16 квітня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/14606/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.,
розглянув у порядку письмового провадження
касаційну скаргу ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , скаржник)
на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2026 про закриття апеляційного провадження (головуючий - суддя Пантелієнко В.О., судді Доманська М.Л., Станік С.Р.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дорпостач» (далі - Товариство, позивач)
до Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» (далі - Організація, відповідач),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «КЛО-2017» (далі - ТОВ «КЛО-2017»)
про визнання права інтелектуальної власності, визнання незаконним правових актів індивідуальної дії та зобов'язання вчинити дії,
за участю особи, яка подавала апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2023 - ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ).
Причиною звернення до суду є наявність/відсутність підстав для закриття апеляційного провадження.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство звернулося до суду з позовною заявою у вересні 2019 року до державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (далі - Укрпатент) [ухвалою суду першої інстанції від 13.12.2023 замінено Укрпатент на правонаступника Організацію] про:
- визнання незаконним рішення Укрпатенту «Про відмову в державній реєстрації торговельної марки» за заявкою позивача від 21.12.2018 №m201830297;
- визнання незаконним висновку Укрпатенту «Про невідповідність позначення умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційної експертизи №147243/ЗМ/20 від 30.12.2020» по заявці позивача від 21.12.2018 №m201830297;
- визнання права інтелектуальної власності за позивачем на торговельну марку за заявкою від 21.12.2018 №m201830297;
- зобов'язання Укрпатенту внести відомості до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг про реєстрацію на ім'я позивача торговельної марки за заявкою від 21.12.2018 №m2018 30297.
1.2. Позовні вимоги мотивовано тим, що, на думку позивача, рішення Укрпатенту є незаконним і наявні підстави для реєстрації торговельної марки за заявкою Товариства.
2. Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, вимог апеляційної скарги та ухвали про закриття апеляційного провадження
2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 25.04.2023, залишеним без змін Північним апеляційним господарським судом постановою від 18.10.2023 у справі №910/14606/21, у задоволенні позову відмовив.
2.2. Верховний Суд постановою від 06.02.2024 у цій справі касаційну скаргу Товариства залишив без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2023 у справі №910/14606/21 - без змін.
2.3. ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, 31.07.2025 подав апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2023 у цій справі, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити заявлений у справі позов у повному обсязі.
2.4. Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 16.02.2026 у цій справі задовольнив клопотання Організації про закриття апеляційного провадження у справі №910/14606/21 та апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2023 у справі №910/14606/21 закрив.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. ОСОБА_1 , посилаючися на ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваного судового рішення з порушенням норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції та справи повернути до суду апеляційної інстанції для розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. У поданій касаційній скарзі від 16.03.2026 ОСОБА_1 як на підставу касаційного оскарження зазначає, що апеляційний суд помилково застосував пункт 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), дійшов помилкового висновку про те, що рішення місцевого суду від 25.04.2023 у справі №910/14606/21 не вирішує питання про права та обов'язки ОСОБА_1 , застосував надмірно формальний підхід, обмежившись лише аналізом резолютивної частини рішення, порушив процесуальні норми встановлені статтями 17, 254, 236 ГПК України та покликається на низку постанов Верховного Суду, зокрема, від 16.01.2019 у справі №911/2635/19, постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 14.08.2019 у справі №910/6636/18, постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №921/285/18, що узгоджується з абзацом другим частини другої статті 287 ГПК України.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. Позивач у відзиві на касаційну скаргу підтримав доводи скаржника, зазначаючи про їх обґрунтованість, і просив касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати та справу №910/14606/21 повернути до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду апеляційної скарги по суті.
5.2. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
5.3. Від третьої особи відзив на касаційну скаргу до Суду не надійшов.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
6.1. Суд апеляційної інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, зазначив, зокрема, таке.
6.1.1. Згідно з частиною першою статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
6.1.2. Отже, наведеною нормою передбачено право особи подати апеляційну скаргу на рішення, ухвалене за результатами розгляду спору про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або містяться судження про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи у відповідних правовідносинах, зважаючи на предмет і підстави позову.
6.1.3. Особа, яка звертається з апеляційною скаргою у порядку статті 254 ГПК України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов'язки, і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним.
6.1.4. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
6.1.5. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, що викладена, зокрема, у постановах від 21.09.2018 у справі №909/68/18, від 18.12.2018 у справі №911/1316/17, слід враховувати, що судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто суд має розглянути і вирішити спір про право у правовідносинах, учасником яких на час розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або у такому рішенні мають міститися судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
6.1.6. Рішення є таким, що прийнято про права, інтереси та (або) обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи, або у резолютивній частині рішення суд зазначив про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи.
6.1.7. Після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з'ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов'язки скаржника і які конкретно.
6.1.8. Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №910/22354/15, від 19.06.2018 у справі №910/18705/17, від 11.07.2018 у справі №911/2635/17.
6.1.9. Суд апеляційної інстанції виснував, що в цьому випадку, першочергово необхідно з'ясувати, чи зачіпає оскаржуване рішення безпосередньо права та обов'язки скаржника - ОСОБА_1 .
6.1.10. Предметом апеляційного оскарження є рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2023, яким відмовлено Товариству у задоволенні позову до Організації, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ «КЛО-2017», про визнання права інтелектуальної власності, визнання незаконним правових актів індивідуальної дії та зобов'язання вчинити дії.
6.1.11. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що:
- рішення місцевого суду від 25.04.2023 у справі №910/14606/21 залишено без змін постановами Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2023 та Верховного Суду від 06.02.2024, але, ще до відкриття провадження у справі №910/14606/21, 12.04.2019 прокурором було затверджено обвинувальний акт стосовно ОСОБА_1 , колишнього директора Товариства у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 229 Кримінального кодексу України (далі - КК України), внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27.12.2014 за №12014200110002360;
- у подальшому кримінальне провадження спрямовано до Шосткинського міськрайонного суду Сумської області, де і перебуває дотепер на стадії судового розгляду (кримінальна справа №589/1884/19);
- під час судового розгляду кримінальної справи №589/1884/19 прокурор став посилатися на рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2023 у справі №910/14606/21, постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2023 та постанову Верховного Суду від 06.02.2024, а також на судові експертизи, що містяться у судовій справі господарського судочинства №910/14606/21, як на належні та допустимі докази моєї вини у незаконному використанні торговельної марки;
- але, під час розгляду судової справи, як в місцевому господарському суді, так і в судах апеляційної та касаційної інстанцій, я не був залучений у справу в якості третьої особи чи іншого учасника провадження, але тепер судове рішення від 25.04.2023 у справі №910/14606/21 стосується не лише моїх цивільних прав, але може вплинути і на позбавлення мене свободи;
- з наведених вище обставин і фактів, системного аналізу двох судових справ №589/1884/19 та №910/14606/21 слідує, що незважаючи на те, що одна судова справа розглядалася в порядку господарського судочинства, а інша в порядку кримінального судочинства, обидві ці судові справи є пов'язаними, а тому судове рішення чи судовий вирок в одній судовій справі може вплинути на судове рішення у іншій судовій справі, а також на права та обов'язки сторін та ОСОБА_1 . У судовому засіданні з розгляду кримінальної справи №589/1884/19, яке відбулося 30.07.2025, прокурор надав для залучення у матеріали справи копію судової експертизи у справі №910/14606/21 в якості належного та допустимого доказу, а суд залучив її у справу.
6.1.12. За таких обставин, ОСОБА_1 вважає, що судове рішення у справі №910/14606/21 прямо впливає на його права у кримінальній справі, починаючи з 31.07.2025, так-як останній не був присутній при призначенні та проведенні експертизи у справі №910/14606/21, на висновку судової експертизи базується судове рішення у справі №910/14606/21.
6.1.13. Суд апеляційної інстанції зазначив, що:
- з матеріалів справи вбачається, що Товариство (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства економіки України (відповідач - 1) та Укрпатенту (відповідач - 2) про визнання права інтелектуальної власності, визнання незаконним правових актів індивідуальної дії та зобов'язання вчинити дії;
- до Господарського суду міста Києва 24.09.2021 надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви, до якої позивачем долучено уточнену позовну заяву та якою позивачем частково усунуто недоліки позовної заяви, встановлені ухвалою суду від 13.09.2021;
- також, у зміненій позовній заяві позивач уточнив позовні вимоги та змінив склад відповідачів, заявивши вимоги лише до Укрпатенту;
- від позивача 22.12.2021 надійшло клопотання про долучення доказів, а саме висновку експерта від 06.12.2021 №СЕ-19/104-21/36962-ІВ та заяви на проведення експертизи;
- протокольною ухвалою від 11.01.2022 місцевий суд:
• задовольнив клопотання позивача та залучив до матеріалів справи поданий висновок експерта від 06.12.2021;
• за власною ініціативою залучив до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача - ТОВ «КЛО-2017» та зобов'язав сторін до наступного судового засідання направити третій особі подані ними заяви по суті справи;
- місцевим судом висновок експерта Жирко В.В. від 06.12.2021 №СЕ-19/104-21/36962-ІВ відхилений як неповний та необґрунтований в достатній мірі, оскільки, висновок експерта повинен бути повним та категоричним, та не має допускати іншого розуміння змісту, ніж зазначений. Втім, у порушення приписів пункту 4.14 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 №53/5, експертом не зазначено докладного опису проведеного дослідження. При цьому висновки експерта суперечать іншим матеріалам справи;
- позовні вимоги у справі №910/14606/21 мотивовані обставинами неправомірної відмови позивачу в державній реєстрації торговельної марки за заявкою від 21.12.2018 №m201830297, у зв'язку з чим позивач просив суд:
• визнати незаконним рішення про відмову в державній реєстрації торговельної марки по заявці позивача від 21.12.2018 №m201830297;
• визнати незаконним висновок від 30.12.2020 №147243/ЗМ/20 про невідповідність позначення умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційної експертизи по заявці позивача від 21.12.2018 №m201830297;
• визнати право інтелектуальної власності за позивачем на торговельну марку за заявкою від 21.12.2018 №m201830297;
• зобов'язати внести відомості до Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки про реєстрацію на ім'я позивача торговельної марки за заявкою від 21.12.2018 №m201830297;
- підставою висновку від 30.12.2020 №147243/ЗМ/20 про невідповідність позначення умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційної експертизи за заявкою позивача від 21.12.2018 №m201830297 стало те, що позначення для всіх товарів 4 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг (далі - МКТП), зазначених у наведеному в матеріалах заявки переліку товарів, є таким, що може ввести в оману споживача щодо товарів (належність їх іншому виробнику), бо до його складу включено зображувальний знак у вигляді стилізованого «дракона» (опис знаку) [свідоцтво від 25.04.2014 №184873, заявка від 03.04.2013 №m201305707], раніше зареєстрованого в Україні на ім'я ТОВ «КЛО-2017» (UA), щодо споріднених товарів 4 класу МКТП [пункт 2 статті 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15.12.1993 №3689-XII (далі - Закон №3689-XII)];
- отже, предметом спору та доказування у цій справі є відповідь на питання чи відповідає позначення за заявкою №m201830297 для товарів 4 класу МКТП умовам надання правової охорони, визначеним Законом №3689-XII;
- датою подання заявки є 21.12.2018 №m201830297, а заявником - Товариство (позивач) в особі директора ОСОБА_2 ;
- у свою чергу, апелянт ( ОСОБА_1 ) станом на 21.12.2018 (дату подання заявки за оскаржуваним позначенням) не був директором Товариства;
- справа №589/1884/19, що розглядається Шосткинським міськрайонним судом Сумської області, за обвинуваченням ОСОБА_1 (колишнього директора Товариства) у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 229 КК України, стосується незаконного використання в період 2013-2017 років Товариством, при здійсненні роздрібної торгівлі пальним, на інформаційних табло (стелях), стендах, фризі навісів автозаправних станцій у Сумській області позначення у вигляді стилізованого «дракона»;
- у цій господарській справі №910/14606/21 суд першої інстанції оцінив, як належний та допустимий письмовий доказ, отриманий в рамках кримінального провадження №12014200110002360 (кримінальна справа №589/1884/19) від 27.12.2014, яке триває і на теперішній час, висновок комісійної судової експертизи об'єктів інтелектуальної власності від 19.10.2017 №1156, згідно з яким, позначення, нанесені на інформаційних табло (стелях), стендах та фризи навісів автозаправних станцій Товариства, є схожими настільки, що їх можна сплутати зі знаком для товарів і послуг за свідоцтвом України від 25.04.2014 №184873 і це призводить до введення в оману споживачів щодо продавця товарів, надавача послуг, з огляду на триваюче кримінальне провадження.
- суд першої інстанції зазначив, що висновок комісійної судової експертизи об'єктів інтелектуальної власності від 19.10.2017 №1156 додатково підтверджує, що існує можливість сплутування споживачами особи виробника товарів (у цьому випадку позивача та третьої особи під час продажу товарі 4 класу МКТП).
6.1.14. Суд апеляційної інстанції вважав, що судове рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб.
6.1.15. Суд апеляційної інстанції вказав, що ні мотивувальна, ні резолютивна частини рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2023 у справі №910/14606/21 не містять висновки про права, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_1 .
6.1.16. Суд апеляційної інстанції зазначив, що скаржником, у свою чергу, при зверненні з апеляційною скаргою також не доведено, а з матеріалів справи не вбачається, що оскаржуваним рішенням місцевого суду вирішено питання про його права та обов'язки.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Ухвалою Верховного Суду від 19.03.2026, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №910/14606/21 за касаційною скаргою Організації на підставі абзацу другого частини другої статті 287 ГПК України, у порядку письмового провадження без повідомлення/виклику учасників справи.
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
8.2. Предметом касаційного оскарження є ухвала суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , як особи, яка не брала участі у справі, на рішення суду першої інстанції.
8.3. Скаржник вказує на відсутність підстав для застосування судом апеляційної інстанції пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України та покликається на низку постанов (дивись пункт 4.1 цієї постанови).
8.4. Отже, під час касаційного розгляду цієї справи перед Верховним Судом поставлено питання перевірки застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України з точки зору доводів касаційної скарги, зокрема і справедливого судового розгляду.
8.5. При цьому, узагальнені доводи касаційної скарги зводяться до того, що:
- ОСОБА_1 протиправно незалучений до участі у цій справі з покликанням на приписи частини другої статті 50 ГПК України, яка, на думку скаржника, є імперативною нормою процесуального закону, тобто встановлює обов'язок, не залишаючи вибору процесуальної дії;
- рішення суду першої інстанції може вплинути на позбавлення волі скаржника;
- можливість доведення обвинуваченим ОСОБА_1 у кримінальній справі №589/1884/19 відсутності у його діях під час керівництва ним Товариством і використання вивіски на АЗС з нібито тотожним зображенням комбінації букв та зображення прямо залежить, у тому числі, і від результатів розгляду цієї судової справи господарського судочинства, а тому саме у цьому полягає його цивільний інтерес.
8.6. Скаржник вважає, що незважаючи на те, що одна судова справа розглядалася в порядку господарського судочинства (№910/14606/21), а інша в порядку кримінального судочинства (№589/1884/19), обидві ці судові справи є пов'язаними, а тому судове рішення чи судовий вирок в одній судовій справі може вплинути на судове рішення у іншій судовій справі, а також на права та обов'язки сторін та ОСОБА_1 . Зокрема, предмет доказування у справі №910/14606/21 повністю знівельовує кримінальне переслідування (притягнення до кримінальної відповідальності), яке фактично базується на матеріалах господарської справи, в якій подається ця скарга. У судовому засіданні по розгляду кримінальної справи №589/1884/19, яке відбулося 30.07.2025, прокурор надав для залучення у матеріали справи копію судової експертизи у справі №910/14606/21 в якості належного та допустимого доказу, а суд залучив її до матеріалів кримінального провадження.
8.7. На думку ОСОБА_1 , судове рішення у справі №910/14606/21 прямо впливає на його права у кримінальній справі, починаючи з 31.07.2025, так-як останній не був присутній при призначенні та проведенні експертизи у справі №910/14606/21, який фактично покладено в основу оскаржуваного рішення у справі №910/14606/21, предметом дослідження в якому було з'ясування питання тотожності торгових марок, нібито використання, яких пред'явлено ОСОБА_1 в обвинувачення у кримінальному провадженні.
8.8. Перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при постановленні оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд зазначає таке.
8.9. Відповідно до частини другої статті 129 Конституції України забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення є однією з основних засад судочинства.
8.10. Частиною першою статті 17 ГПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
8.11. Згідно з положеннями частини першої статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
8.12. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
8.13. Частиною другою статті 50 ГПК України передбачено, що якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
8.14. Верховний Суд, ураховуючи приписи статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 236 ГПК України, зважаючи на доводи касаційної скарги, які не містять аргументів, які б свідчили про наявність підстав для відступу в силу приписів частини четвертої статті 302 ГПК України, звертається до правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.03.2026 у справі №922/5241/21 та в якій зазначено про відступ та уточнення висновків, які викладені у постановах, зокрема, Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду.
8.15. Так, у постанові від 04.03.2026 у справі №922/5241/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила таке:
« 10.3. Процесуальний закон розмежовує випадки, коли «рішення суду може вплинути на права та обов'язки» особи (коли в результаті ухвалення судового рішення сторона може набути право стосовно цієї особи або ця особа може пред'явити вимоги до сторони) (частина друга статті 50, пункт 1 частини першої статті 267 ГПК України) і коли має місце «рішення суду про права, інтереси та (або) обов'язки особи» (пункт 4 частини третьої статті 277, частина четверта статті 287, пункт 3 частини першої статті 296, пункт 8 частини 1 статті 310 ГПК України).
10.4. Визначення в позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) повинне відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі №686/20282/21).
Задля остаточного вирішення спору і захисту порушеного права за результатами судового розгляду справи сторонами в судовому процесі мають бути саме сторони у спірних матеріальних правовідносинах, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Такий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у підпункті 9.18 постанови від 03.09.2025 у справі №910/2546/22.
10.5. Так, позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор) та яка звернулася до суду з відповідним позовом, а відповідачем - особа, яка, за твердженням позивача, повинна виконати зобов'язання (боржник). Схожі висновки Велика Палата Верховного Суду викладала у пунктах 46, 47, 76 постанови від 18.12.2024 у справі №907/825/22 та підпункті 9.15 постанови від 03.09.2025 у справі №910/2546/22.
10.6. Водночас третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, може вступити у справу на стороні позивача або відповідача, якщо вона перебуває з одним з них у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судом рішення у справі зазнають певних змін.
Підставою для вступу (залучення) в судовий процес такої третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення в майбутньому в неї права на позов або пред'явлення до неї позовних вимог позивачем чи відповідачем. Однак предмет судового спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною у зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи. У цих висновках Велика Палата Верховного Суду звертається mutatis mutandis до власних висновків, викладених у підпунктах 7.22-7.23 постанови від 25.06.2019 у справі №910/17792/17.
10.7. При цьому процесуальний закон визнає бажаним залучення до участі у справі осіб, на права або обов'язки яких може вплинути рішення суду (частини перша та друга статті 50, частина перша статті 51 ГПК), і визначає наслідки незалучення таких осіб (частина друга статті 51 ГПК): у разі розгляду справи без повідомлення третьої особи про розгляд справи, обставини справи, встановлені судовим рішенням, не мають юридичних наслідків при розгляді позову, пред'явленого стороною, яка брала участь у цій справі, до цієї третьої особи або позову, пред'явленого цією третьою особою до такої сторони.
10.8. Натомість ухвалення судом рішення про права, інтереси та (або) обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, процесуальний закон вважає неприпустимим, у зв'язку з чим це є обов'язковою підставою для скасування ухваленого рішення (пункт 4 частини третьої статті 277, пункт 8 частини першої статті 310 ГПК України).
10.9. Відповідаючи на питання про те, що є рішенням суду про права, інтереси та (або) обов'язки особи, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що висновки суду про права, інтереси та (або) обов'язки особи можуть міститись в мотивувальній та резолютивній частині рішення. Ці висновки мають різне значення.
Процесуальний закон містить норми, які забезпечують, аби судове рішення, ухвалене у справі, не було протиставлене особі, яка не брала участі в цій справі»
8.16. Отже, Велика Палата Верховного Суду вказала, що:
- залучення до участі у справі осіб, на права або обов'язки яких може вплинути рішення суду (частини перша та друга статті 50, частина перша статті 51 ГПК) процесуальний закон визнає бажаним;
- висновки суду про права, інтереси та (або) обов'язки особи можуть міститись в мотивувальній та резолютивній частині рішення та ці висновки мають різне значення.
8.16.1. Щодо висновків суду про права, інтереси та (або) обов'язки особи у мотивувальній частині рішення, Велика Палата Верховного Суду зазначила таке:
« 10.10. Згідно з частиною четвертою статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються: 1) перелік обставин, які є предметом доказування у справі; 2) перелік доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; 3) висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів; 4) мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; 5) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; 6) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку; 7) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; 8) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.
10.11. Тобто мотивувальна частина містить мотиви рішення суду - відповіді на питання факту (висновки про встановлені обставини, які мають значення для вирішення справи) і питання права (юридична кваліфікація цих обставин, висновки про наслідки, з якими право пов'язує встановлені обставини).
10.12. Процесуальний закон не допускає, аби ці висновки були протиставлені особі, яка не брала участь у розгляді справи.
10.13. Дійсно, певні висновки суду, викладені у мотивувальній частині рішення, можуть мати обов'язкове (преюдиціальне) значення поза справою, у якій вони зроблені судом.
10.14. Правила про преюдицію викладені у статті 75 ГПК України.
Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Відповідно до частини сьомої цієї статті правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.
10.15. Аналізуючи положення частини сьомої статті 75 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 (пункт 32) дійшла висновку, що преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (підпункт 9.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №910/6355/20).
10.16. Правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв'язку з установленими судом обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов'язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо (підпункт 9.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20).
10.17. Тобто за положеннями статті 75 ГПК України висновки суду про встановлені обставини не мають зобов'язуючого (преюдиціального) значення для особи, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини встановлені, а правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, взагалі не є обов'язковою для господарського суду.
10.18. Отже, будь-які висновки про права, інтереси та (або) обов'язки особи у рішенні суду, яким вирішується приватноправовий спір, з огляду на норми статті 75 ГПК України не мають для особи, яка не брала участь у розгляді справи, зобов'язуючого значення, тобто не є рішенням про права, інтереси та (або) обов'язки цієї особи.
10.19. При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважує, що неприпустимим є втручання особи в остаточне рішення суду з тих лише підстав, що вона вважає помилковими викладені у мотивувальній частині цього рішення судження, які не мають стосовно неї обов'язкової сили».
8.16.2. Стосовно висновків суду про права, інтереси та (або) обов'язки особи у резолютивній частині рішення Велика Палата Верховного Суду вказала таке:
« 10.20. Відповідно до частини п'ятої статті 238 ГПК України у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема, висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог; розподіл судових витрат.
10.21. За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов'язки сторін (позивача та відповідача) (див. зокрема постанову КЦС ВС від 04.12.2023 у справі №707/157/22).
10.22. Тобто резолютивна частина рішення містить присуд, який в силу обов'язковості судового рішення як конституційної засади судочинства (пункт 9 частини другої статті 129, стаття 129-1 Конституції України) є обов'язковим до виконання.
10.23. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України (частина друга статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
10.24. Закон не встановлює механізму, який виключав би особу, яка не брала участь у справі, з-під дії судового рішення, якщо таке містить присуд про її права, інтереси та (або) обов'язки (стягує з неї кошти, зобов'язує її вчинити певні дії або утриматись від них, змінює чи припиняє правовідносини з її участю, визнає недійсним або скасовує документ, який посвідчує право особи, тощо).
Однак процесуальний закон встановлює право на перегляд справи та оскарження судового рішення для особи, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов'язки (частина перша статті 17 ГПК України).
10.25. При цьому подання апеляційної скарги особою, не залученою до участі в справі, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки становить виняток із правила, за яким незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного судового рішення (пункт 1 частини другої статті 261 ГПК України). Такий же підхід застосовано і для касаційного оскарження (пункт 1 частини четвертої статті 293 ГПК України).
10.26. Тобто законодавець визнав очевидно виправданим втручання в остаточне рішення суду для його перегляду з метою не допустити спрямування обов'язкової сили рішення суду на особу, яка не була залучена до участі у справі.
10.27. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а і їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків (пункт 108 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі №916/4093/21). Аналогічний висновок, викладеній у постанові об'єднаної палати КГС ВС від 21.02.2019 у справі №908/1141/15-г.
10.28. Окрім того, що особа, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, має право на перегляд справи та оскарження судового рішення, і для забезпечення цього права процесуальний закон також встановлює виняток з правила, спрямованого на забезпечення остаточності судового рішення, процесуальний закон надає також суду повноваження, які спрямовані на усунення цього порушення і які суд здійснює ex officio.
10.29. Саме з огляду на публічну вагу цієї складової гарантії справедливого суду, яка полягає у тому, що суд не може вирішувати питання про права, інтереси або обов'язки особи, не залучивши її, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що повноваження скасувати судове рішення з направленням справи на новий розгляд, якщо суд нижчої інстанції прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 8 частини першої статті 310 ГПК України), суд касаційної інстанції здійснює незалежно від вимог та доводів касаційної скарги, а також незалежно від того, чи з касаційною скаргою звернулась особа, про права, інтереси та (або) обов'язки якої суд нижчої інстанції ухвалив рішення.
10.30. Ухвалення судом рішення про права, інтереси та (або) обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі становить такий дефект правосуддя, виправлення якого суд вищої інстанції не може поставити в залежність від того, чи скаржиться на нього особа.
10.31. Цей дефект істотно відрізняється від тих порушень, які також становлять обов'язкову підставу для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд, однак за умови якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою:
- в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими (пункт 2 частини першої статті 310 ГПК України);
- справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання (пункт 5 частини першої статті 310 ГПК України).
В обох цих випадках процесуальний закон залишає на розсуд учасника, чи оскаржувати рішення з відповідної підстави і чи буде воно з цієї підстави скасоване. Адже учасник має право заявити відвід, яким може не скористатись. Відповідно, справа могла бути розглянута за участі судді, стосовно якого могли існувати підстави для відводу.
Схожим чином учасник може не вимагати скасування судового рішення з тих підстав, що його ухвалено за результатами розгляду справи за його відсутності без належного повідомлення про дату, час і місце судового засідання. Адже учасник може вирішити не брати участі у судовому засіданні.
Тобто на ці випадки процесуальний закон поширює засаду диспозитивності і застосовує підхід, схожий на відмову від права на заперечення, коли певне порушення може мати місце, однак те, чи буде реагувати на нього суд вищої інстанції, залежить від вчинення скаржником належної заяви.
На відміну від цих випадків у ситуаціях, наприклад, розгляду справи неповноважним складом суду або ж ухвалення судового рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі, особа не може погодитись або не заперечувати проти цих порушень так, щоб ця згода чи відсутність заперечень мали для суду обов'язкове значення. Недопущення таких порушень становить публічну складову справедливого судового розгляду, від яких особа не може відмовитись на засадах диспозитивності.
10.32. Велика Палата знову підкреслює, що такий підхід до тлумачення підстави для скасування судового рішення як такої, яку суд касаційної інстанції застосовує ex officio, виправданий аби не допустити спрямування обов'язкового до виконання присуду рішення суду, який міститься в його резолютивній частині, проти особи, яка не була залучена до справи.
10.33. Отже, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що повноваження скасувати судове рішення з направленням справи на новий розгляд, якщо суд нижчої інстанції прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 8 частини першої статті 310 ГПК України), суд касаційної інстанції здійснює незалежно від вимог та доводів касаційної скарги, а також незалежно від того, чи звернулась з касаційною скаргою особа, про права, інтереси та (або) обов'язки якої суд нижчої інстанції ухвалив рішення.
10.34. Велика Палата також враховує, що стаття 310 ГПК України визначає підстави для повного або часткового скасування рішень і передачі справи повністю або частково на новий розгляд або для продовження розгляду.
З огляду на це, якщо рішення суду нижчої інстанції лише частково ухвалено про права, інтереси та (або) обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, воно підлягає скасуванню з направленням на новий розгляд в цій частині (якщо її можливо відокремити і при цьому висновки у цій частині не становлять частину висновків в іншій частині)».
8.17. Щодо відступу від висновків Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.03.2026 у справі №922/5241/21 зазначила таке:
« 10.35. Велика Палата Верховного Суду дослідила практику касаційних судів, зокрема ту, на яку послалась колегія суддів КГС ВС, передаючи цю справу на розгляд Великої Палати, і визнає, що касаційні суди виклали різні висновки про застосування положень пункту 8 частини першої статті 310 ГПК України та пункту 8 частини першої статті 411 ЦПК України.
10.36. Усуваючи неоднакове застосування цих процесуальних норм, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком КЦС ВС, викладеним у постанові від 04.12.2023 у справі №707/157/22, про те, що ухвалення рішення про права, свободи, інтереси та обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі, є самостійною та обов'язковою підставою для скасування судових рішень і для направлення справи на новий розгляд на підставі пункту 8 частини першої статті 411 ЦПК України, навіть у тому випадку, коли в касаційній скарзі такі доводи не наведені.
10.37. Відповідно, Велика Палата Верховного Суду відступає від протилежного висновку, викладеного у постановах КЦС ВС від 16.06.2022 у справі №569/20510/19, від 05.04.2023 у справі №521/8184/20 про те, що скасування судових рішень на підставі пункту 8 частини першої статті 411 ЦПК України можливе саме за скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси; проте така особа не скористалась своїм правом на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення, а також схожих висновків у постанові КГС ВС від 03.09.2020 у справі №910/17662/19.
10.38. У постановах від 11.08.2022 у справі №608/611/20, від 05.10.2022 №753/613/19, від 09.01.2024 у справі №397/389/22, від 06.12.2023 у справі №932/1140/21, від 03.08.2023 у справі №754/1879/22, колегії суддів КЦС ВС виснували, що в оскаржених судових рішень немає висновків про права незалученої особи, а далі додатково навели викладений вище висновок, який таким чином був висловлений obiter dictum.
10.39. У зв'язку з викладеним потребують уточнення висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2019 у справі №908/1141/15-г та постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі №916/4093/21 (пункт 108) у частині посилання на те, що рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у його мотивувальній частині містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи. В цій частині висновок не узгоджується з тими висновками, яких дійшла Велика Палата Верховного Суду у цій справі, у зв'язку з чим вона відступає від нього».
8.18. Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції ані у мотивувальній, ані у резолютивній частинах рішення не робив висновків про права, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_1 .
8.19. Слід зазначити, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову Товариства, тому резолютивна частина такого рішення очевидно не містить присуд щодо, у тому числі, ОСОБА_1 , який в силу обов'язковості судового рішення як конституційної засади судочинства (пункт 9 частини другої статті 129, стаття 129-1 Конституції України) є обов'язковим до виконання.
8.20. Стосовно ж висновків суду про права, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_1 у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції, то суд апеляційної інстанції, з'ясовуючи означене питання навів мотиви, аргументи та міркування відхилення доводів апелянта (дивись розділ 6 цієї постанови), що узгоджується та не суперечить правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постанові від 04.03.2026 у справі №922/5241/21.
8.21. Отже, суд апеляційної інстанції на виконання положень процесуального законодавства, якими врегульовано порядок та алгоритм дій суду апеляційної інстанції в разі надходження апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, проте вважала, що суд першої інстанції вирішив питання про її права, інтереси та/або обов'язки, за наведеними у апеляційній скарзі доводами, не встановив, що оскаржуване ОСОБА_1 судове рішення по суті спору у цій справі безпосередньо впливає на права, інтереси та (або) обов'язки скаржника.
8.22. Верховний Суд наголошує, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не викликають сумнівів щодо правомірності застосування норм процесуального права, оскільки, їх застосування чітко передбачене процесуальним кодексом, зокрема, пунктом 3 частини першої статті 264 ГПК України.
8.23. Також, слід зазначити, що покликання скаржника про те, що предмет доказування у цій справі повністю знівельовує кримінальне переслідування (притягнення до кримінальної відповідальності), яке фактично базується на матеріалах цієї господарської справи, є безпідставними, виходячи з такого.
8.24. Відповідно до статті 90 Кримінального процесуального кодексу України рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів.
8.25. Втім, у цій справі рішенням суду першої інстанцій відмовлено у задоволенні позову та зміст судових рішень не містить висновків про порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
8.26. Також, не відповідає дійсності покликання скаржника про те, що рішення суду першої інстанції у цій справі може вплинути на позбавлення його волі, з огляду на таке.
8.26.1. Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що кримінальне правопорушення, вчинення якого інкриміновано ОСОБА_1 , передбачено частиною третьою статті 229 «Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару» КК України.
8.26.2. Так, відповідно до частини третьої статті 229 КК України дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища або організованою групою, або якщо вони завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, - караються штрафом від десяти тисяч до п'ятнадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
8.26.3. Отже, покарання за вчинення кримінального правопорушення передбаченого частиною третьою статті 229 КК України не містить такого виду як позбавлення волі.
8.27. Крім того, у контексті доводів касаційної скарги щодо преюдиційності фактів Суд звертається до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.08.2021 у справі №390/934/13-к такого змісту:
«По-перше, відповідно до положень ст. 90 КПК рішення національного суду має преюдиціальне значення лише, якщо воно набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Як наслідок, судове рішення має преюдиціальне значення для суду, який розглядає кримінальне провадження, лише у визначених цією статтею випадках. Чинний КПК не містить інших положень, на підставі яких рішення судів інших юрисдикцій могли би бути визнані преюдиціальними в кримінальному процесі, тобто такими, які звільняють суд від необхідності встановлення обставин, які підлягають доказуванню, шляхом дослідження та оцінки всієї сукупності доказів у кримінальному провадженні.
По-друге, завдання кримінального судочинства є відмінним від тих завдань, які вирішують національні суди в цивільній, господарській чи адміністративній юрисдикціях. Здійснюючи кримінальне судочинство, суди не вирішують спір, а розглядають пред'явлене особі обвинувачення і за допомогою доказів встановлюють, чи винна конкретна особа у його вчиненні.
Усі докази винуватості або невинуватості особи підлягають дослідженню в змагальному кримінальному процесі.
По-третє, формальне дотримання вимог цивільного (господарського) законодавства при укладенні певних правочинів не виключає злочинного умислу або злочинності дій. Навпаки в деяких випадках укладення господарських чи цивільних договорів може бути проявом об'єктивної сторони злочину або мати на меті надання тим чи іншим протиправним діям вигляду законності.
По-четверте, апеляційний суд, надаючи вищенаведеним рішенням інших юрисдикцій преюдиціального значення, не звернув уваги, що в названих вище справах і в цьому кримінальному провадженні брали участь різні учасники, були різними предмет розгляду, засоби доказування і обсяг доказів»
8.28. З огляду на викладене вище, доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права та ухвалено незаконне судове рішення, яким не усунуто порушення законних прав, обов'язків та/або інтересів скаржника, колегією суддів касаційної інстанції відхиляються.
8.29. Звертаючись з касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків суду апеляційної інстанції та не довів неправильного застосування ним норм процесуального права, як необхідної передумови скасування прийнятого ним судового рішення.
8.30. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.
8.31. Верховний Суд вважає не прийнятними доводи, викладені позивачем у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище міркування Верховного Суду, наведені у цій постанові.
8.32. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені відповідачем у відзиві на касаційну скаргу, в тій частині, яка узгоджується з вказаними вище міркуваннями Верховного Суду, наведеними у цій постанові.
8.33. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін наведена міра обґрунтування цього судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
8.34. Учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
9.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
9.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення.
10. Судові витрати
10.1. Судовий збір, сплачений у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції в порядку статті 129 ГПК України, покладається на скаржника, оскільки Верховний Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Північного апеляційного господарського суду про закриття апеляційного провадження від 16.02.2026 у справі №910/14606/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Булгакова