16 квітня 2026 року м. Харків Справа № 905/1086/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Демідова П.В. , суддя Лакіза В.В.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛВР Алко»(вх.№122Д/2) на рішення Господарського суду Донецької області від 02.01.2026 у справі №905/1086/25 (повний текст рішення складено та підписано 02.01.2026 суддею Ніколаєвою Л.В. у приміщенні Господарського суду Донецької області)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Фора», Київська обл., Бучанський р-н, м.Вишневе,
до Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛВР Алко», Донецька обл., Покровський р-н, с.Добропілля,
про стягнення 81904,69 грн,-
Товариство з обмеженою відповідальністю “Фора» звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛВР Алко» про стягнення заборгованості за договором про надання послуг від 01.05.2021 №270-Е в частині здійснення оплати послуг за липень, серпень 2021 року в розмірі 81904,69 грн.
Позов обґрунтовано обставинами надання позивачем на виконання умов укладеного з відповідачем договору про надання послуг від 01.05.2021 №270-Е у період липень-серпень 2021 року послуг з проведення обов'язкових акцій по просуванню товару замовника та зі сприяння просуванню товарів замовника на ринку збуту за допомогою інших засобів вартістю 81904,69 грн, їх неоплату та утворення внаслідок цього заборгованості на вказану суму.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 02.01.2026 у справі №905/1086/25 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛВР Алко» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Фора» заборгованість у розмірі 81904,69 грн, судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
В обґрунтування рішення суд послався, зокрема, на те, що факт надання позивачем відповідачу на виконання умов договору від 01.05.2021 №270-Е у період липень-серпень 2021 року послуг з проведення обов'язкових акцій по просуванню товару замовника та зі сприяння просуванню товарів замовника на ринку збуту за допомогою інших засобів на загальну суму 81 904,69 грн підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.07.2021 №0021138094, від 31.07.2021 №0021138097, від 31.08.2021 №0021154401, від 31.08.2021 №0021154403, які підписані відповідачем електронним підписом без жодних зауважень та заперечень і скріплені його електронною печаткою, що за змістом п. 3.1. Договору є підтвердженням належного його виконання позивачем та відсутності претензій зі сторони відповідача, а відповідно до положень ст. 9 Закону України “Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, ці акти є первинними документами, які фіксують факти здійснення відображених в них господарських операцій з надання відповідних послуг, містять у відповідності до вимог вказаної норми всі необхідні для первинних документів реквізити, складені з дотриманням вимог Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг» до електронних документів, в тому числі містять дати їх складання, посилання на договір №270-Е від 01.05.2021, найменування та вартість наданих послуг, електронні підписи та печатки сторін, а також складеними та зареєстрованими у відповідності до вимог пунктів 201.1., 201.7. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) за результатами здійснення господарських операцій щодо контрагента - ТОВ “ЛВР Алко» податковими накладними від 31.07.2021 №7001799 на суму 10 648,96 грн, від 31.07.2021 №7001801 на суму 42 595,80 грн, від 31.08.2021 №7001525 на суму 5 731,99 грн, від 31.08.2021 №7001527 на суму 22 927,94 грн та квитанціями про їх реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних. Разом з цим суд зазначив, що вартість цих послуг за умовами п. 3.4. Договору відповідач зобов'язаний був сплатити не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним на підставі виставленого рахунку на оплату послуг: за актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.07.2021 №0021138094, №0021138097 - до 20.08.2021, за актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.08.2021 №0021154401, №0021154403 - до 20.09.2021, але не виконав вказаного обов'язку, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у розмірі 81 904,69 грн, жодних доказів на спростування якої відповідачем до суду не надано.
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю “ЛВР Алко» подав на зазначене рішення до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції при його ухваленні обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права (ст. 901 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»), порушення норм процесуального права ( ст.ст. 73, 74, 76-78, ч. 2 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України) просить це рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається, зокрема, на помилковість висновків суду першої інстанції щодо підтвердження фактичного здійсненя господарських операцій з надання послуг на виконання умов договору від 01.05.2021 №270-Е у період липень-серпень 2021 року актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.07.2021 №0021138094, від 31.07.2021 №0021138097, від 31.08.2021 №0021154401, від 31.08.2021 №0021154403, оскільки матеріали справи не містять будь-яких належних та допустимих доказів замовлення відповідних послуг відповідачем, шляхом надання позивачу відповідного письмового завдання на надання послуг, відображених у зазначених актах, доказів щодо того, ким і коли замовлялися зазначені послуги та їх предмет, а вказані акти не містять жодних відомостей про зміст та обсяг господарських операцій, що унеможливлює встановлення фактичних обставин, щодо яких саме товарів замовника здійснювалось їх просування на ринку, їх номенклатурні, кількісні і вартісні показники, що безпосередньо впливає на визначення розрахунку вартості відображених в цих актах послуг та їх реального здійснення.
При цьому відповідач зазначає, що матеріали справи не містять жодних первинних документів, які підтверджують передачу будь-яких товарів від замовника виконавцю протягом звітного періоду, їх просування на ринку збуту шляхом проведення обов"язкових акцій та за допомогою інших засобів, з огляду на що здійснення позивачем розрахунків вартості начебто наданих послуг не відповідає договірним засадам та є безпідставним, а відтак, вищезазначені Акти не є належними, допустимими і достовірними доказами в розумінні ст.ст. 76-78 Господарського процесуального кодексу України, що свідчить про відсутність в діях відповідача порушення договірних зобов'язань в цій частині та відсутність через це підстав для задоволення заявлених позивачем вимог щодо стягнення вартості таких послуг в сумі 81904,69 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.01.2026 для розгляду справи № 905/1086/25 було сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Демідова П.В., суддя Лакіза В.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛВР Алко»(вх.№122Д/2) на рішення Господарського суду Донецької області від 02.01.2026 у справі №905/1086/25 та ухвалено здійснити її розгляд без повідомлення учасників справи.
02.03.2026 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу(вх.№ 2476), в якому він просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення -без змін.
В обгрунтування своїх заперечень проти доводів апеляційної скарги позивач зазначив, зокрема, про суперечність умовам договору про надання послуг від 01.05.2021 №270-Е та чинному законодавству посилань відповідача на необхідінсть підтвердження відображених у підписаних сторонами Актах приймання-передачі наданих позивачем послуг відповідним письмовим завданням відповідача на їх виконання, оскільки умови цього Договору прямо передбачають визначення сторонами переліку послуг, надання яких складає предмет договору, шляхом укладення додатку № 1 до нього, що й було здійснено сторонами, у той час як Цивільний кодекс України не містить вимог про обов'язковість додаткового письмового завдання замовника на виконання послуг, обсяг і вид яких вже визначено умовами договору про надання послуг.
Щодо твердження відповідача щодо того, що надані позивачем до позовної заяви акти приймання-передачі наданих послуг не містять жодних відомостей про зміст та обсяг господарських операцій, а матеріали справи не містять жодних первинних документів, які підтверджують передачу будь-яких товарів від скаржника позивачу протягом звітного періоду, щодо яких надавалися послуг з їх просування на ринку, позивач зазначив, що вказані Акти містять усі обов'язкові реквізити, передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» для первинних документів, у тому числі відомості щодо змісту та обсягу господарських операцій (найменування та вартість послуг), які підтверджені підписами та печатками кожної зі сторін, а тому за своєю суттю є первинними документами, підписанням яких сторони офіційно підтвердили факти надання відображених у них послуг та крім цього рішенням Господарського суду Київської області від 10.02.2022 у справі № 911/3355/21 встановлено факти регулярного постачання товару ТОВ “ЛВР Алко» до ТОВ «Фора» протягом липня-серпня 2021 року - періоду, в якому надавались послуги щодо їх просування на ринку, які зазначені у Додатку № 1 до договору про надання послуг від 01.05.2021 №270-Е .
Разом з цим позивач зазначив, що реальність відображених в зазначених Актах господарських операцій з надання послуг за Договором, включаючи їх обсяг та вартість, підтверджується в сукупності фактами підписання сторонами цих актів без заперечень та складанням позивачем у відповідності до вимог Податкового кодексу України податкових накладних щодо зазначених господарських операцій із реєстрацією їх в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, що надає відповідачу право на віднесення вказаних у цих накладних сум податку на додану вартість до податкового кредиту у відповідних періодах.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, зважаючи на таке.
Як вбачається з матеріалів справи 01.05.2021 між ТОВ “ЛВР Алко» (замовник, відповідач) та ТОВ “Фора» (виконавець, позивач) укладено договір про надання послуг №270-Е, згідно з п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов'язується за завданням замовника протягом визначеного в договорі строку надавати послуги, зазначені в додатку №1 до договору, а замовник зобов'язується оплачувати такі послуги.
Виконавець в рамках цього договору може надавати замовнику наступні послуги з метою вивчення споживчого попиту на ринку та впливу на нього з метою збільшення обсягів продажу та просування товарів замовника, які зазначені в п. 1.2.1. цього договору (п. 1.2. договору).
Товари замовника - будь-які товари, щодо яких замовник замовив у виконавця надання передбачених цим договором послуг. Надання послуг за цим договором передбачає можливість надання їх як стосовно товарів, отриманих виконавцем від замовника на підставі відповідних договорів із замовником, так і стосовно товарів, отриманих виконавцем від третіх осіб. Товари замовника - будь-які товари торгівельних марок Статус, Билли Джин, Старий Аист, Чиста Сльоза, Хеппи Лиф, власником або законним володільцем якої (яких) є замовник, що поставляються до магазинів “Фора» протягом періоду дії даного договору.
У розділі 2 договору визначені права та обов'язки сторін. Зокрема, виконавець зобов'язаний за завданням замовника надавати замовнику визначені цим договором послуги в строк, визначений сторонами. Замовник зобов'язаний приймати від виконавця надані послуги, якщо вони відповідають умовам договору, і оплачувати їх в розмірах і в строк, що передбачені цим договором.
Підтвердженням належного виконання договору та відсутності претензій зі сторони замовника є підписання представником замовника акту приймання-передачі наданих послуг. Акт приймання-передачі наданих послуг підписується повноважними представниками сторін. Замовник підписує отриманий від виконавця акт приймання-передачі наданих послуг в строк до 25 числа місяця наступного за звітним (п. п. 3.1., 3.2. договору).
Вартість послуг за звітний період встановлюється сторонами на підставі додатку №1 до договору. Якщо угодою сторін не визначено інше, звітним періодом є один календарний місяць (п. 3.3. договору).
Замовник здійснює оплату за цим договором не пізніше 20 числа наступного за звітним на підставі виставленого рахунку на оплату послуг (п. 3.4. договору).
Сторони, керуючись положеннями Законом України “Про електронні документи та електронний документообіг», Законом України “Про електронні довірчі послуги», домовились з метою автоматизації процесів документообігу між ними, оперативного погодження та підписання, надсилання, отримання та зберігання електронних документів використовувати онлайн-сервіс “Вчасно» за посиланням https://vchasno.ua. Сторони погодили складання та передачу електронних документів як оригіналів, а саме: договорів, додаткових договорів, додаткових угод, додатків до договору, специфікацій, листів, документів первинного бухгалтерського обліку, в тому числі, але не виключно, рахунків, актів приймання-передачі наданих послуг, актів приймання-передачі виконаних робіт, актів приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей, видаткових накладних, звітів до актів, тощо через онлайн-сервіс “Вчасно» за посиланням https://vchasno.ua. Документ вважається підписаним другою стороною після накладання на документ електронного підпису уповноваженої особи та електронної печатки сторони, яка одержала документ. Документи, складені та підписані в електронному вигляді з накладанням дійсних електронних підписів уповноважених осіб та печаток сторін, визнаються сторонами як належним чином оформлені оригінали первинних документів та мають таку ж юридичну силу (п. п. 8.1., 8.2., 8.6., 8.7. Договору).
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 6.1. цього договору та діє до грудня 2021 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами обов'язків за цим договором (п. п. 6.1., 6.2. договору).
В додатку №1 від 01.05.2021 до договору сторони погодили перелік послуг та порядок визначення їх вартості, зокрема: сприяння просуванню товарів замовника на ринку збуту за допомогою інших засобів - вартість послуги з ПДВ - 4 % від вартості відвантаженого товару; проведення обов'язкових акцій по просуванню товару замовника - вартість послуги з ПДВ - 1 % від вартості відвантаженого товару.
Сторонами у встановленому п. п. 8.1., 8.2., 8.6., 8.7. Договору порядку у сервісі “Вчасно» було підписано електронними підписами уповноважених осіб із накладенням електронних печаток сторін акти здачі-прийняття робіт (надання послуг): від 31.07.2021 №0021138094 на суму 10 648,96 грн, від 31.07.2021 №0021138097 на суму 42 595,80 грн, від 31.08.2021 №0021154401 на суму 5 731,99 грн, від 31.08.2021 №0021154403 на суму 22 927,94 грн, в яких відображено надання позивачем та прийняття відповідачем у період липень-серпень 2021 року послуг за договором про надання послуг від 01.05.2021№270-Е з проведення обов'язкових акцій по просуванню товару замовника, сприяння просуванню товарів замовника на ринку збуту за допомогою інших засобів на загальну суму 81 904,69 грн
Також через онлайн-сервіс “Вчасно» 09.08.2021 позивачем виставлено відповідачу рахунки-фактури на оплату наданих послуг від 31.07.2021 №0021138094 на суму 10 648,96 грн, від 31.07.2021 №0021138097 на суму 42 595,80 грн, та 08.09.2021 - рахунки-фактури від 31.08.2021 №0021154401 на суму 5 731,99 грн, від 31.08.2021 №0021154403 на суму 22 927,94 грн, які не оплачені відповідачем.
У зв'язку з неоплатою відповідачем наданих позивачем на виконання умов договору від 01.05.2021№270-Е послуг за вищенаведеними Актами приймання-передачі вартістю 81 904,69 грн. позивач звернувся до суду з позовом у даній справі про стягнення зазначеної суми боргу.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову, з огляду на наступне.
Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони.
Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то вонопідлягаєвиконанню у цей строк (термін).
Згідно з частиною 2 цієї статі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Частиною 3 цієї серед основних засад (принципів) господарського судочинства визначено, зокрема, змагальність сторін.
Статтями 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено обов'язок кожної сторони довести ті обставини, які мають значення для справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Разом з цим, частиною 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, в той час як частиною 4 цієї статті встановлено заборону суду збирати докази , що стосуються предмету спору з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Разом з цим, статті 73 Господарського процесуального кодексу України, визначає доказами будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Статтею 91 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Статтею 96 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються у формі документів, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд акцентує, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Стаття 79 ГПК , яка має назву "Вірогідність доказів", фактично впроваджує в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
При цьому слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри". У рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), зазначено, що суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Таким чином суд зобов'язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Зазначена правова позиція щодо стандарту доказування викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
Частинами першою, другою, четвертою статті 269 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд зауважує, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" в редакції, яка діяла у заявлений період надання послуг, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію;
господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Відповдіно до статті 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:
назву документа (форми);
дату і місце складання;
назву підприємства, від імені якого складено документ;
зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до ч. 2 статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назвупідприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, зокрема викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17, постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.06.2022 у справі 922/2115/19, постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17, від 04.11.2019 у справі № 905/49/15 та від 29.01.2020 у справі № 916/922/19 від 05.06.2024 у справі № 916/2492/21:
- визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у розгляді справ судам належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху активів.
- однією із судових доктрин, виділених на сьогоднішній день національним законодавством та судовою практикою Верховного Суду є доктрина реальності господарської операції. Суть вказаної доктрини полягає в тому, що наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України. При цьому будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством... Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміна у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції».
- у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару;
- підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст. Встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов'язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце;
- як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт господарської операції. Оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі господарські суди повинні враховувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару);
- якщо сторона заперечує факт передачі товару за видатковими накладними, та одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною і в такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.
Як обгрунтовано зазначив суд першої інстанції, факт надання позивачем відповідачу на виконання умов договору від 01.05.2021 №270-Е у період липень-серпень 2021 року послуг з проведення обов'язкових акцій по просуванню товару замовника та зі сприяння просуванню товарів замовника на ринку збуту за допомогою інших засобів на загальну суму 81 904,69 грн підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.07.2021 №0021138094, від 31.07.2021 №0021138097, від 31.08.2021 №0021154401, від 31.08.2021 №0021154403, які підписані відповідачем електронним підписом без жодних зауважень та заперечень і скріплені його електронною печаткою, що за змістом п. 3.1. Договору є підтвердженням належного його виконання позивачем та відсутності претензій зі сторони відповідача, а відповідно до положень ст. 9 Закону України “Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин ці акти є первинними документами, які фіксують факти здійснення відображених в них господарських операцій з надання відповідних послуг, містять у відповідності до вимог вказаної норми всі необхідні для первинних документів реквізити, складені з дотриманням вимог Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг» до електронних документів, в тому числі містять дати їх складання, посилання на договір №270-Е від 01.05.2021, зміст та обсяг господарської операції - найменування та вартість наданих послуг, електронні підписи та печатки сторін, а також складеними та зареєстрованими у відповідності до вимог пунктів 201.1., 201.7., 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) за результатами здійснення господарських операцій щодо контрагента - ТОВ “ЛВР Алко» податковими накладними від 31.07.2021 №7001799 на суму 10 648,96 грн, від 31.07.2021 №7001801 на суму 42 595,80 грн, від 31.08.2021 №7001525 на суму 5 731,99 грн, від 31.08.2021 №7001527 на суму 22 927,94 грн та квитанціями про їх реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних.
При цьому суд враховує, що вартість відображених у зазначених Актах послуг з проведення обов'язкових акцій по просуванню товару замовника та зі сприяння просуванню товарів замовника на ринку збуту за допомогою інших засобів відповідно до умо Додатку № 1 до Договору визначається у відсотках від вартості відвантаженого товару щодо просування якого на ринку вони надаються, але ненадання позивачем доказів щодо обсягів та вартості відповідного товару, зокрема первинних документів щодо його поставки, не свідчить про недоведеність реальності відображених у цих Актах господарських операцій, враховуючи у сукупності факти підписання відповідачем Актів та скріплення їх своєю печаткою без зауважень, що свідчить про його волевиявлення на підтвердження обсягу та вартості прийнятих від позивача послуг, складення позивачем у відповідності до вимог Податкового кодексу України податкових накладних щодо вказаних господарських операцій із реєстрацією їх в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, що за положеннями зазначеного Кодексу надає відповідачу право на віднесення вказаних у цих накладних сум податку на додану вартість до податкового кредиту у відповідних періодах, встановлення рішенням Господарського суду Київської області від 10.02.2022 у справі № 911/3355/21 між цими сторонами преюдиційних фактів щодо здійснення відповідачем -ТОВ «ЛВР Алко» протягом періоду з 05.05.2021 по 14.07.2021 регулярних поставок товарів (алкогольних напоїв в асортименті) відповідачу - ТОВ «Фора» за договором поставки № 47 від 15.04.2021 на загальну суму 4 998786,80 грн, ненадання відповідачем відповідно до стандарту вірогідності будь-яких доказів на противагу зазначеній сукупності доказів, зокрема щодо певної вартості відвантажених у спірному періоді товарів, яка зумовлює меншу вартість наданих послуг, ніж та, яка зазначена в Актах, невикористання відповідачем права на податковий кредит протягом встановленого законом строку, тощо.
При цьому колегія суддів зазначає, що відповідач безпідставно ототожнює зміст та обсяг господарських операцій з відвантаження товарів, щодо яких надаються послуги за Договором з проведення обов'язкових акцій по просуванню цього товару замовника та зі сприяння його просуванню товарів на ринку збуту за допомогою інших засобів, із вартості яких обчислюється вартість відповідних послуг, із змістом та обсягом господарських операцій з надання самих цих послуг, які є окремими від відвантаження товару операціями, а тому незазначення в Актах наданих послуг відомостей щодо відвантаженого товару, з вартості якого обчислено вартість відображених в них господарських операці з надання послуг із зазначенням їх найменування та вартості, не свідчить про невідображення їх змісту та обсягу, які розкрито саме у найменуванні та вартості послуг.
З огляду на наведене колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи відповідача щодо неналежності, недопустимості та недостовірності, як доказів факту надання позивачем послуг за Договором, доданих ним до позовної заяви копій актів приймання-передачі наданих послуг, які підписані сторонами без зауважень, через невідображення в них відомостей про зміст та обсяг господарських операцій та відсутність у матеріалах справи первинних документів, які підтверджують передачу протягом звітного періоду позивачу товарів щодо просування яких на ринку ці послуги надавались.
Також колегія суддів відхиляє як такі, що не грунтуються на вимогах чинного законодавства та умовах Договору доводи відповідача про недоведеність позовних вимог через відсутність у матеріалах справи доказів замовлення відповідних послуг відповідачем шляхом надання позивачу відповідного письмового завдання на виконання послуг, відображених у зазначених Актах приймання-передачі наданих послуг, оскільки за умовами п. 1-1 Договору сторони його предметом визначили надання відповідачем за завданням замовника протягом строку дії Договору послуг, які деталізовано у підписаному сторонами Додатку № 1 до Договору, а відображені в Актах послуги за найменуванням передбачені в переліку послуг, що узгоджений у цьому Додатку, у той час як Договір та чинне законодавство не містять вимог щодо оформлення замовником додаткового письмового завдання на виконання вже узгоджених у предметі договору послуг, а підписання відповідачем як замовником Актів без будь-яких зауважень відповідно до п. 3.1. Договору та виходячи із самої суті Актів, як первинних документів, свідчить про прийняття відповідачем як замовником за Договором належного виконання послуг від позивача, як виконавця, у тому числі за видами, якістю, обсягом та вартістю, що виключає підстави стверджувати про надання позивачем послуг, що за видами та/або обсягом виходять за межі умов Договору.
Як правомірно зазначив суд першої інстанції, на час подання позову у даній справі строк оплати відповідних послуг є таким, що настав, оскільки за умовами п. 3.4. Договору відповідач зобов'язаний був сплатити їх вартість не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним, на підставі виставленого рахунку на оплату послуг: за актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.07.2021 №0021138094, №0021138097 - до 20.08.2021, за актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.08.2021 №0021154401, №0021154403 - до 20.09.2021, але відповідач не виконав вказаного обов'язку, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у розмірі 81 904,69 грн, у зв'язку з чим позовні вимоги про її стягнення є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Ураховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження, а оскаржуване рішення ухвалене при дотриманні норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення -без змін.
З огляду на залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати скаржника зі сплати судового збору за її подання відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України залишаються за останнім.
Керуючись ст.ст. 129, 256, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, ст.ст. 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛВР Алко» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Донецької області від 02.01.2026 у справі №905/1086/25 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя І.В. Тарасова
Суддя П.В. Демідова
Суддя В.В. Лакіза