08 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 569/14622/24
провадження № 61-16080св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д.,
суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Альянс Маркет»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 червня 2025 року у складі судді Ковальова І. М. та постанову Рівненського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року у складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Гордійчук С. О., Ковальчук Н. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Маркет» (далі - ТОВ «Альянс Маркет») про визнання незаконним наказу про припинення трудового договору, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення ненарахованої та невиплаченої заробітної плати.
Позовні вимоги мотивовано тим, що з 09 вересня 2023 року він працював на посаді касира торговельного залу відділу кас магазину № 076 (супермаркет «Фреш») ТОВ «Альянс Маркет». 08 січня 2024 року його звільнено за угодою сторін. Вважає, що його звільнення відбулось на фоні конфліктної ситуації, а заява на звільнення була написана під тиском. Впродовж місяця після звільнення позивач написав листа з описом подій. У відповідь на його звернення отримав характеристику від магазину № 076, що нівелює причини, що висувалися при звільненні. У зв'язку з чим вважав своє звільнення незаконним та необґрунтованим, що порушує частину четверту статті 22 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
З урахуванням викладеного просив суд:
- визнати незаконним наказ ТОВ «Альянс Маркет» про припинення трудового договору (контракту) від 05 січня 2024 року № 0001-76-зХ/3В-К;
- поновити ОСОБА_1 на посаді касира торговельного залу ТОВ «Альянс Маркет»;
- стягнути із ТОВ «Альянс Маркет» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу;
У січні 2025 року ОСОБА_1 подав заяву про зміну предмета позову шляхом доповнення позовних вимог новими вимогами про стягнення з ТОВ «Альянс Маркет» невиплаченої заробітної плати за фактично відпрацьовані дні: 02 січня 2024 року - 9 годин, 03 січня 2024 року - 9 годин та 04 січня 2024 року - 11 годин, та стягнення середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.
Заява мотивована тим, що 13 січня 2025 року на його адресу надійшли додаткові пояснення відповідача, з яких стало відомо про зазначені вище години роботи ОСОБА_1 , які помилково не були обліковані у зв'язку з технічною несправністю системи обліку робочого часу. Вважав, що зазначена заробітна плата підлягає стягненню з відповідача на його користь на підставі статті 116 КЗпП України.
Крім того, посилаючись на положення та статтю 117 КЗпП України, просив стягнути на свою користь з ТОВ «Альянс Маркет» середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 19 червня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулося 08 січня 2024 року, натомість до суду з позовом про визнання незаконним наказу про припинення трудового договору, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу звернувся 07 серпня 2024 року; заяву про зміну предмету позову шляхом доповнення позовних вимог вимогою про стягнення не нарахованої та невиплаченої заробітної плати позивач подав 16 січня 2025 року. При цьому ні позивач, ні його представник клопотання про поновлення процесуального строку для звернення до суду з заявленими позовними вимогами, з належними та допустимими доказами пропуску такого строку, не заявляли. Таким чином, дійшов висновку, що позивачем пропущено строки, встановлені статтею 233 КЗпП України.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Рівненського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 червня 2025 року скасовано в частині відмови ОСОБА_3 у стягненні заробітної плати з 02 до 04 січня 2024 року та задоволено ці вимоги.
Стягнуто з ТОВ «Альянс Маркет» на користь ОСОБА_1 1 235,40 грн заробітної плати (сума вказана без утримання податків, зборів та інших обов'язкових платежів).
У решті рішення залишено без змін.
Апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_3 розрахунковий лист отримав і з нарахованими сумами (сумами відрахувань, сумою до виплати) ознайомлений в день звільнення 08 січня 2024 року, а предмет позову змінений 16 січня 2025 року за межами річного строку для можливого поновлення, передбаченого статтею 234 КЗпП України, тобто за межами строків, передбачених статтею 233 КЗпП України, погодився з висновками суду першої інстанції про пропуск строків для пред'явлення таких вимог роботодавцю.
Водночас, щодо стягнення заробітної плати за відпрацьований ОСОБА_3 час: 02 січня 2024 року - 9 годин, 03 січня 2024 року - 9 годин та 04 січня 2024 року - 11 годин, то місцевий суд припустився помилки, оскільки відповідно до статті 238 КЗпП України, рішення про виплату працівникові належних сум ухвалюється без обмеження будь-яким строком.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У грудні 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 червня 2025 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.
Отже, в іншій частині судове рішення не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається в силу статті 400 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30 липня 2021 року у справі № 263/6538/18, від 22 січня 2025 року у справі № 757/5467/21, від 08 травня 2019 року та постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-11цс15, від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявник вважає, що судами не було належним чином проаналізовано та досліджено, коли та за яких обставин позивач дізнався про порушення свого права та невиплату належної йому заробітної плати.
Звертає увагу на рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 у справі № 1-7/2024(337/24), яким визнано неконституційною частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати.
Також вказує на порушення норм процесуального права, що виразилось у неналежній оцінці судами доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
У лютому 2026 року від ТОВ «Альянс Маркет» надійшли заперечення проти відкриття касаційного провадження.
У лютому 2026 року від ТОВ «Альянс Маркет» надійшов відзив у якому просить закрити касаційне провадження у справі. У випадку, якщо суд касаційної інстанції дійде висновку про відсутність підстав для закриття касаційного провадження, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 червня 2025 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року у справі № 569/14622/24 - без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 22 грудня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 червня 2025 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року передано на розгляд судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2026 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 червня 2025 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Рівненського міського суду Рівненської області матеріали справи № 569/14622/24; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву.
У березні 2026 року матеріали справи № 569/14622/24 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою від 01 квітня 2026 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Оскаржені судові рішення переглядаються в частині вирішення позовної вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
09 вересня 2023 року ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду касира торговельного залу відділу кас магазину № 76.
05 січня 2024 року позивач подав на ім'я керуючого магазином 076 ТОВ «Альянс Маркет» Устенко Н. Л. заяву, у якій просив звільнити його 08 січня 2023 року із обійманої посади за згодою сторін та просив встановити останній робочий день тривалістю 1 година і виплатити премію (за рішенням керівництва) за останній місяць роботи в найближчу дату виплати заробітної плати або авансу після отримання погодженого обхідного листа бухгалтерією. До моменту отримання погодженого обхідного листа бухгалтерією, просив вважати суму премії, яка підлягає виплаті, оспорюваною сумою в трактуванні частини другої статті 116 КЗпП України, зобов'язуючись не пред'являти претензій щодо її виплати до моменту погодження. Дата 05 січня 2024 року підпис ОСОБА_1 . Керівник підрозділу (директор департаменту) дата 05 січня 2024 року.
На підставі поданої заяви позивачем винесено наказ про припинення трудового договору (контракту) з 08 січня 2024 року за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України. Підстава звільнення - заява ОСОБА_1 (не відпрацьовано/компенсація за 8 днів відпустки (8 чергової).
З дослідженого в судовому засіданні вищезазначеного наказу про припинення трудового договору (контракту) наявний напис: «Копію наказу про звільнення отримав 08 січня 2024 року підпис ОСОБА_1 ».
Сторонами не оспорювалось, що вказаний напис здійснено позивачем у справі ОСОБА_1 .
З розрахункового листа за січень 2024 року встановлено, що ОСОБА_1 належало до виплати за січень 2024 року - 3 380,90 грн. Борг підприємства на початок місяця - 12 101,13 грн. Виплачено - 12 101,13 грн.
Розпискою про отримання трудової книжки ОСОБА_1 підтвердив, що 08 січня 2024 року отримав свою трудову книжку та розрахунковий лист.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.
За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.
Так, частиною першою зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Разом із тим у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.
Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Вказані висновки відповідають правовій позиції, викладеній у рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 370/1754/15-ц та у постанові від 24 червня 2020 року у справі № 500/6631/16-ц.
Із матеріалів справи вбачається, що повний розрахунок по заробітній платі власником підприємства з позивачем при звільненні не проведено, а залишок невиплаченої заборгованості стягнуто постановою апеляційного суду, ухваленою у цій справі.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд апеляційної інстанції на вказане уваги не звернув, у повній мірі не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, та не врахував, що закон пов'язує початок перебігу тримісячного строку звернення із заявою про стягнення середнього заробітку саме з наступного дня після виплати всіх належних позивачеві при звільненні сум.
Таким чином, визначений частиною другою статті 233 КЗпП України строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 не пропустив.
Апеляційний суд, вирішуючи справу в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку про звільненні, неправильно застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню, у зв'язку із чим помилково вирішив спір у цій частині.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не в повній мірі встановив обставини справи, які мають значення для її вирішення, у зв'язку з чим дійшов недостатньо обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
У свою чергу встановлення обставин справи та вирішення питання про оцінку доказів, за змістом частини першої статті 400 ЦПК України, виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Щодо клопотання ТОВ «Альянс Маркет» про закриття касаційного провадження у справі
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу, якщо судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження у справі та враховуючи доводи, якими ОСОБА_1 обґрунтовував підстави касаційного оскарження судових рішень, визначені не лише пунктом 1, а й пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для закриття касаційного провадження.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині прийнята без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду в оскарженій частині скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Зважаючи на те, що суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, збирати та надавати правову оцінку новим доказам у справі, внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних у справі доказів, суд апеляційної інстанції не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскаржувана постанова не може вважатися законною та обґрунтованою, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції належить урахувати зазначене у цій постанові, забезпечити сторонам право на справедливий розгляд, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, оцінити всі зібрані у справі докази у їх сукупності та врахувати висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Ураховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, тому Верховний Суд не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Маркет» про закриття касаційного провадження відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Постанову Рівненського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк