Справа № 569/3534/26
16 квітня 2026 року м.Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області у складі:
головуючого судді Гордійчук І.О.
за участю секретаря Баланович М.В.
представника відповідача Колесник Л.С.
розглянувши у відкритому засіданні в м.Рівне справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора з паркування Департаменту муніципальної варти Рівненської міської ради Петрика Віталія Івановича та Департаменту муніципальної варти Рівненської міської ради, третя особа Відділ державної виконавчої служби у місті Рівному Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі та стягнення моральної шкоди,
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до інспектора з паркування Департаменту муніципальної варти Рівненської міської ради Петрика Віталія Івановича та Департаменту муніципальної варти Рівненської міської ради, третя особа Відділ державної виконавчої служби у місті Рівному Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, у якому просить скасувати постанову RVN №2529430 від 15.10.2025 року про притягнення її до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.122 КУпАП, закрити провадження у справі та стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 3000000 грн, постановити окрему ухвалу, якою визнати грубе порушення закону відповідачами.
В обґрунтування позову посилається на те, що позивач не є суб'єктом відповідальності за правопорушення, оскільки позивач 15.10.2025 року взагалі не користувалася транспортним засобом марки Renault Koleos д.н. НОМЕР_1 , хоча автомобіль оформлений на неї. Даним транспортним засобом користуються по роботі декілька людей і хто саме користувався ним 15.10.2025 її невідомо. Про відсутність у неї інформації про водія, який у той час користувався транспортним засобом Renault Koleos д.н. НОМЕР_1 нею було повідомлено відповідача письмово заявою, у порядку ч.2 ст.14-1 КУпАП, що виключає наявність її вини та можливість притягнення її до адміністративної відповідальності і узгоджується з приписами ст. ст. 61, 62 Конституції України, за змістом яких юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Вважає, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами вчинення саме позивачем порушення Правил дорожнього руху та не доведено, що позивач є суб'єктом відповідальності за вказане правопорушення. Наголошує, що оскаржувана постанова була винесена відповідачем заднім числом та направлено її поштою з перевищенням строку визначеного ч.1 ст.38 КУпАП та є підставою для закриття адміністративного провадження. Завданими позивачу відповідачем протиправними діями заподіяна моральна шкода. Моральна шкода, яку позивач оцінює у 3000000 гривень, полягає у тому, що позивач постійно нервує (негативні емоції, стрес), має психологічне напруження, розачарування та незручності, що виникли внаслідок порушення державним органом його права на мирне володіння майном (грошовими коштами) визначене ст.1 Першого Протоколу Конвенції, якого (права на мирне володяння майном) відповідач хотів позбавити позивача шляхом незаконного присудження штрафних санкцій. Недовіра та розачарування у протиправних діях державного органу завдала відчутої зміни психологічного стану позивача, виникнення недовіри до предстаників державних органів у цілому. Також позивач отримує постійні моральні страждання (негативні емоції, нервування, стрес) по факту зміни звичайного способу життя, що викликано необхідністью захисту порушених прав у суді, витрачанням багато часу на складання документів для подання до суду.
Ухвалою суду від 17 лютого 2026 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк на усунення недоліків.
Ухвалою суду від 02 березня 2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.
Ухвалою суду від 23 березня 2026 року розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального провадження.
Ухвалою суду від 31 березня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
18 березня 2026 року від представника Департаменту муніципальної варти Рівненської міської ради надійшов до суду відзив, в якому представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову. Вказав, що позивач несе ризик та відповідальність за його експлуатацію іншими особами. За відсутності доказів вибуття транспортного засобу в наслідок протиправних дій третіх осіб або добровільної згоди іншого водія власник є єдиним належним суб'єктом відповідальності згідно ст. 14-2 КУпАП. Твердження позивача про подання заяви про відсутність у неї «інформації про водія, який у той час користувався транспортним засобом Renault Koleos д.н. НОМЕР_2 » та посилання позивача на ч.2 ст. 14-1 КУпАП, не відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. На підтвердження правомірності дій щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності надає фотознімки, створені 15.10.2025 року, які відображають транспортний засіб Renault Koleos д.н. НОМЕР_2 з різних ракурсів. Вказані знімки містять дату, час, а також географічні координати, які відповідають місцю вчинення адміністративного правопорушення, що вказане в постанові. З матеріалів фотофіксації правопорушення, вбачається, що транспортний засіб Renault Koleos д.н. НОМЕР_2 розташовано ближче 10 метрів від місця виїзду з прилеглої території. Фотознімок, зроблений 15.10.2025 року о 14:48:47 з географічними координатами 50.6232972, 26.251867 містить фотофіксацію заміру відстані від місця виїзду з прилеглої території до транспортного засобу Renault Koleos д.н. НОМЕР_2 , а саме 4.758 m. Замір відстані від місця виїзду з прилеглої території до транспортного засобу Renault Koleos д.н. НОМЕР_2 було здійснено за допомогою лазерного світловіддалеміру Bosch GLM 500, копія свідоцтва про повірку № 12А/346 від 29.08.2025 додається. Вказує,що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди, визнання дій відповідача протиправними, а також причинний зв'язок між діями відповідача, про які вказано у позові, та настанням шкоди. Оскільки Позивач не надав жодного підтвердження «душевних страждань» чи «приниження честі», дана вимога є необґрунтованою.
28 березня 2026 року від позивача надійшла до суду додаткові пояснення у справі, в яких позивач вказує, що відповідач не виносив постанову 16.10.2025 року, бо інакше він би її відправив поштою позивачу протягом 3 днів з моменту винесення (ст.285 КУпАП), з врахуванням принципу належного врядування і позивач би отримала постанову приблизно 20-21 жовтня. Відповідач, шляхом здійснення втручання у програмне забезбечення технічних засобів в грудні 2025 року - січні 2026 року виписав заднім числом постанову, з зазначенням потрібної дати, а потім лише відправив її позивачу, що вбачає факт притягнення до адміністративної відповідальності з порушенням строку, визначеного ст.38 КУпАП і відповідно необхідність скасування цієї задньовинесеної постанови. Просить врахувати правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 240/4937/18, постановах Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі №160/1088/19, п.50-51 правового висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 16 листопада 2022 року у справі №120/648/22-а не брати до уваги нормативно правові акти, які всупереч ст.21, 22 Конституції України при прийнятті звузили обсяг прав і свобод громадянина в частині презупцій невинуватості та індивідуальної відповідальності, визначених ст.61 та 62 Конституції України, зобов'язували громадянина України доводити свою невинуватість у надуманому адміністративному правопрушенні.
У судове засідання позивачка не з"явилася, 24 березня 2026 року подала до суду заяву, в якій просила розгляд справи проводити за її відсутності, позов задоволити в повному обсязі.
В судовому засіданні представник відповідача Департаменту муніципальної варти Рівненської міської ради просив відмовити в задоволенні позову, з підстав викладених у відзиві.
У судове засідання представник третьої особи не з"явився, подав до суду про розгляд справи без участі представника.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами, суд дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що 15.10.2025 року інспектором з паркування Департаменту муніципальної варти Рівненської міської ради Петрик В.І. складено повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності до постанови серії RVN №2529430.
З вказаного повідомлення вбачається, що виявлено адміністративне правопорушення, яке передбачено частиною 3 статті 122 КУпАП: порушення правил зупинки, а саме: 15.10.2025 року 14:49:40 по проспекту Миру,4 м.Рівне особа, яка керувала транспортним засобом Renault Koleos д.н. НОМЕР_2 порушила правила зупинки, а саме: здійснено зупинку транспортного засобу ближче 10 м. від місця виїзду з прилеглої території, чим порушено пункт 15.9 «и» Правил дорожнього руху.
16.10.2025 року інспектором з паркування Департаменту, на підставі відомостей Єдиного державного реєстру транспортних засобів встановлено відповідальну особу, зазначену у ч. 1 ст. 14-2 КУпАП, якою виявилась ОСОБА_1 , 20/09/1996 р.н., якій належить транспортний засіб Renault Koleos д.н. НОМЕР_2 .
Постановою серії RVN № 2529430 від 16.10.2025 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 680,00 гривень. Суть правопорушення: зупинка транспортного засобу на відстані менше ніж 10 метрів від виїзду з прилеглої територій, що є порушенням правил зупинки транспортних засобів (підпункт «и») пункт 15.9 ПДР)
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.7 КУпАП - ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Згідно з ст.9 КУпАП - адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до пунктом 1.3 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Відповідно до п. п. 1.1.-1.5. ПДР України, ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
Пунктом 1.9 Правил дорожнього руху встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п. 15.9 «и» ПДР України зупинка забороняється ближче 10 м від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду.
Частиною 3 статті 122 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п'ятдесят кілометрів на годину, ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Режим фотозйомки (відеозапису) передбачає здійснення уповноваженою посадовою особою фото/відеофіксації обставин порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів, а саме: дати, часу (моменту), місця розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомих об'єктів та/або географічних координат, інших ознак наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу. При здійсненні фотозйомки обов'язковою є наявність не менше двох зображень транспортного засобу, отриманих з різних або протилежних ракурсів, а в разі фіксації порушення, що полягає у неоплаті вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування в межах населеного пункту, в якому не впроваджена автоматизована система контролю оплати паркування, обов'язковою є наявність додаткового зображення (зображень), що фіксує відсутність документа про оплату послуг з користування майданчиком для платного паркування під лобовим склом транспортного засобу (примітка до ст. 14-2 КУпАП).
Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 42 - 2, частиною першою статті 44, статтями 44 - 1, 106 - 1, 106 - 2, 162, 172 - 10 - 172 - 20, 173, 173 - 1, частинами другою і третьою статті 173 - 8 , статтями 178, 185, частиною першою статті 185 - 3, статтями 185 - 7, 185 - 10, 188 - 22, 203 - 206 - 1, розглядаються протягом доби, статтями 146, 160, 173 - 2, 185 - 1, 212 - 7 - 212 - 20 - у триденний строк, статтями 46 - 1, 166 - 9, 176 і 188 - 34 - у п'ятиденний строк, статтями 101-103 цього Кодексу - у семиденний строк. Справи про адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою, третьою та сьомою статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки), частинами першою, другою та восьмою статті 152 - 1 цього Кодексу, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), розглядаються уповноваженою особою невідкладно після виявлення правопорушення та отримання відомостей про суб'єкта цього правопорушення. Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210 - 1 цього Кодексу, у випадках, якщо особа не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності, розглядаються уповноваженою посадовою особою територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління та регіональних органів Служби безпеки України (у частині правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервiстами, якi перебувають у запасi Служби безпеки України), уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України (у частинi правопорушень, вчинених військовозобов'язаними Служби зовнішньої розвідки України) у триденний строк після надходження відповідної заяви від особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Судом з'ясовано, що 15.10.2025 року інспектором з паркування Департаменту муніципальної варти Рівненської міської ради Петрик В.І. складено повідомлення серії RVN №2529430. З вказаного повідомлення вбачається, що виявлено адміністративне правопорушення, яке передбачено частиною 3 статті 122 КУпАП: порушення правил зупинки, а саме: 15.10.2025 року 14:49:40 по проспекту Миру,4 м.Рівне особа, яка керувала транспортним засобом Renault Koleos д.н. НОМЕР_2 порушила правила зупинки, а саме: здійснено зупинку транспортного засобу ближче 10 м. від місця виїзду з прилеглої території, чим порушено пункт 15.9 «и» Правил дорожнього руху.
Враховуючи, що було проведено фотофіксацію обставин порушення в режимі фотозйомки та через відсутність технічних можливостей встановити особу, зазначену у ч. 2 ст. 14-2 КУпАП, на місці вчинення правопорушення (яка є суб'єктом правопорушення), інспектором у повній відповідності до вимог ст. 279-1 КУпАП було розміщено повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності на лобовому склі транспортного засобу Renault Koleos д.н. НОМЕР_2 .
З матеріалів фотофіксації правопорушення, вбачається, що транспортний засіб Renault Koleos д.н. НОМЕР_2 розташовано ближче 10 метрів від місця виїзду з прилеглої території. Фотознімок, зроблений 15.10.2025 року о 14:48:47 з географічними координатами 50.6232972, 26.251867 містить фотофіксацію заміру відстані від місця виїзду з прилеглої території до транспортного засобу Renault Koleos д.н. НОМЕР_2 , а саме 4.758 m. Замір відстані від місця виїзду з прилеглої території до транспортного засобу Renault Koleos д.н. НОМЕР_2 було здійснено за допомогою лазерного світловіддалеміру Bosch GLM 500, копія свідоцтва про повірку № 12А/346 від 29.08.2025 додається.
16.10.2025 року інспектором з паркування Департаменту, на підставі відомостей Єдиного державного реєстру транспортних засобів встановлено відповідальну особу, зазначену у ч. 1 ст. 14-2 КУпАП, якою виявилась ОСОБА_1 , 20/09/1996 р.н., якій належить транспортний засіб Renault Koleos д.н. НОМЕР_2 .
У зв'язку з вчиненням позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 122 КУпАП, а саме розміщення транспортного засобу є таким, що суттєво перешкоджає дорожньому руху, після встановлення відповідальної особи, інспектором з паркування 16.10.2026 року було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серія RVN № 2529430, згідно з ч. 5 ст. 279-1, ст. 283, 284 КУпАП - без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Вказана постанова, надіслана відповідальній особі рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу її місця реєстрації у відповідності до ч. 7 ст. 279-1 КУпАП.
Отже, дії інспектора з паркування відповідали вимогам діючого законодавства.
Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Положеннями ч. 2, 3, 4, 5 ст. 77 КАС України визначено: - в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1 - 279-4 цього Кодексу.
Згідно зі ч. 1, 3, 5 ст. 279-1 КУпАП у разі якщо адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксовано в автоматичному режимі або якщо порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а також у разі необхідності - за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлює відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу.
Якщо адміністративне правопорушення, передбачене частинами першою, третьою та сьомою статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки), частинами першою, другою та восьмою статті 152-1 і цього Кодексу, зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування зобов'язані розмістити на лобовому склі транспортного засобу копію постанови про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення) або повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості не дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення).
Постанова про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), може виноситися без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Відповідно до п. 1.10. ПДР зупинка - припинення руху транспортного засобу на час до 5 хвилин або більше, якщо це необхідно для посадки (висадки) пасажирів чи завантаження (розвантаження) вантажу, виконання вимог цих Правил (надання переваги в русі, виконання вимог регулювальника, сигналів світлофора тощо).
Відповідно до абз. 73 п.1.10 ПДР прилегла територія - територія, що прилягає до краю проїзної частини та не призначена для наскрізного проїзду, а лише для в'їзду до дворів, на стоянки, автозаправні станції, будівельні майданчики тощо або виїзду з них.
Згідно з вимогами п.п. и п. 15.9. ПДР зупинка забороняється: ближче 10 м від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду.
У даній категорії справ, фотофіксація, у відповідності до вимог ст. 283 КУпАП, розміщена на вебсайті, є належним та допустимим доказом, який підтверджує факт вчинення адміністративного правопорушення позивачем.
У справах про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки, показання свідків, як засіб доказування не передбачений чинним законодавством.
Постанова містить адресу вебсайту, де розміщено фотофіксацію адміністративного правопорушення. Фотознімки транспортного засобу, які були зроблені інспектором з паркування, повністю відповідають вимогам примітки до ст. 14-2 КУпАП.
Частиною 3 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно- рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Випадки розміщення транспортного засобу, що суттєво перешкоджає дорожньому руху або створює загрозу безпеці руху, визначені частиною третьою статті 265-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Зокрема, ближче 10 метрів від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду підпункт (з) п. 2 ч. З ст. 265-4 КУпАП.
З матеріалів фотофіксації вбачається, що транспортний засіб Renault Koleos д.н. НОМЕР_2 знаходиться ближче 10 метрів від виїзду з прилеглої території. Також на фото, зроблених 15.10.2025 року чітко видно засіб вимірювання з показником відстані 4.758м.
Проспект Миру знаходиться у центральній частині м. Рівне, де досить інтенсивний дорожній рух, тобто зазвичай на вулиці є велика кількість інших транспортних засобів, пішоходів та інших учасників дорожнього руху, тобто транспортний засіб Renault Koleos д.н. НОМЕР_2 , суттєво перешкоджав дорожньому руху та створював загрозу безпеці руху по проспекту Миру в м.Рівне, так як зменшував оглядовість проїзної частини тим транспортним засобам, які рухалися проспектом Миру.
Згідно з вимогами ч. 4 ст. 279-1 КУпАП повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності має містити відомості, передбачені частинами другою - четвертою статті 283 цього Кодексу, крім відомостей про особу, стосовно якої розглядається справа. Повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності має містити також інформацію про порядок виконання адміністративного стягнення, у тому числі реквізити для сплати 50 відсотків розміру штрафу протягом 10 банківських днів з дня вчинення відповідного правопорушення, що вважатиметься виконанням адміністративного стягнення у повному обсязі.
Відповідно до вимог ч.ч. 2, 3, 4 ст. 283 КУпАП постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), крім даних, визначених частинами другою і третьою цієї статті, повинна містити відомості про адресу веб-сайту в мережі Інтернет, на якому особа може ознайомитися із зображенням чи відеозаписом транспортного засобу в момент вчинення адміністративного правопорушення, ідентифікатор для доступу до зазначеної інформації та порядок звільнення від адміністративної відповідальності.
Доводи позивача щодо складення оскаржуваної постанови "заднім числом" є припущеннями, які не ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Відповідно до примітки ст. 14-2 КУпАП режим фотозйомки (відеозапису) передбачає здійснення уповноваженою посадовою особою фото/відеофіксацїї обставин порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів, а саме: дати, часу (моменту), місця розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомих об'єктів та/або географічних координат, інших ознак наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу. При здійсненні фотозйомки обов'язковою є наявність не менше двох зображень транспортного засобу, отриманих з різних або протилежних ракурсів, а в разі фіксації порушення, що полягає у несплаті вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування в межах населеного пункту, в якому не впроваджена автоматизована система контролю оплати паркування, обов'язковою є наявність додаткового зображення (зображень), що фіксує відсутність документа про оплату послуг з користування майданчиком для платного паркування під лобовим склом транспортного засобу.
Замір відстані від місця виїзду з прилеглої території до транспортного засобу Renault Koleos д.н. НОМЕР_2 було здійснено за допомогою лазерного світловіддалеміру Bosch GLM 500, копія свідоцтва про повірку № 12А/346 від 29.08.2025 додається.
Таким чином, відповідачем під час розгляду справи були дотримані всі норми спеціального права, які регулюють правовідносини при порушенні правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису).
Фотознімки транспортного засобу транспортного засобу, зроблені інспектором з паркування повністю відповідають вимогам ст. 14-2 КУпАП та є належними та допустимими доказами у даній справі.
З вищевикладеного вбачається, що дії інспектора з паркування вчинені згідно з вимогами чинного законодавства, а постанова про накладення адміністративного стягнення RVN №2529430 від 16.10.2025 року є правомірною.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04,58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Вирішення даної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові можуть бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності. Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що дії відповідача стосовно спірного питання відповідають вимогам діючого законодавства, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частини п'ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Оскільки позивачем вимогу про відшкодування моральної шкоди заявлено разом з вимогою щодо скасувати постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, то такі вимоги розглядаються адміністративним судом.
Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (надалі також - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Поняття моральної шкоди наведене у статті 23 ЦК України, в якій зазначено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтею 1174 ЦК України, є шкода, протиправна поведінка та причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. При цьому, в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
З урахуванням наведених норм, суд зазначає, що при вирішенні питання відшкодування моральної шкоди, з'ясуванню підлягають фактичні обставини можливого заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, зокрема, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до роз'яснень, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17.
Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (пункт 49).
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (пункт 52).
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (пункт 56).
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу статті 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України) (пункт 57).
У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (пункт 53).
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що позивач не довів, що притягнення його до адміністративної відповідальності викликало у нього страждання, які полягали у почутті несправедливості, тривалій невизначеності, емоційному напруженні та необхідності докладати зусиль для захисту порушених прав у судовому порядку, що може досягли рівня страждань або приниження, які є моральною шкодою.
Статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Із зазначеного вбачається, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.
Поняття доказів наведено у статті 72 КАС України, відповідно до якої доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статей 73, 74 КАС України надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.
Із врахуванням вищезазначених правових норм, слід зазначити, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування її заподіяння покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
Позивачем не доведено обставини, що підтверджують заподіяння йому душевних страждань, шкоди здоров'ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд міг би встановити характер та обсяг моральних страждань, не зазначено з яких міркувань виходив позивач, визначаючи її розмір, та якими доказами це підтверджується, не доведено причинно-наслідковий зв'язок з предметом позову.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, вони не ґрунтуються на законі і не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо заявлених позивачем у позовній заяві вимог позивача в частині постановлення судом окремої ухвали про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, бездіяльність яких визнаються протиправними, суд зазначає таке.
Згідно частинами 1, 2 статті 249 КАС України суд виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли. Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлені під час розгляду справи порушення матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду.
Варто зазначити, що адміністративний суд наділений диспозитивним правом постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, чи діяння яких визнаються протиправними.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного суду від 18 листопада 2019 року у справі №1340/4560/18.
Суд зауважує, що на момент вирішення цієї справи відсутні наведені позивачем підстави для постановлення судом окремої ухвали, а тому у задоволенні вказаної вимоги наразі слід відмовити.
На підставі ст.139 КАС України у зв'язку з відмовою в задоволенні адміністративного позову, витрати зі сплати судового збору на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, не стягуються.
Керуючись ст.ст. 9, 19, 72-77, 241-246, 255, 286, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
В задоволенні позову ОСОБА_1 до інспектора з паркування Департаменту муніципальної варти Рівненської міської ради Петрика Віталія Івановича та Департаменту муніципальної варти Рівненської міської ради, третя особа Відділ державної виконавчої служби у місті Рівному Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності серії RVN №2529430 від 16.10.2025 року та стягнення моральної шкоди відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його складення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3
Відповідач: інспектор з паркування Департаменту муніципальної варти Рівненської міської ради Петрик Віталій Іванович, адреса: 33014 м. Рівне, вул. Ст. Бандери, 44
Департамент муніципальної варти Рівненської міської ради, адреса: м. Рівне, вул. Ст. Бандери, 44, код ЄДРПОУ 44350009.
третя особа Відділ державної виконавчої служби у місті Рівному Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, адреса 33028 вул.Замкова,22А код ЄДРПОУ 35007146
Суддя І.О.Гордійчук