15 квітня 2026 року
м. Київ
справа №140/10264/24
адміністративне провадження № К/990/10154/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Васильєвої І.А.,
суддів: Яковенка М.М., Білоуса О.В.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.08.2025 у справі №140/10264/24 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Як встановлено з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 09.12.2024, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.08.2025, задоволено позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.06.2024 №0155760705 про застосування штрафних санкцій на суму 255 424,00 грн.
Справа розглядалася в порядку загального позовного провадження.
До Верховного Суду 26.03.2026 втретє надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.08.2025 у справі №140/10264/24. Попередньо подані касаційні скарги повернуто скаржнику ухвалами Верховного Суду від 14.11.2025 та від 26.02.2026, внаслідок не викладення передбачених частиною 4 статті 328 КАС України підстав для касаційного оскарження судових рішень.
Ухвалою Верховного Суду від 17.03.2026 касаційну скаргу залишено без руху, встановлено скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, шляхом подання обґрунтованого клопотання про поновлення строку касаційного оскарження, оскільки скаржником не обґрунтовано зволікання з повторним поданням касаційної скарги і для належного викладення підстав касаційного оскарження.
На виконання вимог вказаної ухвали податковим органом надіслано уточнену касаційну скаргу та заявлено клопотання про поновлення строку касаційного оскарження, в обґрунтування якого зазначено, що повернення попередньо поданих касаційних скарг судом не позбавляє права скаржника на повторне звернення до суду касаційної інстанції в найкоротший термін після усунення її недоліків. Податковим органом зауважено, що первинна касаційна скарга подана у межах строку на касаційне оскарження і повторну касаційну скаргу подано без суттєвих затримок та зайвих зволікань; при подані повторної касаційної скарги скаржником враховані зауваження щодо підстав касаційного оскарження, викладені в ухвалі Верховного Суду.
Розглянувши вказане клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження Верховний Суд зауважує, що воно є необґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до положень частини 1 статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Частиною 2 статті 329 КАС України передбачено, що учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Відповідно до частини 3 статті 329 КАС України строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною 5 статті 333 цього Кодексу.
Верховний Суд в ухвалі про залишення касаційної скарги без руху від 17.03.2026 зазначав скаржнику, що право на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення не є абсолютним. Вчасна первинна подача касаційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки у такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності. Повернення касаційної скарги не зупиняє та не перериває строк на касаційне оскарження і не дає права скаржнику у будь-який необмежений час після сплину строку касаційного оскарження реалізовувати право на оскарження судового рішення повторно.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною 1 статті 45 КАС України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Колегія суддів, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, вважає, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини 8 статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.
Водночас приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України, в тому числі щодо належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, є процесуальним обов'язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями, і для його виконання процесуальний закон встановлює достатній строк - тридцять днів з дня складення повного тексту оскаржуваного судового рішення (з дня отримання копії судового рішення).
Разом з цим, Верховний Суд зауважує, що підставою для повернення попередньої касаційної скарги стало недотримання скаржником вимог статей 328, 330 КАС України щодо належного викладення підстав, тобто, саме проявлений податковим органом підхід до оформлення касаційної скарги став причиною для її повернення.
Верховний Суд зазначав скаржнику, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; висновку судів, який суперечить позиції Верховного Суду; обґрунтування, в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Подібність правовідносин означає, зокрема подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Підставою касаційного оскарження скаржником знову вказано пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статей 12, 20 Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» і неврахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11.01.2024 у справі № 420/12275/22.
На думку скаржника, висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 07.08.2018 у справі №825/10/17, від 04.09.2020 у справі №2а-12445/11/2670, від 03.04.2019 у справі №812/1508/17, від 05.03.2019 у справі №806/2402/16, на які посилається суд апеляційної інстанції, були сформовані за іншого правового регулювання та не враховують внесені до Закону № 265/95-ВР зміни, які передбачають розширене коло обов'язків суб'єкта господарювання та збільшену кількість підстав, за яких може бути застосовано відповідальність, а тому такі висновки не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Однак скаржником не взято до уваги, що судові рішення суду касаційної інстанції ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, які залежать від їх повноти, характеру, об'єктивності, юридичного значення. Посилання на постанову Верховного Суду у скарзі зроблено без аналізу та врахування обставин справ, за яких суд касаційної інстанції зробив ці висновки, які стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів.
Зокрема, в постанові від 11.01.2024 у справі № 420/12275/22, на яку посилається скаржник, Верховний Суд погодився з позицією Південного МУ ДПС, що не надання на початок проведення перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу, є самостійною підставою для застосування штрафної санкції на підставі статті 20 Закону №265/95-ВР. Разом з тим, Верховний суд зазначив, що за результатами дослідження акта перевірки та інших доказів, що містяться у матеріалах справи, суди попередніх інстанцій встановили, що зауважень щодо здійснення обліку товарів за місцем продажу або щодо відсутності за місцем продажу документів, які стосуються їх обліку, контролюючий орган до позивача не висував. У спірному випадку Південне МУ ДПС вважало, що порушення пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР полягало у несвоєчасному наданні (не на початок перевірки) документів про походження цих товарів. В той же час, Суд зазначив, що диспозиція норми статті 20 Закону №265/95-ВР передбачає, що до суб'єкта господарювання застосовується відповідна фінансова санкція за ненадання документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті). Тому вирішуючи спір між сторонами, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на особливості нормативно-правового регулювання питання притягнення суб'єкта господарювання до фінансової відповідальності на підставі статті 20 Закону №265/95-ВР та дійшли помилкового висновку про наявність у діях позивача податкового правопорушення, відповідальність за яке передбачена зазначеною нормою.
Повертаючись до викладених і цій касаційній скарзі підстав, колегія суддів зазначає, що скаржником не наведено на виконання вимог ухвали про залишення касаційної скарги без руху від 17.03.2026 спростування висновків судів за результатами розгляду справи, що на момент проведення перевірки та здійснення реалізації товару у позивача були наявні первинні документи на їх придбання, що свідчить про їх належний облік.
У даній справі відповідач не надав доказів, які б беззаперечно спростовували зафіксовані в первинних документах господарські операції щодо придбання позивачем товару, який реалізовувався ним у магазині; фактично його висновки ґрунтуються на припущеннях, а не на фактах, встановлених допустимими доказами; відповідачем не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили про порушення позивачем ведення обліку товарних запасів.
Отже доводи уточненої касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій правовою оцінкою наявних у матеріалах цієї справи доказів у сукупності зі встановленими у справі обставинами та їх переоцінки, що не є належним викладенням підстав касаційного оскарження.
У цій справі у скаржника було достатньо часу для приведення своєї касаційної скарги у відповідність із вимогами КАС України, проте, звертаючись повторно до суду з касаційною скаргою, скаржник не усунув недоліків, які стали підставою для повернення попередньо поданих касаційних скарг на виконання вимог ухвали, якою скарга була залишена без руху з цих підстав.
Слід зауважити, що приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, є процесуальним обов'язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження, а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частини 1, 3 статті 341 КАС України).
Недотримання особою вимог процесуальних норм щодо форми та змісту касаційної скарги за загальним правилом не є підставою для поновлення строку на касаційне оскарження. Це правило ще в більшій мірі стосується суб'єкта владних повноважень, щодо якого презюмується, що в його розпорядженні є достатньо засобів, зокрема організаційного характеру, для виконання покладених завдань.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналіз положень статей 5, 13, 328, 329 КАС України дозволяє дійти висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений вказаним кодексом строк.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з дійсно непереборними та об'єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк подання касаційної скарги.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в касаційному порядку у строк встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.
З урахуванням вищевикладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не наведено поважних підстав для поновлення пропущеного строку касаційного оскарження.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 328, 329, 330, 332, 333, 355, 359 КАС України,
Визнати неповажними причини пропуску строку касаційного оскарження та відмовити у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Волинській області про поновлення строку касаційного оскарження рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.08.2025 у справі №140/10264/24.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.08.2025 у справі №140/10264/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіІ.А. Васильєва М.М. Яковенко О.В. Білоус