про залишення позовної заяви без руху
16 квітня 2026 року Київ справа № 320/14392/26
Суддя Київського окружного адміністративного суду Сас Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернулась до Київського окружного адміністративного суду з вимогами:
- Визнати незаконною та протиправною бездіяльність ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ, ВИРОБНИЧИЙ АГРОКОМБІНАТ «ПУЩА -ВОДИЦЯ» по ненаданню земельного пая для ведення фермерського господарства ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Києво - Святошинським РВ Г УМВС України в Київській області 01.06.2012 року, зареєстрованій за адресою: АДРЕСА_1 .
- Зобов'язати ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМСТВО «НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ, ВИРОБНИЧИЙ АГРОКОМБІНАТ «ПУЩА - ВОДИЦЯ» надати земельний най для ведення фермерського господарства ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Києво - Святошинським РВ Г УМВС України в Київській області 01.06.2012 року, зареєстрованій за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) Суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Подана позовна заява вимогам зазначених статей не відповідає.
Відповідно до ч. 1 ст. 160 КАС у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Пунктами 4, 5, 8, 9 частини 5 статті 160 КАС встановлено, що в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставин; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача;
Частиною 4 статті 161 КАС визначено, що позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Судом встановлено, що у позовній заяві позивач зазначає про наявність у неї права на отримання земельного паю як працівницею совхозу «Совки»», приєднаного до агрокомбінату «Пуща Водиця»», що мало наслідком її звернення до відповідача, Головного управління Держземагентства України у Київській області про вирішення питання щодо виділення земельної частки (паю) у ДП «Агрокомбінат «Пуща Водиця», посилаючись на положення пункту 2 Указу Президента України від 08.08.1995 №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям».
Проте матеріали справи не містять доказів, якими б підтверджувалися обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, зокрема щодо наявності у позивачки права на отримання земельної частки (паю) в ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця», перебування у трудових відносинах з відповідачем, наявності у відповідача статусу сільськогосподарського підприємства, у колективну власність якого передано землі, на які, з яких, на думку позивачки, їй повинна бути виділена земельна частка (пай).
У зв'язку з цим, позивачці у порядку усунення недоліків позовної заяви необхідно надати суду копії документів, якими підтверджуються викладені у позовній заяві обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, зокрема щодо наявності у позивачки права на отримання земельної частки (паю) в ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця», перебування у трудових відносинах з відповідачем, наявності у відповідача статусу сільськогосподарського підприємства, у колективну власність якого передано землі, на які, з яких, на думку позивачки, їй повинна бути виділена земельна частка (пай).
Досліджуючи питання дотримання позивачкою строку звернення до суду з позовом у цій справі, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 118 КАС процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Абзацом 1 частини 2 статті 122 КАС визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, законодавством регламентовано шестимісячний строк звернення особи до суду, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на суд.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
У постанові Верховного Суду від 19.05.2022 у справі № 300/863/21 зазначено, що поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:
1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк;
2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;
3) обставина виникла протягом строку, який встановлений законом або судом;
4) обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом або судом. У свою чергу, поважною причиною може бути обставина, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк, виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк, виникла протягом строку, який встановлений законом або судом та підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Правові висновки щодо критеріїв поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду викладено також у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 820/1719/15, від 20.12.2018 у справі № 756/513/17, від 27.02.2019 у справі № 813/1211/17, від 16.09.2019 у справі № 120/3403/20-а, від 19.02.2020 у справі № 815/5271/16, від 17.06.2021 у справі № 570/4516/19, від 17.02.2022 у справі № 380/893/20, від 08.09.2022 у справі № 380/1598/22, від 16.06.2023 у справі № 520/986/22 та від 04.07.2023 у справі № 620/4707/22.
Відповідно до ч. 1 ст. 121 КАС суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інше подібне за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість пропущеного строку; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд, зокрема, у постановах від 30.08.2018 у справі № 813/2897/16, від 16.07.2025 у справі №500/2276/24.
Суд зауважує, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач «дізнався» або «повинен був дізнатись» про порушення своїх прав, свобод та інтересів. При цьому позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 95946021) зазначив, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19, від 31.03.2021 у справі 240/12017/19.
У позовній заяві позивачка зазначає, що з 01.03.1974 по 25.07.2011 працювала в совхозі «Совки». В зв'язку з реорганізацією совхоз «Совки» було приєднано до агрокомбінату «Пуща Водиця», куди позивачку перевели дояркою.
З матеріалів справи вбачається, що листом Головного управління Держземагентства у Київській області від 30.04.2013 №07-03/7512 на звернення ОСОБА_1 від 17.04.2013 щодо надання земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства на території Києво-Святошинського району Київської області повідомлено, що розгляд означеного питання буде можливий після надання відповідних графічних матеріалів та зазначення більш уточнених даних про бажане місцезнаходження земельної ділянки.
Листом Київської обласної державної адміністрації від 17.06.2015 №13.16262 на скаргу позивачки щодо незаконних дій Державного агентства земельних ресурсів в Київській області під час оформлення прав на земельну ділянку площею близько 10 га для ведення фермерського господарства повідомлено, що основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.
З наявних в матеріалах справи відповідей вбачається, що позивачкою з 2015 року вчинялись дії, направлені на отримання земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства, що, на переконання суду, свідчить про обізнаність позивачки з оскаржуваною бездіяльністю щодо ненадання земельного паю для ведення фермерського господарства як мінімум, з квітня 2015 року.
Таким чином, звернувшись до суду 06.04.2026, позивачем пропущено шестимісячний строк для звернення до суду з позовною заявою, при цьому заява про визнання поважними причин такого пропуску та поновлення строку звернення до суду подана не була.
Частинами 1 та 2 статті 123 КАС визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Частиною 6 статті 161 КАС визначено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Таким чином, позивачу у порядку усунення недоліків позовної заяви необхідно надати суду заяву про поновлення строку звернення до суду та докази поважності причин його пропуску.
Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 46 КАС встановлено, що відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Суд зазначає, що предметом адміністративного позову є оскарження бездіяльності щодо ненадання земельної частки (паю).
Водночас, паювання земель сільськогосподарського призначення проходило у декілька етапів, і нормативно-правовою базою для врегулювання таких правовідносин, зокрема, є Земельні кодекси України у редакціях, чинних на момент виникнення правовідносин, Указ Президента України від 10 листопада 1994 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» № 666/94, Указ Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям» (далі - Указ № 720/95), постанова Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2004 р. № 122«;Про організацію робіт і методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)», Постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1995 року № 801 «Про затвердження форми сертифікату на право на земельну частку (пай) і зразка Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)», Закон України «Про оренду землі»,
Закон України від 05 червня 2003 року № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (далі - Закон № 899-IV); Методичні рекомендації щодо порядку передачі земельної частки (паю) в натурі із земель колективної власності членам колективних сільськогосподарських підприємств і організацій, затверджені наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства сільського господарства і продовольства України, Української академії аграрних наук від 04 червня 1996 року № 47/172/48.
За пунктом 2 Указу № 720/95 право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається
Статтею 3 Закону № 899-IV встановлено, що підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради.
Водночас позивачем не наведено обґрунтування того, що саме Державне підприємство «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» є суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах та наділене повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками або прийняття рішень про надання земельних часток (паїв).
Таким чином, позивачу необхідно надати обґрунтування того, що саме визначений нею відповідач є суб'єктом владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого підлягають оскарженню в порядку адміністративного судочинства.
Згідно з частинами першою, другою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху..
Керуючись статтями 160-162, 169, 241-243, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,
1. Позовну заяву - залишити без руху.
2. Встановити позивачеві десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії даної ухвали.
Матеріали відносно усунення недоліків позовної заяви у цій справі необхідно подати безпосередньо до канцелярії Київського окружного адміністративного суду чи засобами підсистеми Електронний суд.
3. Роз'яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС.
4. Копію ухвали надіслати (надати) учасникам справи (їх представникам).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та окремому оскарженню не підлягає.
Суддя Сас Є.В.