінаційний вплив на конкретну групу («Біао проти Данії» (Biao v. Denmark) [ВП], 2016, §103; «Д.Г. та інші проти Чеської Республіки» (D.H. and Others v. the Czech Republic) [ВП], 2007, §184; «Сампаніс та інші проти Греції» (Sampanis and Others v. Greece), 2008, § 67). Хоча політика або заходи, про які йдеться, можуть не бути спрямовані на конкретну групу, проте вони можуть непрямо дискримінувати таку групу («Г'ю Джордан проти Сполученого Королівства» (Hugh Jordan v. the United Kingdom), 2001, § 154; «Хогендейк проти Нідерландів» (Hoogendijk v. The Netherlands) (ухв.), 2005). Непряма дискримінація не обов'язково вимагає дискримінаційного наміру («Біао проти Данії» (Biao v. Denmark) [ВП], 2016, §103; «Д.Г. та інші проти Чеської Республіки» (D.H. and Others v. the Czech Republic) [ВП], 2007, §184). Крім того, непряма дискримінація може виникнути з нейтральної норми («Хогендейк проти Нідерландів» (Hoogendijk v. the Netherlands) (ухв.), 2005), з de facto ситуації («Зарб Адамі проти Мальти» (Zarb Adami v. Malta), 2006, § 76).
Відтак, посилання відповідача на те, що контракт позивача був укладений до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №153 або не був підписаний безпосередньо під час дії воєнного стану, є юридично неспроможним, оскільки постанова №153 прямо поширює свою дію на осіб, які були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років та продовжували проходити службу, що повністю відповідає правовому статусу позивача. Автоматичне продовження контракту під час дії воєнного стану є формою проходження військової служби, передбаченою законом, та не може бути підставою для звуження соціальних гарантій військовослужбовця.
Виплата грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», лише особам, які проходять військову службу на період воєнного стану, буде дискримінаційним відносно осіб, які до 25 років прийняті на службу та проходять військову службу за контрактом до введення воєнного стану, та після введення воєнного стану також виявили бажання продовжувати військову службу, подовживши дію укладеного контракту в період воєнного стану.
У спірних правовідносинах Кабінет Міністрів України з метою підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану прийняв Постанову №153, якою установив додаткові права для громадян України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, на які, на переконання суду, має право і позивач.
За правилами ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, суди, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, у першу чергу повинні з'ясувати, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Відтак, оцінюючи доводи позивача про порушення його прав відмовою відповідача у виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн відповідно до пункту 4 Постанови КМУ від 11.02.2025 № 153, суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн грн, передбачену постановою Кабінету Міністрів України "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану" від 11.02.2025 № 153.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи вищевказане, позов підлягає задоволенню.
Враховуючи, що позивач судових витрат по сплаті судового збору за подання позову не поніс та доказів понесення інших судових витрат суду не надав, а тому, відсутні підстави для розподілу судових витрат на підставі статті 139 КАС України.
Керуючись статтями 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 295 КАС України, суд,
Адміністративний позов - задовольнити.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 1 млн. гривень згідно постанови Кабінету Міністрів України № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 1 млн. гривень згідно постанови Кабінету Міністрів України № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
Учасникам справи, які зареєстрували електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи. Вказане не позбавляє права таку особу отримати копію судового рішення у паперовій формі за її окремою заявою.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду у порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду В.В. НАУМЕНКО