Рішення від 08.04.2026 по справі 910/12627/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.04.2026Справа № 910/12627/25

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,

за участю секретаря судового засідання: Видиш А.В.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Першого заступника керівника Оболонської окружної прокуратури м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю “ВОЛТ МАЙЕР ГРУП»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю “МЖК ХХІ»

про усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою,

За участі представників учасників справи:

від прокуратури: Кривошея С.В. за службовим посвідченням від 17.02.2026 № 084150;

від позивача: не з'явився;

від відповідача-1: Дорога-Воробйова А.Ю. за ордером від 27.10.2025 серії АІ № 2036313;

від відповідача-2: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Перший заступник керівника Оболонської окружної прокуратури м. Києва (далі - Прокурор) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач, Рада) до Товариства з обмеженою відповідальністю “ВОЛТ МАЙЕР ГРУП» та Товариства з обмеженою відповідальністю “МЖК ХХІ», в якому просив:

- усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:78:194:0009 шляхом скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Золотих (Биченко) Олександра Олександровича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.07.2015, індексний номер: 23225300, та здійсненої на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю “ВОЛТ МАЙЕР ГРУП» на нерухоме майно - нежилу будівлю під літерою “А» загальною площею 501,8 м2 та нежилу будівлю під літерою “Б» загальною площею 20,7 м2 за адресою: місто Київ, проспект Московський (Степана Бандери, Червоних Козаків), 44 (кадастровий номер 8000000000:78:194:0009), з припиненням такого права (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 690598080000);

- усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:78:194:0009 шляхом скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Золотих (Биченко) Олександра Олександровича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.07.2015, індексний номер: 23224863, та здійсненої на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю “МЖК ХХІ» на нерухоме майно - нежилу будівлю під літерою “А» загальною площею 501,8 м2 та нежилу будівлю під літерою “Б» загальною площею 20,7 м2 за адресою: місто Київ, проспект Московський (Степана Бандери, Червоних Козаків), 44 (кадастровий номер 8000000000:78:194:0009), з припиненням такого права із закриттям розділу та реєстраційної справи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 690598080000);

- усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою площею 0,1611 га (кадастровий номер 8000000000:78:194:0009), місце розташування якої: місто Київ, Оболонський район, проспект Степана Бандери, 44 шляхом зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю “ВОЛТ МАЙЕР ГРУП» знести об'єкт самочинного будівництва, право власності на який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Биченка (Золотих) Олександра Олександровича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.07.2015, індексний номер: 23225300;

- усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою площею 0,1611 га (кадастровий номер 8000000000:78:194:0009), місце розташування якої: місто Київ, Оболонський район, проспект Степана Бандери, 44, шляхом зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю “ВОЛТ МАЙЕР ГРУП» повернути Раді вказану земельну ділянку з приведенням її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель, право власності на які зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Биченка (Золотих) Олександра Олександровича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.07.2015, індексний номер: 23225300, і споруд (металевого паркану та воріт, металевого гаражу, вуликів, дерев'яної споруди (навісу), залишків гуми та будівельних матеріалів, а також транспортних засобів).

В обґрунтування пред'явлених вимог Прокурор посилався на те, що земельна ділянка комунальної форми власності з кадастровим номером 8000000000:78:194:0009 на проспекті Степана Бандери, 44, в Оболонському районі міста Києва належить до прибережної захисної смуги річки Дніпро та відноситься до земель водного фонду, що виключає можливість розташування на цій ділянці приватних будівель і споруд (які є самочинним будівництвом), а відповідно і набуття та реєстрацію відповідачами права власності на них.

Разом із позовною заявою Прокурор подав заяву від 09.10.2025 року № 54-6905ВИХ-25, в якій просив суд до набрання рішенням законної сили в справі вжити заходи забезпечення пред'явленого ним позову шляхом накладення арешту на об'єкт нерухомості - нежилу будівлю під літерою “А» загальною площею 501,8 м2 та нежилу будівлю під літерою “Б» загальною площею 20,7 м2 на проспекті Московському (Степана Бандери), 44 в Оболонському районі міста Києва (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 690598080000, номер відомостей про речове право 10589103), а також заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно в розумінні Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та будь-яким іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав та нотаріусам вчиняти будь-які дії, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно - нежилу будівлю під літерою “А» загальною площею 501,8 м2 та нежилу будівлю під літерою “Б» загальною площею 20,7 м2 на проспекті Московському (Степана Бандери), 44 в Оболонському районі міста Києва, в тому числі приймати рішення про державну реєстрацію, здійснювати будь-яку державну реєстрацію змін стосовно вказаного нерухомого майна та вносити будь-які записи про такі зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 690598080000, номер відомостей про речове право 10589103).

Ухвалою від 13.10.2025 року господарський суд міста Києва задовольнив заяву Прокурора від 09.10.2025 року № 54-6905ВИХ-25 про забезпечення позову.

Разом із тим, ухвалою від 13.10.2025 господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/12627/25, вирішив здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 12.11.2025 року.

30.10.2025 року через систему “Електронний суд» надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю “ВОЛТ МАЙЕР ГРУП» від 29.10.2025 року на позовну заяву, в якому останнє, враховуючи відсутність підтверджених належними документами повноважень Прокурора на подання позову та підстав для його подання саме Прокурором, вказало про необхідність залишення даного позову без розгляду.

Крім того, відповідач-1 вказав, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:78:194:0009 була сформована 24.01.2022 року та зареєстрована в Державному земельному кадастрі на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, розробленої КП “Київський інститут земельних відносин», яка затверджена рішенням Ради від 21.03.2024 року № 308/8274. Оскільки на момент набуття права власності на нерухоме майно (2006 рік) така земельна ділянка не була сформована, а рішення про віднесення земельної ділянки до категорії земель водного фонду з цільовим призначенням 10.08 (для культурно-оздоровчих потреб) було прийнято після набуття права власності на нерухоме майно (2006 рік) та після формування земельної ділянки, відповідач-1 наголосив, що покупці діяли добросовісно та не могли знати про майбутню зміну її цільового призначення. Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю “ВОЛТ МАЙЕР ГРУП» в розумінні нормативних законодавчих приписів є добросовісним набувачем, що підтверджується, зокрема, відповідними судовими рішеннями, тоді як право користування земельною ділянкою під об'єктом нерухомості виникає автоматично з права власності на цю нерухомість.

11.11.2025 року через систему “Електронний суд» надійшла відповідь Прокурора від 10.11.2025 року № 54-7666вих-25 на відзив Товариства з обмеженою відповідальністю “ВОЛТ МАЙЕР ГРУП» на позовну заяву, в якій останній навів аргументи на спростування висловлених відповідачем-1 заперечень проти позову.

Крім того, 11.11.2025 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшли пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю “ВОЛТ МАЙЕР ГРУП» від 11.11.2025 року, в яких останнє навело додаткові мотиви на спростування обґрунтованості вимог Прокурора.

У підготовчому засіданні 12.11.2025 року суд встановив процесуальний строк на подання заперечень до 21.11.2025 року та відклав підготовче засідання на 26.11.2025 року.

21.11.2025 року через систему “Електронний суд» надійшли заперечення Товариства з обмеженою відповідальністю “ВОЛТ МАЙЕР ГРУП» від 20.11.2025 року.

У підготовчому засіданні 26.11.2025 року Прокурор подав суду та просив долучити до матеріалів справи копію наказу Київської міської прокуратури від 02.07.2025 року № 1367к “Про призначення на посаду». Означений документ прийнятий судом до розгляду та долучений до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 26.11.2025 року суд постановив протокольну ухвалу про продовження строку проведення підготовчого провадження у справі № 910/12627/25 на 30 днів.

Ухвалою від 26.11.2025 року господарський суд міста Києва закрив підготовче провадження у справі № 910/12627/25 та призначив її до судового розгляду по суті на 17.12.2025 року.

16.12.2025 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача від 16.12.2025 року № 077-8224 про проведення призначеного на 17.12.2025 року судового засідання без участі уповноваженого представника Ради.

У судових засіданнях 17.12.2025 року та 21.01.2026 року оголошувалися перерви відповідно до 21.01.2026 року та до 04.02.2026 року.

Судове засідання, призначене на 04.02.2026 року, не відбулось, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Ломаки В.С.

Ухвалою від 24.03.2026 року господарський суд міста Києва призначив судове засідання у справі № 910/12627/25 на 08.04.2026 року.

07.04.2026 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання Ради про проведення призначеного на 08.04.2026 року судового засідання без участі її уповноваженого представника.

У судовому засіданні 08.04.2026 року Прокурор підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю “ВОЛТ МАЙЕР ГРУП» у наведеному судовому засіданні проти задоволення вимог Прокурора заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву від 29.10.2025 року, поясненнях від 11.11.2025 року та запереченнях від 20.11.2025 року.

Товариство з обмеженою відповідальністю “МЖК ХХІ» про дату, час і місце розгляду справи було повідомлене належним чином, проте явку свого уповноваженого представника у призначене судове засідання 08.04.2026 року не забезпечило, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не направило.

За умовами частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до частини 5 статті 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Зважаючи на відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю “МЖК ХХІ» електронного кабінету та на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, копії ухвал суду, зокрема, від 26.11.2025 року про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 910/12627/25 до судового розгляду по суті на 17.12.2025 року, про оголошення в судових засіданнях 17.12.2025 року та 21.01.2026 року перерви відповідно до 21.01.2026 року та до 04.02.2026 року, а також від 24.03.2026 року про призначення судового засідання на 08.04.2026 року, були направлені судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача-2, зазначену в позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04070, місто Київ, вулиця Спаська, будинок 6Б.

Проте, вищевказані відправлення (як і решта здійснених судом відправлень на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю “МЖК ХХІ») підприємством поштового зв'язку вручені відповідачу-2 не були.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і, зокрема, повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Отже, суд належним чином виконав свій обов'язок щодо повідомлення відповідача-2 про розгляд справи.

Згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач-2 у встановлений строк не подав суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 08.04.2026 року проголошену вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення Прокурора та представника відповідача-1, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що 28.07.2015 року державний реєстратор - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Золотих О.О. (Биченко О.О.) прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 23224863, яким на підставі рішення господарського суду міста Києва від 05.02.2010 року в справі № 11/576 зареєстрував за Товариством з обмеженою відповідальністю “МЖК ХХІ» право власності на нежилу будівлю під літерою “А» загальною площею 501,8 м2 та нежилу будівлю під літерою “Б» загальною площею 20,7 м2 за адресою: місто Київ, проспект Московський (Степана Бандери), 44.

У подальшому, право власності на означені нежилі будівлі на підставі укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого 28.07.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотих О.О. (Биченко О.О.), реєстровий номер 726, перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю “ВОЛТ МАЙЕР ГРУП», у зв'язку із чим того ж дня державний реєстратор - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Золотих О.О. (Биченко О.О.) вніс до Реєстру відповідне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.07.2015 року, індексний номер 23225300.

Земельна ділянка, на якій розташоване вищевказане нерухоме майно (право власності на яке зареєстроване за відповідачем-1), була сформована та 24.01.2022 року зареєстрована у Державному земельному кадастрі на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, розробленої Комунальним підприємством “Київський інститут земельних відносин», затвердженої рішенням Ради від 21.03.2024 року № 308/8274 (кадастровий номер земельної ділянки - 8000000000:78:194:0009).

Разом із тим, за інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, земельна ділянка площею 0,1611 га з кадастровим номером 8000000000:78:194:0009, розташована на проспекті Степана Бандери, 44 в Оболонському районі міста Києва, належить до категорії земель водного фонду з цільовим призначенням - для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, вид використання - 10.08 для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей.

Оскільки вищенаведена земельна ділянка, яка належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, відноситься до земель водного фонду і знаходиться у межах прибережної захисної смуги річки Дніпро, має особливі статус, природну цінність і правовий режим використання, належить до об'єктів з обмеженою оборотоздатністю, тоді як Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Ради (Київської міської державної адміністрації) не видавав і не реєстрував документів, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт, та не приймав в експлуатацію об'єкти будівництва за адресою: місто Київ, проспект Степана Бандери, 44, а Рада не приймала рішень про надання відповідачам (як і іншим особам) спірної ділянки на будь-якому правовому титулі, що виключає можливість розташування на ній приватних будівель і споруд, а відповідно і набуття права власності на них, а також свідчить про те, що розташоване на вказаній земельній ділянці нерухоме майно в силу статті 376 Цивільного кодексу України є самочинним будівництвом, Прокурор звернувся до господарського суду міста Києва з даним негаторним позовом про усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Ради у володінні та розпорядженні спірною земельною ділянкою шляхом скасування рішень державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Золотих (Биченко) Олександра Олександровича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.07.2015, індексні номери: 23225300 та 23224863 (з припиненням відповідних прав та закриттям розділу і реєстраційної справи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень), а також зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю “ВОЛТ МАЙЕР ГРУП» знести об'єкт самочинного будівництва та повернути Раді спірну земельну ділянку з приведенням її у придатний для використання стан.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Прокурора підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.

При зверненні із вказаним позовом в інтересах держави в особі Ради, Прокурор посилався на незаконне позбавлення територіальної громади міста Києва права володіння комунальною земельною ділянкою площею 0,1611 га та неналежне виконання позивачем покладених на нього повноважень щодо контролю збереження земельних ділянок територіальної громади міста Києва, відстеження стану їх використання та перевірки фактів наявності порушень прав та інтересів територіальної громади на це майно.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у Рішенні від 01.04.2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02.06.2016 року № 1401-VIII “Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30.09.2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини 1 якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Відповідно до змісту частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також 4) зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано статтею 23 Закону України від 14.10.2014 року № 1697-VII “Про прокуратуру», який набрав чинності 15.07.2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци перший - другий частини четвертої).

У постанові колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 року в справі № 924/1256/17 містяться такі правові висновки стосовно представництва прокурором держави в суді:

- з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу в питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено;

- прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України);

- участь прокурора в судовому процесі можлива, крім іншого, за умови обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме: має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах компетентним органом або підтверджено його відсутність (частини третя, четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України, частина третя статті 23 Закону України “Про прокуратуру»);

- щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні компетентний орган, який відсутній або всупереч вимогам закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду;

- підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема (але не виключно): повідомленням прокурора на адресу відповідного компетентного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від такого органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Отже, у наведеній справі колегія суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що для підтвердження судом підстав для представництва інтересів прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає компетентний орган.

Однією з підстав для представництва є бездіяльність компетентного органу, яку прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року в справі № 912/2385/18 містяться такі правові висновки стосовно представництва прокурором держави в суді:

- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;

- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України “Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;

- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

- прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України “Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим;

- частина четверта статті 23 Закону України “Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Суд зазначає, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Водночас, аби інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Виходячи з системного аналізу наведених правових норм та судової практики стосовно представництва прокурором держави в суді, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі “Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005 року, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі “Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009 року, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

“Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання частин третьої - п'ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частин третьої, четвертої статті 23 Закону України “Про прокуратуру» Прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави (територіальної громади) Радою.

Так, відповідно до статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Згідно з частиною 1 статті 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

За частиною 1 статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до статті 6 Закону України “Про столицю України - місто-герой Київ» місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України “Про столицю України - місто-герой Київ» у місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради (у разі їх утворення), які є юридичними особами.

Частиною 1 статті 18 Закону України “Про столицю України - місто-герой Київ» передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності громади міста або знаходяться в її управлінні.

За частиною 1 статті 1 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

За змістом статті 4 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, зокрема, законності, поєднання місцевих і державних інтересів, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 16 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до статті 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Як було зазначено вище та обґрунтовано Прокурором у позові, прокуратурою було виявлено факт незаконного позбавлення територіальної громади міста Києва права володіння комунальною земельною ділянкою площею 0,1611 га та неналежне виконання позивачем покладених на нього повноважень щодо контролю збереження земельних ділянок територіальної громади міста Києва, відстеження стану їх використання та перевірки фактів наявності порушень прав та інтересів територіальної громади на це майно. Також, Прокурор вказував на те, що незаконна реєстрація права власності на майно на комунальній земельній ділянці, а також розташування на ній самочинно побудованого майна, беззаперечно порушує інтереси держави з огляду на те, що спірна земельна ділянка є територією прибережної захисної смуги річки Дніпро, розташована на землях водного фонду, належить до об'єктів екосистеми. Ділянка має особливі статус, природну цінність і правовий режим використання. На цих землях (територіях) заборонена діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на їх стан, також заборонено будівництво будь-яких споруд. Отже, неправомірна послідовна реєстрація за відповідачем-2 та відповідачем-1 права на майно та розташування майна на території прибережної захисної смуги річки Дніпро безумовно порушує державні інтереси, оскільки наносить непоправимі наслідки для столиці та позбавляє власника - територіальну громаду міста Києва вільно володіти, користуватися та розпоряджатись своєю власністю.

Так, за даними міського земельного кадастру земельна ділянка на проспекті Московському (Степана Бандери), 44 обліковувалася за Товариством з обмеженою відповідальністю “МЖК ХХІ» (код ділянки - 78:194:0007, площа - 1611,62 м2). Земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:78:194:0009 сформована в рамках реалізації Міської цільової програми використання та охорони земель міста на проспекті Степана Бандери, 44 та зареєстрована у Державному земельному кадастрі з видом цільового призначення - для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, на підставі розробленої Комунальним підприємством “Київський інститут земельних відносин» технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, затвердженої рішенням Ради від 21.03.2024 року № 308/8274.

У Міському земельному кадастрі зареєстровано клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю “МЖК ХХІ» про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в затоці Волковатій для експлуатації та обслуговування складських та офісних приміщень (К-6202 від 12.01.2006 року). Враховуючи розпорядження Київської міської державної адміністрації від 10.02.2006 року № 208 “Про проведення конкурсу із залучення інвесторів для будівництва яхт-клубу з причалом для яхт в затоці Волковата в Оболонському районі м. Києві на ділянці від Московського мосту до Петровського залізничного мосту» замовнику було відмовлено в згоді на розроблення проекту відведення цієї земельної ділянки. У подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю “ВОЛТ МАЙЕР ГРУП» зверталося до Ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (обліковий код 78:194:0007) для експлуатації та обслуговування будівель культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей (К-25694 від 12.11.2015 року). Однак, Постійна комісія Ради з питань містобудування, архітектури та землекористування відхилила проект рішення “Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ “ВОЛТ МАЙЕР ГРУП» на просп. Московському, 44 в Оболонському районі м. Києва для експлуатації та обслуговування будівель культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей».

З протоколу засідання постійної комісії Ради з питань містобудування, архітектури та землекористування від 04.07.2017 року № 14 вбачається, що враховуючи висновок постійної комісії Ради з питань екологічної політики, викладений у протоколі від 07.06.2017 року № 12 (витяг № 08/288/03-12), означена постійна комісія Ради вирішила відхилити проект рішення “Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю “ВОЛТ МАЙЕР ГРУП» на просп. Московському, 44 в Оболонському районі м. Києва для експлуатації та обслуговування будівель культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей», у зв'язку з нецільовим використанням земельної ділянки суб'єктом господарської діяльності та порушенням водоохоронного режиму використання прибережної захисної смуги.

Тривала бездіяльність Ради додатково підтверджується й змістом листів Оболонської окружної прокуратури м. Києва від 11.07.2025 року № 54-4954ВИХ-25, від 13.08.2025 року № 54-5646ВИХ-25, а також листів Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Ради (КМДА) від 29.08.2025 року № 057-11197, від 18.07.2025 року № 057-9239, з яких вбачається, що Раді як власнику земельної ділянки було достовірно відомо про порушення відповідних інтересів територіальної громади.

Отже, Рада принаймні з липня 2017 року була обізнана про факт забудови та фактичного володіння відповідачем-1 спірною земельною ділянкою водного фонду, однак належних заходів реагування, у тому числі позовного характеру, протягом тривалого часу остання не вживала.

У той же час, невжиття компетентним органом відповідних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо про порушення інтересів територіальної громади та неподання до суду уповноваженими органами відповідного позову свідчить про неналежне здійснення Радою наданих їй повноважень.

Зважаючи на встановлені судом обставини справи, протягом тривалого часу має місце бездіяльність компетентних органів, які достеменно знали про порушення інтересів територіальної громади міста Києва, а також були повідомлені Прокурором про наявність підстав та обов'язку здійснювати відповідний належний захист цих інтересів. Проте позивачем достатніх ефективних заходів для захисту та відновлення порушеного права вчинено не було, зокрема, шляхом звернення до суду з відповідним позовом, а тому порушення суспільних інтересів територіальної громади міста Києва відповідачами на час звернення Прокурора до суду не усунуто. Надані Прокурором докази в сукупності достеменно свідчать, що позивач фактично не бажав належним чином здійснювати захист інтересів територіальної громади міста Києва шляхом звернення з позовом до суду.

Крім того, листом від 30.09.2025 року № 54/6718вих-25 Прокурор у порядку статті 23 Закону України “Про прокуратуру» повідомив позивача про підготовку ним позовної заяви в інтересах держави в особі Ради до Товариства з обмеженою відповідальністю “ВОЛТ МАЙЕР ГРУП» про усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що Прокурором дотримано визначений статтею 23 Закону України “Про прокуратуру» порядок звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Ради у справі № 910/12627/25.

Враховуючи означені обставини, суд не бере до уваги посилання Товариства з обмеженою відповідальністю “ВОЛТ МАЙЕР ГРУП» на необхідність залишення позову в справі № 910/12627/25 без розгляду з огляду, зокрема, на відсутність доказів на підтвердження наявності у Ради планів на земельну ділянку та виключних випадків для втручання Прокурора у дану справу. За наведених обставин, суд не бере до уваги й посилання відповідача-1 на відсутність підстав для представництва Прокурором інтересів держави в суді.

При цьому, суд також зазначає, що згідно з положеннями статті 1 Закону України “Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Статус прокурора визначено у частині 2 статті 15 Закону України “Про прокуратуру», якою передбачено, що прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає в прокуратурі.

Частиною 1 статті 23 Закону України “Про прокуратуру» встановлено, що представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Під час здійснення представництва інтересів держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом, звертатися до суду з позовом.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України “Про прокуратуру» право подання позовної заяви в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Згідно з пунктом 15 частини 1 статті 15 Закону України “Про прокуратуру» прокурором органу прокуратури є, зокрема, перший заступник керівника окружної прокуратури.

Так, наказом виконувача обов'язків керівника Київської міської прокуратури Ходаківського С.П. від 02.07.2025 року № 1367к, Вербановського В.В. призначено на посаду першого заступника керівника Оболонської окружної прокуратури м. Києва. Відтак, позов у даній справі, підписаний першим заступником керівника Оболонської окружної прокуратури м. Києва Вербановським В.В., подано саме на виконання конституційної функції - представництва інтересів держави в суді, тоді як надання будь-яких доручень від Київської міської прокуратури у такому випадку чинним законодавством не передбачено.

Щодо суті позовних вимог, суд зазначає таке.

Рішенням від 22.05.2006 року в справі № 24/223 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “МЖК ХХІ» до Малого колективного підприємства МЖК “Поділ», за участі третіх осіб: Комунального підприємства “Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» та Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації, про визнання права власності, господарський суд міста Києва задовольнив вимоги позивача у цій справі та, зокрема, визнав за Товариством з обмеженою відповідальністю “МЖК ХХІ» право власності на нежилу будівлю під літерою “А» загальною площею 501,8 м2 та нежилу будівлю під літерою “Б» загальною площею 20,7 м2, які розташовані за адресою: місто Київ, затока Волковата.

Вказаним рішенням встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу Мале колективне підприємство МЖК “Поділ» відчужило, а Товариство з обмеженою відповідальністю “МЖК ХХІ» - придбало складську будівлю загальною площею 501,8 м2 під літерою “А» та сушилку загальною площею 20,7 м2 під літерою “Б», які знаходяться за адресою: місто Київ, затока Волковата. Право власності перейшло до покупця з моменту сплати ним 100 % суми, зазначеної в договорі купівлі-продажу, після чого продавець передав Товариству з обмеженою відповідальністю “МЖК ХХІ» відповідні будівлі за актом приймання-передачі від 16.03.1999 року. Однак, зазначене майно не було своєчасно зареєстроване покупцем в БТІ міста Києва внаслідок ухилення продавця від передачі покупцеві всієї необхідної технічної документації, що зумовило звернення Товариства з обмеженою відповідальністю “МЖК ХХІ» до суду та задоволення пред'явлених ним вимог про визнання права власності на вищевказану нерухомість.

Означене судове рішення в цій частині було залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.08.2006 року та в установленому законом порядку набрало законної сили.

Слід зазначити, що у подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю “МЖК ХХІ» зверталося до господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства “Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» про визнання права власності на нежилу будівлю загальною площею 501,8 м2 під літерою “А» та нежилу будівлю загальною площею 20,7 м2 під літерою “Б», розташовані за адресою: місто Київ, проспект Московський, 44, а також зобов'язання відповідача зареєструвати за позивачем право власності на вказані будівлі.

В обґрунтування пред'явлених вимог Товариство з обмеженою відповідальністю “МЖК ХХІ» посилалося на придбання ним у 1999 році спірного майна та визнання на нього права власності на підставі рішення господарського суду міста Києва від 22.05.2006 року в справі № 24/223, частково зміненого постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.08.2006 року. У той же час, розпорядженням Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації від 13.11.2006 року вказаному майновому комплексу було присвоєно поштову адресу: місто Київ, проспект Московський, 44. Проте, відповідач (Комунальне підприємство “Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна») відмовив позивачу в реєстрації права власності на означені приміщення, посилаючись на невідповідність їх поштової адреси, зазначеної в рішенні суду, розпорядженню Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації від 13.11.2006 року.

Рішенням від 05.02.2010 року в справі № 11/576 господарський суд міста Києва, керуючись положеннями статті 392 Цивільного кодексу України, частково задовольнив вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “МЖК ХХІ» та визнав за останнім право власності на нежилу будівлю загальною площею 501,8 м2 під літерою “А» та нежилу будівлю загальною площею 20,7 м2 під літерою “Б», розташовані за адресою: місто Київ, проспект Московський, 44.

Означеним рішенням, яке на час розгляду спору в справі № 910/12627/25 набрало законної сили, було встановлено, що нерухоме майно, на яке визнано право власності рішенням господарського суду міста Києва від 22.05.2006 року в справі № 24/223, частково скасованим постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.08.2006 року, та майновий комплекс, якому розпорядженням Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації від 13.11.2006 року № 1109 присвоєно поштову адресу, є одним і тим же об'єктом нерухомого майна.

28.07.2015 року державний реєстратор - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Золотих О.О. (Биченко О.О.) прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 23224863, яким на підставі рішення господарського суду міста Києва від 05.02.2010 року в справі № 11/576 зареєстрував за Товариством з обмеженою відповідальністю “МЖК ХХІ» (код ЄДРПОУ: 30218068) право власності на нежилу будівлю під літерою “А» загальною площею 501,8 м2 та нежилу будівлю під літерою “Б» загальною площею 20,7 м2 за адресою: місто Київ, проспект Московський (Степана Бандери), 44 (номер відомостей про речове право 10588873).

У подальшому, право власності на означені нежилі будівлі на підставі укладеного між відповідачами у справі № 910/12627/25 договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого 28.07.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотих О.О. (Биченко О.О.), реєстровий номер 726, перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю “ВОЛТ МАЙЕР ГРУП» (код ЄДРПОУ: 39812086), у зв'язку із чим того ж дня державний реєстратор - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Золотих О.О. (Биченко О.О.) вніс до Реєстру відповідне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.07.2015 року, індексний номер 23225300 (номер відомостей про речове право 10589103).

Як було зазначено вище, земельна ділянка, на якій розташоване вищевказане нерухоме майно (право власності на яке зареєстроване за відповідачем-1), була сформована та 24.01.2022 року зареєстрована у Державному земельному кадастрі на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, розробленої Комунальним підприємством “Київський інститут земельних відносин», затвердженої рішенням Ради від 21.03.2024 року № 308/8274 (кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:78:194:0009).

Відповідно до частини 1 статті 58 Земельного кодексу України та статті 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Згідно з частинами 1, 2, 5 статті 79 Водного кодексу України залежно від водозбірної площі басейну річки поділяються на великі, середні та малі. До великих належать річки, які розташовані у кількох географічних зонах і мають площу водозбору понад 50 тис. квадратних кілометрів. Переліки великих і середніх річок із зазначенням інформації щодо площі їх водозабору складаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, і розміщуються на його офіційному веб-сайті.

Відповідно до переліку великих та середніх річок, розміщеного на офіційному вебсайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства - Державного агентства водних ресурсів України (https://davr.gov.ua/fls18/RTR_f.pdf), Дніпро є великою річкою.

За умовами частин 2, 6 статті 88 Водного кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період), зокрема для великих річок, водосховищ на них та озер - шириною 100 метрів. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, знаходиться у межах прибережної захисної смуги річки Дніпро, а також в межах водоохоронної зони на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 14.04.1997 року № 347 “Про затвердження порядку складання паспортів річок і Порядку установлення берегових смуг водних шляхів та користування ними».

Наведені обставини підтверджуються, зокрема, наявною в матеріалах справи інформацією з Державного земельного кадастру та витягом з Державного земельного кадастру від 24.01.2022 року № НВ-6500111912022 по земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:78:194:0009, копією Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель на території кадастрового кварталу 78:194 обмеженого просп. Степана Бандери, просп. Героїв Сталінграда, дорогою Набережно-Рибальською у Оболонському районі м. Києва, листом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Ради (Київської міської державної адміністрації) від 21.07.2025 року № 055-9900 з додатками, Технічним звітом щодо вишукувальних робіт при здійсненні моніторингу земель та контролю за їх використанням і охороною - матеріалами топографо-геодезичних та вишукувальних робіт земельних ділянок за адресою: проспект Степана Бандери, 44 у Оболонському районі міста Києва, виконаним на замовлення Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Ради (Київської міської державної адміністрації), копією схеми існуючих планувальних обмежень Детального плану території в межах вулиць Вербової, Куренівської, Богатирської, Московського просп., Набережно-Рибальської, залізничної колії в Оболонському районі м. Києва.

З матеріалів справи також вбачається, що за результатами огляду слідчим слідчого відділу Оболонського управління поліції ГУ Національної поліції у м. Києві капітаном поліції Гачевським І.Ю. в межах кримінального провадження № 12021100050001108 від 13.05.2021 року спірної земельної ділянки, проведеного 12.08.2025 року із залученням, зокрема, представників Товариства з обмеженою відповідальністю “ВОЛТ МАЙЕР ГРУП» та Комунального підприємства “Київський інститут земельних відносин», був складений протокол огляду місця події від 12.08.2025 року. У наведеному протоколі зафіксовано, що належна територіальній громаді міста Києва на праві комунальної власності земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:78:194:0009, розташована на проспекті Степана Бандери, 44 в Оболонському районі міста Києва, по периметру огороджена металевим парканом, вхід до неї здійснюється через металеві ворота. При вході до ділянки з лівого боку знаходяться вулики, а на самій ділянці розташовані нежилі будівлі під літерою “А» загальною площею 501,8 м2 та під літерою “Б» загальною площею 20,7 м2, металевий гараж та транспортні засоби. Земельна ділянка частково вкрита битим асфальтом, бетонними плитами та рослинним покривом; по периметру ділянки наявні залишки гуми та будівельних матеріалів.

Умовами статей 60, 61 Земельного кодексу України та статей 88, 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги визначено територією з режимом обмеженої господарської діяльності, де забороняється, зокрема, розорювання земель, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

Отже, на землі водного фонду розповсюджується особливий порядок їх використання та надання у власність/користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених Земельним та Водним кодексом України.

У той же час, за змістом наявних у матеріалах справи листів Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.08.2025 року № 057-11197 та від 18.07.2025 року № 057-9239, пояснень Ради та наявних у матеріалах справи документів, будь-яких рішень про надання спірної земельної ділянки у власність або у користування відповідачам (чи іншим особам) власником цієї ділянки - територіальною громадою міста Києва в особі Ради, не приймалося.

Більше того, згідно з викладеною в листі Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Ради (КМДА) від 18.07.2025 року № 073-2456 інформацією, вказаний департамент не видавав та не реєстрував документів, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт, а також не приймав в експлуатацію закінчені будівництвом об'єкти, розташовані за адресою: місто Київ, проспект Степана Бандери (Московський), 44 в Оболонському районі міста Києва (на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:78:194:0009).

Суд також врахував, що за даними міського земельного кадастру земельна ділянка на проспекті Московському (Степана Бандери), 44 обліковувалася за Товариством з обмеженою відповідальністю “МЖК ХХІ» (код ділянки - 78:194:0007, площа - 1611,62 м2). Земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:78:194:0009 сформована в рамках реалізації Міської цільової програми використання та охорони земель міста на проспекті Степана Бандери, 44 та зареєстрована у Державному земельному кадастрі з видом цільового призначення - для культурно-оздоровчих потреб, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, на підставі розробленої Комунальним підприємством “Київський інститут земельних відносин» технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, затвердженої рішенням Ради від 21.03.2024 року № 308/8274.

Проте, з протоколу засідання постійної комісії Ради з питань містобудування, архітектури та землекористування від 04.07.2017 року № 14 вбачається, що враховуючи висновок постійної комісії Ради з питань екологічної політики, викладений у протоколі від 07.06.2017 року № 12 (витяг № 08/288/03-12), означена постійна комісія Ради вирішила відхилити проект рішення “Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю “ВОЛТ МАЙЕР ГРУП» на просп. Московському, 44 в Оболонському районі м. Києва для експлуатації та обслуговування будівель культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей», у зв'язку з нецільовим використанням земельної ділянки суб'єктом господарської діяльності та порушенням водоохоронного режиму використання прибережної захисної смуги.

Як було зазначено вище, оскільки вищенаведена земельна ділянка, яка належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, відноситься до земель водного фонду і знаходиться у межах прибережної захисної смуги річки Дніпро, має особливі статус, природну цінність і правовий режим використання, належить до об'єктів з обмеженою оборотоздатністю, тоді як Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Ради (КМДА) не видавав і не реєстрував документів, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт, та не приймав в експлуатацію об'єкти будівництва за адресою: місто Київ, проспект Степана Бандери, 44, а Рада не приймала рішень про надання відповідачам спірної ділянки на будь-якому правовому титулі, що виключає можливість розташування на ній приватних будівель і споруд, а відповідно і набуття права власності на них, а також свідчить про те, що розташоване на вказаній земельній ділянці нерухоме майно в силу статті 376 Цивільного кодексу України є самочинним будівництвом, Прокурор просив суд усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Ради у володінні та розпорядженні спірною земельною ділянкою шляхом скасування рішень державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Золотих (Биченко) Олександра Олександровича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.07.2015, індексні номери: 23225300 та 23224863 (з припиненням відповідних прав та закриттям розділу і реєстраційної справи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень), а також зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю “ВОЛТ МАЙЕР ГРУП» знести об'єкт самочинного будівництва та повернути Раді спірну земельну ділянку з приведенням її у придатний для використання стан.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 Цивільного кодексу України).

Зазначені норми матеріального права визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права.

Разом із тим, у статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

Право на звернення до господарського суду в установленому ГПК порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (частина 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на положення статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом захисту необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Розглядаючи справу суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Водночас, питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з'ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем.

Близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 року в справі № 922/2529/19.

Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачами з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

Частиною 2 статті 2 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 Цивільного кодексу України набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина 1 статті 373 Цивільного кодексу України).

Елементом особливої правової охорони землі є норма частини 2 статті 14 Конституції України про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина 2 статті 373 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 80 Земельного кодексу України суб'єктом права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Згідно з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до змісту статей 123, 124 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, а також передача таких земельних ділянок в оренду здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Отже, єдиною підставою для громадян та юридичних осіб набуття права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом.

За умовами частини 4 статті 373 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Суд зазначає, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:78:194:0009 належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, а відтак набуття права користування такою земельною ділянкою може бути здійснено виключно на підставі рішення Ради (як представницького органу місцевого самоврядування, що представляє територіальну громаду міста Києва та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені законодавством).

При цьому, суд врахував, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам Земельного кодексу України є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу.

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи територіальної громади, а відповідну позовну вимогу слід розглядати як негаторний позов.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

У той же час, згідно з частиною 1 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 Цивільного кодексу України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв'язку зі здійсненням самочинного будівництва.

Стаття 376 Цивільного кодексу України розміщена у главі 27 “Право власності на землю (земельну ділянку)», тобто правовий режим самочинного будівництва пов'язаний з питаннями права власності на землю.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі.

Такий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 року в справі № 916/1608/18.

Отже, самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Разом із цим, сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.

Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об'єкти нерухомості - що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою.

Права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 Цивільного кодексу України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з'явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.

Такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 року в справі № 916/1174/22.

За наявними у матеріалах справи документами судом достеменно встановлено факт самочинного будівництва нежилих будівель під літерою “А» загальною площею 501,8 м2 та під літерою “Б» загальною площею 20,7 м2 за адресою: місто Київ, проспект Московський (Степана Бандери, Червоних Козаків), 44, на земельній ділянці (кадастровий номер 8000000000:78:194:0009) водного фонду, яка у визначеному законом порядку ні відповідачу-1, ні відповідачу-2, ні іншим фізичним чи юридичним особам (у тому числі Малому колективному підприємству МЖК “Поділ») не надавалася. Крім того, матеріали справи не містять, а відповідачами не надано й документів, згідно з якими останнім надавалося б право виконувати на спірній земельній ділянці будівельні роботи.

Отже, будівництво спірних об'єктів нерухомості було фактично здійснено за відсутності як документа на право користування землею, так і документа про прийняття об'єкта в експлуатацію, що не може свідчити про добросовісне набуття спочатку відповідачем-2, а в подальшому і відповідачем-1 такого майна на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого 28.07.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотих О.О. (Биченко О.О.), реєстровий номер 726.

При цьому, суд зазначає, що згідно зі статтею 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За змістом статей 316, 317, 319 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтями 655, 658 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що право розпорядження майном на підставі будь-яких цивільно-правових угод належить виключно власникові майна. І навпаки, у разі якщо особа не є власником майна, вона не має права розпоряджатися майном, що не належить їй.

Враховуючи, що Товариство з обмеженою відповідальністю “МЖК ХХІ» не було законним власником розташованого на спірній земельній ділянці нерухомого майна загальною площею 522,5 м2, останнє не могло реєструвати за собою право власності на це майно та відповідно розпоряджатись ним, зокрема шляхом продажу його третім особам.

Означені обставини спростовані відповідачами під час розгляду справи не були.

З урахуванням наведеного, здійснення самочинного будівництва спірних об'єктів нерухомості безумовно порушує права Ради на користування та розпорядження земельною ділянкою, на якій ці об'єкти нерухомості побудовані.

Щодо способу захисту прав власника відповідної земельної ділянки, порушених внаслідок здійснення самочинного будівництва, суд зазначає таке.

Як було вказано вище, статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, а відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Аналогічні за змістом висновки наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року в справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 року в справі № 334/3161/17.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 року в справі № 916/1174/22 щодо можливих способів захисту прав власника (користувача) відповідної земельної ділянки, порушених внаслідок здійснення самочинного будівництва, навела правові висновки, за якими, зокрема, у певних випадках спосіб захисту імперативно “прив'язаний» до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін “встановлений законом» означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.

Згідно з положеннями статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Подібна за змістом редакція цієї статті була чинною на час виникнення спірних правовідносин у даній справі.

Відповідно до частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

У частинах 3-5 статті 376 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (частина 3). Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4). На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина 5).

При цьому, формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

Тотожні за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 року в справі № 916/2791/13; від 23.06.2020 року в справі № 680/214/16-ц, від 20.07.2022 року в справі № 923/196/20, від 15.11.2023 року в справі № 916/1174/22.

Тобто, відповідно до приписів частин 3 та 5 статті 376 Цивільного кодексу України як особа, що здійснила самочинне будівництво, так і власник земельної ділянки, на якій здійснили самочинне будівництво, можуть набути самочинно збудоване майно у власність. Однак для цього їм необхідно дотримуватись чіткого алгоритму дій, передбаченого в зазначеній статті.

Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 Цивільного кодексу України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 Цивільного кодексу України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.

Належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

При цьому, законом встановлено, що власник земельної ділянки, права якого порушені, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Негаторний позов пред'являється у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьої особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.

Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпоряджання річчю.

Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном.

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об'єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей.

Звернення з негаторним позовом спрямоване на відновлення суб'єкта речового права у попередньому стані. Вимоги за негаторним позовом полягають в усуненні порушення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом. Негаторний позов може бути пред'явлений впродовж всього строку тривання відповідного порушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року в справі № 653/1096/16-ц.

Вимога про знесення майна, яке власник земельної ділянки вважає самочинним будівництвом, є різновидом негаторного позову власника земельної ділянки з усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своєю земельною ділянкою.

Отже, враховуючи негаторний характер позову власника земельної ділянки, обов'язок з приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, покладається на особу, яка чинить такі перешкоди на момент звернення власника земельної ділянки з позовом до суду.

Відтак, відповідачем за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об'єкта самочинного будівництва має бути особа, яка чинить перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (останній набувач).

Такої ж правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17.12.2025 року в справі № 908/2388/21.

Разом із тим, згідно зі статтею 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Враховуючи вищенаведені обставини, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість, зокрема, пред'явлених до Товариства з обмеженою відповідальністю “ВОЛТ МАЙЕР ГРУП» (як останнього фактичного набувача розміщеної на спірній ділянці нерухомості) вимог Прокурора про зобов'язання відповідача-1 знести об'єкт самочинного будівництва, право власності на який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Биченка (Золотих) Олександра Олександровича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.07.2015, індексний номер: 23225300, а також про зобов'язання відповідача-1 повернути Раді вказану земельну ділянку з приведенням її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель, право власності на які зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Биченка (Золотих) Олександра Олександровича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.07.2015, індексний номер: 23225300, і споруд (металевого паркану та воріт, металевого гаражу, вуликів, дерев'яної споруди (навісу), залишків гуми та будівельних матеріалів, а також транспортних засобів).

При цьому, суд не бере до уваги викладені у заявах по суті справи заперечення Товариства з обмеженою відповідальністю “ВОЛТ МАЙЕР ГРУП» проти означених позовних вимог Прокурора з огляду на таке.

Так, посилання відповідача-1 на правомірне користування ним спірними об'єктами нерухомого майна, право власності на які відповідач-2 та відповідач-1 послідовно набули на підставі рішення господарського суду міста Києва від 22.05.2006 року в справі № 24/223, частково зміненого постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.08.2006 року, а також рішенням господарського суду міста Києва від 05.02.2010 року в справі № 11/576 та, у подальшому, договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого 28.07.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Золотих О.О. (Биченко О.О.), реєстровий номер 726, судом відхиляються, оскільки за встановлених обставин справи наведені рішення не є рішеннями суду про визнання права власності на самочинно побудоване майно; цими рішеннями не встановлювалися обставини як набуття відповідачами права власності на об'єкти самочинного будівництва, так і правомірності користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:78:194:0009 площею 0,1611 га (обліковим кодом 78:194:0007), яка належить до категорії земель водного фонду, усунення перешкод щодо володіння і розпорядження якою є предметом позову в даній справі. Разом із тим, як було вказано вище, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

З цих же підстав суд відхиляє посилання відповідача-1 на встановлені судовими рішеннями у справах № 24/223 і № 11/576 преюдиційні обставини добросовісного набуття відповідачами у власність та користування ними спірною нерухомістю, оскільки, за встановлених судом обставин, Рада не була учасником жодної з цих справи, а судовими рішеннями у наведених справах взагалі не встановлювалися відповідні обставини, що мають преюдиціальний характер для справи № 910/12627/25.

Суд звертає увагу на те, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Суб'єктивними межами є те, що в двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об'єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі. При цьому, оскільки обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники, то в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах.

Особи, які не брали участі в цивільній, господарській або адміністративній справі, в якій судом ухвалено відповідне судове рішення, мають право при розгляді іншої справи за їх участю оспорювати обставини, встановлені цими судовими рішеннями. У даному випадку суд ухвалює рішення на основі досліджених у судовому засіданні доказів.

Відтак, якщо у справі беруть участь нові особи, то преюдиційний характер рішення втрачається.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 04.06.2020 року в справі № 522/7758/14.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що судове рішення, ухвалене у справі, за жодних обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі у цій справі. Зокрема, судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов'язки інших осіб (постанова від 30.06.2020 року в справі № 19/028-10/13). Зокрема, рішення суду не може бути протиставлене особі, яка не брала участі у цій справі, незалежно від того, чи було таке рішення в подальшому оскаржене і скасоване (постанова від 09.11.2021 року в справі № 466/8649/16-ц).

Посилання Товариства з обмеженою відповідальністю “ВОЛТ МАЙЕР ГРУП» на те, що відповідачі, набувши право власності на нерухомість (у 2015 році), автоматично набули право користування земельною ділянкою, і це право не потребує окремого рішення органу місцевого самоврядування, оскільки є похідним від права власності на нерухомість, також не беруться судом до уваги з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства (постанови від 04.12.2018 року в справі № 910/18560/16, від 03.04.2019 року в справі № 921/158/18, від 22.06.2021 року в справі № 200/606/18, від 31.08.2021 року в справі № 903/1030/19, від 20.07.2022 року в справі № 923/196/20).

Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 року в справі № 263/6022/16-ц, від 31.08.2021 року в справі № 903/1030/19, від 20.07.2022 року в справі № 923/196/20).

У той же час, не допускається набуття права власності на споруджені об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об'єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 року в справі № 910/2861/18, від 20.07.2022 року в справі № 923/196/20).

Проте, під час розгляду даної справи судом не встановлено, а відповідачами належними і допустимими доказами не доведено наявності речового права на спірну земельну ділянку ані у відповідачів, ані у будь-якої іншої особи, що передбачало б можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці.

Суд також звертає увагу на те, що в силу видимого місця розташування спірної нерухомості відповідачі, проявивши принаймні розумну обачність, могли та повинні були знати про те, що така нерухомість розташована на земельній ділянці комунальної власності, яка знаходиться в прибережній захисній смузі річки Дніпро. Однак, проігнорувавши це, у такий спосіб вони фактично взяли на себе ризики, пов'язані, в тому числі, з можливим знесенням самочинно збудованого об'єкта будівництва.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.02.2026 року в справі № 910/7133/25.

Що стосується посилань відповідача-1 на положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), суд зазначає таке.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: перша - виражається в першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; друга - викладена в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; третя - закріплена в другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі “East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168). Критеріями сумісності заходу втручання у право власності з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах “Рисовський проти України» від 20.10.2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), “Кривенький проти України» від 16.02.2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Відтак, враховуючи статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, на підставі зібраних доказів необхідно проаналізувати:

1) чи здійснює власник земельної ділянки, який звернувся до суду, втручання відповідно до приписів національного законодавства у право відповідача-1 як її фактичного користувача на мирне володіння майном останнього;

2) чи переслідує таке втручання власника земельної ділянки через здійснення самочинного будівництва на спірній земельній ділянці легітимну мету, зокрема, чи є вимога власника цієї ділянки зобов'язати відповідача-1 знести самовільно побудовані на такій ділянці нежилі будівлі заходом з контролю власником за користуванням його ділянкою відповідно до загальних інтересів;

3) чи є захід із втручання у право відповідача-1 пропорційним визначеній меті (зокрема з огляду на те, що законодавче визначення правових наслідків самочинного будівництва ґрунтується на пріоритеті захисту прав власника земельної ділянки над інтересами фактичного користувача, який хоче спорудити певний об'єкт на цій ділянці), та чи не становитиме для відповідача-1 задоволення вимоги про знесення самочинно побудованих на чужій земельній ділянці будівель такого індивідуального тягаря, який є надмірним з урахуванням конкретних обставин справи, зокрема з урахуванням поведінки відповідача-1 у відносинах з власником земельної ділянки, а також суспільних інтересів у збереженні земель водного фонду.

З наведеного приводу суд зазначає таке.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. “Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе “індивідуальний і надмірний тягар».

Тож для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності/ недобросовісності власника майна.

Разом із тим, відповідачами у справі не доведено добросовісності поведінки під час будівництва спірного майна без відповідних дозвільних документів та на земельній ділянці, яка не надавалась останнім (як і Малому колективному підприємству МЖК “Поділ») у користування Радою ані під будівництво, ані під обслуговування спірного майна.

У спорах стосовно заповідних зон, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина 3 статті 13, частина 7 статті 41, частина 1 статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт “а» частини 1 статті 91 Земельного кодексу України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 року в справі № 487/10128/14-ц (пункт 117), від 11.09.2019 року в справі № 487/10132/14-ц (пункт 124)). Вбачається, що загальний інтерес у контролі за використанням зайнятої земельної ділянки водного фонду за її цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає над приватним інтересом у заволодінні такою ділянкою у власність, з огляду на що така перевага за обставин справи забезпечує справедливий баланс між вказаними інтересами.

Обставини справи № 910/12627/25 свідчать про те, що рішення господарського суду міста Києва від 22.05.2006 року в справі № 24/223, частково змінене постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.08.2006 року, а також рішення господарського суду міста Києва від 05.02.2010 року в справі № 11/576, якими не вирішувалося питання визнання права власності на самочинне будівництво в порядку статті 376 Цивільного кодексу України, як того вимагає чинне законодавство, відповідачі використовували як підставу первинного набуття та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, у випадку, якщо зареєструвати право власності у встановленому законом порядку було неможливо. Проте, отримання таких рішень не може гарантувати непорушність такого права власності у майбутньому.

Великою Палатою Верховного Суду також зазначено, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність порушення у цій справі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки втручання держави у право особи мирно володіти своїм майном за заявленими вимогами визначається законним заходом, який ставить за мету, як інтерес позивача, спрямований на захист його порушеного права власності на земельну ділянку, так і суспільний інтерес, спрямований на утвердження в країні суспільного правопорядку щодо недопустимості незаконного використання земель цінних природних територій, і є пропорційним передбачуваним таким втручанням цілям.

Суд зазначає, що будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року в справі № 183/1617/16.

Інші заперечення відповідача-1 проти позову в частині вимог про зобов'язання останнього знести об'єкти самочинного будівництва та повернути Раді земельну ділянку з приведенням її у придатний для використання стан, також не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та спростовуються її матеріалами.

За таких обставин, вимоги Прокурора про усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Ради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою площею 0,1611 га (кадастровий номер 8000000000:78:194:0009), місце розташування якої: місто Київ, Оболонський район, проспект Степана Бандери, 44 шляхом зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю “ВОЛТ МАЙЕР ГРУП» знести об'єкт самочинного будівництва, право власності на який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Биченка (Золотих) Олександра Олександровича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.07.2015, індексний номер: 23225300, а також про зобов'язання відповідача-1 повернути позивачу вказану земельну ділянку з приведенням її у придатний для використання стан шляхом звільнення від означених будівель і споруд (металевого паркану та воріт, металевого гаражу, вуликів, дерев'яної споруди (навісу), залишків гуми та будівельних матеріалів, а також транспортних засобів), підлягають задоволенню.

Щодо решти вимог Прокурора про скасування рішень державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Золотих (Биченко) Олександра Олександровича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.07.2015, індексні номери: 23225300 та 23224863 (з припиненням відповідних прав та закриттям розділу і реєстраційної справи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень), суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності.

Аналогічні за змістом висновки наведено, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20), від 15.11.2023 року в справі № 916/1174/22.

Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту.

Як було зазначено вище, можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 Цивільного кодексу України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.

Однак, за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 Цивільного кодексу України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої у спорах про знесення об'єкта самочинного будівництва заявлені позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора є неналежними та такими, що не спрямовані на реальний захист прав та інтересів позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 року в справі № 908/2388/21.

Крім того слід зазначити, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 року в справі № 916/1174/22 також наведено висновок про те, що судовим рішенням про знесення спірного об'єкта нерухомості суд вирішує подальшу юридичну долю самочинно побудованого майна (спірного об'єкта нерухомості) і таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини 1 статті 14 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

За таких обставин, незалежно від обставин правомірності прийняття державним реєстратором рішень про державну реєстрацію прав чи законності відповідної державної реєстрації, вимога Прокурора про скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Золотих (Биченко) Олександра Олександровича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.07.2015, індексний номер: 23225300, та здійсненої на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю “ВОЛТ МАЙЕР ГРУП» на нерухоме майно - нежилу будівлю під літерою “А» загальною площею 501,8 м2 та нежилу будівлю під літерою “Б» загальною площею 20,7 м2 за адресою: місто Київ, проспект Московський (Степана Бандери, Червоних Козаків), 44 (кадастровий номер 8000000000:78:194:0009), з припиненням такого права (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 690598080000), а також вимога про скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Золотих (Биченко) Олександра Олександровича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.07.2015, індексний номер: 23224863, та здійсненої на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю “МЖК ХХІ» на нерухоме майно - нежилу будівлю під літерою “А» загальною площею 501,8 м2 та нежилу будівлю під літерою “Б» загальною площею 20,7 м2 за адресою: місто Київ, проспект Московський (Степана Бандери, Червоних Козаків), 44 (кадастровий номер 8000000000:78:194:0009), з припиненням такого права із закриттям розділу та реєстраційної справи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 690598080000), не відповідають належному способу захисту, оскільки, за встановлених судом обставин право власності відповідачів на спірні об'єкти нерухомості не виникло (як і самі спірні об'єкти не виникли як об'єкти права власності). Право власності на спірні об'єкти самочинного будівництва не могло бути зареєстроване за будь-якою особою інакше, ніж у визначеному статтею 376 Цивільного кодексу України порядку, чого судом в цій справі встановлено, а відповідачами - доведено не було.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 05.06.2024 року при вирішенні подібної за суб'єктним складом та змістом спірних правовідносин справи № 910/144/23.

Відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За умовами частини 3 статті 13, частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вище наведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що пред'явлений Прокурором в інтересах держави в особі Ради позов у даній справі підлягає частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених (дві з чотирьох немайнових) позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; код ЄДРПОУ 22883141) у володінні та розпорядженні земельною ділянкою площею 0,1611 га (кадастровий номер 8000000000:78:194:0009), розташованою на проспекті Степана Бандери, 44 в Оболонському районі міста Києва, шляхом зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю “ВОЛТ МАЙЕР ГРУП» (04070, місто Київ, вулиця Спаська, будинок 6а, квартира 17; ЄДРПОУ 39812086) знести об'єкт самочинного будівництва, право власності на який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Биченка (Золотих) Олександра Олександровича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.07.2015 року, індексний номер: 23225300.

3. Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; код ЄДРПОУ 22883141) у володінні та розпорядженні земельною ділянкою площею 0,1611 га (кадастровий номер 8000000000:78:194:0009), розташованою на проспекті Степана Бандери, 44 в Оболонському районі міста Києва, шляхом зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю “ВОЛТ МАЙЕР ГРУП» (04070, місто Київ, вулиця Спаська, будинок 6а, квартира 17; ЄДРПОУ 39812086) повернути Київській міській раді (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; код ЄДРПОУ 22883141) вказану земельну ділянку з приведенням її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель, право власності на які зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Биченка (Золотих) Олександра Олександровича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.07.2015 року, індексний номер: 23225300, і споруд (металевого паркану та воріт, металевого гаражу, вуликів, дерев'яної споруди (навісу), залишків гуми та будівельних матеріалів, а також транспортних засобів).

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ВОЛТ МАЙЕР ГРУП» (04070, місто Київ, вулиця Спаська, будинок 6а, квартира 17; код ЄДРПОУ 39812086) на користь Київської міської прокуратури (03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 45/9; код ЄДРПОУ 02910019) 4 844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) грн. 80 коп. витрат по сплаті судового збору.

5. Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.

6. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

7. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

8. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 17.04.2026 року.

Суддя В.С. Ломака

Попередній документ

135769384

Наступний документ

135769386

Інформація про рішення:

№ рішення:	135769385
№ справи:	910/12627/25
Дата рішення:	08.04.2026
Дата публікації:	20.04.2026
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд міста Києва
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Направлено до апеляційного суду (18.05.2026)
Дата надходження:	09.10.2025
Предмет позову:	про усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою

Розклад засідань:

Минулі засідання (5)

26.11.2025 14:30	Господарський суд міста Києва
17.12.2025 12:20	Господарський суд міста Києва
21.01.2026 15:00	Господарський суд міста Києва
04.02.2026 15:25	Господарський суд міста Києва
08.04.2026 11:50	Господарський суд міста Києва