61022, м. Харків, пр. Науки, 5
іменем України
17.04.2026 м. Харків Справа № 905/2346/19
Господарський суд Донецької області у складі судді Ніколаєвої Л.В.,
розглянувши справу №905/2346/19
за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»
до відповідача Шведової Регіни Данеляус
про стягнення 142 518,74 грн,
без повідомлення (виклику) сторін,
Суть спору: АТ КБ «Приватбанк» звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Шведової Р.Д. 142 518,74 грн, з яких: 42 843,33 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 6 845 грн - заборгованість за комісією за користування кредитом, 92 830,41 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем грошових зобов'язань за договором банківського обслуговування б/н від 06.06.2013 та рішення Господарського суду Донецької області від 10.06.2014 у справі №905/2472/14.
03.02.2020 господарським судом постановлено ухвалу, якою позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
25.06.2024 за вх.№ 5099/24 господарський суд одержав заяву позивача, в якій останній просить суд закрити провадження у справі в частині вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 85 330,41 грн та комісії в розмірі 6 845 грн у зв'язку з їх списанням на підставі рішення Правління банку в процесі розгляду справи згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Також позивач просить суд повернути з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 216,78 грн в частині цих вимог згідно з п. 5 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір».
10.07.2024 за вх.№ 07-07/6352/24 господарський суд одержав письмові пояснення позивача, в яких останній зазначає, що проценти та залишок пені нараховані за період з 06.03.2014 по 16.10.2019.
Відповідач відзив на позов не подав. Про розгляд справи відповідач повідомлений шляхом направлення ухвали від 03.02.2020 на його адресу реєстрації 87501, Донецька обл., м. Маріуполь, Приморський р-н, вул. Грибоєдова, буд. 37, яка повідомлена Відділом аналітичного забезпечення Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради у відповіді за вх. № 1680/20 від 27.01.2020, наданої на запит суду від 18.12.2019. Проте ухвала від 03.02.2020 повернута до суду з відміткою органу поштового зв'язку «за закінченням встановленого строку зберігання».
Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20 та врахована судом, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, яким в даному випадку є суд (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДРПОУ прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (постанови Верховного Суду від 17.11.2021 у справі № 908/1724/19, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17, від 22.10.2024 у справі №910/18480/20).
Отже, враховуючи, що ухвала від 03.02.2020 направлена за належною адресою відповідача і повернута поштою за закінченням терміну зберігання, за висновком суду, відповідач є таким, що повідомлений про розгляд справи належним чином.
Слід зазначити, що ухвала від 03.02.2020 розміщена в ЄДРСР, який є відкритим для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст. 4 ЗУ «Про доступ до судових рішень»), та відповідач мав можливість ознайомитись з нею у цьому реєстрі.
Враховуючи, що господарським судом вжито всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача про розгляд судової справи та забезпечення реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів, в т. ч. шляхом надання відповідних заяв по суті справи, спір вирішено за наявними матеріалами в порядку приписів ч.9 ст.165 ГПК України.
На підставі ч. 4 ст. 240 ГПК України 17.04.2026 господарським судом підписано рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, господарським судом встановлено:
06.06.2013 ФОП Шведовою Р.Д. (клієнт, відповідач) підписано та подано до ПАТ КБ «Приватбанк» (на т.ч. АТ КБ «Приватбанк») (банк, позивач) заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, згідно з якою клієнт приєднався та погодився з Умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами банку, які знаходяться на сайті банку www.pb.ua та разом з цією заявою складають договір банківського обслуговування.
У цій заяві також зазначено, що підписавши її, клієнт зобов'язався виконувати умови, викладені в Умовах та правилах надання банківських послуг, тарифах банку - договорі банківського обслуговування у цілому.
У розд. 3.18 «Умови обслуговування кредитних лімітів на поточних рахунках корпоративних клієнтів» витягу з «Умов та правил надання банківських послуг» (далі Умови та правила) встановлено вид кредиту - «кредитний ліміт на поточний рахунок» корпоративного клієнта (п.3.18.1 Умов та правил).
Кредитний ліміт на поточний рахунок (далі - кредит) надається на поповнення оборотних коштів і здійснення поточних платежів клієнта, в межах кредитного ліміту (далі-ліміт). Техніко-економічне обґрунтування кредиту - фінансування поточної діяльності. Про розмір ліміту банк повідомляє клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку банку і клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms - повідомлення або інших). Банк здійснює обслуговування ліміту клієнта, що полягає у проведенні його платежів понад залишок коштів на поточному рахунку клієнта, при наявності вільних грошових ресурсів, за рахунок кредитних коштів в межах ліміту, шляхом дебетування поточного рахунку. При цьому утворюється дебетове сальдо (п.3.18.1.1 Умов та правил).
Кредит надається в обмін на зобов'язання клієнта з повернення кредиту, сплати відсотків та винагороди (п.3.18.1.3 Умов та правил).
Кредитний ліміт стосовно до цього розділу «Умов та правил надання банківських послуг» являє собою суму грошових коштів, в межах якої банк здійснює оплату розрахункових документів клієнта понад залишок грошових коштів на його поточному рахунку (п. 3.18.1.5 Умов та правил).
Ліміт може бути змінений банком в односторонньому порядку, передбаченому Умовами і правилами надання банківських послуг, у разі зниження надходжень грошових коштів на поточний рахунок або настання інших факторів передбачених внутрішніми нормативними документами банку. Підписавши угоду, клієнт висловлює свою згоду на те, що зміна ліміту проводиться банком в односторонньому порядку шляхом повідомлення клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку банку і клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт-банк, sms-повідомлення або інших) (п. 3.18.1.6 Умов та правил).
Проведення платежів клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту, проводиться банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання клієнта до «Умов та правил надання банківських послуг» (або у формі «Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки» або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовою або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі). При порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань, передбачених «Умовами та правилами надання банківських послуг», банк на свій розсуд, має право змінити умови кредитування, встановивши інший термін повернення кредиту (п. 3.18.1.8 Умов та правил).
Також у цьому ж п. 3.18.1.8 Умов та правил передбачено, що термін може бути змінений банком згідно з п. 3.18.2.3.4 цього розділу «Умов та правил надання банківських послуг». Згідно зі ст. 212, 651 ЦКУ при порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань за кредитом, банк на свій розсуд, починаючи з 91-ого дня порушення будь-якого із зобов'язань має право встановити інший термін повернення кредиту. При цьому банк направляє клієнту повідомлення із зазначенням дати терміну повернення кредиту на свій вибір або в письмовій формі, або за допомогою встановлених засобів електронного зв'язку банку і клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт-банк, sms-повідомлення або інших). При непогашенні заборгованості у термін, зазначений у повідомленні, вся заборгованість, починаючи з наступного дня від дати, зазначеної в повідомленні, вважається простроченою.
У п. 3.18.2.3.4 Умов та правил визначено, що при настанні будь-якого з наступних подій банк, на свій розсуд, має право змінити умови кредитування - зажадати від клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за кредитом в повному обсязі шляхом подання відповідного повідомлення. При цьому, згідно зі ст.. 212, 611, 651 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями, строки виконання яких не наступили, терміни вважаються що настали в зазначену в повідомленні дату. У цю дату клієнт зобов'язується повернути банку суми кредиту в повному об'ємі, відсотки за фактичний термін його користування, повністю виконати інші зобов'язання.
Для розрахунку відсотків за користування кредитним лімітом встановлюється диференційована процентна ставка. Відсоткова ставка до розрахунку залежить від терміну існування непогашеного залишку по кредиту. Процентна ставка може бути змінена банком у порядку, передбаченому цим розділом «Умов та правил надання банківських послуг» (п.3.18.1.12 Умов та правил).
За користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку клієнта при закритті банківського дня клієнт виплачує проценти, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від строку користування кредитом (диференційована процентна ставка) (п.3.18.4.1 Умов та правил).
За період користування кредитом з моменту виникнення дебетового сальдо до дати обнулення дебетового сальдо в одну з дат з наступного 20-го до 25-го числа місяця (далі - період, в який дебетове сальдо підлягає обнуленню), розрахунок процентів здійснюється за процентною ставкою в розмірі 0% річних від суми залишку непогашеної заборгованості (п.3.18.4.1.1 Умов та правил).
При необнуленні дебетового сальдо в одну з дат періоду, в якому дебетове сальдо підлягає обнуленню, протягом 90 днів з останньої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулення, клієнт виплачує банку за користування кредитом проценти в розмірі 24% річних, починаючи з останньої дати періоду, в яку дебетове сальдо підлягало обнуленню (п.3.18.4.1.2 Умов та правил).
У разі непогашення кредиту протягом 90 днів з дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, починаючи з 91-го дня після дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов'язання клієнта щодо погашення заборгованості вважаються, порушеними. При порушенні клієнтом будь-якого з грошового зобов'язання клієнт сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 48% річних від суми залишку непогашеної заборгованості. Сплата пені здійснюється з дня, наступного за датою порушення зобов'язань (п.3.18.4.1.3 Умов та правил).
Під «непогашенням кредиту» мається на увазі не виникнення на поточному рахунку нульового дебетового сальдо при закритті банківського дня (п.3.18.4.1.4 Умов та правил).
Розрахунок відсотків за користування кредитом проводиться, щодня, починаючи з моменту утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, за кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. Розрахунок відсотків проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не включається. Нарахування відсотків здійснюється на дату сплати (п.3.18.4.9 Умов та правил).
Клієнт сплачує банку винагороду за використання ліміту відповідно до п.п.3.18.1.6, 3.18.2.3.2, 1-го числа кожного місяця в розмірі 0,9% від суми максимального сальдо кредиту, що існував на кінець банківського дня за попередній місяць, в порядку, передбаченому Умовами та правилами надання банківських послуг. Клієнт доручає банку здійснювати списання винагороди зі своїх рахунків. Сплата винагороди здійснюється в гривні (п. 3.18.4.4 Умов та правил).
При порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених п.п. 3.18.2.2.2, 3.18.4.1, 3.18.4.2, 3.18.4.3, термінів повернення кредиту, передбачених п.п. 3.18.1.8, 3.18.2.2.3, 3.18.2.3.4, винагороди, передбаченого п.п. 3.18.2.2.5, 3.18.4.4, 3.18.4.5, 3.18.4.6, клієнт сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Сплата пені здійснюється у гривні. Нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов'язань, передбаченої п. 3.18.5.1, 3.18.5.2, 3.18.5.3, здійснюється протягом 3 (трьох) років з дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане клієнтом (п. п.3.18.5.1, 3.18.5.4 Умов та правил).
Обслуговування кредитного ліміту на поточному рахунку клієнта здійснюється з моменту подачі клієнтом до банку заяви на приєднання до «Умов та Правил надання банківських послуг» (або у формі «Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки» або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовою або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі) та/або з моменту надання клієнтом розрахункових документів на використання коштів у рамках кредитного ліміту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих засобів до повного виконання зобов'язань сторонами (п.3.18.6.1 Умов та правил).
Також судом встановлено, що позивачем відкрито відповідачу поточний рахунок № НОМЕР_1 , встановлено кредитний ліміт: 07.06.2013 - 15 000 грн, 01.03.2014 - 15 000 грн, 02.03.2014 - 0 грн, 10.06.2014 - 0 грн та видано кредитні кошти в розмірі 15 000 грн, що підтверджується довідкою банку вих. № 08.7.0.0.0/191111074012 від 11.11.2019 про розміри встановлених кредитних лімітів, випискою по рахунку № НОМЕР_1 .
У зв'язку з порушенням відповідачем грошових зобов'язань за договором банківського обслуговування б/н від 06.06.2013, 10.04.2014 ПАТ КБ «Приватбанк» звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з ФОП Шведової Р.Д. 21 236,13 грн, з яких 15 000 грн - заборгованість за кредитом, 3 973,42 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 1 215 грн - заборгованість за комісією, 1 047,71 грн - пеня.
За результатами розгляду цієї справи Господарським судом Донецької області ухвалено рішення від 10.06.2014 у справі №905/2472/14, яким позов ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено. Стягнуто з ФОП Шведової Р.Д. на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитом у розмірі 15 000 грн, заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 3 973,42 грн, заборгованість за комісією в розмірі 1 215 грн, пеню в розмірі 1 047,71 грн, судовий збір у розмірі 1 827 грн.
У цьому рішенні суду встановлені обставини укладання між сторонами договору банківського обслуговування б/н від 06.06.2013, виконання позивачем своїх зобов'язань щодо видачі кредитних коштів та порушення відповідачем своїх зобов'язань щодо повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом та комісії.
Зі змісту рішення суду також вбачається, що проценти за користування кредитом у розмірі 3 973,42 грн та пеня в розмірі 1 047,71 грн розрахована станом на 05.03.2014, комісія у розмірі 1 215 грн - станом на березень 2014 року.
23.06.2014 на виконання рішення суду у справі № 905/2472/14 господарським судом виданий відповідний наказ.
Оскільки рішення Господарського суду Донецької області від 10.06.2014 у справі №905/2472/14 відповідач не виконав, позивач донарахував проценти за користування кредитом у розмірі 42 843,33 грн за період з 06.03.2014 по 01.04.2019, комісію за користування кредитом у розмірі 6 845 грн за період з квітня 2014 року по березень 2018 року, пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати процентів та комісії в розмірі 92 830,41 грн за період з 06.03.2014 по 16.10.2019 та звернувся до суду з цим позовом.
Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних мотивів.
За змістом відомостей, які наявні у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, діяльність Шведової Р.Д. як фізичної особи-підприємця припинено 01.08.2014 (запис № 22740060002032721).
Відповідно до ч. 4 ст.25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.
Згідно із ст.26 ЦК України усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та цим Кодексом. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
За приписами ч. 1 ст.34 ЦК України повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття).
Статтею 52 ЦК України встановлено цивільно-правову відповідальність фізичної особи-підприємця, згідно з якою така фізична особа відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом ст. ст.51, 52, 598-609 ЦК України, ч. 8 ст.4 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном (п. 4.22 постанови Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №910/8729/18).
Одночасно, з 15.12.2017 господарський суд згідно з п.6 ч.1 ст. 231 ГПК України (у редакції ЗУ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017) не може закрити провадження у справі, якщо до подання позову припинено діяльність фізичної особи-підприємця, яка є однією зі сторін у справі.
Відтак, з 15.12.2017 господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за п.1 ч.1 ст. 20 ГПК України (у вказаній редакції) спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Зазначену правову позицію викладено у п. п.72, 73 постанови Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №338/180/17.
Таким чином, з огляду на те, що між сторонами виник спір, пов'язаний з виконанням умов господарського договору, який згідно із п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України є підвідомчий господарським судам, з огляду на правові позиції Верховного Суду, заявником обґрунтовано визначено належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу як фізичної особи-підприємця не припинились.
Відповідно до ст. 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч.1 ст.634 ЦК України).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суми позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої якості.
У ч. 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ст.1048 ЦК України).
У ч. 1 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч. 1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч. 1 ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як вище встановлено господарським судом, між сторонами у справі укладений договір банківського обслуговування б/н від 06.06.2013 шляхом приєднання відповідача до Умов та правил надання банківських послуг, на підставі якого позивач видав відповідачу кредит у розмірі 15 000 грн в обмін на зобов'язання останнього з повернення такого кредиту, сплати процентів та комісії.
При цьому, обставини укладення між сторонами договору банківського обслуговування б/н від 06.06.2013 встановлені рішенням Господарського суду Донецької області від 10.06.2014 у справі №905/2472/14, яке набрало законної сили, та в силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України не потребують доказуванню.
Одночасно, у цій справі суд дійшов висновку про порушення відповідачем грошових зобов'язань за договором банківського обслуговування б/н від 06.06.2013 та за результатами її розгляду стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитом у розмірі 15 000 грн, за процентами у розмірі 3 973,42 грн, за комісією в розмірі 1 215 грн та за пенею в розмірі 1 047,71 грн, яка існувала станом на березень 2014 року.
У подальшому, зважаючи на невиконання відповідачем рішення Господарського суду Донецької області від 10.06.2014 у справі №905/2472/14, позивач донарахував проценти за користування кредитом у розмірі 42 843,33 грн за період з 06.03.2014 по 01.04.2019, комісію за користування кредитом у розмірі 6 845 грн за період з квітня 2014 року по березень 2018 року, пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати процентів та комісії в розмірі 92 830,41 грн за період з 06.03.2014 по 16.10.2019 та у 2019 році звернувся до суду з позовом про їх стягнення.
Вирішуючи цей спір, суд враховує, що за правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка викладена в постановах від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18):
- звернення з позовом про примусове/дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору;
- на час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі; рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни;
- право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України;
- наявність судового рішення про примусове/дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні.
Подібні за змістом висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 у справі № 910/23028/17 (провадження № 12-286гс18), Верховним Судом - у постанові від 06.04.2023 у справі № 755/14886/17 (провадження № 61-4151св22).
Крім цього, у постанові від 01.12.2025 у справі №918/95/25 Верховний Суд, посилаючись на наведену вище правову позицію, також зазначив, що:
- припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами);
- однак якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні, тому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, а також обумовлену кредитним договором неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України;
- в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання;
- інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 31.10.2018 № 202/4494/16-ц та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16).
Слід також зазначити, що Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 21.01.2026 у справі № 914/140/24 відмовила у передачі цієї справи на розгляд, підтвердивши сталу практику щодо застосування ч. 1 ст. 1050 та пар. 2 гл. 49 ЦК України, яка полягає у відсутності підстав для стягнення договірної пені після завершення строку дії кредитного договору або застосування вимоги за ч. 2 ст. 1050 ЦК України, стосовно того, що після настання строку виконання договору або вимоги про дострокове повернення, нарахування договірної пені припиняється.
Отже, звернувшись у 2014 році до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом у розмірі 15 000 грн, за процентами за користування кредитом у розмірі 3 973,42 грн, за комісією в розмірі 1 215 грн та за пенею в розмірі 1 047,71 грн, позивач використав своє право вимоги щодо дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилась несплаченою, а також сплати процентів за користування кредитом, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України, комісії за користування кредитом і пені за порушення умов договору.
Такими діями кредитор на власний розсуд змінив порядок, умови і строк дії кредитного договору у т.ч. щодо строку повернення кредитних коштів, порядку сплати процентів та комісії за користування кредитом, а також пені.
Тобто, право позивача нараховувати передбачені договором проценти та комісію за користування кредитом, а також обумовлену в договорі пеню припинено у зв'язку з пред'явленням позову у справі №905/2472/14, як вимоги про примусове/дострокове повернення кредиту.
Наявність судового рішення у справі №905/2472/14 про задоволення вимог кредитора щодо стягнення основної заборгованості за кредитним договором, процентів та комісії за користування кредитом, а також пені, яке боржник не виконав, не може бути підставою для продовження нарахування процентів, комісії та пені за договором після ухвалення цього рішення.
У цьому випадку, позивач не позбавлений права застосовувати до боржника виключно заходи відповідальності за порушення грошового зобов'язання, передбачені ст.625 ЦК України, у вигляді нарахування та стягнення 3% річних та інфляційних втрат за порушення грошових зобов'язань. При цьому, вимоги в порядку ст.625 ЦК України позивачем не заявлялись.
Приймаючи до уваги викладене, суд вважає, що нарахування позивачем процентів та комісії за користування кредитом, а також пені за порушення строку їх сплати після пред'явлення позову у справі №905/2472/14 є неправомірним.
Додатково суд звертає увагу на те, що:
1) У п.п. 3.18.4.1.2, 3.18.4.1.3 Умов та правил передбачено, що при необнуленні дебетового сальдо в одну з дат періоду, в якому дебетове сальдо підлягає обнуленню, протягом 90 днів з останньої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулення, клієнт виплачує банку за користування кредитом проценти в розмірі 24% річних, починаючи з останньої дати періоду, в яку дебетове сальдо підлягало обнуленню.
У разі непогашення кредиту протягом 90 днів з дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, починаючи з 91-го дня після дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов'язання клієнта щодо погашення заборгованості вважаються, порушеними. При порушенні клієнтом будь-якого з грошового зобов'язання клієнт сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 48% річних від суми залишку непогашеної заборгованості.
Одночасно, за змістом п.18.4.4 Умов та правил клієнт сплачує банку винагороду за використання ліміту 1-го числа кожного місяця в розмірі 0,9% від суми максимального сальдо кредиту, що існував на кінець банківського дня за попередній місяць (у цьому випадку - 135 грн від суми кредиту 15 000 грн).
З розрахунку позивача вбачається, що нарахування процентів здійснено за процентною ставкою 56% за період з 03.06.2014 по 01.04.2019, комісії - у розмірі 200 грн за період з лютого 2016 року по травень 2017 року, у розмірі 75 грн за період з червня 2017 року по березень 2018 року. При цьому, доказів погодження між сторонами збільшення ставки/розміру процентів, у т.ч. в порядку п.3.18.2.3.1 Умов та правил, а також комісії матеріали справи не містять.
Отже, нарахування процентів та комісії із застосуванням збільшених ставки/розміру суперечить договору.
2) Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України (який був чинний на момент виникнення спірних відносин) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Одночасно, за змістом п. 3.18.5.4 Умов та правил нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов'язань здійснюється протягом 3 (трьох) років з дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане клієнтом.
Тобто, сторонами погоджено збільшення строку нарахування пені до 3 років, що узгоджується з приписами ч. 6 ст. 232 ГК України та правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22.
З розрахунку позивача вбачається, що нарахування пені за зобов'язаннями з повернення кредиту, сплати процентів та комісії здійснено за загальний період з 03.08.2013 по 16.10.2019, у т.ч. за період з 03.08.2013 по 05.03.2014, що був предметом розгляду у справі №905/2472/14 та з 06.03.2014 по 16.10.2019, що є предметом розгляду цієї справи №905/2346/19.
Отже, нарахування пені за зобов'язаннями з повернення кредиту, сплати процентів та комісії здійснено поза межами трирічного строку, що суперечить приписам ч. 6 ст. 232 ГК України та п. 3.18.5.4 Умов та правил.
3) Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 2 ЗУ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.
Положення ч.ч.1, 2 цієї статті не поширюються на нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики, укладеними з юридичними особами і фізичними особами - підприємцями, місцезнаходженням яких є територія проведення антитерористичної операції, крім населених пунктів згідно з переліками, передбаченими частиною четвертою ст. 4 цього Закону, якщо такі договори укладені після 1 січня 2018 року або до яких після 1 січня 2018 року за погодженням сторін вносилися зміни в частині продовження строків виконання зобов'язань та/або зменшення розміру процентів, штрафних санкцій (ст. 2 ЗУ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» доповнено новою частиною згідно із ЗУ №2266-VIII від 21.12.2017).
Указом Президента України №405/2014 від 14.04.02014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України» від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» запроваджено антитерористичну операцію на території України.
ЗУ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» визначено: період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року №405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
На виконання абз. 3 п. 5 ст.11 Прикінцевих та Перехідних положень ЗУ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» розпорядженнями КМУ №1053-р від 30.10.2014, №1275-р від 02.12.2015 було затверджено переліки населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, до яких, у т.ч., включено м. Маріуполь, де проводив свою господарську діяльність відповідач.
Поряд з цим, 30.04.2018 Указом Президента України «Про затвердження рішення РНБО «Про широкомасштабну антитерористичну операцію на території Донецької та Луганської областей» введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України та згідно Наказу Президента України «Про початок операції об'єднаних сил із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації на території Донецької та Луганської областей» розпочато з 14:00 30.04.2018 операцію об'єднаних сил.
Отже, з урахуванням наведеного, а також того, що спірний договір укладений до 01.01.2018, на нарахування пені з 14.04.2014 поширюється заборона, встановлена ст. 2 ЗУ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».
За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість та неправомірність позовних вимог про стягнення з відповідача 142 518,74 грн, з яких: 42 843,33 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 6 845 грн - заборгованість за комісією за користування кредитом, 92 830,41 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а отже і про відмову в їх задоволенні.
Щодо заяви позивача про закриття провадження у справі та повернення судового збору.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
У постановах Великої Палати Верховного суду від 26.06.2019 у справі №13/51-04, Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 30.08.2024 у справі № 916/3006/23 вказав, що суд закриває провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору. Якщо ж він був відсутній і до порушення (відкриття) провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
При цьому, предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
За змістом заяви позивач просить суд закрити провадження у справі в частині вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 85 330,41 грн та комісії в розмірі 6 845 грн у зв'язку з їх списанням на підставі рішення Правління банку в процесі розгляду справи згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Також позивач просить суд повернути з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 216,78 грн в частині цих вимог згідно з п. 5 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір».
Зважаючи на попередній висновок про те, що позовні вимоги, зокрема, в частині стягнення комісії та пені заявлені неправомірно, тобто предмет спору (матеріально-правова вимога) в цій частині фактично не існував(ла) до відкриття провадження у справі, заява позивача про закриття провадження у справі та повернення судового збору задоволенню не підлягає.
На підставі ст. 129 ГПК України, з огляду на відмову у задоволенні позову, судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 236 - 238, 240, 241, 247 - 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити Акціонерному товариству Комерційний банк «Приватбанк» у задоволенні позову.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Східного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.
Повне рішення складено 17.04.2026.
Суддя Л.В. Ніколаєва