Справа № 541/847/26
Провадження № 2/541/1065/2026
іменем України
16 квітня 2026 року м. Миргород
Миргородський міськрайонний суд Полтавської області у складі:
головуючого судді Вірченко О.М.,
за участю секретаря судового засідання Олешко Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,
встановив:
В проваджені Миргородського міськрайонного суду Полтавської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
До початку судового розгляду відповідач надав заяву про зупинення провадження у справі до припинення його перебування у складі Збройних Сил України, до вказаної заяви долучив довідку від 11 квітня 2026 року № 297 про його перебування на військовій службі з 17 січня 2026 року по теперішній час.
Позивачка в судове засідання не з'явилася, надала заяву про розгляд справи у її відсутність.
Суд, дослідивши докази, додані до клопотання, прийшов до наступного висновку.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У відповідності з довідкою в/ч НОМЕР_1 від 11 квітня 2026 року № 297 ОСОБА_2 призваний на військову службу під час мобілізації, перебуває на військовій службі з 17 січня 2026 року.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених п. 2 ч. 1 ст. 251 цього Кодексу, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Правосуддя вимагає справедливого і збалансованого судового провадження, котре базується на дотриманні принципів верховенства права, диспозитивності і пропорційності, а також має відповідати стандартам Конвенції.
Ст. 10 ЦПК встановлено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Ст. 51 Конституції України встановлено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров'я, свобода, безпека, справедливість.
Згідно зі ст. 3 Конвенції про права дитини (1989 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абз. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
Ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
З огляду на зазначене, суд вважає, що у спірних правовідносинах, що стосуються прав та інтересів дитини, вирішення питання про застосування положення п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК щодо обов'язку суду зупинити провадження у справі за участю відповідача, який є військовослужбовцем, залежить, зокрема, від того, чи відповідатиме застосування відповідного процесуального заходу Конституції України, Конвенції про права дитини, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція). Зупинення провадження у справі становить втручання у права позивача та її малолітньої дитини, гарантовані ст. 6 Конвенції в аспекті вирішення спору щодо прав та обов'язків цивільного характеру упродовж розумного строку, а також у права, гарантовані ст. 8 Конвенції в аспекті тривалості вирішення правового спору, що стосується визначення походження дитини, що належать до сфери приватного життя. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що метою Конвенції є захист прав, які є не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними. У практиці ЄСПЛ визначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справі Zubac v. Croatia, § 97).
Суд вважає, що вирішуючи питання про наявність чи відсутність достатніх підстав для зупинення провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК у спірних правовідносинах, що стосуються прав та інтересів дитини, необхідно забезпечити справедливий баланс між конкуруючими інтересами дитини, яка має право на розумний строк розгляду справи, що стосується майнових та особистих немайнових прав дитини; забезпечення її належного матеріального утримання від батьків, та конкуруючим інтересом передбачуваного батька, який проходить військову службу на змагальність та диспозитивності цивільного судочинства.
Суд має враховувати, зокрема, чи є належні докази того, що відповідач через виконання своїх обов'язків не може брати участь у судових засіданнях ні особисто, ні у режимі відеоконференції, зокрема поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, чи користуватися правничою допомогою під час судового провадження, чи має можливість самостійно або з допомогою представника висловитися щодо позовних вимог.
Не враховуючи ці обставини, обов'язкове зупинення провадження у справі щодо аліментів на утримання дитини, хоч і відповідатиме певним інтересам відповідача, який перебуває у складі Збройних Сил України, але може шкодити захищеним інтересам дитини у передбаченому законом утриманні з боку відповідача (в отриманні передбаченого законом утримання з боку її батька). Інтереси дитини мають домінувати над інтересами кожного з її батьків.
Отже, з огляду на вказане зупинення провадження у справі порушує баланс інтересів дитини і матері, з одного боку, та її батька, з іншого боку, і суперечить найкращим інтересам цієї дитини, а тому клопотання відповідача задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 251, 258-260, 263, 353 ЦПК України, суд
ухвалив:
В задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини відмовити.
Судове засідання відкласти до 13 год 10 хв. 07 травня 2026 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: О. М. Вірченко