Справа № 2-1544/2008
Провадження №4-с/489/3/26
17 квітня 2026 року м. Миколаїв
Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого судді Микульшиної Г.А.,
із секретарем судових засідань Бородіною В.Ю.,
без участі учасників справи,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України,
встановив:
В липні 2025 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Ротар А.Л. звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.
В обґрунтування скарги посилався на те, що він є боржником у виконавчому провадженні № 14617601 про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 заборгованості в сумі 57 074,34 грн., яке перебувало на примусовому виконанні в Інгульському відділі державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України. Згідно відомостей АСВП станом на 22.07.2025 вказане виконавче провадження закрито. Однак в червні 2025 року ОСОБА_1 дізнався, що на його майно, а саме частку кв. АДРЕСА_1 накладено арешт на підставі постанови б/н від 17.02.2010 Ленінського ВДВС ММУЮ, державний виконавець Саркісян К.С. На звернення боржника до Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо зняття арешту з належного йому майна скаржнику було повідомлено, що 30.06.2016 було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу - на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження». При цьому боржник вказує на те, що станом на теперішній час виконавчий лист по справі № 2-1544, що був виданий 07.08.2009 Ленінським районним судом м. Миколаєва, не перебуває на виконанні у відділі ДВС, строк пред'явлення його до виконання сплинув. З огляду на викладене, ОСОБА_1 вважає, що на даний час вжиті заходи, пов'язані з арештом майна, позбавляють його можливості реалізувати свої права щодо належного йому майна, та відповідно порушують його права.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просить суд зобов'язати Інгульський відділ Державної виконавчої служби у м. Миколаєві скасувати арешт майна ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий органом 4812, дата видачі - 20.06.2019, накладений на підставі постанови б/н, 17.10.2010, Ленінський ВДВС ММУЮ, державний виконавець Саркісян К.С., зареєстровано 18.02.2010 11:05:03 за № 9533480 реєстратором Миколаївської філії Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України.
Згідно ухвали Інгульського районного суду м. Миколаєва від 25.07.2025 судом було ініційовано відновлення втраченого судового провадження у цивільній справі № 2-1544/2008 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , оскільки згідно довідки архіваріуса було встановлено, що вказана справа знищена за закінченням терміну зберігання; зупинено провадження у справі.
У відповідності до ухвали Інгульського районного суду м. Миколаєва від 15.12.2025 частково відновлено втрачене судового провадження у цивільній справі № 2-1544/2008 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , а саме з оригіналу рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02.07.2008.
Ухвалою Інгульського районного суду м. Миколаєва від 22.12.2025 поновлено провадження за скаргою ОСОБА_1 , призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
06.01.2026 на адресу суду від представника Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надійшов відзив на скаргу, згідно якого він просить суд відмовити в її задоволенні в повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень проти позову посилався на те, що оскаржуване обтяження було накладено у відповідності до вимог ЗУ «Про виконавче провадження», законні підстави для скасування арешту за відсутності відомостей про повне фактичне виконання рішення суду - відсутні. Законом не передбачено обов'язку державного виконавця зняття арешту, накладеного на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу.
В судове засідання ОСОБА_1 та його представник - адвокат Ротар А.Л. не з'явились, в скарзі заявлені вимоги підтримала в повному обсязі, просила скаргу задовольнити та розглядати справу без її участі.
В судове засідання представник Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України не з'явився, причин неявки суду не повідомив.
Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали скарги, цивільної справи, судом встановлено наступне.
02.07.2008 Ленінським районним судом м. Миколаєва ухвалено рішення по справі № 2-1544/2008 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, відповідно до якого позовні вимоги задоволено. А саме стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі 47 570,00 грн. та суму встановленого індексу інфляції за весь час прострочення в розмірі 8 909,54 грн., а всього 56 479,54 грн., а також судовий збір у розмірі 564,80 грн., витрати на ІТЗ в розмірі 30,00 грн. На виконання вказаного рішення судом було видано виконавчий лист.
Згідно повідомлення Інгульського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві від 11.07.2025 за вих. № 89121 відповідно до відомостей Автоматизованої системи виконавчого провадження на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № 14617601з примусового виконання виконавчого листа № 2-1544, виданого 07.08.2009 Ленінським районним судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу в сумі 57 074,34 грн.
20.08.2009 державним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження.
30.06.2016 керуючись п. 2 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції до 05.10.2016) державним виконавцем винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу.
В обґрунтування вимог скарги боржник ОСОБА_1 посилається на те, що в червні 2025 року ОСОБА_1 дізнався, що на його майно, а саме частку кв. АДРЕСА_1 накладено арешт на підставі постанови б/н від 17.02.2010 Ленінського ВДВС ММУЮ, державний виконавець Саркісян К.С. На звернення боржника до Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо зняття арешту з належного йому майна скаржнику було повідомлено, що документального підтвердження повного фактичного виконання виконавчого документа, сплати виконавчого збору, витрат виконавчого провадження по виконавчому провадження по виконавчому провадженню № 14617601 на адресу відділу не надходило, в зв'язку з чим відсутні підстави для зняття арешту з майна боржника ОСОБА_1 .
Умови і порядок виконання судових рішень, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі виконавчого листа від 07.08.2009 по справі № 2-1544/2008, пред'явлення його до виконання та накладення арешту на майно боржника були врегульовані ЗУ «Про виконавче провадження» № 606-XIV, який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.
Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Аналогічна за змістом норма закріплена у частині першій статті 48 Закону № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року.
Згідно із частиною другою статті 57 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на момент накладення арешту на майно боржника) арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Схожі за змістом приписи містяться у статті 56 Закону № 1404-VIII.
Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом.
Отже, правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.
Термін «завершення виконавчого провадження» застосовувався у нормі статті 30 Закону № 606-XIV як узагальнююче поняття процесуальної стадії виконавчого провадження.
Відповідно до частини першої статті 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно з статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно з статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно з статтею 48 цього Закону.
У Законі № 1404-VIII (чинний на момент розгляду справи судами) відсутня норма, аналогічна нормі частини першої статті 30 Закону № 606-XIV. Закон № 1404-VIII не містить такого поняття, як «завершення виконавчого провадження», водночас окремо врегульовує виконавчі дії щодо закінчення виконавчого провадження у статті 39 та щодо повернення виконавчого документа стягувачу в статті 37.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2025 по справі № 2/1522/11652/11 зазначає, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки.
Частиною п'ятою статті 47 Закону № 606-XIV визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (аналогічна норма міститься в частині п'ятій статті 37 Закону № 1404-VIII).
Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом з цим повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення.
Наслідки завершення виконавчого провадження визначені статтею 50 Закону № 606-XIV.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 50 Закону № 606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Схожі за змістом норми містяться у частинах першій, другій статті 40 Закону № 1404-VIII.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов'язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:
- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);
- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Законодавством не передбачено обов'язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано.
Водночас Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 2/1522/11652/11 звертає увагу, що законодавець у Законі № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року, передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (частина третя статті 37 Закону № 1404-VIII).
Враховуючи наведене, повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII).
З наведеного вбачається, що виконавець знімає арешт з майна боржника у разі закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа до суду, який його видав (частина перша статті 40 Закону № 1404-VIII). Подібні положення містяться у частині першій статті 50 Закону № 606-XIV. Також виконавець знімає арешт з майна боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 11 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII. Також виконавець знімає арешт з майна боржника, якщо після повернення виконавчого документа стягувачу встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню (частина четверта статті 40 Закону № 1404-VIII).
При розгляді даної справи судом встановлено, що арешт на майно боржника було накладено державним виконавцем в межах виконавчого провадження № 14617601, за яким у відповідності до постанови державного виконавця від 30.06.2016 виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) - у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього закону заходи щодо розшуку такого майна виявились безрезультатними.
За таких обставин, передбачені законодавством підстави для зняття арешту з майна боржника відсутні, подана скарга є безпідставною та в її задоволенню необхідно відмовити в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 258-260, 447, 448, 451 ЦПК України, суд -
ухвалив:
В задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення або з дня складання повного тексту ухвали. Учасник справи, якому повну ухвалу суду не було вручено у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.
Повний текст ухвали складено 17.04.2026.
Суддя Г.А.Микульшина