Апеляційне провадження № 22-з/824/455/2026
Справа № 753/1481/24
Іменем України
14 квітня 2026 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянув в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 , подану представником Лисенком Андрієм Олександровичем, про ухвалення додаткового рішення за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 жовтня 2025 року, ухвалене у складі судді Мицик Ю.С. в м. Київ у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк», третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова Олена Миколаївна про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію речового права,
У січні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, просила визнати незаконним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сазонової О.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 43982899 від 12 листопада 2018 року щодо реєстрації за АТ «Укрсоцбанк», код ЄДРПОУ 00039019, права власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 24 жовтня 2025 року позов частково задоволено, скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сазонової О.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 43982899 від 12 листопада 2018 року, щодо реєстрації за Акціонерним товариством «Укрсоцбанк» права власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 . В решті позову відмовлено.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 968,96 грн. Стягнуто із АТ «Сенс Банк» на користь держави судовий збір у сумі 968,96 грн.
Додатковим рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 листопада 2025 року з АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 стягнуто витрати на правничу допомогу в розмірі 20000 грн.
Відповідач АТ «Сенс Банк», не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 жовтня 2025 року в частині задоволення позову та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові.
Постановою Київського апеляційного суду від 18 березня 2026 року апеляційну скаргу АТ «Сенс Банк» залишено без задоволення, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 жовтня 2025 року залишено без змін.
23 березня 2026 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 в особі представника Лисенка А.О. подала до Київського апеляційного суду заяву про ухвалення додаткового рішення. Посилалася на те, що з метою отримання правової допомоги щодо ведення справи нею було укладено з адвокатом Лисенком А.О. договір про надання правничої допомоги та сплачено вартість гонорару за надання правничої допомоги по даній справі у встановленому розмірі.
На підставі вищевикладеного просила стягнути з АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500 доларів США, що еквівалентно національній валюті України гривні на дату оплати.
Заперечень на заяву про ухвалення додаткового рішення не надійшло.
Відповідно до ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання.
З урахуванням положень ст. 270 ЦПК України, оскільки суд вирішує лише питання про судові витрати, апеляційний суд не вбачав необхідності викликати сторони для вирішення питання про ухвалення додаткового судового рішення.
Вирішуючи заяву про ухвалення додаткового рішення по суті, апеляційний суд виходить із наступного.
Питання про судові витрати, понесені ОСОБА_1 на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, апеляційним судом в постанові від 18 березня 2026 року не вирішувалось.
Відповідно до положень частини восьмої статті 141 ЦПК України докази витрат на правничу допомогу подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч. 1 ст. 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Так, у відзиві на апеляційну скаргу позивачем у відповідності до п. 8 ч. 3 ст. 178 ЦПК України зазначено, що в даному процесі вона користується правовою допомогою адвоката Лисенка А.О. та розмір витрат на правничу допомогу орієнтовно складає 1500 доларів США, що еквівалентно національній валюті України на дату оплати.
До заяви про ухвалення додаткового рішення позивачем надано копію договору про надання правничої (правової) допомоги від 17 грудня 2025 року № 1, укладеного ОСОБА_1 із адвокатом Лисенком А.О., за умовами якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надавати правову (правничу) допомогу та послуги в обсязі та на умовах, передбачених даним договором, а саме представництво інтересів позивача у справі № 753/1481/24 в суді апеляційної інстанції.
Згідно п. 4.1 договору сторони погодили, що розмір гонорару за послуги/роботи адвоката за даним договором складає 1500 доларів США, що еквівалентно національній валюті України гривні на дату оплати.
Згідно акту виконаних робіт (наданих послуг) до договору № 1 про надання правничої (правової) допомоги від 17 грудня 2025 року, підписаного ОСОБА_1 та адвокатом Лисенком А.О. 23 березня 2026 року, на виконання вищевказаного договору адвокатом виконані наступні роботи/надані послуги: 17 грудня 2025 року консультація клієнта, узгодження стратегії по справі та підписання договору, 13 лютого 2026 року підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу у справі № 753/1481/24 до Київського апеляційного суду, 18 березня 2026 року участь в судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у справі № 753/1481/24, 23 березня 2026 року підготовка та подання учасникам справи та до суду заяви долучення доказів понесення витрат на правничу допомогу. У відповідності до п. 4.1 договору про надання правничої допомоги розмір гонорару визначено у фіксованому розмірі та складає 1500 доларів США, що еквівалентно національній валюті України на дату оплати. Підписанням цього акту сторони підтверджують повне та належне виконання робіт згідно договору про надання правничої допомоги та належну оплату за надання таких послуг.
Також до заяви про ухвалення додаткового рішення надано копію квитанції від 23 березня 2026 року, згідно якої адвокатом Лисенком А.О. прийнято від ОСОБА_1 1500 доларів США, що еквівалентно національній валюті України гривні на дату оплати.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 591/550/20 (провадження № 61-6344св23) вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за результатами аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
У додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що при розподілі судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).
Факти надання послуг правничої допомоги позивачу підтверджені матеріалами справи та встановлені судом, в тому числі у вигляді складання відзиву на апеляційну скаргу та участі представника в судовому засіданні.
Оцінюючи дотримання стороною відповідача критеріїв реальності адвокатських витрат (їх дійсність та необхідність), а також критерії розумності їхнього розміру, апеляційний суд вважає в даному випадку ці критерії дотриманими.
Відповідно до частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, постановах Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №910/7586/19, від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц, від 23 липня 2025 року у справі № 389/387/24, від 01 жовтня 2025 року у справі № 473/4406/24, додатковій постанові Верховного Суду від 19 червня 2024 року у справі № 357/7395/20 та інших.
Згідно п. 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 провадження № 14-50цс24, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Крім того, в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2026 року у справі № 372/6826/24 (провадження № 14-7цс26) зазначено наступне:
«Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, просила відступити від правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, щодо застосування пункту 3 частини третьої статті 141 ЦПК України в частині права суду з власної ініціативи зменшувати розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, за критерієм співмірності розміру цих витрат.
55. На думку колегії суддів, за змістом цієї постанови Велика Палата Верховного Суду фактично констатувала, що суд може з власної ініціативи зменшувати розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, за критерієм співмірності розміру витрат на правничу допомогу, оскільки у справі № 686/5757/23 суд зменшив розмір таких витрат, не зважаючи на те, що позивач не подавав клопотання з вимогою про це, а також не заявляв доводів щодо неспівмірності таких витрат.
56. Колегія суддів вважала такий підхід помилковим та зазначила, що практика Верховного Суду щодо вирішення згаданого питання є сталою та полягає у тому, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, за цим критерієм не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
57. Додатково колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наголосила, що приписи пункту 3 частини третьої статті 141 ЦПК України потрібно застосовувати комплексно з урахуванням положень частин четвертої - шостої статті 137 ЦПК України.
58. Натомість у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:
«141. У частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.
[…] 144. Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
145. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення».
59. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що правовий висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або низки норм), здійсненого Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язковий для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору (пункт 18.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2024 року у справі № 191/4364/21).
60. Отже, Велика Палата Верховного Суду у згаданій постанові не формулювала правового висновку щодо можливості суду з власної ініціативи зменшувати розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, за критерієм співмірності розміру цих витрат, від якого просила відступити колегія суддів.
61. До того ж Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово висловлювалася з питання розподілу витрат на правничу допомогу між сторонами. Зокрема, у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року, ухваленій за наслідками вирішення справи № 755/9215/15-ц, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:
«21. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
22. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
[…] 36. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами [цитування частини шостої статті 137 ЦПК України].
37. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
[…] 39. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи».
62. Подібні висновки щодо порушеного правового питання викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21. Питання про відступ від наведених висновків раніше не вирішувалося, а також колегія суддів не порушує його в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
63. Згадані висновки фактично застосовані Великою Палатою Верховного Суду під час ухвалення постанови від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23».
У даній справі відповідачем не подано заперечень, у яких зазначалось би про невідповідність заявленої позивачем до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу критерію реальності адвокатських витрат, неспівмірності понесених позивачем витрат на адвокатські послуги складності справи чи обсягу виконаної адвокатом роботи, а відтак і про необхідність зменшення їх розміру.
Отже, оскільки позивачем підтверджено належними та допустимими доказами розмір витрат, понесених на правову допомогу під час апеляційного перегляду, а відповідач правом доводити неспівмірність заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу не скористався, тобто реалізував відповідне процесуальне право на власний розсуд, витрати на правничу допомогу підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Щодо валюти, в якій підлягають стягненню судові витрати, апеляційний суд враховує, що позивачем заявлено витрати на професійну правничу допомогу в іноземній валюті - доларах США.
Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня (частина перша статті 192 ЦК України).
Згідно з частинами першою-третьою статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
За практикою Верховного Суду, суд може стягнути витрати на професійну правничу допомогу в іноземній валюті, якщо, зокрема, учасником спірних правовідносин є особа, не зареєстрована за законодавством України.
Так, Верховний Суд у постановах від 15 січня 2020 року у справі № 910/3888/17, від 31 травня 2022 року у справі № 916/2364/20, від 06 грудня 2023 року у справі №905/493/22, від 02 липня 2024 року у справі № 910/204/22 хоч і стягнув з однієї сторони на користь іншої витрати на професійну правничу допомогу в іноземній валюті, проте, у зазначених справах учасником спору була особа, яка не зареєстрована за законодавством України.
У справі, що розглядається, позивач є громадянкою України, АТ «Сенс Банк» зареєстроване за законодавством України, а тому компенсація витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, також має бути здійснена у національній валюті України - гривні за офіційним курсом Національного банку України.
Аналогічних висновків за подібних обставин дійшов Верховний Суд у додаткових постановах від 31 липня 2024 року у справі № 921/403/22, від 05 грудня 2025 року у справі № 908/2136/23.
Враховуючи вищевикладене, заява про ухвалення додаткового рішення підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення з АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 65155,80 грн. що еквівалентно 1500 доларів США на час прийняття додаткової постанови за офіційним курсом Національного банку України (43,4372 грн. за 1 долар США).
В іншій частині заява про ухвалення додаткового рішення задоволенню не підлягає із наведених вище підстав.
Керуючись ст. 133, 137, 141, 246, 270, 381, 389 ЦПК України, суд,
Заяву ОСОБА_1 , подану представником Лисенком Андрієм Олександровичем, про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» (м. Київ вул. Велика Васильківська 100 код ЄДРПОУ 23494714) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу в розмірі 65155,80 грн.
В іншій частині заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення залишити без задоволення.
Додаткова постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.