31.03.2026 м. Дніпро Справа № 904/1642/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Паруснікова Ю.Б.,
суддів: Верхогляд Т.А., Іванова О.Г.,
секретар судового засідання Абадей М.О.,
розглянувши в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Орлівщина» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.07.2025 у справі (суддя Мельниченко І.Ф.), повний текст рішення складено 25.07.2025
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Орлівщина», с. Орлівщина, Новомосковського р-ну, Дніпроопетровської області
до фізичної особи-підприємця Іванченка Валерія Яковича, м. Дніпро
про витребування майна з чужого незаконного володіння, -
1. Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Орлівщина» звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить:
- витребувати із незаконного володіння фізичної особи-підприємця Іванченка Валерія Яковича, майно, а саме: двигун внутрішнього згорання виробництва КАМАЗ, модель 740, заводський номер 963472, виготовлений в серпні 1985 року, із зазначенням номеру на блоці циліндрів 7401002010, від вантажного автомобілю марки ЗИЛ, модель 133ГЯ (спеціальний вантажний автокран 10-20Т) р.н. НОМЕР_1 , шляхом передачі зазначеного майна уповноваженому представнику позивача.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправним та безпідставним утриманням відповідачем належного ТОВ «Орлівщина» майна - автомобільного двигуна.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.07.2025 у задоволенні позовних вимог ТОВ «Орлівщина» до ФОП Іванченка Валерія Яковича про витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовлено.
2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції ТОВ «Орлівщина» оскаржує її в апеляційному порядку до Центрального апеляційного господарського суду та просить: скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «Орлівщина» задовольнити в повному обсязі.
Скаржник вважає рішення суду першої інстанції таким, що підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 277 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а саме у зв'язку з нез'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, недоведеністю встановлених судом обставин, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про відсутність доказів встановлення спірного двигуна КАМАЗ-740 (заводський № 963472) на автомобіль ЗИЛ 133ГЯ, який належить ТОВ «Орлівщина», фактично поставивши під сумнів загальновідомий технічний факт комплектування таких транспортних засобів відповідними двигунами, хоча відповідно до ч. 3 ст. 75 ГПК України загальновідомі обставини не підлягають доказуванню. При цьому суд не надав оцінки загальнодоступній інформації щодо технічних характеристик таких транспортних засобів та неправомірно поклав на позивача обов'язок доводити очевидні обставини, що призвело до неправильного висновку про недоведеність належності спірного двигуна позивачу.
Крім того, висновки суду про відсутність доказів передачі двигуна відповідачу та відсутність доказів перебування майна у володінні ФОП Іванченка В.Я. не відповідають фактичним обставинам справи та зібраним доказам, оскільки під час розгляду справи, у тому числі з матеріалів цивільної справи № 202/8757/24, було встановлено, що на початку лютого 2024 року ТОВ «Орлівщина» передало двигун до ремонтної майстерні за адресою: м. Дніпро, вул. Океанська, буд. 2Б, де здійснює діяльність ФОП Іванченко В.Я., для проведення діагностики, причому приймання двигуна здійснювалось працівником (стажистом) Трускаловим К.А. на підставі цивільно-правового договору № ЦПД_1_/2024 від 01.02.2024, укладеного з ФОП Іванченком В.Я., а отже останній діяв в інтересах відповідача.
Додатково факт отримання двигуна відповідачем підтверджується рахунком-фактурою № 8 від 06.02.2024 на суму 138 027,00 грн, який був направлений позивачу та міститься у матеріалах справи, при цьому ідентичні документи надані самим відповідачем у цивільній справі, що свідчить про визнання ним факту прийняття двигуна.
Також у межах розгляду цивільної справи встановлено, що двигун фактично знаходиться у майстерні відповідача та не був повернутий позивачу станом на момент розгляду справи, однак суд першої інстанції не надав належної оцінки цим доказам у їх сукупності, чим порушив вимоги ст. 86 ГПК України.
Суд безпідставно відмовився врахувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 31.03.2025 у справі № 202/8757/24, пославшись на відсутність у нього преюдиційного значення через ненабрання законної сили, проте не врахував, що розгляд апеляційної скарги у тій справі був призначений на 29.07.2025, тоді як рішення у даній господарській справі ухвалено 15.07.2025, тобто суд першої інстанції мав процесуальну можливість і, на думку скаржника, обов'язок зупинити провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України до набрання законної сили рішенням у пов'язаній справі, оскільки встановлені у ній обставини безпосередньо впливають на вирішення спору.
Крім того, скаржник зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема ст.ст. 316, 317, 319, 321, 387, 391 Цивільного кодексу України, які гарантують власнику право володіння, користування та розпорядження майном і надають право витребувати майно з чужого незаконного володіння, а також не врахував правові позиції, викладені у постанові Пленуму ВССУ № 5 від 07.02.2014 щодо застосування віндикаційного способу захисту, відповідно до яких достатнім є доведення права власності та факту перебування майна у відповідача без правової підстави.
На переконання скаржника, сукупність наданих доказів підтверджує право власності ТОВ «Орлівщина» на спірний двигун, факт його вибуття з володіння позивача не з його волі та незаконне утримання відповідачем, а тому позов про витребування майна підлягав задоволенню, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути скасоване з ухваленням нового рішення про задоволення позову та стягнення судових витрат.
3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідач, у встановлений апеляційним судом строк, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, а тому справа вирішується за наявними в ній матеріалами.
4. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 25.10.2022 ТОВ «Орлівщина» є власником спеціального вантажного автокрана 10-20Т марки ЗИЛ, модель 133ГЯ, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 1986 року випуску.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що на вказаному транспортному засобі був встановлений двигун внутрішнього згоряння виробництва КАМАЗ, модель 740, заводський номер НОМЕР_3 , 1985 року виготовлення, номер на блоці циліндрів НОМЕР_4 , який на початку лютого 2024 року було доставлено ТОВ «Орлівщина» до ремонтної майстерні, що розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Океанська, буд. 2Б, яка належить та використовується (орендується) ОСОБА_1 , для проведення діагностичного (поверхневого) огляду з метою встановлення причин несправності двигуна.
У подальшому, як зазначав позивач, 06.02.2024 Трускаловим К.А. на електронну адресу ТОВ «Орлівщина» було направлено кошторис (рахунок) на проведення ремонту переданого двигуна на суму 138 027,00 грн, однак вказана вартість не влаштувала позивача, у зв'язку з чим останній прийняв рішення про повернення двигуна для проведення ремонту іншим суб'єктом господарювання, проте, за твердженням позивача, ОСОБА_1 відмовив у поверненні спірного майна та продовжив його утримувати без правових підстав, що, на думку позивача, позбавляє його можливості користування власним майном та стало підставою для звернення до суду.
Судом також встановлено, що позивач посилався на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 31.03.2025 у справі № 202/8757/24 за позовом ТОВ «Орлівщина» до Трускалова Кирила Анатолійовича та фізичної особи-підприємця Іванченка Валерія Яковича про витребування майна з чужого незаконного володіння, в якому, зокрема, зазначено, що ФОП Іванченко В.Я. через свого працівника (стажиста) ОСОБА_1 отримав належний позивачу двигун для проведення діагностики та не повернув його після виконання робіт. Цим же рішенням у задоволенні позову було відмовлено, оскільки суд дійшов висновку про відсутність у Трускалова К.А. обов'язку відповідати за позовом, враховуючи, що на момент прийняття двигуна він діяв в інтересах ФОП Іванченка В.Я. на підставі цивільно-правового договору, а також з огляду на те, що до ФОП Іванченка В.Я., залученого до участі у справі як другого відповідача, позивачем не було заявлено позовних вимог.
При цьому судом у справі № 202/8757/24 встановлено, що станом на 19.03.2025 спірний двигун перебуває у володінні ФОП Іванченка В.Я., з яким у ТОВ «Орлівщина» виникли правовідносини щодо діагностики та ремонту двигуна.
Разом з тим, звертаючись з позовом у даній справі до Господарського суду Дніпропетровської області, ТОВ «Орлівщина» зазначало, що між ним та ФОП Іванченком В.Я. фактично виникли господарські правовідносини з виконання робіт щодо дефектування та капітального ремонту двигуна, який належить позивачу на праві власності, однак відповідач безпідставно та протиправно утримує зазначене майно, що, на думку позивача, свідчить про наявність підстав для витребування цього майна з чужого незаконного володіння у порядку, передбаченому чинним законодавством України.
5. Оцінка апеляційним господарським судом аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи № 904/1642/25 у їх сукупності, з урахуванням принципу змагальності сторін та покладеного на кожну сторону обов'язку доведення обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Орлівщина» щодо витребування з незаконного володіння ФОП Іванченка В.Я. майна, а саме двигуна внутрішнього згоряння виробництва КАМАЗ, модель 740, заводський номер НОМЕР_3 , виготовленого у серпні 1985 року, із зазначенням номеру на блоці циліндрів НОМЕР_4 .
При цьому суд виходив із того, що відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на судовий захист свого порушеного чи оспорюваного права, а згідно зі статтями 317, 319, 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження майном, право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права.
Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Віддатк застосування віндикаційного способу захисту можливе за умови доведення позивачем сукупності обставин, а саме наявності у нього права власності на спірне майно, факту перебування цього майна у відповідача та незаконності такого володіння майном.
Судом встановлено, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що спірний двигун внутрішнього згоряння виробництва КАМАЗ, модель 740, заводський номер НОМЕР_3 , виготовлений у серпні 1985 року, із зазначенням номеру на блоці циліндрів 7401002010, був встановлений саме на належний позивачу спеціальний вантажний автокран 10-20Т марки ЗИЛ, модель 133ГЯ, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 1986 року випуску.
Крім того, судом встановлено відсутність належних доказів передачі вказаного майна позивачем відповідачу - ФОП Іванченку В.Я. для проведення діагностичного огляду, а також відсутність доказів того, що на момент звернення з позовом або під час розгляду справи спірний двигун фактично знаходиться у володінні відповідача та утримується ним без правових підстав.
Надані позивачем документи, а саме цивільно-правовий договір № ЦПД_1_/2024 від 01.02.2024, укладений між Трускаловим К.А. та ФОП Іванченком В.Я., а також рахунок-фактура № 8 від 06.02.2024 на суму 138 027,00 грн, який не містить відомостей про постачальника, одержувача та платника, судом визнані такими, що не підтверджують обставини, на які посилається позивач, і не можуть бути прийняті як належні докази у розумінні процесуального закону.
Окремо суд зазначив, що посилання позивача на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 31.03.2025 у справі № 202/8757/24 не приймаються до уваги, оскільки на момент розгляду даної справи зазначене рішення не набрало законної сили, а відтак відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені у ньому, не мають преюдиційного значення для даного спору. Будь-яких інших належних, допустимих та достовірних доказів, які б підтверджували факт володіння відповідачем спірним майном та незаконність такого володіння, позивачем суду не надано.
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, надав належну правову оцінку поданим доказам і обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами ані факту належності йому спірного двигуна як окремого об'єкта права власності, ані факту його передачі відповідачу, ані факту перебування цього майна у володінні відповідача та незаконності такого володіння, що виключає можливість застосування віндикаційного способу захисту.
Посилання скаржника на те, що суд першої інстанції безпідставно не врахував «загальновідомий факт» встановлення двигунів типу КАМАЗ-740 на транспортні засоби марки ЗИЛ 133ГЯ та неправомірно поклав на позивача обов'язок доказування цієї обставини, відхиляються колегією суддів, оскільки предметом доказування у даній справі є не загальні технічні характеристики певної моделі транспортного засобу, а належність саме позивачу конкретного індивідуально визначеного майна - двигуна внутрішнього згорання виробництва КАМАЗ, модель 740, заводський № 963472, виготовленого у серпні 1985 року, з номером на блоці циліндрів 7401002010 та його встановлення на конкретний транспортний засіб - спеціальний вантажний автокран 10-20Т марки ЗИЛ, модель 133ГЯ, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Такі обставини не є загальновідомими у розумінні ч. 3 ст. 75 ГПК України та підлягають доказуванню належними і допустимими доказами, яких позивач суду не надав, у зв'язку з чим відповідні доводи апеляційної скарги є безпідставними.
Доводи апелянта щодо наявності доказів передачі спірного двигуна відповідачу - ФОП Іванченку В.Я. та перебування майна у його володінні також не знаходять свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи. Як правильно встановлено судом першої інстанції, надані позивачем цивільно-правовий договір № ЦПД_1_/2024 від 01.02.2024, укладений між ОСОБА_1 та ФОП Іванченком В.Я., а також рахунок-фактура № 8 від 06.02.2024 на суму 138 027,00 грн, не містять відомостей, які б дозволяли ідентифікувати спірний двигун як предмет відповідних правовідносин, не підтверджують факту його передачі позивачем саме відповідачу та не є належними і допустимими доказами у розумінні статей 73, 76, 77 ГПК України. Інших доказів, які б достовірно підтверджували факт передачі позивачем спірного майна відповідачу, а також факт його перебування у володінні останнього станом на момент звернення з позовом чи розгляду справи, матеріали справи не містять.
Посилання скаржника на обставини, встановлені під час розгляду цивільної справи № 202/8757/24, а також на матеріали цієї справи, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, як вірно зазначив суд першої інстанції, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 31.03.2025 у вказаній справі на момент розгляду даної господарської справи не набрало законної сили, а відтак відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України не має преюдиційного значення.
Сам по собі факт існування іншої справи та ухвалення в ній рішення, яке не набрало законної сили, не звільняє сторону від обов'язку доведення відповідних обставин у даному провадженні належними та допустимими доказами. Інше тлумачення призвело б до фактичного перекладення обов'язку доказування на інший судовий процес, що є неприпустимим.
При цьому, якщо іншим рішенням буде встановлено обставини, які не були відомі і не могли бути відомими стороні, остання не позбавлена права звернутись за переглядом рішення за нововиявленими обставинами.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції повинен був зупинити провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України до набрання законної сили рішенням у справі № 202/8757/24, також відхиляються, оскільки вирішення даного спору не перебувало у прямій залежності від результатів розгляду зазначеної цивільної справи, а обставини, що підлягають встановленню у цій справі, могли бути з'ясовані господарським судом самостійно на підставі поданих сторонами доказів, у зв'язку з чим відсутні правові підстави вважати, що незупинення провадження призвело до неправильного вирішення спору.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано не врахував рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 31.03.2025 у справі № 202/8757/24 як таке, що не має преюдиційного значення, а доводи апелянта щодо протилежного є безпідставними та не спростовують правильності висновків суду.
З урахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги про те, що сукупність наданих доказів підтверджує право власності ТОВ «Орлівщина» на спірний двигун, факт його вибуття з володіння позивача не з його волі та незаконне утримання відповідачем, є припущеннями та не підтверджуються матеріалами справи, а тому не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/1642/25 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним та всебічним з'ясуванням обставин справи, у зв'язку з чим підстави для його скасування, передбачені ст. 277 ГПК України, відсутні, а апеляційна скарга ТОВ «Орлівщина» задоволенню не підлягає.
6. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів ЦАГС дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, надав належну оцінку всім доказам у їх сукупності та ухвалив рішення з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
7. Щодо розподілу судових витрат.
Витрати пов'язані з розглядом апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.
З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Орлівщина» - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.07.2025 у справі № 904/1642/25 - залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Орлівщина».
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 17.04.2026.
Головуючий суддя Ю.Б. Парусніков
Судді: Т.А. Верхогляд
О.Г. Іванов