ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.04.2026Справа № 910/2967/26
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “РАДА 1»
до Акціонерного товариства “СЕНС БАНК»
про стягнення 47 007,70 грн
Суддя Удалова О.Г.
Без виклику представників сторін
До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю “РАДА 1» (далі - позивач) з позовом до Акціонерного товариства “СЕНС БАНК» (далі - відповідач) про стягнення 47 007,70 грн, з яких 41 168,91 грн боргу, 4 214,59 грн інфляційних втрат, 1 624,20 грн 3% річних.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором від 28.04.2020 про надання послуг з управління багатоквартирним будинком в частині оплати наданих у період з 01.10.2024 по 28.02.2026 послуг у встановлений договором строк.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.2026 відкрито провадження у справі № 910/2967/26 за правилами спрощеного позовного провадження, а також встановлено сторонам строки для вчинення процесуальних дій.
Копія вказаної ухвали суду доставлена до електронних кабінетів позивача та відповідача 27.03.2026 до 17 години та відповідно до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України вважається врученою останнім 27.03.2026.
10.04.2026 від відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі, яка мотивована тим, що згідно з меморіальним ордером № 791570 від 02.04.2026 відповідачем було сплачено заборгованість перед позивачем у повному обсязі.
13.04.2026 від позивача надійшла заява про закриття провадження, в якій останній просить прийняти відмову Товариства з обмеженою відповідальністю «РАДА 1» від позову до Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги та закрити провадження у справі № 910/2967/26, а також стягнути з Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РАДА 1» суму судового збору у розмірі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн.
Вказана заява мотивована тим, що позивач не підтримує вимог внаслідок задоволення їх відповідачем після відкриття провадження у даній справі, тому, як вказує позивач, на підставі ч. 3 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України судові витрати (судовий збір та правнича допомога) підлягають відшкодуванню відповідачем.
Розглянувши надані матеріали справи, документи та матеріали, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі з огляду на таке.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Суд зазначає, що закриття провадження у справі можливе в разі, коли предмет спору існував на момент відкриття такого провадження та припинив існування в процесі розгляду справи, зокрема, у випадку сплати суми боргу, якщо при цьому між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Крім того, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.
Судом встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом 18.03.2026 позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача 47 007,70 грн, з яких 41 168,91 грн боргу, інфляційні втрати у розмірі 4 214,59 грн, 3% річних у розмірі 1 624,20 грн.
Водночас, як вбачається з меморіального ордеру від 02.04.2026 № 791570, відповідачем сплачено позивачу 47 007,70 грн з призначенням платежу «Добров.викон.позовн.заяви від 18.03.2026 (ухвала суду 135188647) від 27.03.2026 по справі № 910/2967/26 експ.посл. (кварт.м.Київ, Ковпака, 17, кв. 62) 41 168,91, інфял.втрати - 4 214,59, 3% річних - 1624,20».
Позивач не підтримує позовні вимоги внаслідок задоволення останніх відповідачем після відкриття провадження у даній справі, у зв'язку з чим позивач відмовляється від позову. Вказана заява підписана представником позивача, що діє на підставі ордеру серії ВВ № 1067483 від 18.03.2026, в якому вказано, що повноваження адвоката не обмежуються.
Відповідно до ч. 1 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що провадження у даній справі підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю предмета спору на підставі п. 4 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
Суд роз'яснює сторонам, що відповідно до ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Крім того, відповідно до ч. 4 вказаної норми про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Як вбачається з платіжної інструкції № 15810 від 17.03.2026, позивач при зверненні до суду з даним позовом сплатив судовий збір у розмірі 2 622,40 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Таким чином, витрати по оплаті позову судовим збором підлягають покладанню на відповідача в сумі 2 622,40 грн.
Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 7 000,00 грн витрат на правничу допомогу.
На підтвердження понесення таких витрат позивачем надано договір про надання правничої допомоги № 01/01/26/Р1 від 01.01.2026, укладений між ТОВ «РАДА 1» та адвокатом Фоменком Д.А., яким було погоджено, що вартість послуг за цим Договором встановлюється за домовленістю сторін, шляхом укладення додаткових угод до цього Договору (п. 4.1.).
Згідно з п. 4.2. Договору додаткові угоди є невід'ємною частиною Договору, складаються у двох примірниках і набирають чинності з дати їх підписання Сторонами.
Відповідно до п. 4.3. Договору сума послуг, встановлена сторонами в Додаткових угодах, є гонораром адвоката, який не залежить від досягнення чи недосягнення адвокатом позитивного результату, якого бажає клієнт.
Додатковою угодою № 6 від 02.03.2026 до Договору про надання правничої допомоги № 01/01/26/Р1 від 01.01.2026 між ТОВ «РАДА 1» та адвокатом Фоменком Д.А. погоджено, що гонорар адвоката за послуги з професійної правничої допомоги (представництво, захист прав та інтересів клієнта в Господарському суді міста Києва у справі за позовом ТОВ «РАДА 1» до АТ«СЕНС БАНК» про стягнення заборгованості, а також інші види правничої допомоги, пов'язані зі справою, включаючи збір доказів; підготовку позовної заяви, відповіді на відзив, заперечень, клопотань, заяв, письмових пояснень; участь у судових засіданнях тощо) становить фіксовану суму 7 000,00 грн та повинен бути сплачений клієнтом протягом 60 днів після набрання законної сили рішенням суду.
Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката/адвокатського об'єднання з клієнтом, може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката/адвокатського об'єднання та його клієнта.
Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126 Господарського процесуального кодексу України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом з тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України та визначено також положеннями ч.ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Суд врахував, що Верховний Суд у постанові від 03.10.2019 по справі № 922/445/19 виклав правовий висновок, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правничу допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19).
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція, викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123-130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У пункті 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23 зазначено таке: “Велика Палата Верховного Суду наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи».
Таким чином, вирішуючи заяву/клопотання сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази відповідно до частини першої статті 86 ГПК України суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому згідно зі статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.
Суд зазначає, що надані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в цілому у сукупності відповідають вимогам статей 73, 75-79 ГПК України, є належними і допустимими.
Суд, у контексті оцінки доказів, поданих позивачем на обґрунтування заяви, звертається до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, зокрема, такого змісту:
“127. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19)»;
“133. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку»;
“135. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18»;
“145. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права»;
“147. Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо».
Слід зазначити, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Водночас, судом враховано, що обставини даної справи не є складаними, а судова практика в аналогічних спорах є усталеною та послідовною вже протягом тривалого часу. Крім того, сторони договору про правничу допомогу включили до суми гонорару участь у судових засіданнях, надання пояснень, складання та подання відповіді на відзив тощо. Натомість, судові засідання у справі не проводились, розмір гонорару є значним по відношенню до ціни позову, відповідач сплатив суму боргу повністю, внаслідок чого позивач відмовився від позову, жодних заперечень відповідачем не наводилось, з огляду на що була відсутня потреба збирати додаткові докази, подавати інші заяви по суті, ініціювати проведення розгляду справи з викликом сторін та відвідувати судові засідання.
Таким чином, керуючись критеріями, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу, дослідивши заяву позивача та документи щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про покладення на відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн. Інші витрати позивача суд залишає за останнім.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 130 231-234 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Закрити провадження у справі № 910/2967/26 за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю “РАДА 1» до Акціонерного товариства “СЕНС БАНК» про стягнення 47 007,70 грн.
2. Стягнути з Акціонерного товариства “СЕНС БАНК» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська 100, код 23494714) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “РАДА 1» (02068, м. Київ, вул. Анни Ахматової, 3, код 32070503) 2 662,40 грн судового збору, 5 000,00 грн (п'ять тисяч грн 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строк, встановлені ст.ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст ухвали складено та підписано 17.04.2026.
Суддя О.Г. Удалова