13.04.2026 року м.Дніпро Справа № 904/1235/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Дарміна М.О.(доповідач),
суддів Мороз В.Ф., Кощеєв І.М.
при секретарі судового засідання Новіковій Д.О.
Представники сторін:
прокурор: Масенко Артем Олександрович (в залі суду) - прокурор - посвідчення № 081882 від 18.08.2025р.
інші представники сторін в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГІЯ-ТГСВ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.07.2025 у справі № 904/1235/25 (суддя Дяпляк С.А.)
за позовом Слобожанської окружної прокуратури
в інтересах держави в особі:
1. Слобожанської селищної ради
2. Відділу з питань житлово-комунального господарства, благоустрою, розвитку інфраструктури та транспорту Слобожанської селищної ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГІЯ-ТГСВ"
про визнання недійсною додаткової угоди та стягнення штрафних санкцій
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:
Слобожанська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Слобожанської селищної ради та Відділу з питань житлово-комунального господарства, благоустрою, розвитку інфраструктури та транспорту Слобожанської селищної ради звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою від 19.03.2025, у якій з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 13.05.2025 просила: визнати недійсною додаткову угоду № 1 до Договору № 74 від 31.10.2024, укладеного між Відділом з питань житлово-комунального господарства, благоустрою, розвитку інфраструктури та транспорту Слобожанської селищної ради та ТОВ «ЕНЕРГІЯ-ТГСВ»; стягнути з ТОВ «ЕНЕРГІЯ-ТГСВ» на користь Відділу з питань ЖКГ Слобожанської селищної ради 1 276 770,22 грн, з яких: 813 692,94 грн пені та 463 077,28 грн штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладення спірної додаткової угоди № 1 до договору № 74 від 31.10.2024, якою сторони погодили продовжити строк виконання робіт до 30.04.2025, відбулося з порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі», за відсутності документального підтвердження об'єктивних обставин для продовження строку виконання робіт, що спотворює результати торгів та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.07.2025 позов задоволено частково. Визнано недійсною додаткову угоду № 1 від 26.12.2024 до договору № 74 від 31.10.2024, укладеного між Відділом з питань житлово-комунального господарства, благоустрою, розвитку інфраструктури та транспорту Слобожанської селищної ради (52005, Дніпропетровська область, Дніпровський район, селище Слобожанське, вул. Будівельників, будинок 18, 172; ідентифікаційний код 44432290) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГІЯ-ТГСВ» (51900, Дніпропетровська область, місто Кам'янське, вул. Гайдамацька, будинок 3; ідентифікаційний код 38834994). Стягнуто з ТОВ «ЕНЕРГІЯ-ТГСВ» на користь Відділу з питань ЖКГ Слобожанської селищної ради 619 855,62 грн пені, 349 918,49 грн штрафу. В задоволенні решти позовних вимог (про стягнення 193 837,32 грн пені та 113 158,79 грн штрафу) відмовлено. Стягнуто з ТОВ «ЕНЕРГІЯ-ТГСВ» на користь Дніпропетровської обласної прокуратури 14 059,69 грн судового збору.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що на момент укладення додаткової угоди № 1 від 26.12.2024 до договору № 74 про закупівлю робіт від 31.10.2024 не було документально підтверджено об'єктивних обставин, які зумовили б необхідність та правомірність укладення вказаної додаткової угоди до основного договору. Суд зазначив, що строк виконання робіт є істотною умовою договору про закупівлю, а зміна такої умови можлива виключно за наявності документально підтверджених об'єктивних обставин відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі». Суд встановив, що підставою для укладення додаткової угоди були виключно листи ТОВ «ЕНЕРГІЯ-ТГСВ» та ТОВ «Аквантіс», які не є належним документальним підтвердженням об'єктивних обставин для продовження строку виконання робіт. Затримка поставки обладнання контрагентом є одним із ризиків підприємницької діяльності, який відповідач зобов'язаний був та міг передбачити. Будь-які сертифікати Торгово-промислової палати України про обставини непереборної сили відповідачем не надавалися. Суд також зазначив, що дії ТОВ «ЕНЕРГІЯ-ТГСВ» є недобросовісними, оскільки роботи, які мали бути виконані протягом двох місяців, фактично відтерміновано більш ніж на пів року, що суперечить принципам публічних закупівель. Щодо стягнення пені та штрафу суд здійснив власний перерахунок, виходячи з того, що у період з 27.12.2024 по 29.04.2025 залишалися невиконаними роботи на суму 4 998 835,64 грн, та визначив розмір пені у сумі 619 855,62 грн та штрафу у сумі 349 918,49 грн.
Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:
Не погодившись з оскаржуваним рішенням, через систему "Електронний суд", Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГІЯ-ТГСВ» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить: апеляційну скаргу задовольнити; рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.07.2025 у справі № 904/1235/25 в частині задоволення позовних вимог щодо визнання недійсною додаткової угоди № 1 до Договору № 74 від 31.10.2024 та стягнення штрафних санкцій - скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі; стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ТОВ «ЕНЕРГІЯ-ТГСВ» 28 726,50 грн судового збору.
Апеляційна скарга обґрунтована наступним:
Апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин норми Цивільного кодексу України щодо обраного позивачами способу захисту та наслідків недійсності правочину. Зокрема, апелянт зазначає, що відповідно до частин 1-2 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину. Апелянт посилається на постанову судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15, де зазначено, що при недійсності правочину повернення отриманого сторонами становить юридичний обов'язок, що виникає із закону.
ТОВ "ЕНЕРГІЯ-ТГСВ" наголошує, що позовна вимога про визнання недійсною додаткової угоди не поєднана з вимогою про застосування наслідків недійсності правочину. Посилаючись на постанову Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21, апелянт зазначає, що окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, оскільки не призводить до поновлення майнових прав позивача. Суд першої інстанції встановив та підтвердив, що Договір № 74 виконаний у повному обсязі, а тому задоволення позовних вимог про визнання недійсною додаткової угоди виконаного договору без одночасного заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Апелянт також посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 та рішення ЄСПЛ у справі «Чахал проти Сполученого Королівства».
Відповідач стверджує, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням вимог статті 236 ГПК України, що призвело до неповного з'ясування обставин справи. Зокрема, суд не врахував добросовісні дії відповідача під час виконання Договору № 74. Відповідач здійснював усі залежні від нього заходи з метою виконання умов Договору, що підтверджується зверненнями від 14.04.2025 (лист вих. № 221) та від 29.04.2025 (лист вих. № 237) до позивача-2 щодо внесення змін до проектно-кошторисної документації та зменшення договірної ціни. Внаслідок добросовісних дій відповідача витрати на виконання Договору № 74 було зменшено на 1 616 554,14 грн шляхом укладення додаткової угоди № 2 від 30.04.2025, якою договірну ціну зменшено до 23 530 332,71 грн. Роботи виконані відповідачем у повному обсязі, що підтверджується довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та актом № 4 приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2025 року. Жодних претензій або зауважень щодо виконання Договору від позивачів не надходило. Апелянт вважає, що прокуратурою не доведено, в чому саме полягає порушення інтересів держави та завдання збитків.
Щодо документального підтвердження об'єктивних обставин для продовження строку виконання робіт апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про ненадання відповідачем належних документів. ТОВ "ЕНЕРГІЯ-ТГСВ" посилається на лист Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 27.10.2016 № 3302-06/34307, в якому вказано на відсутність визначеної Законом форми документального підтвердження об'єктивних обставин, оскільки ця форма залежить саме від обставин, що спричинили продовження строку дії договору, а замовник самостійно визначає форму документального підтвердження таких обставин. Позивачем-2 було погоджено продовження строку виконання робіт шляхом укладення додаткової угоди № 1 від 26.12.2024 на підставі листа ТОВ «Аквантіс» № 19.12 від 19.12.2024 та листа ТОВ «ЕНЕРГІЯ-ТГСВ» вих. № 417 від 26.12.2024, які, на думку апелянта, є документами, що підтверджують існування обставин, які спричинили продовження строку дії Договору.
Щодо ненадання сертифікату Торгово-промислової палати України Відповідач зазначає, що підставою затримки поставки обладнання були постійні обстріли та перебої у поставці електричної енергії, які є наслідками повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України. Факт початку дії воєнного стану з 24.02.2022 є загальновідомим та не потребує доказування. Апелянт посилається на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022, яким засвідчено форс-мажорні обставини у зв'язку з військовою агресією. Апелянт зазначає, що обставини систематичних обстрілів цивільної та енергетичної інфраструктури не є обставинами, ризик настання яких несе саме відповідач, і відповідач не може передбачити, в який проміжок часу та на яку конкретно територію буде здійснено обстріл. Апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21 щодо визначення надзвичайних та невідворотних обставин.
Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:
Відділ з питань житлово-комунального господарства, благоустрою, розвитку інфраструктури та транспорту Слобожанської селищної ради подав відзив на апеляційну скаргу, згідно якого заперечує проти апеляційної скарги ТОВ «ЕНЕРГІЯ-ТГСВ» та вважає її необґрунтованою, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на наступне:
Позивач-2 зазначає, що норми Закону України «Про публічні закупівлі» є спеціальними та визначають правові підстави внесення змін до договорів, укладених за наслідком публічних закупівель, і їх потрібно застосовувати переважно щодо норм ЦК України, посилаючись на постанову Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 926/3421/22. Під час дії спірного договору сторони могли змінити строк виконання зобов'язань шляхом його продовження, однак виключно за наявності документально підтверджених об'єктивних обставин. Матеріалами справи підтверджується, що у даному спорі відсутні підтверджені обставини непереборної сили як об'єктивна обставина звільнення відповідача від відповідальності за прострочення зобов'язання, а документи, надані відповідачем, не є належним документальним підтвердженням об'єктивних обставин для продовження строку виконання робіт.
Щодо тверджень апелянта про добросовісне виконання умов Договору позивач-2 зазначає, що факт продовження строку дії Договору за відсутності належних підтверджуючих документів свідчить про порушення вимог закону та вихід за межі правомірної поведінки сторін договору. Навіть за умови сумлінного виконання основного договору, відповідальність за укладення додаткової угоди з порушенням вимог законодавства зберігається та не може бути усунена посиланнями на «фактичне виконання» чи «відсутність претензій».
Щодо відсутності необхідності надання сертифікату ТПП позивач-2 зазначає, що відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та пункту 6.2 Регламенту засвідчення форс-мажорних обставин, по кожному окремому договору сторони повинні отримати сертифікат про форс-мажорні обставини. Підставами для укладення додаткової угоди № 1 є виключно листи ТОВ «ЕНЕРГІЯ-ТГСВ» та ТОВ «Аквантіс», а будь-які сертифікати ТПП відповідачем не надавалися. Затримка поставки обладнання контрагентом є одним із ризиків підприємницької діяльності, який відповідач зобов'язаний був та міг передбачити.
Дніпропетровська обласна прокуратура подала відзив на апеляційну скаргу, згідно якого заперечує проти апеляційної скарги ТОВ «ЕНЕРГІЯ-ТГСВ» та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на наступне:
Прокуратура зазначає, що щодо невірного, на думку скаржника, обраного способу захисту порушеного права, норми Закону України «Про публічні закупівлі» є спеціальними та визначають правові підстави внесення змін до договорів, укладених за наслідком публічних закупівель, і їх потрібно застосовувати переважно щодо норм ЦК України. На момент укладення додаткової угоди № 1 від 26.12.2024 не було документально підтверджено об'єктивних обставин, які зумовили б необхідність та правомірність її укладення, а тому належним способом захисту порушеного права є визнання додаткової угоди недійсною та стягнення штрафних санкцій.
Щодо відсутності необхідності надання сертифікату ТПП прокуратура зазначає, що по кожному окремому договору сторони повинні отримати сертифікат про форс-мажорні обставини, а у даному спорі відсутні підтверджені обставини непереборної сили.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГІЯ-ТГСВ» подало відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначає, що доводи позивача-2 є необґрунтованими та не спростовують доводи апеляційної скарги. Апелянт наголошує, що окреме оскарження додаткової угоди без вимоги про застосування наслідків недійсності не є ефективним способом захисту, посилаючись на постанову Верховного Суду від 28.11.2024 у справі № 918/1009/23 та постанову Об'єднаної палати КГС від 26.05.2023 у справі № 905/77/21. Спірною угодою було продовжено строк дії договору, а будь-які додаткові кошти не сплачувались та інше майно не передавалось, тому визнання додаткової угоди недійсною не призведе до поновлення будь-яких прав позивачів. Щодо документального підтвердження об'єктивних обставин апелянт повторює доводи апеляційної скарги про відсутність визначеної Законом форми підтвердження та про погодження позивачем-2 продовження строку. Щодо сертифікату ТПП апелянт зазначає, що на дату направлення листа № 417 від 22.12.2024 строк виконання робіт за договором не сплинув, що виключало можливість отримання сертифіката, посилаючись на постанову Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21.
Слобожанська селищна рада не скористалася правом подати відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:
Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.07.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий суддя Дармін М.О. (доповідач), судді: Мороз В.Ф., судді Кощеєв І.М.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.08.2025 витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи № 904/1235/25.
13.08.2025 матеріали справи № 904/1235/25 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
У зв'язку з відпусткою судді Кощеєва І.М., за розпорядженням керівника апарату суду від 10.09.2025року, проведено автоматизовану зміну складу колегії суддів, за результатами якої для розгляду апеляційної скарги у справі № 904/1235/25 визначено колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя -Дармін М.О. (доповідач), судді - Чус О.В., Мороз В.Ф. ( для відкриття апеляційного провадження).
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.09.2025, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГІЯ-ТГСВ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.07.2025 у справі № 904/1235/25. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 17.03.2026 об 12:30 годин.
23.09.2025 до Центрального апеляційного господарського суду через «Електронний суд» від Дніпропетровської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу.
23.09.2025 до Центрального апеляційного господарського суду через «Електронний суд» від представника Відділу з питань житлово-комунального господарства, благоустрою, розвитку інфраструктури та транспорту Слобожанської селищної ради надійшов відзив на апеляційну скаргу.
03.10.2025 до Центрального апеляційного господарського суду через «Електронний суд» від представника Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГІЯ-ТГСВ» надійшов відповідь на відзив.
10.03.2026 до Центрального апеляційного господарського суду через «Електронний суд» від представника Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГІЯ-ТГСВ» надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи.
У зв'язку з перебуванням судді-доповідача Дарміна М.О. у відпустці, відповідно до п.2.7.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, затверджених рішенням, оформленим протоколом зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду №1 від 01.04.2025р., розгляд справи № 904/1235/25, призначеної на 17.03.2026 не відбувся.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.03.2026 розгляд справи призначено у судовому засіданні на 13.04.2026 о 12:00 годин.
На підставі розпорядження керівника апарату суду від 07.04.2026 у зв'язку з усунення обставин, що зумовили заміну судді-члена колегії, а саме вихід роботу судді Кощеєва І.М., було здійснено передачу справи раніше визначеному складу суду.
06.04.2026 до Центрального апеляційного господарського суду через «Електронний суд» від представника Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГІЯ-ТГСВ» надійшла заява про проведення засідання за відсутності учасника справи.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.04.2026 справу № 904/1235/25 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Дарміна М.О. (доповідача), суддів: Мороз В.Ф., Кощеєв І.М.
10.04.2026 до Центрального апеляційного господарського суду через «Електронний суд» від представника Відділу з питань житлово-комунального господарства, благоустрою, розвитку інфраструктури та транспорту Слобожанської селищної ради надійшла заява про розгляд справи без участі.
13.04.2026 в судовому засіданні був присутній прокурор, інші представники сторін в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.
Під час проведення судового засідання на території міста Дніпро сигналу повітряної тривоги оголошено не було, у зв'язку з чим колегія суддів висновує про відсутність підстав для висновку щодо наявності обставин, що перешкоджають здійсненню правосуддя та розгляду справи у визначений час.
13.04.2026 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови Центрального апеляційного господарського суду.
Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:
Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного:
Щодо поданної Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГІЯ-ТГСВ» відповіді на відзив на апеляційну скаргу колегія суддів виходить з наступного:
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.03.2025 по справі № 904/1235/25 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГІЯ-ТГСВ» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 209.07.2025 у справі № 904/1235/25. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 17.03.2026 об 12:30 годин.
Скаржнику було запропоновано протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження надати до суду власні заяви, клопотання відповідно до ст. ст. 38, 169, 170 Господарського процесуального кодексу України, додаткові докази та обґрунтування щодо неможливості надати їх до суду першої інстанції (копії вказаних документів у цей же строк направити іншим учасникам справи, докази чого надати суду).
Іншим учасникам процесу, в свою чергу, протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження надати до суду: відзив на апеляційну скаргу; заперечення щодо заяв та клопотань, поданих разом з апеляційною скаргою; власні заяви, клопотання відповідно до ст. ст. 38, 169, 170 Господарського процесуального кодексу України, додаткові докази та обґрунтування щодо неможливості надати їх до суду першої інстанції (копії вказаних документів у цей же строк направити іншим учасникам справи, докази чого надати суду).
Відповідно до Довідки Центрального апеляційного господарського суду про доставку електронного листа, ухвалу про відкриття апеляційного провадження від 10.09.2025 по справі № 904/1235/25 було доставлено сторонам по справі до їх електронних кабінетів - 10.09.2025 об 19:31.
Враховуючи вищевикладене та норми матеріального права, які регулюють порядок обчислення строків, строк сплив 22.09.2025.
Як зазначалося вище, з часу винесення ухвали від 10.09.2025 у суду апеляційної інстанції не виникало додаткових питань до сторін спору щодо обставин даної справи.
Рішень щодо надання учасникам справи додаткового строку на подання будь-яких процесуальних документів судом апеляційної інстанції не приймалося.
В пунктах 20,21 постанови Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2018 року у справі № 904/5995/16 викладено наступний правовий висновок:
20. Відповідно до частини першої статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Згідно з частиною четвертою цієї статті одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
21. Отже, пропущений учасником процесуальний строк може бути поновлений судом за умови вчинення учасником процесуальної дії, для вчинення якої було встановлено строк, подання учасником заяви про поновлення процесуального строку та визнання причин пропуску строку поважними, крім випадків, коли ГПК України встановлено неможливість такого поновлення.
Колегія суддів констатує, що текст відповіді на відзив, яку зареєстровано в системі «Електроний суд» не містять звернень до суду апеляційної інстанції з клопотанням про поновлення пропущеного строку на подання клопотання.
Відповідно, відсутня процесуальна передумова для розгляду зазначеного клопотання.
При цьому колегія суддів зауважує, що відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Поняття “справедливе правосуддя» в сучасному розумінні має два аспекти:
- матеріальна справедливість, яка полягає в тому, що кожне судове рішення має бути справедливим по суті (тобто при вирішенні спірного питання повинні бути справедливо визначені права і обов'язки тих, хто звернувся до суду, або завдяки судовому рішенню має бути відновлена порушена справедливість);
- процесуальна справедливість, яка передбачає розгляд справи відповідно до певних судових процедур.
В аспекті зазначеного колегія суддів апеляційного господарського суду звертається до практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява № 24003/07, п. 33, 08.12.2016).
Відповідно, можливе прийняття судом апеляційної інстанції будь-яких додаткових заяв, клопотань, додаткових пояснень у поза визначений процесуальним законом спосіб призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом.
Вищенаведене дозволяє колегії суддів не приймати до уваги відповідь на видзив на апеляційну скаргу від 03.10.2025р., як таке, що подано у поза встановлений процесуальним законом спосіб.
Щодо правової кваліфікації спірних правовідносин, колегія суддів зазначає наступне:
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №910/4994/18).
З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, в порядку частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в частині неоспорюваних сторонами обставин справи відносно того, що: 07.10.2024 Відділом з питань житлово-комунального господарства, благоустрою, розвитку інфраструктури та транспорту Слобожанської селищної ради оголошено проведення відкритих торгів з особливостями (UA-2024-10-07-002866-a) на закупівлю робіт з реконструкції системи каналізації в с. Олександрівка Дніпровського району Дніпропетровської області. Відповідно до п. 4.4 розділу «Загальні положення» тендерної документації, строки виконання робіт - до 26.12.2024. 23.10.2024 опубліковано повідомлення про намір укласти договір з ТОВ «ЕНЕРГІЯ-ТГСВ». 31.10.2024 між Відділом ЖКГ ССР та ТОВ «ЕНЕРГІЯ-ТГСВ» укладено договір № 74 на закупівлю робіт з реконструкції системи каналізації ціною 25 146 886,85 грн зі строком виконання робіт до 26.12.2024. Договір набирає чинності з дати підписання та діє до 31.12.2024. Пунктом 7.2 договору передбачено відповідальність підрядника за порушення строків календарного графіку виконання робіт у вигляді пені у розмірі 0,1% вартості робіт за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів - додатково штраф у розмірі 7%; Додатковою угодою № 1 від 26.12.2024 сторонами продовжено строк виконання робіт до 30.04.2025 та строк дії договору до 31.12.2025. 30.04.2025 між сторонами укладено додаткову угоду № 2, якою зменшено договірну ціну до 23 530 332,71 грн. Відповідно до довідки про вартість виконаних будівельних робіт та акта № 4 приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2025 року роботи виконані в повному обсязі в межах зменшеної договірної ціни. Згідно з платіжними інструкціями № 129 та № 130 від 22.05.2025 позивачем-2 сплачено відповідачу 4 998 835,64 грн за виконані у 2025 році роботи.
Правові та економічні засади здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг визначені Законом України «Про публічні закупівлі», норми якого є спеціальними та визначають правові підстави внесення змін та доповнень до договорів, укладених за наслідком публічних закупівель, і їх потрібно застосовувати переважно щодо норм ЦК України, які визначають загальну процедуру внесення змін до договору (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №926/3421/22).
Особливості укладання договору про закупівлю та внесення змін до нього врегульовано у статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», яка містить загальне правило, що істотні умови договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю (пункт 4 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі»).
Вказана норма передбачає можливість внесення змін до договору про закупівлю (зміна істотних умов) щодо продовження строку виконання зобов'язань у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження (постанови Верховного Суду від 05.09.2018 у справі № 910/21806/17, від 06.06.2023 у справі № 910/21100/21).
Отже, під час дії спірного договору сторони могли змінити таку істотну умову як строк виконання зобов'язань (строк виконання робіт/надання послуг з поточного ремонту) шляхом його продовження, однак виключно лише за наявності виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження (схожа за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.01.2024 у справі № 907/811/21).
Згідно з приписами статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Матеріалами справи підтверджується, що у даному спорі відсутні підтверджені обставини непереборної сили як об'єктивна обставина звільнення відповідача від відповідальності за прострочення зобов'язання. Документи, що були надані відповідачем до Відділу ЖКГ Слобожанської селищної ради не є належним документальним підтвердженням об'єктивних обставин для продовження строку виконання робіт та укладення додаткової угоди №1 до договору.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.
За ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Зміст правочину не може суперечити, зокрема, інтересам держави і суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦК України). Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.11.2018 у справі № 577/5321/17).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин), ст. 215 ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Враховуючи вищевикладене, Лист відповідача № 417 від 26.12.2024 щодо продовження строку дії договору у зв'язку з затримкою в поставці обладнання, призовом половини робітників до лав ЗСУ та постійними відключеннями світла після обстрілів визнається колегією суддів недопустимим в розумінні статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно, на момент укладення додаткової угоди № 1 від 26.12.2024 до договору №74 про закупівлю робіт від 31.10.2024 не було документально підтверджено об'єктивних обставин, які зумовили б необхідність та правомірність укладення вказаної додаткової угоди до основного договору, належним способом захисту порушеного права є визнання додаткової угоди недійсною та стягнення штрафних санкцій.
Вищенаведене спростовує доводи апеляційної скарги в частині того, що « … Отже, оскільки факт укладення договору за загальним правилом пов'язується з досягненням сторонами згоди з усіх істотних умов, важливим є визначення, які умови належать до числа істотних.
Істотними слід вважати умови, які є необхідними і достатніми для укладення договору. Перелік істотних умов безпосередньо залежить від виду конкретного договору.
Так, істотною умовою договору в усіх без винятку випадках є умова про предмет договору.
Істотними умовами також є умови, що прямо визначені в якості істотних нормами чинного законодавства, або хоча й не визначені прямо, однак є необхідними для договорів певного виду.
Крім того, істотними умовами є будь-які інші умови, відносно яких має бути досягнута згода на вимогу будь-якої сторони, тобто такі умови, за відсутності яких сторона, яка на них наполягає, не бажає укладати відповідний договір.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади визначено Законом України «Про публічні закупівлі".
Положеннями частини 1 статті 5 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об'єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 ЗУ "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.
Згідно з частиною 1 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України (істотні умови господарського договору) зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Згідно статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином, зокрема відповідно до умов договору. Частиною 1 статті 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або
законом. Закон України «Про публічні закупівлі» не містить виключень з
визначеного у вказаній статті ЦК України правила.
Згідно з вимогами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Таким чином, сторони уклали договір Договору № 74 від 31.10.2024 за результатами процедури відкритих торгів, а на момент підписання договору сторонами були погоджені всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов'язань за договором відповідно до вимог частини 3 статті 180 Господарського кодексу України та Закону України "Про публічні закупівлі".
Поряд з тим, положення частини 2 статті 16 ЦК України та статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
ЦК України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; шляхом укладання правочинів суб'єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб'єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частин 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 і від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).
Частинами 1-2 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто, при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).
Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об'єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову.
Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини 5 статті 216 ЦК України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80-82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19).
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного Позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати Позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)).
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 р. у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
Надаючи правову оцінку належності обраного Позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 р. у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що ст. 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов'язань за ст. 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статті 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 ст. 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі №
905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц
(пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).
Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України. Аналогічні висновки сформульовано в пунктах 5.5- 5.8, 5.12, 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2923 у справі № 905/77/21 уточнила висновок в аспекті ефективності визнання
недійсним договору про закупівлю у випадку, коли вимогу про проведення двосторонньої реституції не було заявлено одночасно з вимогою про визнання правочину недійсним, сформулювавши свій висновок таким чином: "Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь Позивача, витребування майна з володіння Відповідача.
Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав Позивача.
Водночас, у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з'ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення Відповідачем коштів, обов'язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові".
Зазначаємо, що суд першої інстанції встановив та підтвердив, що Договір №74 виконаний у повному обсязі.
Враховуючи наведене, задоволення позовних вимог про визнання недійсною додаткової угоди виконаного договору про закупівлю без одночасного заявлення позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину не є ефективним способом захисту прав Позивачів, а отже є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовної заяви у повному обсязі…» визнаються колегією суддів такими, що грунтуються на помилковому тлумаченні скаржником порядку захисту інтересів держави у спірних правовідносинах і, відповідно, на неправильному застосуванні норм матеріального права у спірних правовідносинах.
В силу ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово- промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) визначений Регламентом засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що затверджений Рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 № 44(5), який набрав чинності 18.12.2014.
Відповідно до пункту 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи по кожному окремому договору, контракту, угоді тощо, а також по податкових та інших зобов'язаннях/обов'язках, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Отже, по кожному окремому договору сторони повинні отримати сертифікат про форс-мажорні обставини. При цьому, за загальним правилом, форс-мажор не звільняє від обов'язку виконати зобов'язання в натурі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
В даній справі колегія суддів дійшла висновку, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права.
У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження.
З урахуванням вищевикладеного, Центральний апеляційний господарський суд дійшов висновку залишити без задоволення апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГІЯ-ТГСВ", а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.07.2025 у справі № 904/1235/25, відповідно, залишити без змін.
Розподіл судових витрат:
У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 28 726,50 грн. покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГІЯ-ТГСВ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.07.2025 у справі № 904/1235/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.07.2025 у справі № 904/1235/25 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 28 726,50 грн. покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГІЯ-ТГСВ".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки передбачені ст. 288 ГПК України.
Повний текст постанови суддями Дарміним М.О. та Морозом В.Ф. підписано 15.04.2026р., суддею Кощеєвим І.М., у зв'язку з перебуванням у відпустці, ______________.
Головуючий суддя М.О. Дармін
Суддя В.Ф. Мороз
Суддя І.М. Кощеєв