16 квітня 2026 року м. Чернігівсправа № 927/29/26
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В.В., розглянувши заяву Фермерського господарства «Смолянка Агро Плюс» про відстрочення виконання рішення суду у справі
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейсагро»,
код ЄДРПОУ 40897058, вул. Виставкова Перша, буд. 41-Б, смт Нове, Кропивницький район, Кіровоградська область, 25031
відповідач: Фермерське господарство «Смолянка Агро Плюс»,
код ЄДРПОУ 43322997, вул. Козлова, буд. 23, с. Смолянка, Чернігівський район, Чернігівська область, 16333
предмет спору: про стягнення 2 626 719,80 грн,
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 05.03.2026 стягнуто з Фермерського господарства «Смолянка Агро Плюс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейсагро» 509 681,30 грн заборгованості за поставлений товар, 10 439,94 грн витрат зі сплати судового збору та 8638,55 грн витрат на професійну правничу допомогу.
04.04.2026 відповідач через підсистему «Електронний суд» подав до суду заяву про відстрочення виконання рішення суду від 05.03.2026 на три місяці.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Ухвалою суду від 09.04.2026 призначено розгляд вказаної заяви на 16.04.2026 об 11:00 та запропоновано позивачу у строк до 15.04.2026 надати суду письмові пояснення по суті заяви та докази на підтвердження викладених у поясненнях обставин та заперечень.
10.04.2026 Господарський суд Чернігівської області видав наказ на примусове виконання рішення про стягнення з Фермерського господарства «Смолянка Агро Плюс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейсагро» 509 681,30 грн заборгованості за поставлений товар, 10 439,94 грн витрат зі сплати судового збору та 8638,55 грн витрат на професійну правничу допомогу.
За клопотанням представника позивача ухвалою суду від 10.04.2026 постановлено судове засідання 16.04.2026 проводити в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку (https://vkz.court.gov.ua).
14.04.2026 позивач через підсистему «Електронний суд» подав до суду:
- письмові пояснення щодо заяви відповідача про відстрочення виконання рішення суду;
- заяву про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 6766,66 грн.
У судове засідання 16.04.2026 з'явились представники позивача та відповідача.
Суд прийняв до розгляду подані позивачем письмові пояснення (заперечення) та заяву про стягнення судових витрат з відповідача.
Розглянувши заяву відповідача про відстрочення виконання рішення суду та заперечення позивача, суд встановив таке.
Подана відповідачем заява про відстрочення виконання рішення обґрунтована перебуванням у скрутному матеріальному становищі та відсутністю коштів. На думку відповідача, примусове виконання рішення призведе до арешту рахунків, що унеможливить закупівлю пального для збирання врожаю та спричинить заборгованість зі сплати податків за перший квартал 2026 року. Відповідач вважає, шо відстрочення виконання рішення дозволить йому добровільно сплатити борг позивачу, посилаючись на те, що у 2025 році підприємство засіяло 150 га озимої пшениці, збір якої заплановано на кінець травня 2026 року; очікуваний врожай становить до 300 ц/га, а ринкова вартість пшениці складає від 850 до 1100 грн за центнер. Заявник посилається на укладений договір купівлі-продажу пшениці № П/2603-1 від 26.03.2026 з ТОВ «НІЛАЙМ ПРОМ», а також угоду № 113/26 від 26.02.2026 з ПП «БІЛОЦЕРКІВАГРОБІЗНЕС» на придбання необхідної продукції.
До заяви відповідач додав: копії зазначених договорів та довідку №1 від 02.04.2026, у якій викладені обставини щодо запланованого на початку травня 2026 року збору роджаю пшениці.
Позивач заперечує проти заяви відповідача про відстрочення виконання рішення суду, посилаючись на ненадання відповідачем жодних доказів, які б засвідчували факти та підтверджували обставини, що істотно ускладнюють виконання ним рішення суду, або роблять таке виконання неможливим.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (ч. 1 ст. 326 ГПК України).
Відповідно до ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.
Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому необхідно враховувати, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 331 ГПК України, вказана норма не вимагає, а господарський суд законодавчо обмежений конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення, який не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення.
Передбачені ст. 331 Господарського процесуального кодексу України обставини, з якими закон пов'язує можливість надання відстрочки або розстрочки, є оціночними, а необхідність використання права на відстрочку або розстрочку, закон відносить на розсуд суду. Вказане право застосовується за визначених в законі умов, з урахуванням всіх обставин справи.
Тобто можливість відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку у будь-якому випадку пов'язується з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.
Спираючись на те, що основним принципом судочинства має бути відновлення прав та інтересів кредитора, до обов'язків суду відноситься дослідження усієї сукупності обставин потенційної можливості виконання судового рішення, задля отримання кредитором повної суми коштів, що складають предмет заборгованості.
В зв'язку з тим, що відстрочка продовжує період відновлення порушеного права стягувача, при її наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість її надання, а також визначення строку продовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки виконання судового рішення.
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру», а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.
Так, у п. 40 рішення від 17.05.2005 року у справі «Чіжов проти України» Суд зазначив, що затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції. На державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці.
Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Отже, питання про відстрочення виконання рішення суду господарські суди мають вирішувати із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення.
Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання розстрочки виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.
Звертаючись з заявою про розстрочення виконання рішення, відповідач посилається на скрутне фінансове становище та відсутність грошових коштів.
Відповідно до приписів ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмету спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 14 ГПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України). Вичерпний перелік підстав звільнення від доказування закріплює ст. 75 ГПК України.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Проте жодних доказів на підтвердження своєї неплатоспроможності, зокрема, фінансової звітності, довідки з обслуговуючих банків про відсутність грошових коштів на рахунках, а також довідки про відсутність майна у власності (тощо) відповідач суду не надав.
Крім того, скрутне матеріальне становище відповідача, яким обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, не може бути безумовною підставою для надання відстрочення виконання судового рішення; при цьому відстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
Щодо доводів відповідача про можливість виконання рішення суду протягом трьох місяців з дня його відстрочення за рахунок коштів, отриманих від продажу пшениці, зокрема ТОВ «НІЛАЙМ ПРОМ», суд зазначає таке.
Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які підтверджують фактичні розміри посівних площ пшениці, зокрема звітів про посівні площі сільськогосподарських культур за формою № 4-сг або інших документів первинного обліку. Наданий договір купівлі-продажу № П/2603-1 від 26.03.2026, укладений з ТОВ «НІЛАЙМ ПРОМ», є неналежним доказом реальної можливості виконання судового рішення, оскільки не містить відомостей щодо кількості зерна, його вартості та строків поставки, що унеможливлює встановлення реальності отримання доходу та його достатності для виконання судового рішення у заявлений строк.
Таким чином, наведені відповідачем обставини не свідчать про необхідність надання відстрочення виконання рішення суду у цій справі, а відтак суд доходить висновку, що заява ФГ «Смолянка Агро Плюс» про відстрочення виконання рішення суду задоволенню не підлягає.
Щодо судових витрат позивача на професійну правничу допомогу, пов'язану із розглядом заяви про відстрочення виконання рішення суду.
Позивач просить стягнути з відповідача 6766,66 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з поданням відповідачем заяви про відстрочення виконання рішення суду.
Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обовязок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, у розумінні положень ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
У рішенні ЄСПЛ «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як докази понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав: копію додаткової угоди від 10.04.2026 до договору про надання правничої допомоги №12/01/2026 від 12.01.2026, укладеної з адвокатом Дороганем О. М. (далі - Додаткова угода від 10.04.2026); копію акта про надання правничої допомоги від 14.04.2026.
Відповідно до п. 1.1 Договору від 12.01.2026, укладеного між позивачем (далі - Клієнт) та адвокатом Дороганем О. М. (далі - Адвокат), предметом договору є надання Адвокатом правничої допомоги Клієнту щодо правовідносин, які виникли між Клієнтом та ФГ «Смолянка Агро Плюс» у зв'язку з невиконанням останнім у повному обсязі та у встановлені строки зобов'язань за договором поставки №ЧН-2/25 від 21.10.2024, а Клієнт зобов'язується сплатити Адвокату гонорар (винагороду) за надану правничу допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених даним Договором.
За умовами п. 1.3, 1.4 Договору від 12.01.2026 обсяг фактично наданої правничої допомоги Клієнту та її загальна вартість (загальний розмір гонорар (винагороди) визначається (погоджується) сторонами шляхом укладення акта про наданні правничої допомоги, що також підтверджує відсутність будь-яких претензій щодо об'єму та якості виконаних робіт, часу їх виконання та вартості.
З моменту укладення сторонами акта про надання правничої допомоги обсяг правничої допомоги, визначений підпунктами 1.2.1, 1.2.2, 1.2.3 пункт 1.2 даного договору, вважається фактично наданим Клієнту, а відповідно зобов'язання Адвоката у цій частині є виконаним у повному обсязі.
У п. 5.1 Договору від 12.01.2026 сторони погодили, що розмір гонорару (винагороди) за надання правничої допомоги Клієнту становить 2800,00 грн за одну годину роботи Адвоката із розрахунку, що одна година становить 60 хв.
Розмір гонорару (винагороди) Адвокат за фактично надану правничу допомогу Клієнту визначається (погоджується) сторонами в акті про надання правничої допомоги та підлягає сплаті протягом 3-х календарних днів з моменту підписання акта про надання правничої допомоги (п. 5.2 Договору від 12.01.2026).
10.04.2026 позивач та Адвокат уклали додаткову угоду до Договору від 12.01.2026, у якій погодили надання послуг з правового аналізу заяви ФГ «Смолянка Агро Плюс» про відстрочення виконання рішення та підготовку письмових пояснень.
14.04.2026 позивач та Адвокат підписали акт про надання правничої допомоги, відповідно до якого ТОВ «Грейсагро» були надані послуги з правничої допомоги на загальну суму 6766,66 грн (правовий аналіз заяви - 15 хв.; підготовка письмових пояснень - 2 год. 10 хв.).
Таким чином, розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката у зв'язку із поданням відповідачем заяви про відстрочення виконання рішення суду становить 6766,66 грн.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти стягнення цих витрат, посилаючись на те, що рішенням суду від 05.03.2026 з ФГ «Смолянка Агро Плюс» вже стягнуті витрати на професійну правничу допомогу, пов'язані із розглядом цієї справи.
Суд не погоджується з вказаними доводами представника відповідача, оскільки після ухвалення рішення у цій справі позивач поніс додаткові витрати на професійну правничу допомогу, пов'язані із представництвом його інтересів під час розгляду заяви відповідача про відстрочення виконання судового рішення, які не входили до первісного обсягу наданих адвокатом послуг.
Таким чином, розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката, який підтверджений належними доказами, становить 6766,66 грн та підлягає стягненню з відповідача.
У судовому засіданні 16.04.2026 відповідно до ч. 6 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суд оголосив скорочену ухвалу.
Керуючись ст. 233-235, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити у задоволенні заяви Фермерського господарства «Смолянка Агро Плюс» про відстрочення виконання рішення суду.
2. Стягнути з Фермерського господарства «Смолянка Агро Плюс» (код ЄДРПОУ 43322997, вул. Козлова, буд. 23, с. Смолянка, Чернігівський район, Чернігівська область, 16333) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейсагро» (код ЄДРПОУ 40897058, вул. Виставкова Перша, буд. 41-Б, смт Нове, Кропивницький район, Кіровоградська область, 25031) 6766,66 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Видати наказ.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення. Ухвалу може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Вебадреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повна ухвала складена 17.04.2026.
Суддя В. В. Шморгун