65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"08" квітня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/4228/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Мусієнко О.О.
за участі секретаря судового засідання Дробиш К.А.,
дослідивши матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Актив Транс» (54055, м. Миколаїв, вул. Садова, 25-а, оф. 116/5)
до відповідача: Акціонерного товариства “Одеський припортовий завод» (65481, Одеська обл., м. Южне, вул. Заводська, 3)
про стягнення 3 340 874, 88 грн
у відкритому судовому засіданні
представники сторін:
від позивача: Калініченко Б.І. (брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду);
від відповідача: не з'явився.
Судове засідання 08.04.2026 проведено в порядку ст. 197 ГПК України в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
1. Короткий зміст позовних вимог.
17.10.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю “Актив Транс» (далі - ТОВ “Актив Транс», позивач) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом, сформованим в системі “Електронний суд» (вх. № 4349/25 від 17.10.2025) про стягнення з Акціонерного товариства “Одеський припортовий завод» (далі - АТ “ОПЗ», відповідач) заборгованості у розмірі 2 706 820, 27 грн, пені в розмірі 417 035, 17 грн, 3% річних у розмірі 57 615, 21 грн, інфляційних втрат в розмірі 159 404, 23 грн та судових витрат.
2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження.
Протокольною ухвалою суду від 09.02.2026 закрито ТОВ “Актив Транс» до відповідача АТ “ОПЗ» про стягнення 3 340 874, 88 грн; призначено справу до судового розгляду по суті на 23.02.2026 о 12:30.
У судовому засіданні 09.03.2026 оголошено перерву до 23.03.2026 об 11:00 у відповідності до ст. 216 ГПК України.
Ухвалами Господарського суду Одеської області від 23.02.2026, 23.03.2026 відкладався розгляд справи.
У судовому засіданні 08.04.2026 суд перейшов до стадії ухвалення рішення, у зв'язку з чим оголосив перерву на п'ять хвилин.
08.04.2026 судом оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
3. Позиція учасників справи.
Доводи позивача - ТОВ “Актив Транс».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30.09.2024 між сторонами був укладений договір надання послуг № 777, на виконання умов якого позивач у період з жовтня 2024 року по червень 2025 року надав відповідачу послуги з технічного обслуговування тепловозів на загальну суму 2 706 820, 27 грн, що підтверджується актами наданих послуг, які були отримані, підписані і скріплені печаткою відповідача.
Відповідач свої зобов'язання щодо оплати за надані позивачем послуги не виконав.
З метою досудового врегулювання спору, 16.09.2025 ТОВ «Актив Транс» направило АТ «ОПЗ» претензію про сплату заборгованості за надані послуги № 16/09 01, яка була отримана відповідачем 22.09.2025.
Вказує, що станом на 15.10.2025 АТ «ОПЗ» не виконало свої грошові зобов'язання за договором перед ТОВ «Актив Транс» на загальну суму 2 706 820, 27 грн, чим порушило положення п. 3.2. договору, а також вимоги ст. ст. 525, 526 ЦК України.
Щодо підстав стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором позивач посилається на положення п. 6.5. договору, згідно якого відповідач сплачує на користь позивача пеню в розмірі 0,2% від суми заборгованості, але не більше подвійної облікової ставки НБУ. Зазначає, що ставка пені в розмірі 0,2% від суми заборгованості значно перевищуватиме пеню, що визначатиметься на підставі подвійної облікової ставки НБУ, у зв'язку з чим в силу приписів п. 6.5. договору, для визначення розміру пені, вважає за необхідне застосовувати саме подвійну облікову ставку НБУ. Таким чином, розмір пені, яку має сплатити АТ «ОПЗ» на користь ТОВ «Актив Транс», становить 417 035,17 грн.
Стосовно стягнення 3% річних та інфляційних втрат позивач посилається на ст. 625 ЦК України та вказує, що з огляду на те, що зобов'язання АТ «ОПЗ» перед ТОВ «Актив Транс», в рамках договору, є грошовими зобов'язаннями, їх несвоєчасне виконання надає позивачу право вимагати сплати 3% річних та інфляційних втрат. Таким чином, розмір 3% річних, що має сплатити АТ «ОПЗ» на користь ТОВ «Актив Транс», становить 57 615, 21 грн, а суми інфляційних втрат відповідно 159 404,23 грн.
У відповіді на відзив, сформованій в системі «Електронний суд» 09.12.2025 (вх. № 39444/25 від 10.12.2025), позивач просив відмовити у задоволенні заяви АТ «ОПЗ» про зменшення розміру пені та 3% річних, заявлених до стягнення у рамках справи № 916/4228/25.
Щодо доводів відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій позивач, посилаючись на ч. 3 ст. 551 ЦК України, постанову Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18, зазначив, що відповідач взагалі не виконував свої зобов'язання за договором про надання послуг від 30.09.2025 року № 777, що вбачається, зокрема, зі змісту акту звірки взаємних розрахунків, розрахунки за яким визнані представником відповідача у відзиві на позовну заяву. Отже, станом на 09.12.2025 ступінь виконання основного зобов'язання щодо оплати за договором, яке виникло ще 01.11.2024, становить 0%.
Доводи щодо припинення виробництва аміаку, приватизація, участь у зерновій угоді не підтверджують поважності причин невиконання взятих на себе за договором грошових зобов'язань перед ТОВ «Актив Транс». АТ «ОПЗ» не надано жодного належного, допустимого та достовірного доказу, що підтверджує поважність причин невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором, що виключає можливість зменшення розміру штрафних санкцій, визначених договором.
Фактичні обставини вказують, що АТ «ОПЗ» свідомо ухилився від виконання взятих на себе грошових зобов'язань перед ТОВ «Актив Транс», з огляду на наявність значних сум доходу, порівняно із розміром заборгованості перед позивачем. Накладення органами ДВС арешту на грошові кошти на рахунках відповідача у вересні 2025 року, не можуть підтверджувати факт невиконання зобов'язань за договором перед позивачем у період часу з листопада 2024 року по серпень 2025 року включно.
Сам по собі статус стратегічного підприємства не може бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій визначених договором, і цю обставину необхідно розглядати в розрізі інших обставин. А інші обставини, вказують на те, що відповідач отримав у 2024 році дохід у розмірі 900 млн. грн, не повідомляв позивача про неможливість виконання ним взятих на себе грошових зобов'язань, і об'єктивно не мав інших перешкод для сплати на користь ТОВ «Актив Транс» заборгованості у період часу з листопада 2024 року по серпень 2025 року включно.
Стосовно співвідношення розміру неустойки та суми невиконаного відповідачем грошового зобов'язання позивач вказав, що діюче цивільне законодавство дозволяє зменшувати саме розмір неустойки, а не 3% річних, у зв'язку з чим вимога АТ «ОПЗ» щодо зменшення в судовому порядку 3% річних, є протиправною.
Заявлена позивачем до стягнення пеня в розмірі 417 035, 17 грн становить приблизно 14, 26% від суми заборгованості з врахуванням інфляційних втрат та 3% річних, тоді як з огляду на приписи ч. 3 ст. 551 ЦК України, зменшення сум пені допускається у тих випадках, коли розмір цієї неустойки значно перевищує розмір збитків. Відповідачем не доведено, що розмір збитків ТОВ «Актив Транс» менший, ніж розмір заявленої до стягнення пені. У період часу з листопада 2024 року по червень 2025 року ТОВ «Актив Транс» було вимушено сплачувати до державного бюджету України ПДВ не з отриманих від відповідача коштів, а з власних обігових коштів.
Вважає, що вимога АТ «ОПЗ» про зменшення розміру пені та 3% річних на 90% є незаконною та націлена на ухилення від відповідальності за навмисне свідоме порушення взятих на себе грошових зобов'язань за договором.
Доводи відповідача - АТ “ОПЗ».
У відзиві на позовну заяву, сформованому в системі «Електронний суд» 08.12.2025 (вх. № 39205/25 від 08.12.2025), відповідач просив зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій та 3% річних, виходячи з загальних засад цивільного і господарського законодавства, принципів справедливості і критеріїв такого відшкодування на 90 %.
Вказує про підписання акту звірки взаємних розрахунків, а також, що розмір заборгованості обліковується в АТ «ОПЗ» і, таким чином, не є спірним.
Повідомляє, що затримку здійснення оплати з простроченням терміну, що передбачений договором, відповідач допустив з підстав, що не залежать від нього, а саме: АТ «ОПЗ» є підприємством державного сектору економіки, 99,57 % акцій якого належать державі Україна. АТ «ОПЗ» є об'єктом державної власності, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, що встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83 «Про затвердження переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави», ПАТ «Одеський припортовий завод» (00206539) у категорії «Хімічний комплекс». Враховуючи вид основної господарської діяльності, АТ «ОПЗ» є суб'єктом господарської діяльності, у власності (користуванні) якого перебувають пожежовибухонебезпечні об'єкти і на нього поширюється дія Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки».
Відповідач намагався перепрофілювати свою діяльність і долучився до «зернової угоди» щодо перевалки зернових культур на морські судна, однак, остання ворожа атака на територію АТ «ОПЗ» (кримінальне провадження за вказаним фактом внесено до ЄРДР 24.06.2025 за № 22025160000000370) призвела до масштабних пошкоджень зернових сховищ та ліній завантаження на морські судна, у зв'язку з чим, на сьогодні не має можливості виконувати і цей вид діяльності. Усі ці обставини призвели до повного блокування роботи Товариства і тяжкого фінансового стану , а також, неможливості розрахунків за своїми зобов'язаннями, у тому числі, із заборгованості з виплати заробітної плати та погашення заборгованості кредиторам.
12.09.2025 в.о. начальника відділу Південного відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) видано постанову про арешт коштів боржника у зведеному виконавчому провадженні №77602395, якою було вирішено накласти арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/ електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику - АТ “ОПЗ» у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 5 452 335, 01 грн. За таких обставин, АТ «ОПЗ» було повністю позбавлено можливості виконати свої зобов'язання за договором, а саме, провести своєчасно оплату рахунків, а покладання на АТ «ОПЗ» додаткового фінансового тягарю у вигляді пропонованих позивачем до стягнення пені, інфляційних та 3 % річних ускладнить і без того складну економічну ситуацію на АТ «ОПЗ», призведе до ускладнення процедури виходу із кризової ситуації. З урахуванням викладеного, відповідач вважає, що майновий стан АТ «ОПЗ», а також його значення для економіки України, як стратегічного підприємства хімічної промисловості, яке перебуває в процедурі приватизації, мають бути враховані як обставини, що свідчать про необхідність зменшення розміру штрафних санкцій та 3% річних, що були нараховані ТОВ «АКТИВ ТРАНС» за несвоєчасне виконання зобов'язань АТ «ОПЗ» зі сплати за договором про надання послуг від 30.09.2024 № 777, нарахованих позивачем на підставі ст. 625 ЦК України.
4. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Між АТ “ОПЗ», як замовником, та ТОВ “Актив Транс», як виконавцем, 30.09.2024 було укладено договір надання послуг № 777 (далі - договір), п. 1.1. якого передбачено, що замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання своїми силами та засобами згідно заявок замовника надавати послуги з технічного обслуговування тепловозів замовника з використанням власних матеріалів.
У відповідності до п. 1.2. замовник бере на себе зобов'язання прийняти й оплатити надані послуги у розмірі, строки та в порядку, що передбачені умовами цього договору.
Згідно з п. 3.1. договору вартість надання послуг з проведення технічного обслуговування складає: ТО-2 одного тепловозу серії ТЕМ15/ТЕМ2 в/і - 36 656, 53 грн без ПДВ; ТО-3 одного тепловозу серії ТЕМ15/ТЕМ2 в/і - 76 624, 34 грн без ПДВ.
Пунктом 3.2. договору передбачено, що оплата наданих виконавцем послуг із технічного обслуговування тепловозів здійснюється замовником на підставі підписаного акту наданих послуг та виписаного виконавцем рахунку протягом п'яти робочих днів з дня їх отримання.
Наданий виконавцем акт надання послуг, у разі непідписання його замовником протягом 5 робочих днів з моменту отримання, та одночасного ненадання в цей же строк обґрунтованих заперечень, є підставою для проведення взаємних розрахунків між сторонами (п. 3.3. договору).
За умовами пп. 3.1.4. п. 3.1. договору замовник зобов'язаний своєчасно оплачувати надані виконавцем послуги в повному обсязі та у строки, передбачені розділом 2 цього договору.
У відповідності до п. 6.1. договору кожна із сторін повинна виконувати свої зобов'язання належним чином, тобто у точній відповідності з вимогами чинного законодавства України та відповідно до умов цього договору, надаючи при цьому всіляку підтримку та сприяння іншій стороні.
Згідно з п. 6.2. договору сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов цього договору у відповідності до викладених у ньому умов та вимог чинного законодавства.
Пунктом 6.5. договору передбачено, що за порушення строків розрахунків, передбачених розділом 2 цього договору, замовник сплачує за кожен день прострочення пеню в розмірі 0, 2% від суми заборгованості, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, яка діяла в період нарахування пені.
У випадку неналежного виконання зобов'язань за цим договором виконавець сплачує пеню в розмірі подвійної ставки НБУ від вартості невиконаних зобов'язань, яка діяла в період нарахування пені (п. 6.6. договору).
За умовами п. 8.1. договору останній набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31 грудня 2024 року включно. У випадку якщо замовник не пізніше ніж за один місяць до закінчення терміну дії договору не повідомить виконавця про намір припинити його дію, договір вважається автоматично пролонгованим на кожен наступний рік на тих самих умовах.
Договір підписаний позивачем та відповідачем та скріплений відтисками печаток останніх.
Між АТ “ОПЗ», як замовником, та ТОВ “Актив Транс», як виконавцем, були складені, підписані та скріплені печатками акти надання послуг: № 47 від 31.10.2024 на суму 447 825, 43 грн з урахуванням ПДВ, № 54 від 30.11.2024 на суму 539 774, 64 грн з урахуванням ПДВ, № 60 від 31.12.2024 на суму 451 798, 97 грн з ПДВ, № 1 від 31.01.2025 на суму 583 762, 48 з урахуванням ПДВ, № 7 від 28.02.2025 на суму 275 847, 62 грн з ПДВ, № 13 від 31.03.2025 на суму 91 949, 31 грн з урахуванням ПДВ, № 31 від 30.06.2025 на суму 315 861, 92 грн з урахуванням ПДВ, що загалом становить 2 706 820, 27 грн.
Відповідно до акту звірки взаємних розрахунків за період: 30.09.2024 - 12.09.2025 між ТОВ “Актив Транс» та АТ “ОПЗ» за договором № 777 від 30.09.2024 станом на 12.09.2025 заборгованість відповідача - 2 706 820, 27 грн.
Акт звірки підписаний позивачем та відповідачем та скріплений відтисками печаток останніх.
Позивач направив відповідачу претензію за вих. № 16/09-01 від 16.09.2025, в якій вказав, що за підприємством рахується заборгованість у сумі 2 706 820, 27 грн; при цьому не оплаченою є заборгованість за період жовтень 2024 року - червень 2025 року. Просив протягом 5 банківських днів після отримання даного листа сплатити заборгованість по договору у повному обсязі. Наголошено, що у разі невиконання вимоги, викладеної у цій претензії, або залишення її без відповіді, ТОВ “Актив Транс» буде змушене звернутися до суду із позовною заявою про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором разом із віднесенням на замовника усіх витрат, пов'язаних із судовим врегулюванням спору.
Факт направлення претензії за вих. № 16/09-01 від 16.09.2025 позивачем відповідачу засобами поштового зв'язку підтверджується фіскальним чеком АТ «Укрпошта».
Згідно відомостей «трекінг» АТ «Укрпошта» претензія за вих. № 16/09-01 від 16.09.2025 була отримана відповідачем 19.09.2025.
5. Позиція суду.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду (ст. 251 ЦК України).
В силу ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Частиною 1 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
За ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно зі ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
За положеннями ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання (ст. 546 ЦК України).
Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Приписами ст. ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно із ст. ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як встановлено судом вище та підтверджується матеріалами справи, між сторонами 30.09.2024 був укладений та підписаний договір надання послуг № 777, на виконання умов якого позивач надав відповідачу послуги з технічного обслуговування тепловозів на загальну суму 2 706 820, 27 грн, про що свідчать акти надання послуг.
Однак, відповідач за надані позивачем послуги не розрахувався, у зв'язку з чим розмір неоплаченої суми основної заборгованості становить 2 706 820, 27 грн, та який не оспорюється відповідачем.
Отже, оскільки сторони добровільно, на власний розсуд погодили умови договору, які передбачають умови й строки надання послуг, порядок розрахунків, то з урахуванням приписів ст. ст. 525, 526 і 629 ЦК України щодо обов'язковості договору та недопустимості односторонньої відмови від зобов'язання, суд зазначає, що у АТ “ОПЗ» згідно з п. п. 3.1.4., 3.4.1. договору надання послуг виник обов'язок оплатити надані послуги.
Відповідач доказів виконання зобов'язань або неможливості такого виконання за договором надання послуг № 777 від 30.09.2024 щодо оплати не надав, доказів врегулювання спору мирним шляхом не направив; заявлених до нього вимог не спростував, тому грошове зобов'язання не припинилося виконанням, проведеним належним чином. При цьому, суд ураховує, що відсутність у відповідача (боржника) необхідних для погашення заборгованості коштів не є підставою для звільнення від відповідальності та обов'язку виконати грошове зобов'язання.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд зазначає, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 2 706 820, 27 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
У зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором надання послуг № 777 від 30.09.2024 в частині термінів оплати, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 417 035, 17 грн 3 % річних у розмірі 57 615, 21 грн, інфляційне збільшення боргу у розмірі 159 404, 23 грн.
Щодо нарахування пені.
Позивачем надано розрахунок, згідно якого загальний розмір пені, яку відповідно до п. 6.5. договору АТ «ОПЗ» зобов'язане сплатити на користь ТОВ «Актив Транс» за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за договором, становить 417 035, 17 грн.
Судом здійснено перевірку наданого позивачем розрахунку пені та встановлено, що вказаний розрахунок здійснено без урахування вище наведених обставин встановлених судом, у зв'язку з чим зробив власний:
за період з 08.11.2024 - 12.12.2024 : 13,00 (облікова ставка НБУ); 447 825, 43 (Сума боргу) x (2 x 13,00 : 366) x 35 днів (прострочення) : 100 = 11 134, 46 грн;
за період з 13.12.2024 - 31.12.2024 : 13,50 (облікова ставка НБУ); 447 825,43 (Сума боргу) x (2 x 13,50 : 366) x 19 днів (прострочення) : 100 = 6276, 90 грн;
за період з 01.01.2025 - 23.01.2025 : 13,50 (облікова ставка НБУ); 447 825,43 (Сума боргу) x (2 x 13,50 : 365) x 23 днів (прострочення) : 100 = 7619, 17 грн;
за період з 24.01.2025 - 06.03.2025 : 14,50 (облікова ставка НБУ); 447 825,43 (Сума боргу) x (2 x 14,50 : 365) x 42 днів (прострочення) : 100 = 14 943, 87 грн;
за період з 07.03.2025 - 07.05.2025 : 15,50 (облікова ставка НБУ); 447 825,43 (Сума боргу) x (2 x 15,50 : 365) x 62 днів (прострочення) : 100 = 23 581, 38 грн;
за період з 09.12.2024 - 12.12.2024 : 13,00 (облікова ставка НБУ); 539 774,64 (Сума боргу) x (2 x 13,00 : 366) x 4 днів (прострочення) : 100 = 1533,79 грн;
за період з 13.12.2024 - 31.12.2024 : 13,50 (облікова ставка НБУ); 539 774,64 (Сума боргу) x (2 x 13,50 : 366) x 19 днів (прострочення) : 100 = 7565,69 грн;
за період з 01.01.2025 - 23.01.2025 : 13,50 (облікова ставка НБУ); 539 774,64 (Сума боргу) x (2 x 13,50 : 365) x 23 днів (прострочення) : 100 = 9183,56 грн;
за період з 24.01.2025 - 06.03.2025 : 14,50 (облікова ставка НБУ); 539 774,64 (Сума боргу) x (2 x 14,50 : 365) x 42 днів (прострочення) : 100 = 18 012,21 грн;
за період з 07.03.2025 - 08.06.2025 : 15,50 (облікова ставка НБУ); 539 774,64 (Сума боргу) x (2 x 15,50 : 365) x 94 днів (прострочення) : 100 = 43 093,24 грн;
за період з 08.01.2025 - 23.01.2025 : 13,50 (облікова ставка НБУ); 451 798,97 (Сума боргу) x (2 x 13,50 : 365) x 16 днів (прострочення) : 100 = 5347,32 грн;
за період з 24.01.2025 - 06.03.2025 : 14,50 (облікова ставка НБУ); 451 798,97 (Сума боргу) x (2 x 14,50 : 365) x 42 днів (прострочення) : 100 = 15 076,47 грн;
за період з 07.03.2025 - 07.07.2025 : 15,50 (облікова ставка НБУ); 451 798,97 (Сума боргу) x (2 x 15,50 : 365) x 123 днів (прострочення) : 100 = 47 197,52 грн;
за період з 10.02.2025 - 06.03.2025 : 14,50 (облікова ставка НБУ); 583 762,48 (Сума боргу) x (2 x 14,50 : 365) x 25 днів (прострочення) : 100 = 11 595,28 грн;
за період з 07.03.2025 - 09.08.2025 : 15,50 (облікова ставка НБУ); 583 762,48 (Сума боргу) x (2 x 15,50 : 365) x 156 днів (прострочення) : 100 = 77 344,53 грн;
за період з 10.03.2025 - 09.09.2025 : 15,50 (облікова ставка НБУ); 275 847,62 (Сума боргу) x (2 x 15,50 : 365) x 184 днів (прострочення) : 100 = 43 107,80 грн;
за період з 08.04.2025 - 07.10.2025 : 15,50 (облікова ставка НБУ); 91 949,21 (Сума боргу) x (2 x 15,50 : 365) x 183 днів (прострочення) : 100 = 14 291,17 грн;
за період з 08.07.2025 - 15.10.2025 : 15,50 (облікова ставка НБУ); 315 861,92 (Сума боргу) x (2 x 15,50 : 365) x 100 днів (прострочення) : 100 = 26 826,63 грн.
Суд зазначає, що ст. 617 ЦК України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності як відсутність у боржника необхідних коштів. Відтак, з відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 383 730, 99 грн. При цьому, доводи відповідача - АТ “ОПЗ» щодо неможливості з цих підстав оплатити послуги (виконати договірні зобов'язання) суд не бере до уваги, оскільки відсутність у Відповідача (Боржника) необхідних для погашення заборгованості коштів не є підставою для звільнення від відповідальності та обов'язку виконати грошове зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №911/4249/16.
Щодо нарахування 3% річних.
Позивачем надано розрахунок, згідно якого загальний розмір 3 % річних за період з 08.11.2024 по 15.10.2025, що підлягають стягненню з АТ «ОПЗ» на користь ТОВ «Актив Транс» за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за договором, становить 57 615, 21 грн.
Судом здійснено перевірку наданого позивачем розрахунку 3 % річних та встановлено, що вказаний розрахунок є арифметично вірним та таким, що відповідачем не оспорено.
Відтак, з відповідача підлягають стягненню 3% річних в сумі 57 615, 21 грн.
Щодо інфляційних втрат.
Позивачем надано розрахунок, згідно якого загальний розмір інфляційних втрат за період з грудня 2024 року по вересень 2025 року, внаслідок неналежного виконання АТ «ОПЗ» взятих на себе грошових зобов'язань за договором, становить 159 404, 23 грн.
Судом здійснено перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат та встановлено, що вказаний розрахунок є арифметично вірним та таким, що відповідачем не оспорено.
Відтак, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати в сумі 159 404, 23 грн.
Щодо прохання відповідача, викладеного у відзиві на позовну заяву, про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій та 3 % річних на 90 % суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Тобто положення вказаного закону надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен із учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість заподіяння своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріплювати можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Зокрема, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Наведені висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Верховний Суд також зазначає, що в разі, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. При цьому колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (подібний висновок сформульований Верховним Судом у постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20)).
При цьому з огляду на сталу судову практику у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання, співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені (такі правові висновки Верховного Суду викладені в постановах від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).
Водночас при вирішенні питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
При цьому законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд із цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 Цивільного кодексу України тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини 1, 2 статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.
Таким чином, у питаннях щодо підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить із конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватися та оцінюватися судом відповідно до статей 86, 210, 237 Господарського процесуального України. Аналогічні висновки викладені в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22, яка наразі є останньою правовою позицією щодо застосування статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України, викладала також висновки про те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить із конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій. Посилаючись на висновки Верховного Суду щодо підстав для зменшення розміру пені, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що із цих висновків не можна виокремити умови їх застосування окремо від специфічних обставин таких справ і застосувати у цій справі.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.03.2026 у справі № 921/187/25.
Суд не вбачає правових підстав для задоволення прохання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, з урахування наступних обставин: факт надання позивачем послуг підтверджується матеріалами справи; поведінку відповідача (відсутні докази намагання/зусилля погасити борг або погашення основної заборгованості, намагання врегулювати спір в досудовому порядку, звернення з пропозиціями про реструктуризацію боргу); відсутні докази щодо складного майнового стану товариства.
Ураховуючи те, що відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст. ст. 76, 77, 78, 79, 91 ГПК України на підтвердження наявності існування виняткових обставин для можливості застування частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, а тому прохання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій не підлягає задоволенню.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, сформулювала висновок про те, що інфляційні витрати та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.04.2024 у справі № 657/1024/16-ц також зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, до закінчення розгляду якої було зупинено касаційне провадження у справі № 907/1102/23, що розглядалася, конкретизовано правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 щодо застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
Суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.
Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.
Відтак нарахований позивачем у цій справі розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних, інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не підлягає зменшенню судом, а прохання відповідача у цій частині до задоволення не підлягає.
Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об'єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати.
Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 ЦК України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 також зазначила, що інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони входять до складу грошового зобов'язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.
Ураховуючи те, що сторони не встановлювали в договорі іншого розміру процентів річних та те, що суд не може зменшити розмір інфляційних втрат, прохання відповідача у цій частині задоволенню не підлягає.
Приймаючи до уваги вищевикладене, позов ТОВ «Актив Транс» підлягає частковому задоволенню судом.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Ураховуючи часткове задоволення позовних вимог, судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 123, 129, 219, 232, 233, 236, 237, 238, 239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства “Одеський припортовий завод» (65481, Одеська обл., м. Южне, вул. Заводська, 3; ідентифікаційний код юридичної особи: 00206539) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Актив Транс» (54055, м. Миколаїв, вул. Садова, 25-а, оф. 116/5; ідентифікаційний код юридичної особи: 41559604) заборгованість у розмірі 2 706 820, 27 грн (два мільйони сімсот шість тисяч вісімсот двадцять гривень, двадцять сім копійок), пеню в розмірі 383 730, 99 грн (триста вісімдесят три тисячі сімсот тридцять гривень, дев'яносто дев'ять копійок), 3 % річних у розмірі 57 615, 21 грн (п'ятдесят сім тисяч шістсот п'ятнадцять гривень, двадцять одна копійка), інфляційні втрати в розмірі 159 404, 23 грн (сто п'ятдесят дев'ять тисяч чотириста чотири гривні, двадцять три копійки), а також судовий збір у сумі 49 613, 57 грн (сорок дев'ять тисяч шістсот тринадцять гривень, п'ятдесят сім копійок).
3. В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст. 256 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено та підписано 17 квітня 2026 року.
Суддя О.О. Мусієнко