про повернення позовної заяви у частині позовних вимог
17 квітня 2026 року № 320/13536/26
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Представник ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, у якому просить суд:
-Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у перерахунку та виплаті пенсії ОСОБА_1 із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожен рік роботи понад стаж 15 років відповідно до пункту 2 статті 56 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28.02.1991 №796-ХІІ (в редакції, чинній до 11.10.2017);
- Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити з 26.03.2025 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 в частині доплати за понаднормовий стаж відповідно до пункту 2 статті 56 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28.02.1991 №796-ХІІ (в редакції, чинній до 11.10.2017), збільшивши пенсію на один процент заробітку за кожен рік роботи понад стаж 15 років, без застосування двоскладової формули, з урахуванням проведених платежів.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - Вісьтак М. Я.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.04.2026 року ухвалено залишити без руху позовну заяву.
У подальшому, 08.04.2026 на адресу Київського окружного адміністративного суду надійшла письмова заява від позивача про усунення недоліків позовної заяви.
Заява обґрунтована тим, що при отриманні пенсійних виплат позивачу не було відомо, на підставі якого закону здійснюється обчислення пенсії, оскільки призначення платежу не містило відповідного посилання. Лише після отримання відповіді органу Пенсійного фонду (лист від 15.10.2025) позивач дізналася, що надбавка за понаднормований стаж обчислюється за Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а не за Законом України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції, чинній до 11.10.2017). 26.09.2025 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про перерахунок пенсії, в якій просила здійснити виплату в межах шестимісячного строку, тобто з 26.03.2025. Відповідь на заяву надано листом від 15.10.2025, з якого позивач дізналася про порушення своїх прав. Позов подано 21.03.2026 через підсистему «Електронний суд», тобто в межах шестимісячного строку, визначеного статтею 122 КАС України. Разом з тим, з огляду на неоднозначність судової практики у подібних правовідносинах, позивач просить суд поновити строк звернення до адміністративного суду.
Суд, надаючи правову оцінку обґрунтуванням позивача, перевіривши матеріали позовної заяви, а також заяви про усунення недоліків позовної заяви, зазначає наступне.
Заява позивачки про усунення недоліків та поновлення строку звернення до суду не містить належного обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду, а наведені доводи не спростовують висновків суду щодо наявності підстав для застосування встановленого законом строку звернення до суду.
Посилання позивача на те, що про порушення своїх прав він дізнався лише з листа відповідача від 15.10.2025, суд вважає необґрунтованими, оскільки процесуальний строк, визначений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, обчислюється не лише з моменту фактичного дізнання особи про порушення, а й з моменту, коли вона, діючи розумно, добросовісно та з належною обачністю, могла та повинна була дізнатися про таке порушення.
Суд виходить з того, що позивач отримував пенсійні виплати та мав об'єктивну можливість перевірити порядок їх нарахування, у тому числі шляхом звернення до органу Пенсійного фонду або отримання відповідних роз'яснень значно раніше, ніж це було зроблено. Відсутність у призначенні платежу посилань на норми закону сама по собі не позбавляла позивача можливості з'ясувати правові підстави обчислення пенсії.
Крім того, позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність об'єктивних, непереборних обставин, що унеможливлювали звернення до суду у межах встановленого законом строку. Подані пояснення носять загальний характер та не підтверджені жодними доказами.
Суд також враховує, що незнання про порушення своїх прав, зумовлене пасивною поведінкою особи або відсутністю належної зацікавленості у їх захисті, не є поважною причиною для поновлення строку звернення до суду.
Враховуючи обставини справи, суд керується такими положеннями чинного законодавства.
Частиною другою та п'ятою статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Дотримання строку звернення з адміністративним позовом до суду є однією з умов для реалізації права на звернення з позовом у публічно-правових відносинах.
Встановлення строків звернення до суду передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій щодо захисту своїх прав, свобод та інтересів.
Інститут строків звернення до суду в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Згідно із частиною першою статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Так, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Ключовою є фраза "з поважних причин", а отже це і є предметом доказування при вирішенні питання щодо встановлення поважності причин для позивача, тобто якщо строк був пропущений з поважних причин, це повинно підтверджуватися незаперечними письмовими доказами.
Таким чином, оцінюючи обставини, що перешкоджали здійсненню процесуального права на оскарження, суд повинен виходити з оцінки та аналізу всіх наведених у клопотанні доводів, а також з того, чи мав заявник можливість своєчасно реалізувати своє право на оскарження.
Суд вважає за необхідне зазначити, що введений в країні воєнний стан суттєво ускладнив (подекуди унеможливив) повноцінне функціонування, зокрема, органів державної влади, місцевого самоврядування. Між тим, сама по собі ця обставина, без належного її обґрунтування крізь призму неможливості ситуативного (в конкретних умовах) виконання процесуальних прав і обов'язків учасника справи, й підтвердження її належними й допустимими доказами, не може слугувати підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.
Підсумовуючи наведене, суд вказує, що у даному випадку позивачем не було належним чином виконано вимоги суду щодо уточнення позовних вимог, що свідчить про неусунення недоліків позовної заяви у встановлений судом строк.
Отже, підстав для поновлення пропущеного строку на звернення з адміністративним позовом суд не вбачає.
Частинами 1 та 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Оскільки позовна заява в частині заявлених позовних вимог не містить належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду, тому, застосовуючи зазначені правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19, у взаємозв'язку з визначеними у частині другій статті 123 Кодексу вимогами, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для повернення позовної заяви в частині позовних вимог.
Згідно з резолютивною частиною ухвали про залишення позовної заяви без руху сторону позивача було попереджено судом, що у разі невиконання вимог ухвали, позовна заява буде вважатись неподаною та повернута заявнику, а відтак суд дійшов висновку про необхідність повернення позовної заяви в частині вимог, що стосуються періоду, який виходить за межі шестимісячного строку, що передував зверненню до суду з цим адміністративним позовом.
Згідно з п. 1, 9 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк (п. 1); у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу (п. 9).
У зв'язку з тим, що сторона позивача не усунула повною мірою недоліки, зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, в частині обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду, а з позовної заяви та заяви про поновлення цього строку не вбачається достатніх підстав для визнання причин його пропуску поважними, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає поверненню у відповідній частині, а саме - в частині позовних вимог, що стосуються спірного періоду по 20.09.2025.
На підставі викладеного та керуючись статтею 122-123, 169, 241, 248, 256, Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ухвалив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії у частині позовних вимог, які стосуються спірного періоду по 20.09.2025 - вважати неподаним та повернути позивачу.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом (ч. 8 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання (підписання).
Суддя Вісьтак М.Я.