Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/3692/26
Номер провадження 1-кс/711/1225/26
13 квітня 2026 року м.Черкаси
Слідчий суддя Придніпровського районного суду м. Черкаси ОСОБА_1 ,
за участі:
секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
особи, в інтересах якої подано скаргу - ОСОБА_3 ,
адвоката - ОСОБА_4 ,
прокурора - ОСОБА_5 ,
розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні клопотання представника заявника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_6 про звільнення особи, позбавленої свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили в порядку ст.206 КПК України, -
13.04.2026 адвокат ОСОБА_6 , звернувся до слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси (документ сформований в системі «Електронний суд» 13.04.2026) із клопотанням в інтересах ОСОБА_3 про звільнення особи, позбавленої свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили в порядку в порядку ст.206 КПК України.
В обґрунтування скарги зазначено, що він, як адвокат звертаєтьчя в інтересах ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на даний час позбавлений свободи та перебуває в ДУ «Черкаський слідчий ізолятор».
Вважає, що його подальше тримання під вартою є свавільним, незаконним та таким, що загрожує його життю, що вимагає негайного втручання слідчого судді згідно з ч.2 та ч.3 ст.206 КПК України.
Додає, що у провадженні Черкаського апеляційного суду перебуває кримінальне провадження №12020250270000423 за обвинуваченням ОСОБА_3
26.12.2025 Черкаським районним судом було ухвалено вирок, яким ОСОБА_3 визнано винуватим та призначено остаточне покарання у виді 4 років позбавлення волі. У резолютивній частині вироку суд, серед іншого, постановив: «Запобіжний захід ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили залишити попередній - тримання під вартою».
Порушення принципу строковості та відсутність судового контролю. Згідно з ч. 1 ст. 197 КПК України, ухвала про тримання під вартою діє не більше 60 днів. Останнє вмотивоване рішення про продовження строку тримання ОСОБА_3 під вартою було винесено судом 06.11.2025 (строком на 60 діб).
На думку адвоката, у вироку від 26.12.2025 суд формально залишив запобіжний захід без змін, не навівши жодного обґрунтування щодо наявності ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
На даний час строк дії останньої вмотивованої ухвали закінчився, а нове рішення про продовження строку тримання під вартою (після закінчення 60-денного терміну з моменту вироку) судом не ухвалювалося.
30.01.2026 Черкаський апеляційний суд постановив ухвалу, якою відкрив апеляційне провадження за апеляційними скаргами захисника в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 , першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 26 грудня 2025 року щодо ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125, ч.2 ст.186, ч.2 ст.345 КК України.
06.02.2026 Черкаський апеляційний суд постановив ухвалу, якою закінчив підготовку до апеляційного розгляду. Призначив до розгляду у відкритому судовому засіданні у приміщенні Черкаського апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційними скаргами на вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 26 грудня 2025 року на 14.00 год. 05 травня 2026 року.
Також додає, що строковість тримання під вартою як запобіжного заходу передбачає, що суд (слідчий суддя або суддя) повинен періодично розглядати питання продовження застосування до особи відповідного запобіжного заходу, ґрунтовно перевіряючи, чи наявні для цього підстави. Така позиція підтверджується Конституційним Судом, який у рішенні від 23.11.2017 №1-р/2017 зауважив, що обґрунтованість застосування запобіжних заходів, пов'язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, має піддаватися судовому контролю через певні проміжки часу, періодично об'єктивним та неупередженим судом на предмет перевірки наявності чи відсутності ризиків, за яких вказані запобіжні заходи застосовуються, у тому числі при закінченні досудового розслідування, коли деякі ризики вже можуть зникнути.
Відповідна строковість дістала пряме законодавче закріплення - ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, згідно з ч.1 ст.197 Кримінального процесуального кодексу, діє не більше 60 днів. Тримання під вартою є найсуворішим запобіжним заходом, яке суттєво обмежує конституційне право людини на свободу та особисту недоторканність, а тому його застосування потребує суворого додержання фундаментальних принципів права, чого вданому випадку не дотримано.
Натомість, щодо ОСОБА_3 не дотримується правило про строковість застосування відповідного запобіжного заходу. Суд не розглядає питання про продовження строку тримання під вартою, а отже, людина буде утримуватися під вартою увесь час, доки не буде винесено апеляційне рішення по суті. Але це, як відомо, може тривати довгий, а іноді й занадто довгий період часу.
В даному випадку перше судове засідання апеляційного суду призначено на 05.05.2026. Отже, ОСОБА_3 протягом невизначеного терміну перебуватиме в стані невизначеності своєї долі. До того ж на цей період він позбавлений свободи, що фактично перетворилося на процедуру відбування покарання. Це свідчить про грубе порушення прав людини, яка вимушена фактично відбувати покарання ще до набуття вироком законної сили.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ч.2 ст.3 Конституції України).
Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом (ч.1 ст.29 Конституції України).
Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ч.1 ст.62 Конституції України).
Фактично склалася ситуація, що особа, яка не винна у вчиненні злочину, який їй інкримінувався, тримається під вартою протягом невизначеного часу без перевірки судом законності такого тримання. У цьому контексті доцільно розглянути позиції Європейського суду з прав людини.
Черкаський апеляційний суд призначив розгляд справи на 05.05.2026. Це означає, що через подання апеляційної скарги ОСОБА_3 вимушений залишатися під вартою в СІЗО ще понад 4 місяці без законних підстав.
Як зазначив ЄСПЛ, ситуація, де реалізація права на апеляцію автоматично веде до продовження тримання під вартою, порушує саму суть права, гарантованого ст.2 Протоколу № 7 до Конвенції.
ОСОБА_3 фактично «карається» позбавленням свободи за своє бажання оскаржити вирок. «Вираз «після засудження» не може тлумачитися обмежувально, як такий, що стосується лише остаточного обвинувального вироку, оскільки в такому випадку виключається арешт засуджених осіб, які постали перед судом, перебуваючи на волі.
Також не можна не враховувати той факт, що вина особи, яку було взято під варту під час апеляційного чи касаційного провадження, була встановлена в ході провадження в суді першої інстанції, яке відповідало вимогам ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (рішення у справі «Вемхофф проти Німеччини», п.9). Поняття «після» означає не тільки те, що ув'язнення повинно відбуватися після винесення обвинувального вироку з точки зору часу. Крім того, ув'язнення повинно бути результатом, наслідком засудження, залежати чи здійснюватися на підставі обвинувального вироку. Іншими словами, повинен існувати достатній причинно-наслідковий зв'язок між обвинувальним вироком та відповідним позбавленням волі (рішення у справах «Джеймс, Уеллс і Лі проти Сполученого Королівства», п.189; «Моннел та Морріс проти Сполученого Королівства», п.40; «Дел Ріо Прада проти Іспанії [ВП]», п.124).
У справі «Ruslan Yakovenko v. Ukraine» ЄСПЛ визнав порушення права заявника, передбаченого ст.5 § 1 (а) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, через залишення в силі судом першої інстанції запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до набрання законної сили вироком, незважаючи на те, що заявник фактично відбув призначений йому строк відбування покарання під час досудового слідства та розгляду справи судом першої інстанції. Суд вказав, що національний суд повинен був розглянути можливість призначення заявнику альтернативного запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням свободи. Суд також знайшов порушення ст.2 Протоколу 7 Конвенції, оскільки заявник фактично був позбавлений можливості оскаржити вирок в апеляційному порядку через ризик того, що він буде залишатися під вартою до закінчення розгляду справи судом апеляційної інстанції. ЄСПЛ встановив, що тримання особи під вартою після вироку суду першої інстанції без належного мотивування (ст.5 § 1 Конвенції) є свавільним.
У вироку ОСОБА_3 відсутні будь-які міркування щодо неможливості застосування більш м'якого запобіжного заходу на час апеляційного розгляду. Щодо критичного стану здоров'я ОСОБА_3 як обставини, що створює реальну загрозу його життю в умовах СІЗО. Окремим і надзвичайно вагомим аргументом для негайного звільнення підзахисного є стрімке погіршення стану його здоров'я, яке за час перебування в умовах ізоляції набуло характеру прямої загрози життю.
Як вбачається з медичної документації, 28.10.2025 року ОСОБА_3 був оглянутий лікарем в ургентному порядку через критичний стан: йому було встановлено попередній діагноз - «Гостре порушення ритму. Гострий коронарний синдром?». Ситуація була настільки серйозною, що адміністрація установи була змушена викликати бригаду швидкої медичної допомоги для стабілізації стану та відновлення серцевого ритму безпосередньо на місці.
За результатами подальшого обстеження у КНП «Черкаський обласний кардіологічний центр» від 14.11.2025 року, у ОСОБА_3 було підтверджено наявність Гіпертонічної хвороби (ризик 2) та пароксизмальної форми суправентрикулярної тахікардії. Фахівцем-кардіологом було призначено обов'язкове специфічне лікування препаратами ОСОБА_7 ), Панцикор та Біфрен. Однак, згідно з офіційною інформацією медичної частини місця ув'язнення, ці життєво необхідні медикаменти відсутні у розпорядженні установи, а препарат «Панцикор» взагалі не передбачений до закупівлі за державний кошт. Спроба замінити спеціалізований антиаритмічний препарат «Соталол» на «Бісопролол» не є адекватною заміною призначеного профільним центром лікування, що підтверджується триваючими скаргами підзахисного на серцебиття та запаморочення.
З огляду на те, що пароксизмальна тахікардія та ризик гострого коронарного синдрому за своєю природою можуть призвести до раптової зупинки серця, подальше утримання ОСОБА_3 під вартою в умовах, де йому неможливо забезпечити виконання рекомендацій кардіолога, є порушенням не лише Статті 3 Конвенції (заборона катувань та нелюдського поводження), а й фундаментального права на життя. Відсутність умов для надання належної медичної допомоги при серцево судинних патологіях такого рівня тяжкості є безумовною підставою для втручання слідчого судді в порядку ст. 206 КПК України для запобігання непоправним наслідкам. Порушення міжнародних гарантій.
Процедура екстрадиції ОСОБА_3 із Федеративної Республіки Німеччина (ФРН) до України відбулася на підставі низки міжнародно-правових гарантій, наданих Міністерством юстиції України компетентним органам Німеччини для забезпечення дотримання прав людини та стандартів справедливого суду.
Наразі стороною захисту зафіксовано суттєві порушення цих зобов'язань.
1. Порушення права на безперешкодний доступ до адвоката. Однією з ключових умов видачі ОСОБА_3 була гарантія надання йому правової допомоги адвоката з необмеженим правом доступу. Суть порушення: Під час судових засідань ОСОБА_3 утримувався в металевій клітці, що фізично відокремлювало його від захисника. Суд першої інстанції відмовив у клопотанні захисту дозволити підзахисному перебувати поряд із адвокатом, що унеможливило здійснення оперативних та конфіденційних консультацій безпосередньо під час дослідження доказів. Це прямо суперечить гарантіям Міністерства юстиції та Статті 6 Конвенції про захист прав людини.
2. Порушення щодо місця тримання під вартою.
Міністерство юстиції України гарантувало німецькій стороні, що після екстрадиції ОСОБА_3 буде утримуватись у державній установі «Чортківська установа виконання покарань (№ 26)» (Тернопільська обл.). Переведення ОСОБА_3 до ДУ «Черкаський слідчий ізолятор» дозволялося лише як виняток - у разі його особистого прохання бути присутнім у судовому засіданні. На даний час підзахисний утримується в ДУ «Черкаський слідчий ізолятор». Захист наголошує, що таке утримання є порушенням міжнародних зобов'язань, оскільки воно не ґрунтується на добровільній згоді особи, а умови в Черкаському СІЗО не відповідають тим специфічним стандартам, які перевіряла німецька сторона перед видачею.
3. Гарантії консульського контролю та умов тримання.
Згідно з домовленостями, члени консульської служби Посольства Німеччини в Україні мають право: у будь-який час відвідувати обвинуваченого для перевірки умов його утримання (зокрема, дотримання норми площі 4 м? на особу та наявності відокремленого санвузла); бути негайно повідомленими про будь-яке переведення особи до іншої установи; бути присутніми на судових засіданнях. Будь-які обмеження у спілкуванні з адвокатом або невмотивована зміна місця утримання нівелюють ефективність цих гарантій, оскільки створюють перешкоди для належного моніторингу з боку ФРН.
Враховуючи викладене, подальше утримання ОСОБА_3 під вартою в умовах ігнорування наданих Німеччині гарантій є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та міжнародних зобов'язань України.
Як захисник, наголошує, що стаття 206 КПК України («Загальні обов'язки судді щодо захисту прав людини») є не просто процедурною нормою, а фундаментальним інструментом судового контролю, який покладає на слідчого суддю роль «гаранта свободи».
Згідно з правовою позицією Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду (постанова від 27.05.2019 у справі № 766/22242/17), стаття 206 КПК України встановлює специфічні повноваження щодо перевірки підстав позбавлення особи свободи та зобов'язує суддю негайно звільнити особу, якщо законні підстави для її тримання під вартою не доведені. Верховний Суд підкреслює, що положення цієї статті мають на меті забезпечення процесуального механізму звільнення слідчим суддею будь-якої особи, яка позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили.
Це безпосередньо стосується ситуації ОСОБА_3 , оскільки вирок від 26.12.2025 року не набрав законної сили через процедуру апеляційного оскарження, а отже, його статус у розумінні Статті 5 Конвенції та ст.206 КПК залишається статусом особи, чиє право на свободу потребує посиленого судового захисту.
Відповідно до практики Верховного Суду, обов'язки слідчого судді за ст.206 КПК є безумовними: якщо з будь-яких джерел стає відомо про особу, позбавлену свободи без вмотивованого рішення, суддя зобов'язаний постановити ухвалу про доставку такої особи для з'ясування підстав ув'язнення.
Вказує, що у випадку його підзахисного, «вмотивованість» рішення про тримання під вартою повністю відсутня у резолютивній частині вироку, що згідно з висновками ЄСПЛ у справі «Руслан Яковенко проти України», робить перебування під вартою свавільним.
Більше того, Верховний Суд вказує, що ст.206 КПК не передбачає оскарження рішень слідчого чи прокурора post factum, а спрямована на негайне припинення поточного порушення прав людини.
Оскільки тримання ОСОБА_3 під вартою без належного судового контролю триває зараз, а апеляційний розгляд призначено лише на 05.05.2026, застосування ст.206 КПК є єдиним ефективним національним засобом правового захисту для припинення ситуації «невизначеності долі», яка суперечить Статті 5 § 1 Конвенції.
Наполягає, що ігнорування слідчим суддею обов'язків, визначених статтею 206 КПК, у контексті даної справи буде свідчити про відмову у доступі до правосуддя та порушення загальних принципів кримінального судочинства, що неодноразово констатувалося у касаційній практиці.
Таким чином, судова практика орієнтує слідчого суддю на активну, а не формальну роль: перевіряти, чи є тримання під вартою обґрунтованим і строковим відповідно до вимог статей 177, 194 та 197 КПК України.
З урахуванням викладеного вище, просить негайно звільнити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи.
В судовому засіданні адвокат ОСОБА_4 клопотання підтримав та пояснив, що 26.12.2025 востаннє, коли суд розглядав дане питання щодо утримання ОСОБА_3 під вартою. Має бути періодичність перегляду даного питання строком в 60 днів. Додав, що він є тяжкохворим, що ускладнює його перебування під вартою. ОСОБА_3 є екстрадованою особою, Україна брала зобов'язання і на даний час порушує його. До апеляційного суду зверталися із клопотанням про зміну запобіжного заходу, однак клопотання не розглянуто.
ОСОБА_3 в судовому засіданні клопотання підтримав, вважає, що посилання на рішення, яке не набрало законної сили з приводу утримання під вартою є незаконним. Просить задовольнити клопотання.
Прокурор ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечила проти задоволення клопотання, вказала, що існує правова підстава тримання під вартою ОСОБА_3 , а саме вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 25.12.2025, який відповідно до ст.370 КПК України містить рішення щодо запобіжного заходу. На даний час кримінальна справа перебуває на перегляді Черкаського апеляційного суду. Просить відмовити в задоволенні клопотання.
Адвокат ОСОБА_6 , в судове засідання не з'явився, причину неявки не повідомив. Про час, дату та місце судового засідання повідомлявся належним чином, про що свідчать матеріали справи.
Заслухавши доводи ОСОБА_3 та його захисника, позицію прокурора ОСОБА_5 , слідчий суддя дійшов до наступних висновків.
Відповідно до ст.4 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.
Положеннями ст.3,8 Конституції України встановлено засади верховенства права. Так, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст.29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання. Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.
Згідно зі ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно усталеною практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Відповідно до ч.4 ст.5 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожний, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікань встановлює законність затримання. Відповідно до ст.13 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожний, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть, якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до вимог п.18 ч.1 ст.3 КПК України слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Згідно з вимогами ст.206 КПК України, кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.
Якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, він зобов'язаний постановити ухвалу, якою має зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з'ясування підстав позбавлення свободи.
Слідчий суддя зобов'язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи.
В судовому засіданні встановлено, що відповідно до офіційного порталу reyestr.court.gov.ua, вироком Черкаського районного суду Черкаської області від 26.12.2025 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України і призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн., та звільнено ОСОБА_3 від призначеного покарання за ч.1 ст.125 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, передбачених п.1 ч.1 ст.49 КК України, відповідно до ч.5 ст.74 КК України.
Визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.345, ч.2 ст.186 КК України і призначено йому покарання:
- за ч.2 ст.345 КК України позбавлення волі на строк три роки,
- за ч.2 ст.186 КК України позбавлення волі на строк чотири роки.
На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_3 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки.
Запобіжний захід ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили залишити попередній тримання під вартою.
Дані обставини не оспорювалися сторонами провадження та повністю визнані щодо наявності даного рішення.
Встановлено, що відповідно до офіційного порталу reyestr.court.gov.ua, ухвалою Черкаського апеляційного суду від 30.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами захисника в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 , першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 26.12.2025 відносно ОСОБА_3 .
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 06.02.2026 закінчено підготовку до апеляційного розгляду та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні у приміщенні Черкаського апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційними скаргами на вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 26.12.2025 на 14.00 год. 05.05.2026.
Дані обставини також не оспорювалися сторонами провадження та повністю визнані щодо наявності даного рішення та дій Апеляційного суду.
Відповідно до положень ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим і найбільш суворим запобіжним заходом, пов'язаним із позбавленням особи свободи, і полягає в примусовій ізоляції підозрюваного, обвинуваченого шляхом поміщення його в установи тримання під вартою на певний строк із підпорядкуванням вимогам режиму цих установ.
Згідно з вимогами ч.4 ст.196 КПК України, слідчий суддя, суд зобов'язаний визначити в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або домашнього арешту дату закінчення її дії у межах строку, передбаченого цим Кодексом.
Відповідно до положень ч.1 ст.197 КПК України, строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
Згідно з вимогами ст.205 КПК України ухвала слідчого судді, суду щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Таким чином, в ході судового розгляду, слідчим суддею встановлено, що відносно ОСОБА_3 наявне судове рішення (вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 26.12.2025) щодо застосування відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що підлягає до виконання та виконується відповідно до положень ст.205 КПК України.
Разом з цим, слідчий суддя звертає увагу, що слідчий суддя, при розгляді скарги в порядку ст.206 КПК України, не є судом апеляційної інстанції та не має повноважень переглядати та змінювати чи доповнювати прийняте судом першої інстанції рішення, в даному випадку вироку Черкаського районного суду Черкаської області від 26.12.2025, оскільки це повноваження саме суду апеляційної інстанції на даній стадії здійснювати судовий контроль, в порядку визначеному КПК України.
Слідчий суддя звертає увагу, що відповідно до положень ст.401 КПК України суддя-доповідач протягом десяти днів після відкриття апеляційного провадження за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції: вирішує інші клопотання, в тому числі щодо обрання, зміни або скасування запобіжного заходу.
Нормами ч.1 ст.405 КПК України передбачено, що апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених цією главою.
Згідно ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Згідно з вимогами ч.1 ст.9 КПК України, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
При ухваленні вироку суд згідно зі статтею 368 КПК України вирішує питання: чи мала місце подія, чи містить вона склад злочину, чи винна особа, чи підлягає вона покаранню, яка міра покарання є справедливою, чи задовольняти цивільний позов. Також вирішуються питання долі речових доказів, судових витрат, запобіжного заходу та пом'якшуючих/обтяжуючих обставин.
Відповідно до положень КПК України законодавець при ухваленні вироку вказав про зміну процесуального статусу особи та лише подальшу долю запобіжного заходу без посилання на строковість та подальшість розгляду клопотань щодо його строків, так як вказаний строк зараховується засудженій особі до відбування покарання.
Положеннями ч.3 ст.26 КПК України передбачено, що слідчий суддя у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень КПК України.
За таких обставин, в даному випадку, у слідчого судді відсутні повноваження змінювати чи доповнювати зміст ухваленого вироку Черкаського районного суду Черкаської області від 26.12.2025 в частині застосованого відносно ОСОБА_3 запобіжного заходу та його строку, а як наслідок і правові підстави для задоволення клопотання адвоката ОСОБА_6 , поданого в інтересах ОСОБА_3 .
Враховуючи наведене, у задоволенні клопотання слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.183, 197, 199, 206, 331, 401, 405 КПК України, слідчий суддя, -
У задоволенні клопотання представника заявника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_6 про звільнення особи, позбавленої свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили в порядку ст.206 КПК України - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали виготовлено та проголошено 16.04.2026.
Слідчий суддя: ОСОБА_1