24 березня 2026 року м.Дніпросправа № 160/24694/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Баранник Н.П.,
суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2025 року у справі № 160/24694/25 (суддя Олійник В.М., справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку письмового провадження) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення №057050011737 від 31.03.2025 року Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії, зарахувавши до страхового стажу за вислугу років період навчання у Маріупольському медичному училищі з 01.09.1988 року по 02.07.1991 рік та період роботи на посаді медичної сестри у ТОВ “ДЕТРАРЕКС» з 01.08.2003 по 07.03.2018 роки;
-призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з 24.03.2025 року відповідно до п “е» ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019, з урахуванням висновків суду.
Позовна заява обґрунтована тим, що наявні правові підстави для зарахування спірних періодів роботи до пільгового стажу позивача, що відповідачем безпідставно не здійснено. Відповідно, безпідставно відмовлено у призначенні пенсії позивачу на пільгових умовах.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2025 року адміністративний позов було задоволено частково. Так, суд:
-визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 31.03.2025 року №057050011737, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення»;
-зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення», період навчання ОСОБА_1 з 01.09.1988 по 02.07.1991 року в Маріупольському медичному училищі за спеціальністю "Медична сестра дитячих лікувально-профілактичних установ" та період роботи з 01.08.2003 по 07.03.2018 року в ТОВ “Дентарекс» на посаді медичної сестри;
-зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення», з урахуванням зарахованого періоду роботи та навчання до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.
У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Із рішенням суду не погодився відповідач - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, ним була подана апеляційна скарга. В скарзі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, неналежну оцінку судом доказів у справі, відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В скарзі відповідач вказує, що у призначенні пенсії позивачу було відмовлено у зв'язку з недостатністю у неї пільгового стажу. Медична сестра не є робітничою професією. Це фахівець, який має середню спеціальну або базову вищу медичну освіту, знання в галузі сестринської справи та надає допомогу пацієнтам під керівництвом лікаря, що відповідає категорії професіоналів або фахівців, а не робітників. Оскільки, ОСОБА_1 здобула спеціальність фахівця, а не робітничу професію, що передбачає можливість зарахування часу навчання до трудового стажу, який дає право на пільги, передбачені лише щодо професійно-технічних навчальних закладів (ст. 38 Закону України «Про професійно-технічну освіту» від 10.02.1998 № 103/98-ВР), то відсутні законні підстави для зарахування до спеціального стажу позивача періоду її навчання в Маріупольському медичному училищі протягом 1988-1991 років.
Щодо іншого спірного періоду, то оскільки ТОВ «ДЕТРАРЕКС» не відноситься до жодного з наведених в Переліку закладів охорони здоров'я, відсутні підстави для зарахування періоду роботи позивача з 01.08.2003 по 07.03.2018 до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.
Позивач своїм правом подати письмовий відзив на апеляційну скаргу не скористалася. Рішення суду в частині відмови у позовних вимогах позивач не оскаржує.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст.311 КАС України.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце її реєстрації: АДРЕСА_1 .
Вдповідно до диплому НОМЕР_1 №2879 від 03.07.1991 року, ОСОБА_1 з 01.09.1988 по 02.07.1991 навчалася в Маріупольському медичному училищі за спеціальністю "Медична сестра дитячих лікувально-профілактичних установ".
Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 12.08.1991 року ОСОБА_1 зараховано всі періоди трудового стажу.
Відповідно до форми РС-право, ПС №057050011737 від 01.04.2025 року, ОСОБА_1 зараховано наступні періоди роботи та навчання:
- з 01.09.1988 по 02.07.1991 року - навчання у вищих / середніх навчальних закладах;
- з 09.08.1991 по 29.05.2001 року - прац. охорони здоров'я (посада із пост.№909);
- з 01.06.2001 по 31.07.2003 року - прац. охорони здоров'я (посада із пост.№909);
- 01.08.2003 по 07.03.2018 року - страховий стаж (працювала в ТОВ “ДЕНТАРЕКС» на посаді медичної сестри);
- з 20.04.2018 по 31.03.2022 року - страховий стаж;
- з 01.09.2022 по 30.09.2022 року - страховий стаж.
Загальний страховий стаж ОСОБА_1 - 32 роки 01 місяці 02 дні.
24 березня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно пункту “е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення».
Заява ОСОБА_1 про призначення пенсії та додані до неї документи розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 31.03.2025 року №057050011737 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно пункту “е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 року №1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення», у зв'язку із відсутністю необхідного спеціального стажу роботи - 26 років 6 місяців станом на 11 жовтня 2017 року.
Додатково повідомлено, що дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 24.03.2025 року.
Стаж позивача за вислугою років на 11.10.2017 складає 11 років 11 місяців 21 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до стажу зараховані всі періоди роботи. Не працює. На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує.
ОСОБА_1 вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 31.03.2025 року №057050011737 щодо відмови в призначенні пенсії за вислугу років, оскільки період навчання у Маріупольському медичному училищі з 01.09.1988 по 02.07.1991 року, та період роботи з 01.08.2003 по 07.03.2018 року на посаді медичної сестри у ТОВ “Детрарекс» мають бути зараховані до відповідного стажу.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, прийшов до висновків, що спірні періоди трудової діяльності позивача та її навчання у медичному училищі є документально підтвердженими та підлягають зарахуванню повністю до спеціального стажу позивача.
За висновками суду відповідач, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, не розглянув належним чином документи, надані позивачем, не правильно розрахував пільговий стаж та передчасно дійшов висновку про відмову у призначенні пенсії позивачу.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.
Щодо періоду навчання позивача.
Відповідно до пункту "д" частини 3 статті 56 закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відповідно до абзацу 1 пункту 1 статті 24 закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частинами 2, 4 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України та статті 62 Закону №1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У законодавстві, що діяло раніше до 01.01.2004 року, зокрема у законі України “Про пенсійне забезпечення» йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).
Пунктом 8 Порядку №637 встановлено, що час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
Відповідно до диплому НОМЕР_1 №2879 від 03.07.1991 року ОСОБА_1 з 01.09.1988 по 02.07.1991 навчалася в Маріупольському медичному училищі за спеціальністю "Медична сестра дитячих лікувально-профілактичних установ".
Колегія суддів погоджується з висновками суду про наявність підстав для зарахування до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення» період навчання ОСОБА_1 з 01.09.1988 по 02.07.1991 року в Маріупольському медичному училищі за спеціальністю "Медична сестра дитячих лікувально-профілактичних установ".
Щодо періоду роботи з 01.08.2003 по 07.03.2018 року, суд виходить з наступного.
Відповідно до записів №6 - №7 трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 12.08.1991 року та форми РС-право, ПС №057050011737 від 01.04.2025 року, ОСОБА_1 зараховано період роботи з 01.08.2003 по 07.03.2018 року - страховий стаж (працювала в ТОВ “ДЕНТАРЕКС» на посаді медичної сестри).
Згідно з пунктом “и» статті 77 Основ законодавства України про охорону здоров'я, медичні працівники мають право на пільгові умови пенсійного забезпечення.
Відповідно до пункту “е» статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року №909.
Відповідно до пункту 2 Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 р. №909 лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) лікарняних закладів, лікувально-профілактичних закладів особливого типу, лікувально-трудових профілакторіїв, амбулаторно-поліклінічних закладів, закладів швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладів переливання крові, закладів охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладів, санаторно-епідеміологічних закладів, діагностичних центрів мають право на пенсію за вислугу років при наявності спеціального стажу роботи не менше 25 років.
Згідно із пунктом 2 Примітки до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року №909, робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Положеннями ст. ст. 3, 16 "Основ законодавства України про охорону здоров'я", введених в дію постановою Верховної Ради України від 19 листопада 1992 року №2802-ХІІ визначено, що закладами охорони здоров'я є підприємства, установи та організації, завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров'я шляхом подання медико-санітарної допомоги, включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів або послуг медичного характеру, а також виконання інших функцій на основі професійної діяльності медичних працівників.
Безпосередню охорону здоров'я населення забезпечують санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні та інші заклади охорони здоров'я.
Заклади охорони здоров'я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами при наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців. Заклад охорони здоров'я здійснює свою діяльність на підставі статуту, що затверджується власником або уповноваженим ним органом.
Заклади охорони здоров'я підлягають акредитації у випадках та в порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
Офіційним визнанням статусу закладу охорони здоров'я, наявності в ньому умов для надання певного рівня медико-санітарної допомоги, підтвердження його відповідності встановленим критеріям та гарантії високої якості професійної діяльності, відповідно до пункту 1 Порядку державної акредитації закладу охорони здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 року №765, є державна акредитація закладу охорони здоров'я.
Відповідно до пункту 2 зазначеного Порядку, акредитації підлягають незалежно від форми власності усі заклади охорони здоров'я. Акредитація проводиться один раз на три роки, перша акредитація закладу проводиться не пізніше ніж через два роки від початку здійснення діяльності.
Таким чином, проведення державної акредитації лише визначає наявність в медичному закладі умов для надання певного рівня медико-санітарної допомоги, причому цей рівень не може бути нижчим, ніж рівень спроможності, який визначається при видачі ліцензії. Тобто, сам факт отримання ліцензії на здійснення певного виду господарської діяльності вже свідчить про спроможність закладу охорони здоров'я провадити діяльність на певному рівні.
Відповідно до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку у разі його встановлення Кабінетом Міністрів України за умови виконання ліцензійних умов.
Відповідно до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року №909 з наступними змінами, у розділі 2 зазначено, що до закладів охорони здоров'я відносяться: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри.
У зазначених закладах і установах право на призначення пенсії за вислугу років мають: лікарі та середній медичний персонал.
Переліком закладів і установ освіти охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 909 від 04.11.1993 року (із змінами та доповненнями), не передбачена необхідність підтвердження роботи в структурному лікувальному закладі для визначення чи підтвердження спеціального стажу.
З огляду на той факт, що ТОВ «ДЕТРАРЕКС» здійснює вид діяльності за КВЕД 86.22 Спеціалізована медична практика, отримав ліцензії МОЗ (відповідні рішення від 28.07.2004 року, від 17.08.2007 року, від 12.07.2012 року - безстроково), у трудовій книжці позивача зафіксовано, що вона працювала на посаді «медичної сестри», то періоди роботи з 01.08.2003 по 07.03.2018 роки повинні були бути зарахованими відповідачем при розрахунку стажу для призначення пенсії за вислугою років.
Згідно зі статті 7 Закону України "Про пенсійне забезпечення", звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Відповідно до статті 52 Закону України "Про пенсійне забезпечення", право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники охорони здоров'я відповідно до пункту "е" статті 55.
Так, пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в редакції до внесених змін Законом України від 02.03.2015 №213-VII, що набрали чинності 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
У подальшому, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VII було підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, а Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VII встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення.
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VII
У рішенні Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 зазначено, що на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом №213 до оспорюваних положень Закону № 1788 щодо підвищення на п'ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону №1788, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону №1788 поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону №1788.
Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону №1788 випливає, що стан здоров'я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом "а" статті 54, пунктами "а", "б", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" статті 55 Закону № 1788, через певний проміжок часу погіршується, у зв'язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213 щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019, положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Тобто, зазначені положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" втратили чинність з 04.06.2019.
Таким чином, при призначенні пенсії за вислугу років необхідно керуватися статтею 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, чинній до внесення до неї змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VII та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VII, які визнано неконституційними.
При обранні способу захисту порушеного права позивача суд обгрунтовано зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту “е» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення», з урахуванням зарахованого періоду роботи та навчання до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.
Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції рішення в оскарженій частині ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і підстав для його скасування не вбачається. Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст. 311, п.1 ч.1 ст.315, ч.1 ст.316, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2025 року у справі №160/24694/25 - залишити без змін.
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий - суддя Н.П. Баранник
суддя Н.І. Малиш
суддя А.А. Щербак