16 квітня 2026 р. Справа № 539/6606/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Чалого І.С.
суддів: Семененко М.О. , Подобайло З.Г.
за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області (головуючий суддя І інстанції Просіна Я.В.) від 25.02.2026 по справі № 539/6606/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Сумській області
третя особа Інспектор Роменського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області капітан поліції Линтварьов Олександр Олексійович
про скасування постанови у справі про адміністративні правопорушення,
ОСОБА_1 звернувся до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області з позовом до Головного управління Національної поліції в Сумській області, третя особа Інспектор Роменського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області капітан поліції Линтварьов Олександр Олексійович, в якому просить суд:
- скасувати постанову про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 6146014 від 13.11.2025 винесену інспектором Роменського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області капітаном поліції Линтварьовим Олександром Олексійовичем, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу;
- стягнення на користь ОСОБА_1 судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Сумського області.
Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 25.02.2026 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Сумській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - інспектор Роменського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області капітан поліції Линтварьов Олександр Олексійович про скасування постанови у справі про адміністративні правопорушення, відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 проводилось працівниками поліції за умов упередженої, наперед сформованої думки про винуватість ОСОБА_1 працівниками поліції не стали розбиратися у ситуації яка сталася та допомогти водію, навпаки, вони шукали за що притягнути до адміністративної відповідальності водія. Зазначає, що відповідно до п. 5 протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 512171 від 13.11.2025, складеного інспектором Роменського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області Литварьовим Олександром Олексійовичем встановлено, що особу встановлено за посвідченням водія НОМЕР_1 . Працівниками патрульної поліції не було дотриманого вимог ст. 32, 35 Закону України «Про Національну поліцію», адже зупинка транспортного засобу «Мерседес Бенз Актрос 1842», н.з. НОМЕР_2 під керування ОСОБА_1 працівниками поліції не здійснювалася, автомобіль був нерухомий та знаходився на території депо (вул. Полтавська, 41) ТОВ «НОВА ПОШТА», тому вимога поліцейських щодо пред'явлення Наконечним А.С. документів є незаконною. Вказує, що його автомобіль почав рух лише на вимогу поліцейських.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому проти її задоволення заперечував та просив відмовити. Зазначив, що оскаржувана постанова складена інспектором поліції Линтварьовим О.О. відповідно до норм Кодексу України про адміністративні правопорушення, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС від 07.11.2015 № 1395, дане підтверджується і відеозаписами, що містяться на оптичному диску в матеріалах справи, а тому посилання апелянта та його представника на порушення законодавства зі сторони відповідача в даному випадку є необґрунтованими.
Сторони про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, з урахуванням особливостей, що визначені ст. 268 КАС України.
Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій (ч. 3 ст. 268 КАС України).
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що постановою по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6146014 від 13.11.2025 року, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 425 грн.
Відповідно до змісту постанови, 13.11.2025 о 18:46 в м. Ромни по вул. Полтавська, 39 водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Мерседес Бенс д.н.з. НОМЕР_2 , не пред'явив реєстраційний документ на транспортний засіб та посвідчення водія, зафіксовано на нагрудну бодікамеру ВМ00008, чим порушив п.2.1.6 Правил дорожнього руху керування транспортним засобом особою, без реєстраційних документів на транспортний засіб, за що передбачена адміністративна відповідальність, передбачена ч. 1 ст. 126 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн на ОСОБА_1 .
Позивач, вважаючи вищевказану постанову протиправною, звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги необґрунтовані, а вина позивача у вчиненні адміністративного правопорушення доведена.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України, пункту 1 частини другої статті 2 та частини першої статті 7 КАС України, суд при вирішенні справи повинен керуватися принципом законності, відповідно до якого має перевіряти чи діяли органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. ч. 1-4 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, відповідно до закону. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Статтею 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її відповідно до закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань) регулює Закон України "Про дорожній руху".
Згідно статті 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.
Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.
Відповідно до пункту 1.1 Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Пунктом 1.3 вказаних Правил закріплено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Згідно пункту 1.9 Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Так, підпунктом "а" пункту 2.1 ПДР встановлено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Частиною першою статті 126 КУпАП передбачено, що керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Стосовно доводів апелянта про відсутність законної підстави для зупинки, колегія суддів зазначає таке.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Частиною другою статті 24 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь в обороні України, у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості.
Пунктом 7 частини першої статті 35 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейському надано право зупиняти транспортні засоби у разі, якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху.
Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, якій діяв на час виникнення спірних правовідносин.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 8 цього Закону в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, зокрема, перевіряти у порядку, визначеному КМ України, документи у осіб, а в разі потреби проводити огляд речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян, за винятком обмежень, встановлених Конституцією України.
Процедуру встановлення заходів особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або її окремих місцевостях, де введено воєнний стан (далі - особливий режим), що здійснюються військовим командуванням разом з військовими адміністраціями (у разі їх утворення) самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування визначає Порядок встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 № 1455 (далі - Порядок № 1455).
Згідно з пунктами 2, 3 цього Порядку правовою основою встановлення та здійснення заходів особливого режиму є Конституція України, Закон України "Про правовий режим воєнного стану, указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях".
Під терміном блокпост мається на увазі посилений контрольно-пропускний пункт, який за рішенням військового командування тимчасово встановлюється на вході/виході (в'їзді/виїзд і) на територію/з території, де введено воєнний стан і встановлено особливий режим (за винятком державного кордону), на якому облаштовуються місця для перевірки осіб, транспортних засобів, багажу та вантажів, позиції вогневих засобів та бойової техніки, місця для відпочинку та забезпечення життєдіяльності особового складу, який виконує завдання на такому пункті, до складу якого можуть входити службові особи військових формувань та правоохоронних органів, які відповідно до закону залучені до здійснення заходів правового режиму воєнного стану.
За приписами пункту 10 Порядку № 1455 заходи з контролю в'їзду/виїзду включають перевірку на блокпостах: документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи: перевірку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу (документів на транспортний засіб, документів на вантаж, дорожнього листа тощо).
Підпунктом 1 пункту 20 Порядку № 1455 встановлено, що заходи з контролю в'їзду/виїзду на блокпостах включають: перевірку документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
Підпунктом "а" пункту 2 статті 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" визначено, що документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус є посвідчення водія.
З наявного в матеріалах справи відозапису з бодікамери встановлено, що інспектор поліції повідомив позивача про підставу зупинки, а саме про те, що його автомобіль безпідставно покинув блок пост до того, як працівниками поліції була здійснена перевірка його документів, внаслідок чого працівники поліції прослідували за водієм до місця його зупинки. Крім того, інспектор поліції повідомив ОСОБА_1 про те, що за інформаційними даними, що містяться в електронній системі поліції, ОСОБА_1 перебуває у розшуку ТЦК з липня 2025 року.
Аналіз наведених норм права дає підстави стверджувати, що працівник поліції у спірних правідносинах мав право зупинити транспортний засіб під керуванням позивача та вимагати від нього пред'явити посвідчення водія.
Стосовно посилання позивача на те, що в постанові міститься інформація про те, що "особу встановлено за посвідченням водія НОМЕР_1 ", колегія суддів зазначає, що дане твердження не є підтвердженням того, що позивач надав це посвідчення інспектору поліції, а лише свідчить про те, що поліцейський встановив особу за допомогою електронної бази, в якій наявна інформація про те, що ОСОБА_1 видавалося водійське посвідчення.
При цьому, не пред'явлення водієм документу, що підтверджує його спеціальний статус є належною підставою для адміністративної відповідальності (ч. 1 ст. 126 КУпАП).
Частиною четвертою статті 258 КУпАП унормовано, що у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно із ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, обставини вчинення позивачем адміністративного правопорушення підтверджуються відеозаписом, зробленим портативним відеореєстратором інспектора згідно вимог Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказ Міністерства внутрішніх справ України 18.12.2018 № 1026.
На відеозаписі з нагрудного відеореєстратора зафіксовано розгляд справи. З відеозапису вбачається, що працівник поліції неодноразово просив ОСОБА_1 надати посвідчення водія, однак позивач хоча прямо і не відмовився пред'явити вказані документи, однак продовжував ігнорувати законну вимогу поліцейського.
Наведене спростовує доводи апелянта про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП.
Доводи апеляційної скарги про порушення процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення також не знайшли свого підтвердження та спростовуються вищезгаданим відеозаписом, яким було зафіксовано, що позивачу, як особі яка притягується до адміністративної відповідальності, було роз'яснено права та обов'язки.
Таким чином, належних підстав для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6146014 від 13.11.2025 або наявність обставин, які звільняють від адміністративної відповідальності позивачем не доведено.
Наведені у апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом при вирішені спору не повно з'ясовано обставини справи чи не правильно застосовано норми матеріального права.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів при прийнятті даного судового рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в п. 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії", заява № 303-A, п. 29)
Згідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 25.02.2026 по справі № 539/6606/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий
Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко З.Г. Подобайло
Повний текст постанови складений 16.04.2026 року