Справа № 466/1406/26
Провадження № 1-кп/466/581/26
17 квітня 2026 року м.Львів
Шевченківський районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2 ,
з участю прокурора ОСОБА_3
захисника ОСОБА_4
обвинуваченої ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові кримінальне провадження №12026141380000126 від 02.02.2026 про обвинувачення
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. В.Яблунька, Турківського району Львівської області, українки, громадянки України, з середньою спеціальною освітою, неодруженої, має на утримані двох дітей, працюючої охоронником ТОВ "Явір", зареєстрованої та фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.296 КК України,-
Обвинувачена ОСОБА_5 02 лютого 2026 року приблизно о 07:30 годині, перебуваючи у громадському місці по вул. Космічній поблизу будинку № 20 у м.Львові, діючи з хуліганських мотивів, із явної неповаги до встановлених у суспільстві норм поведінки, грубо порушуючи громадський порядок та проявляючи особливу зухвалість, підійшла до службового автомобіля марки «Volkswagen КОМВІ», державний номерний знак НОМЕР_1 , у салоні якого перебували двоє працівників поліції Львівського РУП №2 ГУНП у Львівській області та троє працівників ІНФОРМАЦІЯ_2 , які відповідно до наказу № 95 від 01.02.2026 були залучені до проведення заходів з оповіщення військовозобов'язаних на території міста. Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_5 дістала з внутрішньої кишені куртки пневматичний пістолет «KWC» калібру 4,5 мм № НОМЕР_2 , який не є вогнепальною зброєю, та умисно нанесла ним кілька ударів правою рукою по передній частині лобового скла, а також по правому боковому дзеркалу вказаного автомобіля. Після цього, коли службовий автомобіль почав рух, ОСОБА_5 , продовжуючи свої хуліганські дії, здійснила один постріл із зазначеного пневматичного пістолета у задню частину скла автомобіля, після чого залишила місце події.
Допитана у судовому засіданні ОСОБА_5 вину свою у вчиненні кримінального правопорушення визнала повністю та суду показала, що 02.02.2026 р. біля 7-30 год. на вул.Космічній біля будинку №20 її чоловіка, з яким вона перебуває у цивільному шлюбі, зупинили працівники поліції та ТЦК. Вона дуже перелякалась, і, не думаючи про наслідки, витягнула з сумки травматичний пістолет, який завджди носить при собі з метою самозахисту і заподіяла кілька ударів по шклу автомобіля, щоб відволікти увагу працівників ТЦК від чоловіка, а потім зробила один постріл, не маючи наміру комусь заподіяти шкоди. Розкаюється у вчиненому. Частково відшкодувала заподіяну шкоду, перерахувавши кошти в користь ЗСУ. Просить не позбавляти її волі, оскільки самостійно виховує двох неповнолітніх дітей.
Враховуючи те, що обвинувачена не заперечувала фактичні обставини та судом було встановлено, що вона правильно розуміє зміст цих обставин, переконавшись у добровільності та істинності її позиції, суд, роз'яснивши всім учасникам судового провадження правові наслідки ч.3 ст. 349 КПК України та отримавши на це їх згоду, визнав недоцільним дослідження інших доказів у справі, обмежився допитом обвинуваченої та оголошенням характеризуючих матеріалів.
Крім повного визнання обвинуваченою своєї винуватості, її вина у вчиненні кримінального правопорушення повністю і об'єктивно стверджується зібраними в ході досудового розслідування доказами, які знаходяться в матеріалах кримінального провадження.
Оцінюючи докази в їх сукупності, суд вважає, що вина обвинуваченої ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення доведена повністю, її дії вірно кваліфіковані за ч.4 ст.296 КК України, оскільки вона грубо порушила громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, із застосуванням іншого предмета, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень.
Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
У той же час згідно зі ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Згідно з п.1 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2015 року, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно п.3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.
У справі №205/7091/16-к від 17.10.2019 ВС розтлумачив судову дискрецію у кримінальному судочинстві та звернув увагу на міжнародно-правове регулювання зазначеного інституту. Так, поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду, принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Призначаючи покарання обвинуваченій ОСОБА_5 , суд враховує тяжкість та обставини вчинення кримінального правопорушення, а також особу винної, яка повністю визнала свою вину та щиро розкаялась, раніше не притягалась до кримінальної відповідальності, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, працює, а також відсутність обставин, які обтяжують покарання, та вважає, що їй слід обрати покарання у межах санкцій інкримінованої статті КК України.
Враховуючи особу обвинуваченої, її ставлення до вчиненого, відсутність претензій з боку потерпілого, суд вважає за можливе при обранні покарання у виді позбавлення волі з застосуванням ст.75 КК України.
Суд вважає, що саме таке покарання відповідатиме загальним засадам призначення покарання, передбаченим ст.65 КК України, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої, попередження вчинення нею нових злочинів. Цивільний позов не заявлено.
Цивільний позов у справі не заявлено.
Заходи забезпечення кримінального провадження слід вирішити відповідно до статті 174 КПК України.
Питання про долю речових доказів слід вирішити відповідно до статті 100 КПК України, про що зазначити в резолютивній частині цього вироку.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченої на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
Керуючись ст.ст. 349, 368, 370, 373, 374, 615 КПК України, суд, -
ОСОБА_5 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.296 КК України та призначити їй покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік.
Відповідно до вимог ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_5 наступні обов'язки: - періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; - повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.
Іспитовий строк ОСОБА_5 обчислювати з моменту проголошення вироку.
Арешт накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м.Львова від 03.02.2026 - скасувати.
Речовий доказ: пневматичний пістолет, серійний номер НОМЕР_2 , калібру 4,5 мм -конфіскувати в дохід держави.
Стягнути з ОСОБА_5 в дохід держави 3 565 (три тисячі п'ятсот шістдесят п'ять) грн. 60 коп. вартості експертизи № СЕ-19\114-26\2653-БЛ від 16.02.2026 р., проведеної ЛНДЕКЦ МВС України.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги встановленого ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано.
На вирок може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
Суддя ОСОБА_1