ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.04.2026Справа № 910/4213/26
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Автострада» (21036, Вінницька обл., Вінницький р-н., м. Вінниця, вул. Праведників світу, буд. 4-а, каб. 311) про забезпечення позову подану одночасно з пред'явленням позову
особа щодо якої заявник просить вжити заходи забезпечення позову Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс-Буд-Логістика» (01042, м. Київ, вул. Маккейна Джона, буд. 16, кім. 4)
Без виклику (повідомлення) представників учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Автострада» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Буд-Логістика» (далі - відповідач) про стягнення 4230996,17 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов?язань за договором поставки №1/12-25 від 08.12.2025 у встановлений строк, не поставив обумовлений договором товар, у зв?язку з чим позивачем на підставі статті 693 Цивільного кодексу України заявлено до стягнення попередньої оплати у розмірі 3285226,20 грн, пені у розмірі 499888,56 грн, штрафу у розмірі 389772,60 грн та інфляційних втрат у розмірі 56078,81 грн.
При цьому, одночасно з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, відповідно до якої просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача у розмірі 4230996,17 грн, оскільки підприємство ухиляється від виконання своїх обов'язків, передбачених договором.
Вказана заява обґрунтована тим, що заявником встановлено відсутність у боржника будь-якого нерухомого майна згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, і враховуючи те, що фактично єдиним джерелом погашення існуючої заборгованості можуть бути грошові кошти на рахунках боржника якими він на даний час має можливість розпоряджатись безперешкодно, то на переконання заявника, у разі задоволення даного позову, фактичне виконання судового рішення буде залежати від наявності коштів на рахунку боржника, а тому застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на грошові кошти відповідача у еквіваленті ціни позову, унеможливить витрачання наявних у нього на банківських рахунках коштів, в тому числі, шляхом здійснення розрахунків з іншими контрагентами, що у перспективі позитивного судового рішення у даній справі може утруднити чи зробити неможливим його виконання.
Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Автострада» про забезпечення позову, проаналізувавши норми господарського процесуального законодавства, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні заяви, виходячи з наступного.
У відповідності до вимог статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
За змістом цієї норми обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.
Згідно з приписами частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Отже, забезпечення позову - це, по суті обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог заявника і з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків вжиття заходів забезпечення позову.
При цьому, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Водночас, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки заявника, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів та, вживаючи заходи забезпечення позову, слід враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, що не є учасниками справи, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України, викладені у постановах Верховного Суду від 08.07.2022 у справі №904/9691/21, від 24.06.2022 у справі №904/8506/21, від 21.04.2022 у справі №922/3109/21, від 21.10.2021 у справі №910/20007/20, від 11.11.2020 у справі № 910/13709/19, від 26.10.2020 у справі №907/477/20 та від 14.06.2018 у справі №916/10/18.
При цьому, під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частині 2, 5, 6, 7 статті 137 ГПК України), про що зазначено в постановах Верховного Суду від 24.10.2022 у справі №916/950/22 та від 15.05.2019 у справі №910/688/13.
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи.
Здійснивши оцінку доводів заявника, суд дійшов висновку про необґрунтованість заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Автострада» про забезпечення позову, оскільки необхідність у застосуванні судом визначених заявником заходів не обґрунтована і документально не підтверджена, так як не містить обґрунтованих доводів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить документального підтвердження наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Так, згідно зі статтями 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Саме по собі посилання заявника на відсутність у боржника об'єктів нерухомого майна згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, не може розглядатися як достатній аргумент для застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на грошові кошти.
Вирішуючи у кожному конкретному випадку питання про застосування заходів забезпечення позову, суд має встановити наявність обґрунтованого припущення про реальну, а не абстрактну загрозу невиконання або утруднення виконання можливого судового рішення.
При цьому, оцінка майнового стану боржника виключно через наявність чи відсутність нерухомості, є спрощеним підходом, який не відповідає принципу пропорційності та не враховує багатоманітності форм майнових активів, здатних забезпечити виконання зобов'язань.
Крім того, відсутність нерухомого майна саме по собі не свідчить про неспроможність боржника виконати судове рішення в майбутньому.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. При цьому достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтвердження доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Суд зауважує, що під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, обов'язок по доведенню та обґрунтуванню наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника, обґрунтованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на заявника.
Позаяк, в даному випадку, заявник не надав переконливих доказів наявності ані фактичних обставин з якими пов'язується застосування заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на кошти, ані вчинення відповідачем реальних дій з метою унеможливлення виконання рішення суду.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів осіб чи учасників процесу, що відповідає правовій позиції викладеній в постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.
У даному випадку, заявником не надано доказів існування на даний час такої необхідності для вжиття судом визначених заходів забезпечення позову.
Статтею 129 Конституції України, як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
В рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України», від 30.05.2013 у справі «Наталія Михайленко проти України», зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
За таких обставин, оцінивши доводи заявника щодо необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку про відсутність, на даний час, визначених законом підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
У той же час, у разі виникнення дійсних належним чином підтверджених обставин, які були б достатніми для забезпечення позову, заявник не позбавлений права звернутись з відповідною заявою до суду в подальшому.
Керуючись статтями 136, 137, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Автострада» про забезпечення позову відмовити.
Ухвала набирає законної сили 16.04.2026 та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня набрання нею законної сили.
СуддяТ.В. Васильченко