03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 761/33783/23 Головуючий у суді першої інстанції - Аббасова Н.В. Номер провадження № 22-ц/824/9307/2026 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.
про відмову у відкритті апеляційного провадження
15 квітня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
Яворського М.А. (судді-доповідача), Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Київської міської ради, поданою представником Глущенком Антоном Володимировичем, на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 10 лютого 2026 року, постановлену під головуванням судді Аббасової Н.В., у місті Києві, у справі за позовом Київської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», Автокооператив по будівництву та експлуатації особистих гаражів «Киянівський», про усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності, припинення права власності, знесення об'єкта нерухомого майна та приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, -
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 10 лютого 2026 року позовну заяву Київської міської ради - залишено без розгляду.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням представник Київської міської ради - Глущенко А.В. подав апеляційну скаргу 11 березня 2026 року засобами поштового зв'язку безпосередньо до апеляційного суду, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження, визначеного ч.1 ст.354 ЦПК України.
В поданій апеляційній скарзі апелянтом було заявлено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на подачу апеляційної скарги. Вказане клопотання було мотивоване тим, що відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 «Про ведення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IХ» в Україні введено воєнний стан, який триває на момент розгляду справи.
Вказано, що пропуск строку на апеляційне оскарження зумовлений об'єктивними причинами, зокрема тривалими відключеннями електропостачання у м. Києві з 09 січня 2026 року, що призводило до обмеження або припинення роботи установи, у тому числі доступу до електронних систем і підсистеми «Електронний суд», без яких підготовка скарги є неможливою.
Додатково зазначено, що кадровий дефіцит у відділі судової роботи має особливо важливий характер з огляду на обсяг та складність функцій, покладених на його працівників.
Проте, обставини, якими апелянт обґрунтовував поважність причин пропуску процесуального строку, судом були визнані такими, що не свідчать про наявність дійсних істотних перешкод чи труднощів, а також не підтверджені достатніми та належними доказами, для звернення з апеляційною скаргою у строки, визначені ЦПК України.
Разом з тим, вказана апеляційна скарга не була оплачена судовим збором.
На підставі викладеного ухвалою Київського апеляційного суду від 31 березня 2026 року апеляційну скаргу Київської міської ради, подану представником Глущенком Антоном Володимировичем, на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 10 лютого 2026 року було залишено без руху та надано апелянту строк для усунення недоліків, а саме: подати клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції із зазначенням інших причин щодо поважності пропуску вказаного строку; подати квитанцію на підтвердження сплати судового збору у зазначеному розмірі або документи, що можуть підтверджувати звільнення від такої сплати (а.с. 180-184, т.3).
13 квітня 2026 року на адресу апеляційного суду від представника Київської міської ради - Глущенка А.В. надійшла заява про усунення недоліків, викладених у вищевказаній ухвалі Київського апеляційного суду від 31 березня 2026 року.
До вказаної заяви долучено квитанцію про сплату судового збору та клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 10 лютого 2026 року.
В обґрунтування зазначеного клопотання апелянт посилається на добросовісність своїх дій та зазначає, що пропуск строку на апеляційне оскарження зумовлений сукупністю обставин, зокрема кадровим дефіцитом, значним навантаженням на працівників та необхідністю дотримання внутрішніх процедур погодження процесуальних документів, а також є незначним і становить один день, що, на його думку, свідчить про відсутність зловживання процесуальними правами. Вказує, що такий незначний строк пропуску не призвів і не міг призвести до порушення прав інших учасників справи чи принципу юридичної визначеності.
Враховуючи зазначені відомості, апелянт вважає, що процесуальний строк на апеляційне оскарження пропущено з поважних причин й просить його поновити.
Дослідивши матеріали даної цивільної справи, а також подану апеляційну скаргу, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу було подано з пропуском процесуального строку на апеляційне оскарження, визначеного ч.1 ст.354 ЦПК України, а тому остання не можу бути прийнята до розгляду й має бути відмовлено у відкритті провадження з огляду на наступне.
Відповідно положень ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
З матеріалів справи вбачається, що 10 лютого 2026 року було постановлено оскаржувану ухвалу суду (а.с. 93-96, т.3).
Відповідно до витягу картки руху документу в системі «Електронний суд» вбачається, що ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 10 лютого 2026 року було доставлено до електронного кабінету у підсистемі «Електронний суд» Київської міської ради 22 лютого 2026 року (а.с. 178, т.3).
Разом з тим, враховуючи, що 22 лютого 2026 року - вихідний день у Київській міській раді, тому вказану пошту було зареєстровано апелянтом 23 лютого 2026 року, що підтверджується доданим до апеляційної скарги витягом з Єдиного інформаційного простору територіальної громади міста Києва (а.с. 146, т.3).
Враховуючи, що оскаржувану ухвалу суду першої інстанції було отримано апелянтом 23 лютого 2026 року, то останнім днем для подачі апеляційної скарги слід вважати - 10 березня 2026 року.
Апеляційну скаргу було подано 11 березня 2026 року засобами поштового зв'язку безпосередньо до апеляційного суду (а.с. 153, 179, т.3).
Суд доходить висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження враховуючи наступні підстави.
Поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 358 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
ЄСПЛ у справах «Салов проти України», п. 93, «Сутяжник» проти Росії», п. 38 підкреслює, що відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи. Зокрема, під правовим пуризмом у практиці ЄСПЛ розуміється невідступне слідування вимогам процесуального закону при вирішенні питання щодо застосування чи скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень без врахування того, чи призведе це у подальшому до реального, а не формального усунення допущених судових помилок; надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.
Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Однак, для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.
Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Європейський суд з прав людини вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).
Норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, № 17160/06 та N 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).
Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).
Європейський суд з прав людини наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Апеляційний суд критично оцінює наведені апелянтом доводи щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, зокрема щодо кадрового дефіциту, значного навантаження на працівників та необхідність дотримання внутрішніх процедур погодження, оскільки вони мають організаційний характер, залежать від внутрішньої діяльності установи та не є об'єктивно непереборними. Такі обставини не позбавляли апелянта можливості своєчасно реалізувати право на апеляційне оскарження.
Посилання на незначний строк пропуску саме по собі також не свідчить про поважність причин його пропуску, оскільки дотримання процесуальних строків є обов'язком учасників справи.
Таким чином, наведені апелянтом обставини не можна віднести до об'єктивних та непереборних обставин, які дають підстави для поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
Оскільки апелянтом не було зазначено поважних причин пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 10 лютого 2026 року, а зазначені причини не можна вважати такими, що є поважними, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті апеляційного провадження.
Відповідно ч. 4 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим законом.
Європейський суд з прав людини зазначає, на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Згідно ч. ч. 1,6 ст. 81 ЦПК України сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Оскільки апелянтом, всупереч вимогам статей 77 - 81 ЦПК України, не надано беззаперечних доказів, на підставі чого суд мав би поновити строк, то апеляційну скаргу слід вважати такою, що подана з пропуском строку на апеляційне оскарження без поважних причин та за зазначеною апеляційною скаргою відсутні підстави для відкриття апеляційного провадження.
Керуючись ст. 357, 358 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Київської міської ради, поданою представником Глущенком Антоном Володимировичем, на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 10 лютого 2026 року - відмовити.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач : М.А.Яворський
Судді: Т.Ц.Кашперська
В.О.Фінагеєв