ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
15.04.2026Справа № 910/35/20
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., за участю секретаря судового засідання Тихоши Л.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали
за заявою Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»
прозаміну сторони виконавчого провадження, видачу дубліката виконавчого документа та поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання
за позовом Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01011, м. Київ, вулиця НАЗАРІВСЬКА, буд. 3) в особі відокремленого підрозділу «Атоменергомаш» (71503, Запорізька обл., м. Енергодар, а/с 306)
до проТовариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Краматорський завод енергетичного машинобудування» (03110, м.Київ, ВУЛИЦЯ ІВАНА КЛИМЕНТА, будинок 40/10, приміщення 5) стягнення 258 059,94 грн.
Представники:
від Позивача: не з'явились;
від Відповідача: не з'явились;
від Заявника: Гаврилов Є.Ю. (представник в порядку самопредставництва);
Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Атоменергомаш» (далі-Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Краматорський завод енергетичного машинобудування» (далі-Відповідач) про стягнення 258 059,94 грн., з яких 186 659,96 грн. пені та 71399,98 грн. штрафу.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.04.2020 року у справі №910/35/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 року, позов Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Атоменергомаш» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Краматорський завод енергетичного машинобудування» про стягнення 258 059,94 грн. задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Краматорський завод енергетичного машинобудування» на користь Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Атоменергомаш» пеню в розмірі 174 210,37 грн., штраф у розмірі 71 399,98 грн., судовий збір у розмірі 1948,49 грн. В іншій частині позову відмовлено.
31.12.2020 року на виконання вказаного рішення суду видано відповідний наказ.
06.04.2026 року через систему «Електронний суд» від Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» надійшла заява про заміну сторони виконавчого провадження, видачу дубліката виконавчого документа та поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання по справі №910/35/20.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.2026 року розгляд заяви Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про заміну сторони виконавчого провадження, видачу дубліката виконавчого документа та поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання по справі №910/35/20 призначено на 15.04.2026 року.
В судовому засіданні 15 квітня 2026 року представник Заявника підтримав подану заяву, просив суд її задовольнити. Інші представники учасників судового процесу не з'явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету Позивача, відміткою про відправлення на ухвалі суду, надісланням телефонограми на адресу Відповідача.
Відповідно до ч. 3 ст. 334 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає заяву про заміну сторони її правонаступником у десятиденний строк з дня її надходження до суду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та заінтересованих осіб. Неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження.
Таким чином, неявка в судове засідання представників учасників справи не перешкоджає розгляду заяви по суті.
Суд, дослідивши заяву Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про заміну сторони виконавчого провадження по справі №910/35/20, приходить до висновку, що вказана Заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.04.2020 року у справі №910/35/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 року, позов Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Атоменергомаш» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Краматорський завод енергетичного машинобудування» про стягнення 258 059,94 грн. задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Краматорський завод енергетичного машинобудування» на користь Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Атоменергомаш» пеню в розмірі 174 210,37 грн., штраф у розмірі 71 399,98 грн., судовий збір у розмірі 1948,49 грн. В іншій частині позову відмовлено.
31.12.2020 року на виконання вказаного рішення суду видано відповідний наказ.
Відповідно до ч.1,3 ст. 52 Господарського процесуального кодексу України, у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.
Відповідно до ст. 334 Господарського процесуального кодексу України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Суд розглядає заяву про заміну сторони її правонаступником у десятиденний строк з дня її надходження до суду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та заінтересованих осіб. Неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. Ухвала про заміну сторони виконавчого провадження надсилається (надається) учасникам справи, а також державному виконавцю, приватному виконавцю в порядку, передбаченому статтею 242 цього Кодексу. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення
Відповідно до ч. 5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
У зв'язку з такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв'язку із чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до частини п'ятої статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" за заявою заінтересованої сторони зобов'язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов'язки в зобов'язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.
Відповідно до приписів частин першої та другої статті 334 ГПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.
Правонаступництво - це перехід суб'єктивного права від однієї особи до іншої (правонаступника) в порядку похідного правонабуття. Перехід суб'єктивних прав і обов'язків від одного суб'єкта до іншого відбувається через набуття суб'єктивного права та/чи суб'єктивного обов'язку однією особою і, відповідно, їх втрату іншою. Однак при цьому спостерігається зв'язок між набутими суб'єктивними правами і обов'язками та правовідносинами, в яких перебував їх носій-попередник, з іншими особами, в силу чого і було можливе їх існування.
Процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав і обов'язків сторони у справі до іншої особи у зв'язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні. Процесуальне правонаступництво виникає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони матеріального правовідношення її правонаступником) і відображає зв'язок матеріального і процесуального права. Фактично, процесуальне правонаступництво слідує за матеріальним.
Здійснення правонаступництва є результатом наявності визначеного юридичного складу, тобто сукупності юридичних фактів, необхідних і достатніх для того, щоб отримати відповідний ефект - наступництво в правах та обов'язках. У кожному конкретному випадку для вирішення питань можливості правонаступництва, господарському суду слід аналізувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.
Наявність або відсутність процесуального правонаступництва підлягає встановленню окремо у кожному випадку.
Суд констатує, що для настання процесуального правонаступництва необхідно встановити факт переходу до особи матеріальних прав правопопередника. Тобто підставою заміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав у матеріальних правовідносинах.
За приписами статті 52 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.
Процесуальне правонаступництво в розумінні статті 52 ГПК України допускається на будь-якій стадії судового процесу.
Як вже зазначалося, процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони у матеріальному правовідношенні її правонаступником). У зв'язку з цим для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов'язків до іншої особи - правонаступника.
Адже процесуальне правонаступництво, передбачене статтею 52 ГПК України,- це перехід процесуальних прав та обов'язків сторони у справі до іншої особи у зв'язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.
Суд звертає увагу на правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.06.2020 у справі № 264/5957/17 (провадження №14-37цс20). Так, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що поняття «правонаступництво юридичної особи», «правонаступництво прав та обов'язків юридичної особи» і «процесуальне правонаступництво юридичної особи-сторони у справі» мають різний зміст.
Правонаступництво юридичної особи має місце у випадку її припинення шляхом реорганізації: злиття, приєднання, поділу, перетворення (частина перша статті 104 ЦК України). У такому разі відбувається одночасне правонаступництво (передання) прав і обов'язків юридичної особи або, іншими словами, одночасне правонаступництво щодо майна, прав і обов'язків юридичної особи (частина друга статті 107 ЦК України). Тому правонаступництво юридичної особи, так само як і спадкове правонаступництво (стаття 1216 ЦК України), завжди є універсальним, тобто передбачає одночасний перехід до правонаступника за передавальним актом або розподільчим балансом (частина перша статті 104, статті 106 - 109 ЦК України) і прав, і обов'язків юридичної особи, яка припиняється шляхом реорганізації.
Натомість правонаступництво прав та обов'язків юридичної особи не завжди є наслідком правонаступництва юридичної особи. А тому перше може бути не тільки універсальним (частина перша статті 104 ЦК України), але й сингулярним, тобто таким, за якого до правонаступника переходить певне право кредитора чи обов'язок боржника.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (частина перша статті 11 ЦК України). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини, інші юридичні факти (пункти 1 і 4 частини другої вказаної статті). Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (частина третя цієї статті). У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події (частина шоста статті 11 ЦК України), наприклад, смерті фізичної особи.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України). Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга статті 509 ЦК України).
Внаслідок певної дії чи події сторону у зобов'язанні можна замінити на іншу особу, яка є її правонаступником або стосовно лише цивільних прав (обов'язків), або одночасно щодо цивільних прав і обов'язків. Іншими словами, заміна сторони у зобов'язанні може бути наслідком або сингулярного правонаступництва [зокрема, на підставах договорів купівлі-продажу (частина третя статті 656 ЦК України), дарування (частина друга статті 718 ЦК України), факторингу (глава 73 ЦК України), або універсального правонаступництва (у випадку реорганізації юридичної особи (частина перша статті 104 ЦК України) чи спадкування (стаття 1216 ЦК України)]. Якщо означена заміна є неможливою внаслідок того, що правовідношення не допускає правонаступництва, таке правовідношення припиняється (статті 608, 609, 1219 ЦК України). Зобов'язання припиняється і тоді, коли правовідношення допускає правонаступництво, боржник був замінений правонаступником, але до останнього кредитор не заявив вимогу у визначений законом строк.
Боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом (стаття 520 ЦК України). Крім випадків, коли заміна кредитора не допускається (стаття 515 ЦК України), кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним його прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України) чи правонаступництва (пункт 2 вказаної частини), яке за змістом тієї ж частини є універсальним). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Тобто правонаступництво прав чи обов'язків юридичної особи (кредитора або боржника) можливе і без правонаступництва юридичної особи у випадках заміни сторони у зобов'язанні.
Для процесуального правонаступництва юридичної особи, яка є стороною чи третьою особою у судовому процесі, необхідне встановлення або правонаступника такої юридичної особи внаслідок її припинення шляхом реорганізації, або правонаступника окремих її прав чи обов'язків внаслідок заміни сторони у відповідному зобов'язанні. В обох випадках для встановлення процесуального правонаступництва юридичної особи суд має визначити підстави такого правонаступництва, а також обсяг прав та обов'язків, який перейшов до правонаступника у спірних правовідносинах.
Згідно з частиною першою статті 52 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.
Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва. Під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов'язків одного суб'єкта права іншому. При цьому обов'язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов'язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.
У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов'язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 13.03.2019 (справа № 524/4478/17) та від 20.02.2019 (справа № 826/16659/15).
Відповідно до частин першої та п'ятої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Згідно із ст. 106 Цивільного кодексу України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.
У статті 108 Цивільного кодексу України вказано, що перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.
За змістом ч. 5 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
У випадку публічного правонаступництва перехід таких прав та обов'язків оформлюється нормативним актом, тоді як правонаступництво в майнових приватних правовідносинах здійснюється на підставі розподільчого балансу. При цьому юридична особа є припиненою з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи (наведену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 09.09.2019 № 916/376/15-г, постановах Верховного Суду від 19.05.2020 № 910/22630/17 та від 14.07.2020 № 917/1734/17).
У частині 6 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" передбачено, що у разі перетворення юридичних осіб здійснюється державна реєстрація припинення юридичної особи, що припиняється у результаті перетворення, та державна реєстрація новоутвореної юридичної особи. Перетворення вважається завершеним з дати державної реєстрації новоутвореної юридичної особи.
Частиною 1 статті 1 Закону України "Про акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" визначено, що утворення товариства здійснюється шляхом перетворення Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (код згідно з ЄДРПОУ 24584661) (далі - НАЕК "Енергоатом") за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 1 Закону України "Про Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" товариство є правонаступником усіх прав та обов'язків НАЕК "Енергоатом" із дня державної реєстрації товариства. НАЕК "Енергоатом" припиняється одночасно із державною реєстрацією товариства.
Згідно з п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України №1420 від 29.12.2023 "Про утворення акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" постановлено утворити Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", 100 відсотків акцій якого належать державі, шляхом перетворення Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (код згідно з ЄДРПОУ 24584661).
Пунктом 3 Постанови Кабінету Міністрів України №1420 від 29.12.2023 "Про утворення Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" установлено, що товариство є правонаступником усіх майнових і немайнових прав та обов'язків Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" із дня державної реєстрації товариства; відокремлені підрозділи Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" із дня державної реєстрації товариства продовжують функціонувати як відокремлені підрозділи товариства (філії, представництва).
Відповідно до п. 1 Статуту Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1420 від 29.12.2023, Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" утворено в результаті реорганізації шляхом перетворення Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" відповідно до Закону України "Про акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".
З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формування вбачається, що за ідентифікаційним номером 24584661 припинено юридичну особу - Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" та 11.01.2024 зареєстровано за цим номером Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", яке є правонаступником Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".
Згідно зі ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ст. 8 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).
Згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини, 4) інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №910/1879/17, у вирішенні питань, пов'язаних з правонаступництвом, судам необхідно здійснювати аналіз доказів переходу відповідних прав і обов'язків.
За змістом статті 512 Цивільного кодексу України у разі вибуття кредитора в зобов'язанні він замінюється правонаступником.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09.12.2019 № 2-3627/09 (провадження № 61-16520сво18) зазначено, що заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу. Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження та вчиняти інші дії згідно із Законом України "Про виконавче провадження".
Згідно з постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.06.2023 року у справі №925/1775/21, процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні - це заміна на будь-якій стадії саме виконавчого провадження як юридичного процесу стягувача або боржника іншою особою у зв'язку з її вибуттям, тобто підставою заміни стягувача внаслідок правонаступництва є настання певних обставин, які мають юридичне значення і в результаті яких виникають цивільні права та обов'язки або пряма вказівка акта цивільного законодавства, що не залежить від умов та порядку здійснення виконавчого провадження органами і посадовими особами.
Заміна сторони виконавчого провадження правонаступником у виконавчому провадженні, тобто здійснення процесуального правонаступництва після набрання судовим рішенням законної сили, полягає в поширенні на правонаступників законної сили судового рішення. При цьому на правонаступників законна сила судового рішення поширюється усіма своїми правовими наслідками - незмінністю, неспростовністю, виключністю, преюдиційністю, виконуваністю.
Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що оскільки Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» припинено, заява Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про заміну сторони виконавчого провадження по справі №910/35/20 підлягає задоволенню.
Що стосується заяви Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в частині поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання по справі №910/35/20, Суд зазначає.
Статтею 338 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом.
Відповідно до ч. 1 ст. 329 Господарського процесуального кодексу України у разі пропуску строку для пред'явлення наказу, судового наказу до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.
Заява про поновлення пропущеного строку подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, і розглядається в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Їхня неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк (ч.2 ст. ст. 329 Господарського процесуального кодексу України).
Вказана норма пов'язує можливість відновлення процесуального строку з обов'язковою наявністю поважної причини (чи причин) пропуску відповідного строку. Це стосується й тих випадків, коли таке відновлення здійснюється з ініціативи господарського суду, що має зазначити відповідну причину (причини) в судовому рішенні, в якому йдеться про відновлення строку. Якщо відновлення процесуального строку здійснюються за заявою сторони чи прокурора, заявник повинен обґрунтувати поважність причини (причин) пропуску строку, в разі необхідності - з поданням доказів цього.
Пропуск процесуального строку - це юридичний факт, який настає внаслідок бездіяльності уповноваженої особи в момент настання (або закінчення) цього строку з поважних причин чи з причини, що не можуть бути визнані такими, і такий, що породжує відповідні правові наслідки.
Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яким останній користується виходячи із поважності причин пропуску строку та наявності обставин, які об'єктивно перешкоджали стягувачу реалізувати своє право на пред'явлення наказу до виконання протягом законодавчо встановленого терміну.
При цьому, Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку, тобто у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування заяви про його відновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.
Клопотання чи заява про відновлення процесуального строку повинна містити роз'яснення причин пропуску і підстав, з яких стягувач вважає ці причини поважними. В клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у стягувача не було можливості.
Відновлення пропущеного процесуального строку означає, що суд дає дозвіл особі вчинити процесуальну дію, незважаючи на те, що строк для її вчинення пропущений.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 21 Закону України від 21.04.99 N 606-XIV "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на час видачі наказу, далі - Закон України "Про виконавче провадження" N 606-XIV) виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки: виконавчі листи та інші судові документи - протягом трьох років.
У пункті 1 частини другої цієї статті зазначено, що строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішень господарських судів - з наступного дня після набрання рішенням законної сили.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 07.04.2020 року у справі №910/35/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 року, позов Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Атоменергомаш» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Краматорський завод енергетичного машинобудування» про стягнення 258 059,94 грн. задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Краматорський завод енергетичного машинобудування» на користь Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Атоменергомаш» пеню в розмірі 174 210,37 грн., штраф у розмірі 71 399,98 грн., судовий збір у розмірі 1948,49 грн. В іншій частині позову відмовлено.
31.12.2020 року на виконання вказаного рішення суду видано відповідний наказ.
Отже, виконавчий документ (наказ суду), виданий 31.12.2020 року у справі №910/35/20, підлягав пред'явленню стягувачем до примусового виконання протягом трьох років з дня набрання рішенням законної сили, тобто по 08.12.2023 року.
Постановою державного виконавця Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 05.12.2023 року повернуто наказ №910/35/20 виданий 31.12.2020 року стягувачу.
Суд зазначає, що поновлення процесуального строку являє собою визнання судом дійсним права вчинити певну процесуальну дію, втраченого внаслідок пропуску заінтересованою особою процесуального строку, який встановлено для його здійснення, з причин, які визнано судом поважними. Поважними визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами. Якщо поновлення процесуального строку здійснюються за заявою сторони чи прокурора, заявник повинен обґрунтувати поважність причини (причин) пропуску строку, в разі необхідності - з поданням доказів цього за загальними правилами Господарського процесуального кодексу України. Клопотання чи заява про поновлення процесуального строку повинна містити роз'яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. У клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості.
Враховуючи вказане вище, господарський суд поновлює процесуальний строк, якщо визнає причини пропуску строку поважними. При цьому, причини поважності пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання оцінюються судом, виходячи з обґрунтування поважності цих причин, наданих доказів за правилами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом (частина 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
За загальним правилом, обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.
Отже, при розгляді заяви про поновлення пропущеного строку заявник повинен обґрунтувати поважність причини (причин) пропуску строку з поданням відповідних доказів.
При цьому, Суд звертає увагу, що частиною 1 статті 18 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Крім того, відповідно до частини 1 статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Вказаним Законом регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з висновком Європейського суду з прав людини, викладеним у рішенні у справі «Чірікоста і Віола проти Італії» сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням її справи, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, оскільки одним із критеріїв «розумності строку» є саме поведінка заявника. Так, суд покладає на заявника лише обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, які безпосередньо його стосуються, утримуватися від виконання заходів, що затягують провадження у справі, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для пришвидшення процедури слухання.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Водночас суд зазначає, що принцип обов'язковості виконання судового рішення не може нівелювати норми законодавства щодо строків для звернення з виконавчим документом, видача дублікату виконавчого документу, поновлення строку для видачі дублікату виконавчого документу, тощо. Обов'язковість виконання судового рішення не є безумовною підставою для поновлення строку для видачі дублікату наказу.
Суд зазначає, що саме скаржник є ініціатором судового провадження, виконавчого провадження та, власне, стягувачем. А тому саме на нього, як на стягувача, покладається обов'язок слідкувати за виконанням такого рішення суду в розумні інтервали часу. Саме лише подання заяви про поновлення строку для видачі дублікату наказу не кореспондується з автоматичним обов'язком суду задовольнити таку заяву. На підтвердження поважності причин пропуску строку необхідно навести поважні причини пропуску такого строку.
При цьому, сам по собі факт того, що рішення суду залишається невиконаним, не може бути підставою для поновлення пропущеного строку, оскільки, визначаючи строк, протягом якого виконавчий документ може бути пред'явлений до виконання, законодавець визначив, що рішення суду повинно виконуватися. Однак законодавець визнав за необхідне обмежити строк, протягом якого виконавчий документ може бути пред'явлений до виконання, таким чином забезпечив рівність сторін виконавчого провадження.
Встановлений Законом строк для пред'явлення виконавчого документу до примусового виконання необхідний для забезпечення рівності процесуального становища сторін, оскільки боржник не може необмежений час знаходитися під загрозою процедур примусового виконання судового рішення, тому закон надав суду право продовжити вказаний строк і лише у тому разі, якщо причини пропуску вказаного строку суд визнає поважними.
Заявник в обґрунтування заяви про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання зазначає, що всі процесуальні документи залишилися на окупованому майданчику ВП «Атоменергомаш» та були втрачені. Окупація регіону є об'єктивною причиною неможливості пред'явлення процесуального документу, а також існує високий ризик їх знищення.
Доказів повного добровільного виконання боржником рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2020 року у справі №910/35/20 матеріали справи не містять.
Суд також враховує, що відмова стягувачу в поновленні пропущеного процесуального строку фактично позбавить стягувача права на виконання рішення суду, яке набрало законної чинності, оскільки це суперечило б основоположному принципу обов'язковості виконання судових рішень.
Приймаючи до уваги вищевикладені обставини, Суд приходить до висновку, що заява Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання по справі №910/35/20 є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Що стосується заяви Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в частині видачі дубліката виконавчого документа по справі №910/35/20, Суд зазначає.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Згідно зі статтею 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Наказ суду є виконавчим документом (частини перша, друга статті 327 ГПК України).
Схожі положення містила стаття 115 ГПК України в редакції до 15.12.2017, чинній на момент ухвалення судового рішення у цій справі та видачі на його виконання наказу суду.
Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Наказ суду є виконавчим документом (частини перша, друга статті 327 ГПК України). Аналогічні положення були передбачені статтею 116 ГПК України в редакції до 15.12.2017, чинній на момент набрання законної сили судовим рішенням у цій справі та видачі на його виконання наказу суду.
Порядок вирішення питання щодо видачі дубліката виконавчого документа (наказу суду) до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів визначено підпунктом 19.4 пункту 19 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Відповідно до підпункту 19.4 пункту 19 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви. За видачу стягувачу дубліката виконавчого документа справляється судовий збір у розмірі 0,03 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ухвала про видачу чи відмову у видачі дубліката виконавчого документа може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку.
Дублікат виконавчого документа - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документа. Від оригіналу зазначений документ відрізняється лише спеціальною позначкою "Дублікат".
Аналіз змісту підпункту 19.4 пункту 19 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України свідчить, що основними критеріями для задоволення заяви про видачу дубліката виконавчого документа є: втрата виконавчого документа (загублення, викрадення, знищення, істотне пошкодження, що унеможливлює його виконання, тощо) та звернення до суду із заявою до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Суд зауважує, що ГПК України не надає суду права відмовити у задоволенні заяви про видачу дубліката наказу з мотивів її необґрунтованості та не зобов'язує стягувача наводити причини втрати наказу. За встановлення факту невиконання судового рішення видача дубліката наказу не порушує прав боржника та не покладає на нього додаткових зобов'язань, оскільки дублікат наказу має повністю відтворювати втрачений наказ, у тому числі містити дату його видачі. Натомість відсутність наказу у стягувача унеможливлює виконання рішення суду та порушує його права.
Водночас обов'язковою умовою для видачі дубліката наказу є звернення до суду з такою заявою в межах встановленого законом строку для пред'явлення його до виконання або його поновлення за рішенням суду (аналогічний висновок щодо умов видачі дубліката виконавчого документа викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.04.2018 у справі N 24/234, від 10.09.2018 у справі N 5011-58/9614-2012, від 21.01.2019 у справі N 916/215/15-г, від 23.05.2019 у справі N 5023/1702/12, від 11.11.2019 у справі N 5/229-04, від 01.04.2020 у справі N 916/924/16, від 18.06.2020 у справі N 24/262, від 03.08.2020 у справі N 904/9718/13, від 17.09.2020 у справі N 19/093-12 тощо).
Отже, умовою для видачі дубліката наказу суду є подання відповідної заяви до суду відповідно до підпункту 19.4 пункту 19 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України протягом строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання, який повинен обчислюватися з урахуванням переривання цього строку та/або його зупинення.
Враховуючи викладене, під час вирішення питання про можливість видачі судом дубліката виконавчого документа на підставі звернення особи до суду з такою заявою обов'язковому з'ясуванню підлягають обставини дотримання заявником строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Якщо строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката втраченого документа вважається поданою у межах встановленого для пред'явлення його до виконання строку. Натомість, коли строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє у задоволенні цієї заяви (висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі N 2-836/11 (провадження N 14-308цс19)).
Суд, розглянувши заяву Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в частині видачі дубліката виконавчого документа по справі №910/35/20, доходить висновку, що вказана Заява підлягає задоволенню, оскільки заявником дотримано вимог наведених положень законодавства щодо порядку подання заяви про видачу дубліката наказу, а Судом поновлено строк для пред'явлення наказу до виконання.
Згідно із положеннями ст. 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
При цьому, Суд зазначає, що відповідно до Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки; усі суб'єкти права власності рівні перед законом; захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території; обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства (частина четверта статті 13, частина перша статті 17, частина перша статті 55, частина п'ята статті 124, пункт 9 частини третьої статті 129).
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012), а також Рішення від 26.червня 2013 року, № 5-рп/2013.
Водночас, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Стаття 6 Конвенції з прав людини гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін.
Також, Суд звертає увагу на те, що видача Позивачу дубліката наказу жодним чином не порушує права Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Краматорський завод енергетичного машинобудування» та не покладає на нього будь - яких додаткових зобов'язань.
За таких підстав, заява Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про видачу дубліката виконавчого документа та поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання по справі №910/35/20 підлягає задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 52, 233, 234, 235, 334, 329, Розділом ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Заяву Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про заміну сторони виконавчого провадження, видачу дубліката виконавчого документа та поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання по справі №910/35/20 - задовольнити.
2. Замінити стягувача - Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01011, м. Київ, вулиця НАЗАРІВСЬКА, буд. 3, ідентифікаційний код юридичної особи 24584661) в особі відокремленого підрозділу «Атоменергомаш» (71503, Запорізька обл., м. Енергодар, а/с 306; ідентифікаційний код ВП: 26444970) на його правонаступника - Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01011, м. Київ, вулиця НАЗАРІВСЬКА, буд. 3, ідентифікаційний код юридичної особи 24584661) в особі філії «Відокремлений підрозділ «Атоменергомаш» (01032, місто Київ, вулиця Павла Скоропадського Гетьмана, будинок 59, Ідентифікаційний код відокремленого підрозділу юридичної особи 26444970) Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 31.12.2020 року по справі №910/35/20.
3. Поновити строк для пред'явлення наказу Господарського суду міста Києва від 31.12.2020 року на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2020 року по справі №910/35/20, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 року, яке набрало законної сили 08 грудня 2020 року, по 15.04.2027 року.
4. Видати дублікат наказу Господарського суду міста Києва від 31.12.2020 року у справі №910/35/20, виданого на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2020 року по справі № 910/35/20, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 року, яке набрало законної сили 08 грудня 2020 року.
5. Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її підписання.
Дата складання та підписання повного тексту ухвали: 15 квітня 2026 року.
Суддя О.В. Чинчин