ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.04.2026Справа № 910/8169/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/8169/25
За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Вусо»
до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна»
про стягнення 26311,76 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Вусо» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (далі - відповідач) про стягнення 26311,76 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі полісу страхування наземних транспортних засобів за стандартним страховим продуктом «Наша Автоцивілка» №16154294 від 01.07.2024, внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП) виплачено страхове відшкодування за ремонт автомобіля марки «Ford Mondeo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому позивачем отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, якою є відповідач у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2025 відкрито провадження у справі №910/8169/25, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами та встановлено сторонам строки на подачу заяв по суті спору. Крім того, зобов'язано Моторне (транспортне) страхове бюро України в порядку підготовки справи до судового розгляду надати письмову інформацію щодо умов Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР №222129930, а саме: назву страховика; прізвище, ім'я та по-батькові страхувальника - особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована; розмір ліміту відповідальності; розмір франшизи; забезпечений транспортний засіб; строк дії полісу.
22.07.2025 року через відділ діловодства суду від Моторного (транспортного) страхового бюро України на виконання ухвали суду від 10.07.2025 надійшла інформація з єдиної централізованої бази даних МТСБУ, щодо умов Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР №222129930.
06.08.2025 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІКС «Електронний суд» від Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» надійшли пояснення по справі, в яких відповідач проти позову заперечив, вказавши, що згідно звіту ТОВ «СОС Сервіс Україна» №185А_SOS_-250514-311735 про оцінку вартості (розміру) збитків, вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Ford Mondeo», реєстраційний номер НОМЕР_2 становить 78564,58 грн, вказаний розмір збитків був сплачений на користь позивача, що підтверджується платіжними інструкціями від 27.05.2025 та від 31.07.2025, враховуючи, що відповідачем було сплачено обґрунтований розмір вартості відновлювального ремонту, у задоволенні позову слід відмовити.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -
01.07.2024 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Вусо», як страховиком, та ОСОБА_1 , як страхувальником, було укладено договір страхування наземних транспортних засобів за стандартним страховим продуктом «Наша Автоцивілка», який оформлений страховим полісом №16154294, предметом якого є передача страхувальником за плату ризику, пов'язаного з об'єктом страхування: транспортним засобом автомобілем марки «Ford Mondeo», реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2013 року випуску, страховику на умовах, визначених договором.
Згідно умов договору до страхових випадків відноситься, зокрема, ДТП та вигодонабувачем є страхувальник.
Строк дії договору встановлено з 01.07.2024 по 30.06.2025.
07.04.2025 року о 14 год. 07 хв. по вул. Кульпарківська, буд. 93 у м. Львові трапилась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля марки «Ford Mondeo», реєстраційний номер НОМЕР_2 та автомобіля марки «Opel Zafira», реєстраційний номер НОМЕР_3 , а саме гр. ОСОБА_2 керуючи автомобілем марки «Opel Zafira», реєстраційний номер НОМЕР_3 не надав перевагу у русі автомобілю який рухався по головній дорозі та скоїв зіткнення з транспортним засобом автомобілем марки «Ford Mondeo», реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керувала ОСОБА_1 , у зв'язку з чим транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
З матеріалів справи вбачається, що ДТП оформлена повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) від 07.04.2025.
Актом (протоколом) огляду ТЗ - заявою на виплату від 16.04.2025 року, визначено, що страхувальник звернувся до страховика з вимогою виплатити страхове відшкодування згідно з умовами договору на користь СТО - ФОП Назаренко О.В. Крім того, у вказаному акті (протоколі) оцінювачем (спеціалістом ПАТ «СК «Вусо») Бондаренко І.О. було зафіксовано технічний стан ТЗ, комплектність, елементи кузова, які мають корозійні пошкодження, опис пошкодження та тип ремонтної операції автомобіля марки «Ford Mondeo», реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Згідно рахунку №0000002101 від 10.04.2025, виставленого СТО - ФОП Назаренко О.В. вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля марки «Ford Mondeo», реєстраційний номер НОМЕР_2 , складає 96450,00 грн, з яких: 56800,00 грн - вартість робіт, 25950,00 грн - вартість матеріалів, 13700,00 грн - вартість змінних деталей (згідно відомостей заказ-наряду №Д000157864 від 20.05.2025).
24.04.2025 року позивачем було складено та підписано страховий акт №2439326-1, згідно з яким пошкодження транспортного засобу автомобіля марки «Ford Mondeo», реєстраційний номер НОМЕР_2 внаслідок ДТП визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування у розмірі 96450,00 грн.
На підставі складеного страхового акту №2439326-1 від 24.04.2025 позивач, виконуючи свої зобов'язання за договором страхування наземних транспортних засобів за стандартним страховим продуктом «Наша Автоцивілка», який оформлений страховим полісом №16154294 від 01.07.2024, перерахував на користь СТО - ФОП Назаренко О.В. суму страхового відшкодування в розмірі 96450,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №26166 від 24.04.2025.
Статтею 108 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Згідно зі статтями 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким законом, зокрема, є норми статті 993 Цивільного кодексу України та положення статті 108 Закону України «Про страхування» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника. Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Отже, з огляду на положення ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 108 Закону України «Про страхування» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для набуття позивачем права вимоги щодо виплати страхового відшкодування (в порядку заміни кредитора в зобов'язанні) є факт фактичної виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування.
Таким чином, до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Вусо» перейшло в межах виплаченої суми право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
З європротоколу від 07.04.2025 року вбачається, що транспортний засіб автомобіль марки «Opel Zafira», реєстраційний номер НОМЕР_3 яким спричинено ДТП, що потягнуло пошкодження автомобіля марки «Ford Mondeo», реєстраційний номер НОМЕР_2 знаходився під керуванням ОСОБА_2 , який визнав свою вину.
Доказів того, що ОСОБА_2 , не мав права керування транспортним засобом марки «Opel Zafira», реєстраційний номер НОМЕР_3 та притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 126 КУпАП матеріали справи не містять, а відтак, враховуючи положення статті 62 Конституції України, що закріплюють принцип презумпції невинуватості особи, суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 на законних підставах керував вказаним транспортним засобом.
Згідно із ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Згідно з абзацом 3 пункту 2.11 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України «Про Правила дорожнього руху» № 1306 від 10.10.2001, у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортних засобів, зазначених у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови експлуатації таких транспортних засобів особами, відповідальність яких застрахована, відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за умови досягнення згоди водіїв таких транспортних засобів щодо обставин скоєння дорожньо-транспортної пригоди, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та у разі складення такими водіями спільного повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду відповідно до встановленого Моторним (транспортним) страховим бюро зразка. У такому випадку водії згаданих транспортних засобів після складення ними зазначеного в цьому пункті повідомлення звільняються від обов'язків, передбачених підпунктами "д" - "є" пункту 2.10 цих Правил.
Пунктом 33.2 статті 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» також визначено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду. У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов'язку інформувати відповідні підрозділи Національної поліції про її настання. У разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників відповідних підрозділів Національної поліції розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати максимальних розмірів, затверджених Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, що діяли на день настання страхового випадку.
Судом встановлено, що наявне в матеріалах справи повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) є заповненим обома учасниками дорожньо-транспортної пригоди у відповідних частинах, що стосуються інформації про транспортний засіб А («Opel Zafira», реєстраційний номер НОМЕР_3 ) та транспортний засіб В («Ford Mondeo», реєстраційний номер НОМЕР_2 ), зазначено у відповідних пунктах дату, час та місце дорожньо-транспортної пригоди, наявна схема дорожньо-транспортної пригоди, визначені обставини дорожньо-транспортної пригоди та міститься інформація про наявність полісів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс ЕР №222129930 щодо автомобіля марки «Opel Zafira», реєстраційний номер НОМЕР_3 ).
Враховуючи викладене та беручи до уваги приписи чинного законодавства, суд приймає повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду від 07.04.2025, як належний доказ настання 07.04.2025 року дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортного засобу А («Opel Zafira», реєстраційний номер НОМЕР_3 ) та транспортного засобу В («Ford Mondeo», реєстраційний номер НОМЕР_2 ).
Дослідивши схему та обставини дорожньо-транспортної пригоди, яка вказана водіями у повідомленні про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол), та враховуючи визнання вини у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди водієм автомобіля «Opel Zafira», реєстраційний номер НОМЕР_3 , про що зазначено в повідомленні, суд дійшов висновку про порушення Правил дорожнього руху України водієм транспортного засобу «Opel Zafira», реєстраційний номер НОМЕР_3 та наявності вини водія автомобіля «Opel Zafira», реєстраційний номер НОМЕР_3 , у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, а саме гр. ОСОБА_2 .
При цьому, судом встановлено, що ОСОБА_2 уклав договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту, оформлений полісом ЕР №222129930 з Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна», предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом марки «Opel Zafira», реєстраційний номер НОМЕР_3 , який був діючим на момент ДТП.
Згідно п.п. 1.1, 1.4 ст.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу, а особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
Отже, оскільки ОСОБА_2 експлуатував автомобіль марки «Opel Zafira», реєстраційний номер НОМЕР_3 на законних підставах, що встановлено вище і зворотного суду не доведено, то відповідальність за шкоду, заподіяну майну внаслідок експлуатації цього автомобіля була застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна».
Згідно пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
При цьому, відповідно до п. 12.1 ст. 12 зазначеного вище Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Вказаним договором (поліс ЕР №222129930) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 160000,00 грн., франшиза - 0 грн.
Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню страховиком цивільно-правової відповідальності в даному випадку, підлягають застосуванню саме спеціальні норми пункту 22.1 статті 22 та статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Наведеними положеннями встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.
Відповідно до пункту 8 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Норма частини 1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 01.02.2018 року в справі № 910/22886/16.
У той же час, проведення оцінки завданої шкоди суб'єктом оціночної діяльності є необхідним у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнта фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 року № 142/5/2092).
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року №142/5/2092 (далі - Методика)).
Згідно з пунктом 1.6 Методики строк експлуатації - період часу від дати виготовлення КТЗ до дати його оцінки.
Фізичний знос КТЗ (його складників) - утрата вартості КТЗ (його складників), яка зумовлена частковою або повною втратою первісних технічних та технологічних якостей КТЗ (його складників) порівняно з вартістю нового подібного КТЗ (його складників) (пункт 1.6 Методики).
Якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач у справі) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №910/3867/16, від 01.02.2018 у справі №910/22886/16, від 12.03.2018 у справі №910/5001/17.
Відповідно до п.п. 7.38 Методики значення Ез (коефіцієнт фізичного зносу) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки.
При цьому, за умовами п.п. 7.41 Методики значення коефіцієнта фізичного зносу, який підлягає усуненню, не може перевищувати 0,7. Для складників КТЗ зі строком експлуатації понад 12 років значення ЕЗ приймається рівним 0,7. Для КТЗ зі строком експлуатації понад 12 років у випадку виконання капітального ремонту КТЗ впродовж двох років до дати оцінки ЕЗ підлягає розрахунку за формулою (13) і його значення приймають не менше 0,5.
Пунктами 8.2, 8.3 цієї Методики визначено, що вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою: Сврз = Ср + См + Сс Х (1- ЕЗ), де: Ср - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн.; См - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн.; Сс - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн.; Ез - коефіцієнт фізичного зносу.
Як вбачається з матеріалів справи, відновлювальний ремонт транспортного засобу автомобіля марки «Ford Mondeo», реєстраційний номер НОМЕР_2 здійснювався на станції технічного обслуговування, підтвердженням чого є копія наявного в матеріалах справи заказ-наряду №Д000157884 від 20.05.2025 року та приймально-здавального акту, яким визначено, що вартість запасних частин та робіт необхідних для проведення відновлювального ремонту автомобіля становить 96450,00 грн.
Таким чином, у даному випадку, розмір заподіяної шкоди повинен визначатися виходячи з фактичної суми, встановленої відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Відповідно до заказ-наряду №Д000157884 від 20.05.2025 року та приймально-здавального акту, станцією технічного обслуговування було виконано роботи з відновлювального ремонту автомобіля марки «Ford Mondeo», реєстраційний номер НОМЕР_2 на загальну суму 96450,00 грн, з яких: 56800,00 грн - вартість ремонтно-відновлювальних робіт; 25950,00 грн вартість необхідних для ремонту матеріалів; 13700,00 грн вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту.
Згідно наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу автомобіля марки «Ford Mondeo», реєстраційний номер НОМЕР_2 , рік випуску вказаного автомобіля - 2013 рік.
Отже, на момент настання спірної ДТП строк експлуатації автомобіля марки «Ford Mondeo», реєстраційний номер НОМЕР_2 складав понад 12 років, а тому значення коефіцієнта фізичного зносу (ЕЗ) приймається рівним 0,7.
Враховуючи наведені вище обставини та положення підпунктів 7.38, 7.41, 8.2 та 8.3 Методики та статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу автомобіля марки «Ford Mondeo», реєстраційний номер НОМЕР_2 , становить 86860,00 грн.
З наявної в матеріалах справи копії довідки ПАТ «СК «Вусо» №3897/2025/вих від 25.06.2025, яка підписана заступником начальника фінансового відділу Н.В. Юсенко, вбачається, що ПАТ «СК «ПЗУ України» 27.05.2025 року сплатило на розрахунковий рахунок позивача 60548,24 грн, з призначенням платежу: «Страх. відшк в порядку регресу за страх. ОСОБА_2 (потерпілий - ОСОБА_1 ) рег.2010350 без ПДВ, дог. ЕР.222129930 від 15-07-24. #0142246;.».
За таких обставин, враховуючи розмір права зворотної вимоги, який перейшов до позивача, визначені полісом ЕР №222129930 розміри лімітів відповідальності (160000,00 грн), франшизи (0 грн) та сплаченою відповідачем на користь позивача розміру страхового відшкодування в сумі 60548,24 грн, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування у розмірі 26311,76 грн (86860,00 грн (відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу) - 60548,24 (розмір сплаченого відповідачем страхового відшкодування)), є обґрунтованою.
У той же час, після подання позову до суду, відповідач здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі 18016,34 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №00145825 від 31.07.2025.
За приписами пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, те благо (річ, право, інше майно), з приводу якого виник спір.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Таким чином, враховуючи, що відповідач оплатив суму страхового відшкодування в розмірі 18016,34 грн, спір в цій частині позовних вимог припинив своє існування під час розгляду справи.
Суб'єкти господарювання мають можливість самостійно регулювати свої відносини, діяти на власний розсуд, тому суд вважає за можливе закрити провадження у справі в частині стягнення 18016,34 грн у зв'язку з відсутністю предмета спору в цій частині, оскільки такий припинив існування в процесі розгляду справи (провадження у справі відкрито 10.07.2025, а оплата здійснена 31.07.2025), а в іншій частині позовні вимоги задовольнити.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги у повній мірі.
При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про те, що ним був сплачений належний розмір страхового відшкодування на користь позивача з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу у розмірі 78564,58 грн, як це визначено долученим відповідачем до матеріалів справи звітом ТОВ «СОС Сервіс Україна» №185А_SOS_-250514-311735 про оцінку вартості (розміру) збитків, вартості відновлювального ремонту автомобіля марки «Ford Mondeo», реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Відповідно до статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Згідно з приписами пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний, зокрема, у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту суди, у разі виникнення спору щодо визначення його розміру виходять з фактичної суми, встановленої висновком судової автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Вартість ремонту автомобіля з врахуванням ПДВ виплачується страховою компанією або стягується судом після надання документів про такі витрати. Судам у таких випадках слід з'ясовувати наявність двох обставин: 1) фактичне здійснення ремонту автомобіля; 2) чи є виконавець робіт по ремонту автомобіля платником ПДВ.
Аналогічний за змістом правовий висновок викладений постанові Верховного Суду від 06.07.2018 у справі №924/675/17.
Поміж тим, у вказаній постанові Верховний Суд наголосив, що якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу, та за мінусом франшизи.
Судом встановлено, що Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Вусо» належним чином підтвердило фактичний розмір і оплату проведеного ремонту автомобіля марки «Ford Mondeo», реєстраційний номер НОМЕР_2 , а саме: рахунком №0000002101 від 10.04.2025 виставленим СТО - ФОП Назаренко О.В на суму 96450,00 грн, заказ-нарядом №Д000157864 від 20.05.2025 на суму 96450,00 грн та платіжною інструкцією №26166 від 24.04.2025 на суму 96450,00 грн.
При цьому, позивач на виконання вимог статей 29, 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та підпунктів 7.38, 7.41, 8.2 та 8.3 Методики, визначив належну до сплати відповідачем суму страхового відшкодування у розмірі 86860,00 грн, що розрахована з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу 0,7, який застосований до вартості змінних деталей відповідно до виставлених СТО рахунку та заказу-наряду, а відтак вимоги про сплату залишку невідшкодованої страхової суми в розмірі 26311,76 грн є такими, що ґрунтуються на вимогах Закону.
Посилання ж Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на звіт ТОВ «СОС Сервіс Україна» №185А_SOS_-250514-311735 про оцінку вартості (розміру) збитків, вартості відновлювального ремонту автомобіля марки «Ford Mondeo», реєстраційний номер НОМЕР_2 , за яким визначено розмір виплаченого позивачу страхового відшкодування є безпідставними, оскільки звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати.
Тотожний за змістом правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 06.07.2018 у справі №924/675/17, від 13.03.2018 у справі №910/9396/17.
Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №924/1351/20(924/214/22).
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зі змісту даного рішення вбачається, що суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження в частині вимоги про стягнення страхового відшкодування у розмірі 18016,34 грн на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Відповідно до частини 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Так, згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; повернення заяви або скарги; відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням); закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
У той же час, приписи статті 238 Господарського процесуального України покладають на суд обов'язок у разі необхідності у резолютивній частині вирішити питання про повернення судового збору.
Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики (ч. 5 ст. 7 Закону України «Про судовий збір»).
При цьому, у правовідносинах щодо розподілу судових витрат у випадку закриття провадження у справі слід керуватись положеннями п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» за якими сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Пункт 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» встановлює, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Сплата позивачем судового збору підтверджується долученою до матеріалів справи платіжною інструкцією №40288 від 26.06.2025 на суму 2422,40 грн.
За таких обставин, враховуючи те, що суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі в частині стягнення суми страхового відшкодування в розмірі 18016,34 грн, то Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «Вусо» підлягає поверненню судовий збір у розмірі 1658,68 грн.
Тоді як, решта судового збору згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.
Керуючись статтями 13, 73-80, 129, 231, 233, 236-238, 240, 242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Провадження у справі в частині стягнення 18016,34 грн страхового відшкодування закрити.
2. В іншій частині позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Вусо» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» задовольнити.
3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 40; ідентифікаційний код 20782312) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Вусо» (03150, м. Київ, вул. Казимира Малевича, буд. 31; ідентифікаційний код 31650052) суму страхового відшкодування у розмірі 8295 (вісім тисяч двісті дев'яносто п'ять) грн 42 коп. та судовий збір у розмірі 763 (сімсот шістдесят три) грн 72 коп.
4. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.
5. Повернути Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «Вусо» (03150, м. Київ, вул. Казимира Малевича, буд. 31; ідентифікаційний код 31650052) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1658 (одна тисяча шістсот п'ятдесят вісім) грн 68 коп.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 17.04.2026.
СуддяТ.В. Васильченко