461/8476/24
1-кп/461/172/26
15.04.2026 м.Львів
Галицький районний суд м.Львова
у складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,
з участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
потерпілого ОСОБА_4 ,
представника потерпілого ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові кримінальне провадження /внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024142360000796 12.09.2024 року /про обвинувачення:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Львова, українця, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, -
- у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України,
10.09.2024 року приблизно о 15 годині 30 хвилин, обвинувачений ОСОБА_6 , перебуваючи поблизу будинку АДРЕСА_2, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин із ОСОБА_4 , знаючи про те, що здоров'я будь-якої людини рівною мірою охороняється законом, протиправне посягання на нього є кримінально-караним, розуміючи та передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки своїх дій та бажаючи їх настання, з метою завдання невизначеної шкоди здоров'ю ОСОБА_4 , діючи умисно, наніс кілька ударів руками в область грудної клітки потерпілого ОСОБА_4 .
Внаслідок умисних протиправних дій ОСОБА_6 , потерпілому ОСОБА_4 заподіяно тілесні ушодження у вигляді синця на грудях зліва, які відносяться до легкого ступеня тяжкості.
Таким чином, ОСОБА_6 вчинив дії, спрямовані на умисне нанесення легкого тілесного ушкодження, тобто кримінальний проступок, передбачений ч. 1 ст. 125 КК України.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 , після роз'яснення суті обвинувачення, своєї вини не визнав, та пояснив, що 10.09.2024 року, забравши доньку з гімназії, проїжджаючи перехрестя по вул.Коперніка у м.Львові, зупинився для виконання сигналу світлофора, після чого відчув гучний удар в задню частину автомобіля, після якого його донька, яка перебувала в автомобілі злякалась та почала плакати. З метою з'ясування причини удару, вийшовши з автомобіля, побачив потерпілого ОСОБА_4 ,який почав висловлювати йому претензії з приводу місця розташування автомобіля, вказуючи, що такий стоїть на пішохідному переході та не дає можливості перейти йому дорогу, внаслідок чого між ними виникла словесна перепалка. З метою з'ясування чи не було завдано пошкоджень його автомобілю, намагався зупинити потерпілого, після чого останній почав розмахувати продовгуватою коробкою, яка була схожа на металевий предмет і на його думку, намагався завдати йому шкоди, тому відштовхнув останнього від себе внутрішньою стороною долоні, жодних ударів йому не завдавав.Повернувшись на смугу де стояв автомобіль, потерпілий викликав працівників поліції, а також прибула швидка допомога.Також вказав на те, що потерпілий, перебуваючи в автомобілі швидкої допомоги, знімав футболку і у нього на тілі вже були синці в районі грудей.
Допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_4 пояснив, що10.09.2024 року у АДРЕСА_2, здійснював перехід через дорогу по нерегульованому пішохідному переході. Переконавшись у безпечності здійснення переходу, зробивши декілька кроків і перед ним проїхав автомобіль марки SubaruOutback світлого кольору, під керуванням ОСОБА_8 , у зв'язку з чим постукав коробкою, яку тримав у руках, у заднє вікно автомобіля, щоб водій звернув увагу на те, що не дав закінчити йому рух через пішохідний перехід. Обвинувачений загальмував та підбіг до нього, після чого між ними виникла словесна перепалка, під час якоїостанній наніс йому чотири удари кулаком в область лівої грудини, не зважаючи на те що він повідомив йому що є інвалідом та вказав, що викличе поліцію. Після виклику поліції, також прибула швидка медична допомога, оскільки під час конфлікту у нього почався бронхіальний приступ, а також гіпертонічний криз, пов'язаний з різким підняттям тиску через описані події. В подальшому, внаслідок отриманого стресу через вказаний конфлікт з обвинуваченим проходив стаціонарне лікування в кардіологічному відділенні. Вказує, що є інвалідом з дитинства і після описаних подій стан його здоров'я значно погіршився.
Незважаючи на невизнання обвинуваченим своєї вини у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, його вина у вчиненні такого повністю підтверджується наступними дослідженими під час судового провадження доказами.
Так, під час судового розгляду був допитаний свідок ОСОБА_9 , який пояснив, що 10 вересня 2024 року, перебуваючи на вулиці Коперника в м.Львові, в районі трамвайного парку, в обідній час доби бачив, як чоловік переходив дорогу, в той час інший чоловік вийшов з автомобіля та між ними розпочалась шарпанина. За конфліктом спостерігав з відстані 50 метрів.
Також, під час судового розгляду була допитана свідок ОСОБА_10 , яка пояснила, що є дружиною потерпілого ОСОБА_4 і 10.09.2024 року чоловік їй зателефонував та повідомив, що має конфліктну ситуацію на пішохідному переході на вулиці Коперника, в ході якої невідомий чоловік наніс йому кілька ударів та попросив прибути на місце. Прийшовши побачила, що чоловік перебував в автомобілі швидкої допомоги, та повідомив, що має напад астми.В свою чергу, обвинувачений ОСОБА_6 кричав на лікаря, вказував, що потерпілий симулює. В подальшому вони з чоловіком поїхали до лікарні, де йому зробили медичне обстеження. Також вказала, що після зазначених подій стан здоров'я її чоловіка значно погіршився.
Крім показів свідків, вина обвинуваченого у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України підтверджується наступними письмовими доказами, дослідженими в судовому засіданні, зокрема:
Протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) від 11.09.2024 року, згідно якого ст. СДОП ВП ЛРУП №1 ГУНП у Львівській області к-н поліції ОСОБА_11 прийняв усну заяву від ОСОБА_4 про тілесні ушкодження, відповідно до якої, останній просить прийняти міри до невідомої особи, яка 10.09.2024 року близько 15 год 25 хв. по АДРЕСА_2 нанесла йому тілесні ушодження.
Протоколом зняття показань з технічних приладів та технічних засобів від 16.09.2024 року, відповідно до якого здійснено зняття показання з технічного приладу, що має функцію відеозапису, а саме: із камер відеоспостереження, що розташовані в (на) приміщенні закладу Правда CraftMission - крафтове пиво ТОВ «ПРАВДА», що за адресою: м. Львів, вул. Коперника, 45, за період часу з 15:00 год 10.09.2024 року до 16:00 год 10.09.2024 року, що відображають вказані в обвинувальному акті події.
Протоколом огляду предмету від 09.10.2024 року з фото-таблицею та додатком - DVD-Rдиском з відеозаписом, відповідно до якого оглянуто відеозапис з камер відеоспостереження, розташованих за адресою: м. Львів, вул. Коперника, 45 за 10.09.2024 року, зокрема у відео-файлі «10.09.2024 Коперника, 45», у лівому верхньому куті відображається відлік часу «15:29:27» та у відеокадрі з'являється потерпілий ОСОБА_4 , який здійснює рух по пішохідному переходу. На відліку часу «15:30:01» у відеокадрі з'являється обвинувачений ОСОБА_6 , який підбігає до пішохідного переходу та різко починає наносити удари в область грудей ОСОБА_4 , після яких правою ногою наносить удар в область коліна останнього. Від завданих ударів ОСОБА_4 відходить назад.
Протоколом огляду предмету від 09.10.2024 року з фото-таблицею та додатком - DVD-Rдиском з відеозаписом, відповідно до якого оглянуто відеозапис з камер відеоспостереження, розташованих за адресою: АДРЕСА_2, за 10.09.2024, наданий «Свій Маркет» ТОВ «Рітейл Україна», зокрема у відео-файлі «10.09.2024 Коперника 58», у лівому верхньому куті відображається відлік часу «14:12:34» та у відеокадрі з'являється обвинувачений ОСОБА_6 , який розмовляє по телефону. У подальшому у відеокадрі з'являється потерпілий ОСОБА_4 , який знімає на свій мобільний телефон на обвинуваченого ОСОБА_6 , тримаючи в руці невідомий предмет чорного кольору.
Протоколом огляду предмету від 09.10.2024 року з фото-таблицею та додатком - DVD-Rдиском з відеозаписом, відповідно до якого оглянуто телефон марки «RedmiNote 10 Pro», модель M210K6GIMEI: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , в якому виявлено зображення датовані 10 вересня 2024 року та у фотогалереї такого виявлено 6 фото та одне відео, одне фото, яке продубльовано двічі на першому фото; у галереї зображено обвинуваченого ОСОБА_6 із телефоном у руках о 16:26; 15:37, який знаходиться поряд із автомобілем марки Subaru Оutback НОМЕР_4; з наступного відео, тривалістю 32 секунди; о 15:31 наявні 2 фото транспортного засобу марки Subaru Outback НОМЕР_4.
Протоколом огляду предмету від 09.10.2024 року з фото-таблицею та додатком - DVD-Rдиском з відеозаписом, відповідно до якого оглянуто відеозапис з мобільного телефону потерпілого ОСОБА_4 , при запуску якого зображено ділянку території у АДРЕСА_2, де зафіксовано обвинуваченого ОСОБА_6 як особу, яка завдавала удари потерпілому та транспортний засіб марки Subaru Outback НОМЕР_4, розташування - АДРЕСА_2, 10.09.2024 р..
Консультаційним висновком спеціаліста ВП «Лікарня Святого Пантелеймона» КНП «1 територіальне медичне об'єднання м. Львова» від 10.09.2024 року, відповідно до якого в описі зазначено: «зі слів пацієнта ( ОСОБА_4 ) травму отримав 10.09.2024 р., близько 15:30, внаслідок побиття невідомою особою, інші обставини травми невідомі. Скарги на біль у грудній клітці зліва. Об'єктивно - в свідомості, контактний, адекватний. Гемодинамічні показники задовільні. Грудна клітка еластична, крепітації реберних уламків та ПЖК не виявлено, пальпація болісна проекції 2-4 ребер по передньо-боковій поверхні грудної клітки зліва. аускультативно дихання симетричне на всьому протязі. Живіт м'який, приймає участь в акті дихання, доступний глибокій пальпації, не дефансує. Клінічно за результатами інструментальних досліджень на момент огляду даних за ускладнену торакоабдомінальну травму не виявлено.».
Висновком експерта Львівського обласного бюро судово-медичної експертизи №663 від 12.09.2024 року, відповідно до підсумку якого, у гр-на ОСОБА_4 , згідно копії консультаційного висновку спеціаліста, при обстеженні у ВП «Лікарня Святого Пантелеймона» КНП «1 територіальне медичне об'єднання м. Львова» 10 вересня 2024 року вказано діагноз: «Забій грудної клітки зліва». На час проведення судово-медичної експертизи у потерпілого виявлено синець на грудях зліва. Синець утворився від дії тупого предмета, маг виникнути за 3-5 діб до моменту огляду, не виключено і 10 вересня 2024 року і відноситься до легкого ступеня тяжкості. Судово-медичних даних, про утворення тілесного ушкодження у потерпілого внаслідок падіння на площину з висоти власного росту, немає.
Висновком експерта Львівського обласного бюро судово-медичної експертизи №705-додатковий від 26.09.2024 року, відповідно до підсумку якого, у гр-на ОСОБА_4 , при проведенні судової-медичної експертизи, «Висновку експерта» №663 від 12.09.2024 року, згідно наданої медичної документації, 10 вересня 2024 року лікарем хірургом ВП «Лікарня Святого Пантелеймона» КНП «1 територіальне медичне об'єднання м. Львова» було діагностовано: «Забій грудної клітки зліва»; при огляді лікарем судово-медичним експертом 12 вересня 2024 року було виявлено синець на грудях зліва. Синець утворився від дії тупого предмета, міг виникнути за 3-5 діб до моменту огляду, не виключено і 10 вересня 2024 року. В подальшому, гр-н ОСОБА_4 звертався до лікаря пульмонолога КНП «Львівське ТМО2» ВП «5-а лікарня м. Львова» 11 вересня 2024 року і перебував на стаціонарному лікуванні з 16 по 20 вересня 2024 року; згідно виписки медичної карти стаціонарного хворого ТВО «Медцентр Святої Параскеви» з приводу хронічних захворювань серцево-судинної, дихальної, ендокринної систем, лікарем відмічено наявність «синця жовтого кольору на передній поверхні грудної клітки зліва» і «синець на плечі у верхній третині по передній поверхні незначних розмірів» та «синець на передній поверхні гомілки у верхній та середній третинах»; Встановити давність, механізм виникнення синців на плечі, гомілці не надається можливим. Беручи до уваги дані матеріалів кримінального провадження, пояснення потерпілого, протоколи допитів потерпілого, свідків, протокол проведення слідчого експерименту за участю гр-на ОСОБА_4 механізм виникнення синця на грудях зліва може відповідати показами, які він надав під час проведення слідчого експерименту із ним 25 вересня 2024 року.
Протоколом проведення слідчого експерименту від 25.09.2024 року з фото-таблицею та додатком - DVD-Rдиском, за участю потерпілого ОСОБА_4 , за змістом якого останній відтворив механізм нанесення йому 10.09.2024 р. о 15 год. 30 хв. за адресою АДРЕСА_2, тілесних ушкоджень ОСОБА_6 .
Протоколом пред'явлення особи до впізнання за фотознімками від 08.10.2024 року, відповідно до змісту якого, свідок ОСОБА_9 , впізнав особу, яка зображена на фото №3 ( ОСОБА_6 ), яка 10.09.2024 року у АДРЕСА_2 нанесла удари ОСОБА_4 .
Сторона захисту на спростування вини обвинуваченого ОСОБА_6 подала до суду наступні докази: копію заяви про проведення психофізіологічної експертизи із застосування спеціального технічного засобу - комп'ютерного поліграфа віл 11.11.2024 р., копію договору №8 про проведення психофізіологічного дослідження із застосуванням спеціального технічного засобу - комп'ютерного поліграфа від 11.11.2024 р.; висновок №5 експертного психофізіологічного дослідження із застосуванням спеціального технічного засобу - комп'ютерного поліграфа від 15.11.2024 року з додатками та супровідним листом; копію заяви про кримінальне правопорушення від 15.10.2024 року; копію ухвали слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 29.10.2024 року по справі №463/10109/24.
Так, відповідно до Висновку №5 експертного психофізіологічного дослідження із застосуванням спеціального технічного засобу - комп'ютерного поліграфа від 15.11.2024 року проведеного щодо ОСОБА_6 , встановлено, що в результаті проведеного психофізіологічного дослідження з використанням комп'ютерного поліграфу стосовно ОСОБА_6 аналізу і експертного обрахування фізіологічних реакцій емоційної значущості перевірочних (релеватних) питань про фактичні обставини і деталі досліджуваних подій, з розрахованою відповідно до таблиці розрахунку з вірогідністю 98,62%, експерт-поліграфолог дійшов до наступних висновків. Щодо запитань: Чи мав місце конфлікт між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 10 вересня 2024 року?; Чи відповідають дійсності покази ОСОБА_6 про те, що причиною конфлікту стала протиправна поведінка ОСОБА_4 , яка виразилась у нанесенні удару по його автомобілю?; Чи був ОСОБА_6 ініціатором конфлікту із ОСОБА_4 .?; Чи наносив ОСОБА_4 удар по автомобілю ОСОБА_6 .?; Чи здійснював ОСОБА_6 наїзд на ОСОБА_4 своїм автомобілем? Чи мав ОСОБА_6 намір завдати ОСОБА_4 тілесні ушкодження та заподіяти його здоров'ю під час даного конфлікту? Чи булі дії ОСОБА_6 щодо ОСОБА_4 спонтанними, спровокованими, протиправними діями самого ОСОБА_4 .? - експертний обрахунок і криміналістичний аналіз зареєстрованих поліграфом фізіологічних показників досліджуваного ОСОБА_6 свідчать про відсутність у нього стійких фізіологічних реакцій емоційної значимості (стресових змін) при відповідях на перевірочні мовні стимули. Отриманий результат дозволяє стверджувати, що викладені ОСОБА_6 пояснення щодо даних запитань - відповідають змісту ідеальних слідів в його пам'яті та є правдивими.
Відповідно до Заяви про вчинення кримінального правопорушення від 15.10.2024 р., поданої ОСОБА_6 до ЛРУП №1 ГУНП у Львівській області зафіксовано вчинення чоловіком 10.09.2024 року приблизно о 15:00 год. удару по кузову автомобіля марки Subaru Outback НОМЕР_4 з хуліганських мотивів.
Згідно ухвали Личаківського районного суду м. Львова від 29.10.2024 року зобов'язано уповноважену особу Львівського районного управління поліції №1 ГУНП у Львівській області, вчинити дію в порядку вимог ст. 214 КПК України за зверненням (заявою) ОСОБА_6 від 15.10.2024 року щодо внесення відомостей до ЄРДР, про що повідомити заявника у відповідності до ст. 60 КПК України та надати заявнику витяг з ЄРДР.
Відповідно до ст. 22, 26 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
Статтею 93 КПК України передбачено, що збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом.
Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 93 КПК України).
Сторона захисту, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, здійснює збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів (ч. 3 ст. 93 КПК України).
Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Надаючи оцінку доказам сторони обвинувачення, які були безпосередньо досліджені під час судового розгляду, суд прийшов до висновку, що, такі взаємопов'язані та в сукупності підтверджують всі обставини, що підлягають доказуванню, ними встановлено подію злочину, винуватість обвинуваченого та інші обставини зазначені у ст. 91 КПК України, та такі зібрані у порядку, встановленому ст. 93 КПК України; обставин, передбачених ст. 87 КПК України, з якими закон пов'язує недопустимість доказів як таких, що отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, судом не встановлено, у зв'язку з чим підстави для визнання доказів недопустимими відсутні.
Оцінюючи доводи сторони захисту про те, що стороною обвинувачення не доведено вчинення обвинуваченим ОСОБА_6 кримінального проступку передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, суд виходить з наступного.
Заперечуючи обґрунтованість висунутого обвинувачення, сторона захисту посилається на те, що обвинувачений декілька разів відштовхнув потерпілого внутрішніми сторонами долонь, не наносячи ударів кулаками, які могли б призвести до тілесних ушкоджень, описаних в обвинувальному акті. Крім того у обвинуваченого був відсутній умисел на нанесення таких, а висновки експерта не встановили достовірний механізм виникнення синця у потерпілого. Крім того, сторона захисту вказує на те, що при проведенні слідчого експерименту будь-яких досліджень, випробувань і перевірок не проводилось та такий проводився за відсутності обвинуваченого. Також, вказує на те, що свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні не впізнав обвинуваченого, та під час дачі пояснень вказав, що за конфліктом, який, згідно обвинувального акту відбувся 10.09.2024 року поблизу будинку № 58 по вул. Коперника у м. Львові між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 спостерігав з відстані та не бачив чи хтось з учасників конфлікту наносив удари кулаками, окрім цього сторона захисту звертає увагу суду на те, що покази свідка ОСОБА_10 , яка є дружиною потерпілого, надані в судовому засіданні зі слів потерпілого ОСОБА_4 , відтак такі покази вказаних свідків є недопустимими та не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку.
З приводу описаних посилань сторони захисту в заперечення вини ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, суд зазначає наступне.
Так, доводи сторони захисту про те, що обвинувачений ОСОБА_6 лише відштовхував потерпілого ОСОБА_4 долонями і не наносив ударів останньому, не спростовують обставин, викладених в обвинувальному акті, оскільки сам по собі спосіб застосування обвинуваченим фізичного впливу щодо потерпілого долонями, а не кулаками, не виключає кваліфікації таких дій, як нанесення легкого тілесного ушкодження та свідчить про наявність достатнього фізичного впливу, а характер тілесних ушкоджень, отриманих потерпілим під час описаних подій спростовують доводи сторони захисту про невідповідність таких обставин обставинам, що викладеиі в обвинувальному акті.
Щодо доводів сторони захисту про відсутність умислу у обвинуваченого ОСОБА_6 на нанесення потерпілому ОСОБА_4 тілесних ушкоджень під час описаних в обвинувальному акті подій, то суд зазначає, що з об'єктивної сторони кримінальний проступок передбачений ст. 125 КК України, характеризується: діянням (дією або бездіяльністю), спрямованим на заподіяння легкого тілесного ушкодження; наслідком у вигляді спричинення легкого тілесного ушкодження; причинним зв'язком між зазначеним діянням та наслідком.
Відповідальність за ст. 125 КК України настає і у тих випадках, коли умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю і фактично було заподіяно легке тілесне ушкодження.
Суд звертає увагу, що ознаки суб'єктивної сторони й особливості психічного ставлення винуватої особи встановлюються судами з урахуванням характеру вчиненого діяння та об'єктивно-предметних умов його вчинення за встановленими фактичними обставинами вчиненого кримінального правопорушення. При встановленні форми та виду вини, суд у кожному конкретному випадку виходить з аналізу всіх зібраних у справі доказів і сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховує спосіб вчинення кримінального правопорушення і характер застосованого насильства, кількість і локалізацію на тілі потерпілої особи поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення протиправних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки тощо.
Доказування суб'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 125 КК України ґрунтується не на одному чи кількох доказах, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, за якими встановлено характер дій обвинуваченого, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, обстановку його вчинення, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно із цим стандартом доказування) таких елементів суб'єктивної сторони кримінального правопорушення, як умисел щодо заподіяного тілесного ушкодження (Постанова Верхового Суду від 16.12.2025 у справі № 369/12531/22).
Виходячи із сукупності обставин вчиненого діяння, суд виходить із того, що суб'єктивне ставлення обвинуваченого ОСОБА_6 до наслідків своїх дій виявляється в умисній формі вини та останній усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій і передбачав настання суспільно небезпечних наслідків від таких.
Суд також критично сприймає показання обвинуваченого ОСОБА_6 про те, що він не наносив удари потерпілому ОСОБА_4 , оскільки наведене повністю спростовується дослідженими під час судового розгляду доказами. Надані обвинуваченим показання суд оцінює, як обраний ним спосіб захисту з метою уникнення покарання.
Оцінюючи наданий стороною захисту висновок за результатами дослідження з використання поліграфа відносно обвинуваченого, суд зазначає наступне.
Положеннями чинного кримінального процесуального законодавства не передбачена можливість перевірки правдивості показань учасників судового розгляду із застосуванням поліграфа або прийняття судом в якості доказу отриманих таким чином відомостей, які носять орієнтовний характер.
Аналіз чинного законодавства дозволяє суду констатувати, що законодавець дозволяє використовувати поліграф у вузькому професійному колі (Інструкція щодо застосування комп'ютерних поліграфів у роботі з персоналом органів внутрішніх справ України, затверджена Наказом МВС України від 28.07.2004 № 842, Порядок проведення психофізіологічного дослідження із застосуванням поліграфа у Державному бюро розслідувань, затверджений постановою КМУ від 11.05.2017 № 449, Положення про психологічне забезпечення в Національній гвардії України, затверджене Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 8.12.2016 № 1285 тощо).
Крім того, суд звертає увагу на відсутність нормативно-правового акту, що врегульовує питання проведення судової експертизи (психофізіологічне дослідження з використанням поліграфу (детектору брехні) для цілей кримінального провадження, зокрема із визначенням основних принципів використання поліграфа, випадків, в яких це заборонено, кола осіб, які не можуть бути піддані такій перевірці, часових рамок, протягом яких особа може бути піддана до такої перевірки.
Результати перевірок на поліграфі мають в процесі доказування орієнтовне, а не доказове значення, а висновки мають ознаки вірогідності.
Опитування за допомогою комп'ютерного поліграфа можливе лише в межах проведення судової психологічної експертизи, таке опитування проводиться із метою одержання орієнтовної інформації та його результати самостійного значення у процесі доказування не мають, можуть використовуватись лише у сукупності з іншими доказами. Установлення особливостей психічної діяльності та таких її проявів в поведінці особи, які мають юридичне значення та викликають певні правові наслідки, можуть з'ясовуватися лише шляхом призначення та проведення судової психологічної експертизи, а не експертного дослідження, а опитування із застосуванням спеціального технічного засобу комп'ютерного поліграфа може проводитися виключно в межах психологічної експертизи з метою отримання орієнтувальної інформації, а не використовуватися як засіб доказування обставин, передбачених у ст. 91 КПК України.
Крім того, достовірність показань обвинуваченого ОСОБА_6 є предметом оцінки виключно суду.
Таким чином, вказаний вище висновок з використанням поліграфа не оцінюється судом як самостійний доказ в силу статті 84 КПК України та не може бути покладений в основу вироку, оскільки порушує принцип безпосередності, передбачений ст. 23 КПК України.
Відповідно до ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
З врахуванням наведеного, надані стороною захисту заява про вчинення кримінального правопорушення та ухвала слідчого судді про внесення відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_6 від 15.10.2024 р. не можуть бути предметом розгляду у вказаному кримінальному провадженні та не спростовують встановлених судом обставин нанесення обвинуваченим ОСОБА_6 легких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_4 .
Щодо посилання сторони захисту на те, що покази свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 надані останніми під час судового розгляду не можуть бути покладені в основу вироку, оскільки ОСОБА_9 не впізнав обвинуваченого та не підтвердив нанесення останнім ударів потерпілому, а свідок ОСОБА_10 давала покази зі слів ОСОБА_4 , то суд зазначає, що з моменту обставин, викладених а обвинувальному акті та проведення відповідних слідчих дій, зокрема пред'явлення особи для впізнання минув значний проміжок часу, водночас впізнання свідком ОСОБА_9 обвинуваченого ОСОБА_6 , зафіксоване відповідним протоколом та проведене у встановленому законом порядку на стадії досудового розслідування, в присутності понятих та здійснювалось у часі події, яка мала місце 10.09.2024 р., що підвищує його доказову цінність порівняно з показаннями, наданими через тривалий час. За таких обставин, відсутність впізнання свідком обвинуваченого у судовому засіданні не нівелює результатів раніше проведеного впізнання, а підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі. В свою чергу, свідок ОСОБА_12 , вказав, що перебував на значній відстані від місця події та бачив «шарпанину» між обвинуваченим та потерпілим, відтак, такі покази не спростовують обставини нанесення обвинуваченим легких тілесних ушкоджень потерпілому, які встановлені судом.
В свою чергу, свідок ОСОБА_10 , будучи допитаною під присягою, надала показання безпосередньо в суді з приводу відомих їй обставин, вказавши на обвинуваченого ОСОБА_6 як на особу, яка була присутня на місці подій, описаних в обвинувальному акті.
Відповідно до приписів ч. 4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які отримано в порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу. Разом з тим, показання свідків необхідно розмежовувати з іншими самостійними процесуальними джерелами доказами, зокрема і з протоколом слідчого експерименту. Легітимна мета слідчого експерименту досягається дотриманням встановленого порядку його проведення, забезпеченням реалізації прав особи як процесуальних гарантій справедливого судового розгляду та кримінального провадження в цілому. Так, метою слідчого експерименту відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК України є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.
Зі змісту протоколу проведення слідчого експерименту від 25.09.2024 року за участю потерпілого ОСОБА_4 вбачається, що вказана слідча дія проведена відповідно до вимог ст. 240 КПК України та під час проведення такого потерпілий не тільки розповідав, а й детально показував за участю статиста та судово-медичного експерта відомі йому обставини вчиненого ОСОБА_6 кримінального проступку.
В той же час, суд враховує, що покази потерпілого ОСОБА_4 , надані останнім під час судового розгляду та під час слідчого експерименту за його участю від 25.09.2024 року є його особистим сприйняттям, а тому немає підстав для визнання цих показань недостовірними.
В свою чергу, відсутність обвинуваченого ОСОБА_6 під час проведення зазначеного слідчого експерименту не може свідчити про істотне порушення прав останнього, оскільки досліджені судом докази відтворюють повну картину подій, які мали місце 10.09.2024 року поблизу будинку АДРЕСА_2 за участі обвинуваченого ОСОБА_6 та потерпілого ОСОБА_4 .
Щодо посилання сторони захисту на суперечливість висновків судово-медичних експертиз Львівського обласного бюро судово-медичної експертизи №663 від 12.09.2024 року та №705-додатковий від 26.09.2024 року, які були проведені під час досудового слідства та подані стороною обвинувачення на підтвердження вини обвинуваченого, то слід зазначити, що такі складені у встановленому законом порядку із попередженням експертів про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, відтворюють дійсний механізм та обставини спричинення обвинуваченим потерпілому тілесних ушкоджень, описаних в обвинувальному акті, відтак підстав для визнання таких висновків неналежними доказами у суду відсутні.
Стаття 94 КПК визначає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
За наведених обставин, єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, версія подій, яка викладена в обвинувальному акті щодо мотиву, дати, часу, місця та наслідків.
Вважаючи достатньо забезпеченими в ході судового розгляду процесуальні права сторони захисту та сторони обвинувачення на надання ними доказів на підтвердження та спростування висунутого обвинувачення, виходячи із принципів реалізації права особи на справедливий суд, яке закріплено в ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за яким винуватість особи у вчиненні злочину має бути доведена поза розумним сумнівом, аналізуючи здобуті під час судового слідства докази, які є логічними та послідовними по відношенню до обставин події і не викликають сумнівів у їх достовірності, суд приходить до висновку, що обвинувачений ОСОБА_6 , вчинив кримінальний проступок передбачений ч. 1 ст. 125 КК України, відповідно до стандарту доказування «поза розумним сумнівом». Доказів як б стверджували протилежне або спростовували викладені обставини судом не встановлено.
Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує положення ст. 65 КК України, відповідно до яких покарання призначається:
1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті)Особливої частиницього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;
2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;
3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом'якшують і обтяжують.
Отже, суд виходить з того, що положення Кримінального кодексу України наділяють його правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з огляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що відповідно до ст. 12 КК України є кримінальним проступком, та обставини, при яких таке вчинено.
Обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання судом не встановлено.
Щодо особи обвинуваченого, то встановлено, що ОСОБА_6 раніше не судимий, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває.
Метою покарання є як кара, так і виправлення засуджених та запобігання вчинення нових злочинів. Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч. 1 ст. 1 КК України, завдань Закону про кримінальну відповідальність, правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.
Згідно ч.1 ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Визначаючи вид та розмір покарання, суд також, виходить з того, що каральна функція, тобто акт покарання від імені держави як засіб запобігання нових правопорушень, що є уособленням негативної реакції держави на скоєне правопорушення, не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства.
Отже, покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об'єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки особи. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.
З врахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що ОСОБА_6 слід призначити покарання необхідне й достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів - в межах санкцій статті особливої частини КК України, за якою кваліфіковано його дії у виді штрафу у розмірі 50 (п'ятидесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
Вирішуючи питання щодо стягнення з обвинуваченого на користь потерпілого витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
Нормами КПК України встановлено, що, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат (п. 13 ч. 1 ст. 368, ч. 4 ст. 374 КПК України).
Відповідно до статті 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 118 КПК України процесуальні витрати складаються із витрат на правову допомогу.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін (п. 21 додаткової постанови ВП ВС від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю провадження, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правову допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг і виконаних робіт; ціну позову та/або значення справи для сторони.
Обов'язковим переліком документів, які підтверджують витрати на професійну правову допомогу, незалежно від юрисдикції спору є: договір про надання правової допомоги; розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з позначкою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо).
КПК не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу, однак зобов'язує надати докази на підтвердження розміру процесуальних витрат, у тому числі на правову допомогу, що входить до предмета доказування в кримінальному провадженні.
Судом встановлено, що між потерпілим ОСОБА_4 та адвокатом ОСОБА_5 укладено договір про надання правової допомоги від 12.11.2024 року. Відповідно до Акту про надання правової допомоги від 28.11.2024 року сторони домовились, що вартість послуг за надання професійної правничої допомоги відповідно до цього договору становить 20000,00 грн.
ОСОБА_4 перерахував на рахунок ОСОБА_5 20050,00 грн за послуги з правової допомоги допомоги, що підтверджується платіжною інструкцією №24А3503972632D4830 від 12.11.2024 року.
На підставі вище зазначеного, суд вважає, що процесуальні витрати потерпілого ОСОБА_4 на правову допомогу у розмірі 20000,00 грн. підтверджуються документально, а тому підлягають відшкодуванню обвинуваченим ОСОБА_6 , відповідно до вимог п. 1 ч. 1ст. 118 КПК України.
Витрат на проведення експертиз у кримінальному провадженні немає.
Цивільний позов не заявлявся.
Долю речових доказів слід вирішити, у відповідності до норм ст. 100 КПК України.
Керуючись ст. 371, 373, 374, 376 КПК України, суд, -
ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу у розмірі 50 (п'ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
Стягнути з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , витрати на професійну правову допомогу адвоката у розмірі 20000,00 грн (двадцять тисяч гривень).
Речові докази, а саме:
- DVD-Rдиски, у кількості 3-ьох штук - залишити при матеріалах кримінального провадження.
- мобільний телефон марки «RedmiNote 10 Pro»модель M210K6GIMEI: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , в якому знаходиться одна сім-карта оператора «Лайф» НОМЕР_3 - повернути потерпілому ОСОБА_4 за належністю.
Апеляційна скарга на вирок може бути подана до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку вручити обвинуваченому, захиснику, потерпілому, представнику потерпілого та прокурору.
Головуючий суддя ОСОБА_1