16 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 600/3964/24-а
адміністративне провадження № К/990/13990/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду Мельник-Томенко Ж.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Каверін Сергій Миколайович, на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 23.09.2025 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2026 у справі №600/3964/24-а за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_3 ), НОМЕР_4 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_5 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_3 ), НОМЕР_4 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_5 ), в якому просив:
- визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період із 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із урахуванням іншого ніж січень 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця);
- зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін ДПС України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період із 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із урахуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) та виплатити з відрахуванням виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб;
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплати індексації-різниці грошового забезпечення ОСОБА_1 за період із 01.03.2018 по серпень 2018 року включно;
- зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін ДПС України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період із 01.03.2018 по серпень 2018 року включно у розмірі 4 332,97 грн на місяць та виплатити із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_3 ) щодо не нарахування та невиплати індексації-різниці грошового забезпечення ОСОБА_1 за період із вересня 2018 року по 25.07.2020 включно;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період із вересня 2018 року по 25.07.2020 включно у розмірі 4332,97 грн на місяць із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб.
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_4 прикордонного загону ДПС України (військова частина НОМЕР_5 ) щодо не нарахування та невиплати індексації-різниці грошового забезпечення ОСОБА_1 за період із 26.07.2020 по 01.08.2021 включно;
- зобов'язати НОМЕР_4 прикордонний загін ДПС України (військова частина НОМЕР_5 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період із 26.07.2020 по 01.08.2021 включно у розмірі 4332,97грн на місяць із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 23.09.2025, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2026, позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період із 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із урахуванням іншого ніж січень 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця);
Зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін ДПС України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період із 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із урахуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) та виплатити з відрахуванням виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, 28.03.2026 ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Каверін Сергій Миколайович, через підсистему «Електронний суд» подав касаційну скаргу до Верховного Суду, яка зареєстрована 30.03.2026.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, Відповідно до вимог пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі є пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає про те, що судами попередніх інстанцій застосовано пункт 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078) в частині встановлення розміру підвищення доходу у березні 2018 року (А), яка визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення у лютому 2018 року, без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14.07.2021 у справі №240/12040/19, від 11.11.2021 у справі №240/5760/19 та від 22.06.2023 у справі №520/6243/22, від 23.12.2025 у справі №420/35557/23 внаслідок чого здійснюють помилкові розрахунки суми грошового доходу (грошового забезпечення) військовослужбовців за лютий 2018 року та березень 2018 року та відповідно відбувається необґрунтоване завищення грошового доходу (грошового забезпечення) військовослужбовців за березень 2018 року.
Верховний Суд наголошує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Верховний Суд зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в мотивувальній частині постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Отже, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі з подібними правовідносинами.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, а не різним застосуванням норми.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г, від 19.06.2018 у справі №922/2383/16, від 12.12.2018 у справі №2-3007/11, від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц, від 19.05.2020 у справі №910/719/19).
Поряд із цим, дослідженням змісту оскаржуваних рішень у цій справі встановлено, що судами попередніх інстанцій при постановленні рішень було ураховано положення пункту 6 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом МВС України від 02.02.2016 №73 (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу начальника (командира) органу Держприкордонслужби; начальникам (командирам) органів Держприкордонслужби - на підставі наказів вищих начальників. На підставі указаного суди виснували, що нарахована до виплати позивачу у лютому 2018 року щомісячна додаткова грошова винагорода у розмірі 4643,31 грн (згідно архівної відомості (особистої картки грошового забезпечення) з січня 2018 по грудень 2018) входить до складу грошового забезпечення позивача за січень 2018 року. Своєю чергою, нарахована до виплати у березні 2018 року щомісячна додаткова грошова винагорода у розмірі 77,39 грн. входить до складу грошового забезпечення позивача за лютий 2018 року.
Таким чином, Верховний Суд робить висновок, що необхідність відкриття касаційного провадження та перегляд судових рішень в межах доводів скаржника про неправильне застосування судами пункт 5 Порядку №1078 не знайшла свого підтвердження, оскільки судами при обрахунку індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 було враховано усі види грошового забезпечення військовослужбовця, однак, як убачається зі змісту касаційної скарги, спірним є принцип обрахунку грошового забезпечення з точки зору відповідності місяця нарахування такого забезпечення місяцю фактичної виплати, порядок якого урегульовано положеннями Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом МВС України від 02.02.2016 №73.
Таким чином, посилання скаржника на застосування указаних норм без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14.07.2021 у справі №240/12040/19, від 11.11.2021 у справі №240/5760/19 та від 22.06.2023 у справі №520/6243/22, від 23.12.2025 у справі №420/35557/23, є безпідставним.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Верховний Суд зазначає, що таке формальне посилання на постанови Верховного Суду (зокрема, і цитування окремих абзаців зазначеної постанови), не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки заявником не обґрунтовано подібності правовідносин у справах, на які він посилається.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд уважає недоведеними наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Верховний Суд звертає увагу заявника, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційній суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15.01.2020 №460-IX і які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Враховуючи приписи пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, та не викладення скаржником належним чином підстав для касаційного оскарження судових рішень у цій справі, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Одночасно Верховний Суд роз'яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 328, 332 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Каверін Сергій Миколайович, на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 23.09.2025 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2026 у справі №600/3964/24-а - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
СуддяЖ.М. Мельник-Томенко