Справа №487/9899/25
Провадження №2/487/1040/26
25.03.2026 Заводський районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Кузьменко В.В., за участю секретаря судових засідань Спицької Н.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства відкритого типу "Фірма Аура" про визнання права власності,
29.12.2025 року до суду надійшов позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства відкритого типу "Фірма Аура" про визнання права власності.
06.01.2026 року до суду від представника позивача надійшла заява про долучення доказів.
Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 08.01.2026 року по даній справі відкрито провадження та призначено справу у порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 04.03.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судове засідання позивачі не з'явились, представник позивачів до суду надала заяву про розгляд справи за їх відсутності.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причину неявки суду не повідомив.
Враховуючи, що всі особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Так, судом встановлено, що Протоколом ВАТ «Фірма «Аура» (змінено назву на АТВТ «Фірма «Аура», далі - Відповідач) від 26.07.2000 року № 34 ОСОБА_1 та члени її сім'ї (чоловік, син) включені в списки на квартирний облік.
Рішенням ВК ММР від 29.12.2000 року № 908 за поданням відповідача прийнято рішення про видачу ордеру на житлове приміщення квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 .
25.01.2001 року ОСОБА_1 виданий ордер на житлове приміщення квартири АДРЕСА_1 .
В ордері на житлове приміщення № 114 склад сім'ї зазначений як: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (син), ОСОБА_3 (чоловік).
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірваний 04.10.2005 року.
12.11.2025 року позивачами до Управління комунального майна ММР подана заява про приватизацію квартири АДРЕСА_1 .
Листом УКМ ММР від 18.11.2025 року позивачів повідомлено, що будинок АДРЕСА_2 , в тому числі квартира АДРЕСА_3 даного будинку, не належали та не належать до комунальної власності Миколаївської міської територіальної громади. Відповідно, виконавчі органи Миколаївської міської ради, зокрема Управління комунального майна ММР, не володіють повноваженнями з розпорядженням даним майном, та не мають підстав для передачі у приватну власність зазначеної квартири. Міським органом приватизації питання може бути розглянуте у разі передачі квартири до комунальної власності Миколаївської міської територіальної громади.
У спірній квартирі постійно проживають та зареєстровані позивачі.
Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного
права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 ЦК України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (ч. 1 ст. 182 ЦК України).
Частинами третьою, п'ятою статті 9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон) передбачає, що метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.
Згідно ст. 1 Закону України «Про приватизація державного житлового фонду», приватизація - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
Згідно зі ст. 2 Закону, до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.
Згідно ч. 1 ст. 3 Закону, приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю.
Згідно ч. 1 ст. 8 Закону, приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Згідно з ч. 3 ст. 8 Закону, передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.
Згідно ст. 10 Закону, органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.
Перелік таких випадків чітко визначений у законодавстві і є вичерпним.
До них належить відсутність в особи права на приватизацію (частина друга статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»), заборона приватизувати конкретне приміщення (частина четверта статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», частина друга статті 2 Закону № 2482-ХІІ, якою визначено, що не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, історикокультурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому, порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Аналогічні висновки викладені у постанові ВП ВС від 20.06.2018 року у справі № 200/18858/16-ц.
У пункті 13 постанови Пленуму ВСУ від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» судам роз 'яснено, що у разі непередання квартири (будинку) у власність наймачеві, його спадкоємці вправі вимагати визнання за ними права власності на неї лише в тому разі, коли наймач звертався з належно оформленою заявою про це до відповідного органу приватизації або власника державного чи громадського житлового фонду, однак вона не була розглянута в установлений строк або в її задоволенні було незаконно відмовлено за наявності підстав і відсутності заборон для передачі квартири наймачеві.
Право на приватизацію квартири, яка належить до державного житлового фонду, мають особи, які постійно проживають у цій квартирі. Для отримання права власності на житло особа повинна звернутись до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою, яка підлягає розгляду названим органом у строк, передбачений чинним законодавством.
Позивачі протягом більш ніж 20 років постійно проживають і зареєстровані в спірній квартирі, оплачують квартплату та комунальні платежі. Отже, позивачі на законних підставах вселились в вище вказану квартиру, тобто добросовісно заволоділи майном, є його наймачами, і продовжують відкрито, безперервно володіти цим майном більш ніж 20 років, мають невикористане право на приватизацію за вказаною адресою, тому мають право на набуття права власності на зазначену квартиру.
Право власності на спірну квартиру не зареєстровано за жодним суб'єктом, квартира не належить ані до комунальної, ані до державної власності.
Таким чином, жоден орган державної або місцевої влади не уповноважений прийняти рішення щодо приватизації спірної квартири. У зв'язку з цим позивачам відмовлено у приватизації квартири.
При цьому позивачі мають не реалізоване право на приватизацію, правових підстав для відмови їм у приватизації квартири, відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», немає.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивачі набули права власності на квартиру, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст.12, 13, 80, 81, 89, 141, 263-268, 280, 282, 354, 355 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства відкритого типу "Фірма Аура" про визнання права власності - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 43,3 кв.м., житловою площею 17,8 кв.м. в рівних частках по 1/2 (одна друга) частки за кожним.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.В.Кузьменко