16 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 521/14560/15-к
провадження № 51-1397 ск 26
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2023 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від
24 лютого 2026 року щодо останнього,
встановив:
Вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2023 року, залишеним без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року, ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 вирішено обчислювати з дати оголошення вироку.
Продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк відбування покарання ОСОБА_5 зараховано строк його попереднього ув'язнення з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, а саме з 18 вересня 2023 року по набрання вироком законної сили.
Вирішено питання щодо речових доказів, спеціальної конфіскації та процесуальних витрат у провадженні.
За вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він 15 липня 2015 року, о 03 год, перебуваючи за адресою: м. Одеса, вул. Старицького, 20/2, діючи з прямим умислом, з корисливих мотивів, шляхом вільного доступу, за допомогою ключа відкрив ліві передні двері автомобіля та незаконно заволодів транспортним засобом «Mitsubishi L200», НОМЕР_1 , що належать ОСОБА_6 , завдавши матеріальну шкоду у сумі 263 943, 60 грн.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
В обґрунтування зазначає, що висновок судової експертизи № 74 від 13.08.2015 отриманий з істотними порушеннями вимог КПК України, оскільки експертизу проведено без додержання встановленого порядку її призначення та проведення, без застосування належної методики дослідження, без забезпечення участі підозрюваного, а також без надання експерту повних вихідних даних. Зокрема, експерту не було надано інформації щодо доаварійного технічного стану транспортного засобу, що, на переконання захисника, унеможливлює відмежування пошкоджень, отриманих унаслідок ДТП, від тих, що могли існувати до неї. У зв'язку з цим вважає, що зазначений експертний висновок не відповідає критеріям належності, допустимості та достовірності доказів, передбачених статтями 84, 94 КПК України, а тому не міг бути покладений в основу обвинувального вироку.Вказує, що засуджений, заволодівши автомобілем потерпілого, не мав наміру його викрадення, про що свідчить той факт, що він здійснював перевезення інших осіб на зазначеному транспортному засобі. Крім того, стверджує, що призначене засудженому покарання є надмірно суворим і не відповідає вимогам статті 65 КК України, оскільки суди не врахували в повному обсязі дані про особу засудженого та наявність пом'якшуючих обставин. Зазначає, що засуджений раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, одружився, працює, щиро розкаявся у вчиненому та усвідомив протиправність своїх дій.
Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі п. 2 ч. 2 статті 428 КПК України з огляду на таке.
Згідно з ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При розгляді скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, при цьому переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.
Статею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
При цьому, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Згідно з ч. 1 ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Вказаних вимог судом першої інстанції дотримано у повному обсязі.
Висновок місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України, зроблено з додержанням положень ст. 23 КПК України на підставі з'ясування всіх обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.
За результатами оцінки наданих стороною обвинувачення доказів, досліджених під час судового розгляду, суд першої інстанції дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення доведена поза розумним сумнівом та кваліфікував його дії за ч. 3 ст. 289 КК України, як незаконне заволодіння транспортним засобом, що завдало великої матеріальної шкоди.
Так, суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні вказаного кримінального правопорушення на підставі сукупності доказів, зокрема: показань ОСОБА_5 , який визнав вину та повідомив суду, що вночі 15.07.2015 незаконно заволодів автомобілем «Mitsubishi L200»,потерпілого ОСОБА_6 , свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , протоколу огляду місця події від 15.07.2015, протоколу пред'явлення особи для впізнання від 19.07.2015, ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 27.03.2019про притягненняОСОБА_5 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП України, висновку експерта
№ 273 від 29.07.2015 та висновку експерта № 74 від 13.08.2015, детальний зміст яких наведено у вироку.
Вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання ОСОБА_9 , місцевий суд у межах дискреційних повноважень, дотримуючись вимог статей 50, 65 КК України, врахував:
- ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до
ст. 12 КК України є особливо тяжким;
- дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, не одружений, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, його вік - 33 роки та позитивну характеристику;
- обставину, що пом'якшує покарання, - щире каяття, а також відсутність обставин, які його обтяжують.
Санкцією ч. 3 ст. 289 КК України (в редакції на час вчинення злочину) передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції призначив ОСОБА_9 мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 3 ст. 289 КК України, у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна, оскільки дійшов висновку, що за обставин цього кримінального провадження та даних про особу обвинуваченого саме таке покарання є співмірним і адекватним характеру вчинених дій та їх небезпечності.
Не погодившись із вироком суду в частині призначеного ОСОБА_9 покарання, захисник ОСОБА_10 звернувся з апеляційною скаргою, за результатами розгляду якої суд апеляційної інстанції залишив її без задоволення, а оскаржуваний вирок без змін.
Мотивуючи своє рішення, апеляційний суд вказав, що при призначенні
ОСОБА_9 покарання судом враховано всі обставини, які передбачені вимогами статей 50, 65 КК України, зокрема й ті, на які посилався захисник, а покарання за своїм видом та розміром відповідає тяжкості вчиненого та даним про особу обвинуваченого, є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення, перевиховання та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, з чим погоджується і суд касаційної інстанції.
Підстав для застосування положень статей 69, 75 КК України апеляційним судом встановлено не було.
Підсумовуючи наведене, Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій в аспекті дотримання приписів ст. ст. 412-414 КПК України, у тому числі і щодо відсутності підстав для призначення ОСОБА_9 більш м'якого покарання ніж передбачене санкцією ч. 3 ст. 289 КК України.
Таким чином, колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_9 покарання є законним, справедливим і співмірним характеру вчинених дій, а тому не вбачає підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість або призначеним у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Доводи захисника ОСОБА_4 щодо недопустимості висновку експерта
№ 74 від 13.08.2015 є необґрунтованими та зводяться до незгоди з оцінкою доказів, наданою судами попередніх інстанцій.
Як убачається з долучених копій судових рішень, відповідно до зазначеного висновку експерта встановлено, що ринкова вартість автомобіля «Mitsubishi L200» (д.н.з. НОМЕР_1 ) станом на 15.07.2015 та розмір завданого внаслідок ДТП матеріального збитку складають 263 943, 60 грн. В ході проведення зовнішнього візуального огляду було встановлено, що автомобіль має сліди пошкоджень дверей передніх лівих та правих, задніх лівих та правих, пошкодження панелі даху, капота та кузова з деформацією, складками металу на рамі та пошкодженням лакофарбового покриття, всі стекла окрім заднього лівого вітрячка дверей відсутні, перекіс остова кузова, прорізу всіх дверей, капота, багажного відділення.
Твердження про порушення порядку проведення експертизи, відсутність методики чи неможливість перевірки її результатів є декларативними, не підтверджені конкретними даними та не містять посилань на істотні порушення.
Доводи захисника на те, що експертизу проведено без участі підозрюваного, також не свідчать про її недопустимість, оскільки кримінальне процесуальне законодавство не встановлює обов'язкової участі підозрюваного під час проведення експертного дослідження.
Під час проведення дослідження експертом було детально зафіксовано та описано об'єктивні технічні характеристики транспортного засобу, зокрема, повний перелік пошкоджень, отриманих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Наведений опис є вичерпним, логічним та узгоджується з іншими зібраними у справі доказами, що дало змогу експерту об'єктивно визначити ринкову вартість автомобіля та розмір матеріальних збитків.
Будь-яких даних, які б ставили під сумнів компетентність експерта, правильність обраної ним методики дослідження або обґрунтованість підсумкових розрахунків, захисником не надано. Сама по собі незгода сторони захисту зі змістом висновку чи оцінкою даного доказу судами попередніх інстанцій не є підставою для визнання його недопустимим у розумінні ст. 87-89 КПК України.
Додатково необхідно зазначити, що під час судового розгляду сторона захисту не заявляла клопотань про визнання вказаного експертного висновку недопустимим доказом, не ініціювала призначення повторної чи додаткової експертизи, а також не наполягала на необхідності його повторного дослідження судом апеляційної інстанції.
За таких обставин не вбачається підстав вважати висновок експерта № 74 від 13.08.2015 таким, що отриманий із істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Верховний Суд вважає, що вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції відповідають вимогам статей 370, 419 КПК України.
Переконливих аргументів, які б свідчили про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не наведено та Судом не встановлено.
З урахуванням викладеного, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а із касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2023 року та ухвалу Одеського апеляційного судувід 24 лютого 2026 року щодо останнього.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3