Справа № 526/4002/25
Провадження № 1-кс/526/92/2026
іменем України
15 квітня 2026 року слідчий суддя Гадяцького районного суду Полтавської області ОСОБА_1 ,
з участю секретаря - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
начальника сектору дізнання - ОСОБА_4 ,
скаржника - ОСОБА_5 ,
представника скаржника - адвоката - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Гадячі скаргу ОСОБА_5 на постанову дізнавача про закриття кримінального провадження №12025175560000169 від 06.11.2025 року,
встановив :
ОСОБА_5 звернулася до суду зі скаргою на рішення начальника СД ОСОБА_4 про закриття кримінального провадження. В обґрунтування скарги вказала, що у провадженні начальника СД ВП №1 Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області ОСОБА_4 перебувало кримінальне провадження №12025175560000169 від 06.11.2025 року. Провадження було закрите 25.11.2025 постановою про закриття кримінального провадження. Проте, на думку ОСОБА_5 рішення начальника сектору дізнання про закриття кримінального провадження є необґрунтованим та передчасним.
Скаржник ОСОБА_5 та її представник ОСОБА_6 в судовому засіданні підтримали свою скаргу та просили скасувати постанову дізнавача.
Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні проти задоволення скарги заперечував, оскільки попередньо постанова про закриття кримінального провадження була ним скасована, дізнавачем проведено всі додаткові слідчі дії, які було ним надано. На даний час всі слідчі дії проведено та відсутні підстави для скасування постанови дізнавача про закриття кримінального провадження.
Начальник СД ОСОБА_4 у судовому засіданні з скаргою не погодилася, зазначила, що нею проведено слідчий експеримент та допит дитини, призначено додаткову експертизу, а тому нею повністю вичерпані всі об'єктивні можливості встановлення причетності ОСОБА_7 до кримінального правопорушення, вчиненого відносно ОСОБА_5 .
Слідчий суддя, вислухавши скаржника та її представника, прокурора та дізнавача, дослідивши матеріали скарги, приходить до наступного.
Як вбачається з наданої суду копії постанови про закриття кримінального провадження від 25.02.2026 року, дізнавачем після звернення ОСОБА_5 до поліції із заявою про отримання нею тілесних ушкоджень, було направлено її до судово-медичного експерта для освідування на предмет отриманих тілесних ушкоджень, який 18.11.2025 року надав висновок №187; проведено слідчий експеримент з потерпілою поруч з магазином «Маркетопт»; допитано свідків; проаналізовано відео файл з камер відео спостереження магазину «Маркетопт»; опитано ОСОБА_7 ; проведено додатковий слідчий експеримент з ОСОБА_5 ; проведено додаткову судово-медичну експертизу з метою перевірки показів ОСОБА_5 , даних під час проведення слідчого експеримента; допитано малолітнього сина ОСОБА_8 .
Кримінальне провадження №12025175560000169 від 06.11.2025 було внесено до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України, за заявою ОСОБА_5
Кримінальним Кодексом України (ст.125 КК) передбачена відповідальність за спричинення легких тілесних ушкоджень лише у тому випадку, якщо такі тілесні ушкодження були спричинені умисно.
З об'єктивної сторони злочин, передбачений ч.1 ст.125 КК, характеризується: діянням (дією або бездіяльністю), спрямованим на заподіяння легкого тілесного ушкодження; наслідком у вигляді спричинення легкого тілесного ушкодження; причинним зв'язком між зазначеним діянням та наслідком.
Суб'єктивна сторона даного кримінального правопорушення характеризується тільки умисною формою вини.
Відповідно до ст. 24 КК умисел поділяється на прямий та непрямий.
Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.
Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припустила їх настання.
Інтелектуальний момент непрямого умислу полягає в усвідомленні особою суспільно небезпечного характеру свого діяння та передбаченні його суспільно небезпечних наслідків. Непрямий умисел повністю збігається з прямим умислом за такою ознакою інтелектуального моменту, як усвідомлення. Однак інша ознака - передбачення суспільно небезпечних наслідків - значно відрізняється від подібної ознаки прямого умислу. Відповідно до закону при прямому умислі винний передбачає наслідки як можливий або неминучий результат свого суспільно небезпечного діяння, а при непрямому умислі він передбачає лише можливість настання таких наслідків.
Відповідно до положень ст. 25 КК України необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.
Отже, розмежування умисного заподіяння особі легкого тілесного ушкодження від необережного заподіяння такого ушкодження здійснюється як за об'єктивною, так і суб'єктивною сторонами цих діянь.
З огляду на викладене, суд вважає, що дізнавач дійшов обґрунтованого висновку, що отримане внаслідок падіння потерпілої ОСОБА_5 тілесне ушкодження не охоплювалось умислом ОСОБА_8 на нанесення саме таких тілесних ушкоджень, які отримала потерпіла і спричинене внаслідок необережності.
З матеріалів кримінального провадження не вбачається, що ОСОБА_8 наносив удари по нозі потерпілої, що підтверджується висновками судово - медичної експертизи.
Таким чином, оскільки закон України про кримінальну відповідальність не передбачає відповідальності за необережне спричинення легких тілесних ушкоджень, дізнавач прийшов до правильного висновку про закриття кримінального провадження.
Незважаючи на відсутність складу кримінального правопорушення за ст.125 КК України, потерпіла, з урахуванням досліджених обставин має право звернутися до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_8 завданої матеріальної та моральної шкоди, оскільки закриття кримінального провадження не виключає можливості стягнення завданої його діями шкоди.
На підставі вищевикладеного і керуючись ст. ст. 303, 304, 306, 372 КПК України, слідчий суддя,
ухвалив:
У задоволенні скарги ОСОБА_5 на постанову дізнавача про закриття кримінального провадження №12025175560000169 від 06.11.2025 року- відмовити.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена заявником до Полтавського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали складено та оголошено 17 квітня 2026 року.
Слідчий суддя: ОСОБА_1